Постанова

від 04.11.2024 по справі 916/2165/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2165/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ"

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 року, суддя в І інстанції Петров В.С., повний текст якого складено 08.07.2024, в м. Одесі

у справі №916/2165/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс"

про стягнення 241 500 грн

ВСТАНОВИВ:

В травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" про стягнення заборгованості за договором про надання послуг № 01/04/21-ТІС у розмірі 241 500 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору щодо оплати наданих послуг з прибирання у березні та квітні 2022 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24 у задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення мотивоване тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності заборгованості у відповідача за договором про надання послуг з прибирання №01/04/2021-ТІС від 01.04.2021 р. та актами наданих послуг №101/03076 від 31.03.2022, №101/03079 від 31.03.2022, №101/04086 від 30.04.2022, №101/04087 від 30.04.2022, а докази, подані відповідачем на спростування позовних вимог, є більш вірогідними ніж докази, надані позивачем, з огляду на що суд дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ" про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 241500 грн.

26.07.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що відповідач порушив умови Договору, неналежно виконав свої зобов`язання, не підписав Акти виконаних робіт, не надав мотивованої відмови згідно п. 4.3. Договору, не сплатив грошові кошти за надані послуги, у зв`язку з чим у Відповідача виникла заборгованість перед Позивачем у сумі 241 500, 00 грн.

Вказує, що 28.04.2022 року надійшов лист за допомогою електронної пошти від представника Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» Першиної Світлани Михайлівни щодо «зупинення клінінгових послуг на об`єктах з 28.04.2024 року». Цим листом, на думку скаржника, відповідач підтверджує, що ТОВ «ЧИСТО ФМ» все ж таки надавали послуги у спірний період.

Додатково зазначає, що представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Чисто ФМ» - менеджер Ілльницька Наталія Вікторівна вела відкритий діалог за допомогою мобільного додатку Viber із представником відповідача - фінансовим директором Грубовим Микитой Сергійович . Відповідно до переписки можна побачити, що Грубов М.С. 03.03.2022 року цікавиться графіком надання послуг, що в свою чергу підтверджує факт надання послуг зі сторони ТОВ «ЧИСТО ФМ».

До апеляційної скарги долучено нові докази, а саме: акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 2022 та опис цінного поштового відправлення №0222400712630 від 07.04.2023 року.

У відзиві відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

Зокрема, відповідач зазначає, що твердження Апелянта про фактичне надання послуг за Договором спростовується відсутністю документів з оцінки якості надання послуг, які за умовами Договору повинні оформлятись сторонами. Тобто, відсутність таких документів, більше того - факт їх не надання Апелянтом Відповідачу, спростовує факт реальності надання зазначених послуг Відповідачем в березні-квітні 2022 року.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 241 500 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд даної справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Щодо долучених до апеляційної скарги акту звірки взаєморозрахунків станом за період: 2022 та опису цінного поштового відправлення №0222400712630 від 07.04.2023 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегія суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Згідно із частиною восьмою статті 80 Господарського процесуального кодексу України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку - позивача).

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі №915/2222/19).

Судова колегія наголошує, що акт звірки взаєморозрахунків станом за період: 2022 та опис цінного поштового відправлення №0222400712630 від 07.04.2023 року, які додані скаржником разом з апеляційною скаргою подані із порушенням норм Господарського процесуального кодексу, без клопотання про долучення такого доказу та без посилання на неможливість подання останнього в порядку встановленому ч. 3 ст. 269 ГПК України.

Як під час розгляду справи судом першої інстанції, так і при поданні апеляційної скарги, відповідач не повідомляв суд про неможливість надання доказів до матеріалів справи, які останній намагається наразі долучити на стадії апеляційного перегляду справи.

Не доведено апелянтом і винятковості випадку неможливості подання цього доказу до та/або під час розгляду справи в суді першої інстанції, з урахуванням того, що у сторін, які зацікавлені в позитивному вирішенні справи на свою користь, не було перешкод в представленні суду усіх доказів, які, як вони вважають, підтверджують обґрунтованість їх вимог та заперечень.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що скаржник не дотримався чітко встановленого процесуальним законодавством порядку подання додаткових доказів в суді апеляційної інстанції а саме ч. 3 ст. 269 ГПК України, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі №918/329/18).

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистий світ Фасіліком" (виконавець, наразі ТОВ "Чисто ФМ") та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (замовник) було укладено договір про надання послуг з прибирання № 01/04/21-ТІС, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується за завданням замовника надавати послуги із прибирання приміщень замовника (надалі за текстом - послуги) за адресою, вказаною в додатку № 1 до цього договору, іменовані надалі "об`єкт", а замовник зобов`язується приймати й оплачувати ці послуги.

Згідно з п. 1.2 договору обсяги послуг, порядок і строки їх надання, а також вартість послуг вказуються сторонами у додатках до даного договору.

Положеннями п. 1.3 договору визначено, що послуги за даним договором виконуються відповідно до Технологічної програми прибирання (надалі - ТПП) (додаток №2), затвердженої замовником, з використанням матеріалів й обладнання виконавця. Під час підписання договору затверджується попередня ТПП. Протягом двох тижнів з початку надання послуг сторонами розробляється та затверджується робоча ТПП, якою в подальшому керується виконавець під час надання послуг. Все устаткування, миючі засоби, інвентар і спецодяг є власністю виконавця і не можуть бути вилучені, знищені і іншим чином відсторонені без письмового дозволу виконавця. Все устаткування, яким виконавець надає послуги завозиться на об`єкт замовника та уповноважені представники сторін разом складають перелік такого обладнання, що є невід`ємною частиною договору.

Пунктом 1.7 договору передбачено, що датою початку надання послуг/виконання робіт за договором є дата підписання даного договору.

В п.п. 2.1.1 п. 2.1 договору зазначено, що виконавець має право на оплату за надані послуги вчасно та у відповідності до умов договору.

Умовами п. 2.2 договору сторони визначили обов`язки виконавця:

- надавати послуги/виконувати роботи з належною якістю в обсязі й строки, передбачені в даному договорі й додатках до нього, і здавати їх результат замовникові (п.п. 2.2.1);

- призначити осіб, уповноважених оцінювати результат наданих послуг з прибирання, вести і підписувати Бланк перевірки якості (надалі БПЯ, Додаток № 3) та Бланк зворотного зв`язку (надалі БЗЗ, додаток № 3) відповідно до інструкцій, які викладені в даному договорі та додатку до нього (п.п. 2.2.2);

- надавати послуги/виконувати роботи зазначені у п.п. 1.1. даного договору, персоналом, який пройшов відповідне навчання й інструктаж з питань якості послуг/робіт, застосування миючих засобів, установлених санітарних норм та правил (п.п. 2.2.3);

- надавати послуги з прибирання об`єкту замовника з додержанням правил, що регламентують внутрішній режим роботи замовника та режим роботи об`єкту. Дотримуватися установлених правил техніки безпеки праці й пожежної безпеки, установлених санітарних норм та правил (п.п. 2.2.4);

- не пізніше 25 числа поточного місяця передавати уповноваженому представникові Замовника БЗЗ (п.п. 2.2.5);

- у випадку зміни об`єму та/або умов надання послуг замовник зобов`язаний повідомити про такі зміни виконавця, виконавець повинен протягом 7 днів з моменту отримання повідомлення замовника про необхідність зміни об`єму та/або умов надаваних послуг, розробити нові ТПП та подати їх на затвердження замовнику (п.п. 2.2.6);

- для надання послуг, передбачених договором, виконавець надає технічний персонал, який пройшов медичне обстеження, та забезпечити спецодягом та взуттям згідно діючих виробничо-санітарних норм (п.п. 2.2.7).

Замовник має право на якісне надання послуг у відповідності до умов договору (п.п. 3.1.1 п. 3.1 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору виконавець вважається таким, що виконав свої обов`язки за цим договором з моменту підписання замовником акту приймання-передачі, а також у випадку передбаченому п.п. 4.3 даного договору.

Згідно з п. 4.2 договору виконавець протягом 5 робочих днів місяця, що слідкує за місяцем надання послуг, надає замовнику акт приймання-передачі. Замовник зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання акту приймання-передачі підписати і повернути його, або надати письмову мотивовану відмову у його підписанні.

Положеннями п. 4.3 договору визначено, що у разі неповернення акту приймання-передачі чи відсутності мотивованої відмови у підписанні зазначеного акту у терміни, передбачені п.п. 4.2 цього договору, вважається, що замовник прийняв надані послуги, не має претензій щодо їх якості, тобто послуги надані з найвищою якістю.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що вартість послуг визначається сторонами у додатку № 1 до даного договору у національній валюті України, включаючи податок на додану вартість.

В п. 5.2 договору зазначено, що замовник оплачує послуги, надані виконавцем, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця в безготівковому порядку у розмірі, вказаному в додатку № 1.

Замовник оплачує надані послуги щомісяця протягом 30 (тридцяти) робочих днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі наданих послуг згідно п. 4.2 договору, або а той самий строк з моменту настання п. 4.3 договору. Оплата вважається зробленою в день надходження коштів на поточний рахунок виконавця (п. 5.3 договору).

Пунктом 9.2 договору передбачено, що у випадку невиконання замовником повністю або в частині передбачених даним договором зобов`язань по оплаті послуг/робіт виконавця більш, ніж на 7 (сім) календарних днів, виконавець вправі в односторонньому порядку призупинити подальше надання послуг/виконання робіт до одержання оплати в повному обсязі. Виконавець повідомляє замовнику про призупинення виконання своїх зобов`язань у письмовій формі не пізніше, ніж за 3 (три) календарних дні до їхнього призупинення. При таких обставинах ненадання послуг/невиконання робіт є наслідком прострочення замовника й не звільняє його від оплати в повному обсязі вартість наданих послуг/виконаних робіт за даним договором.

В п. 10.1 договору зазначено, що усі суперечки й розбіжності, що виникають за даним договором або у зв`язку з ним, вирішуються шляхом переговорів.

У випадку не досягнення згоди між сторонами шляхом проведення переговорів, суперечки розглядаються судом відповідно до підвідомчості і підсудності в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 10.2 договору).

Відповідно до п. 12.1 договору останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками й діє до 31 грудня 2021 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань. При відсутності письмових заяв сторін про припинення дії даного договору не пізніше, ніж за 30 (тридцять) календарних днів до його закінчення, даний договір вважається продовженим на тих же умовах і на наступні календарні роки. Кількість пролонгацій не обмежена.

Згідно з п. 12.2 договору у всіх інших ситуаціях, що не передбачені даним договором, сторони керуються чинним законодавством України.

Положеннями п. 12.3 договору визначено, що всі додатки й доповнення до даного договору оформляються сторонами в письмовій формі, підписуються уповноваженими представниками сторін та є його невід`ємною частиною.

В розділі 13 договору визначені його додатки, а саме:

Додаток № 1 - Опис об`єкта. Графік надання послуг. Штат. Вартість послуг.

Додаток № 2 - Технологічна програма прибирання.

Додаток № 3 - Бланк перевірки якості та Бланк зворотного зв`язку.

Додаток № 4 - Угода про дотримання вимог охорони праці.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистий світ Фасіліком" (виконавець, наразі ТОВ "Чисто ФМ") та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (замовник) були підписані додатки до договору про надання послуг з прибирання № 01/04/21-ТІС від 01.04.2021 р., а саме: Додаток № 1 - Опис об`єкта. Графік надання послуг. Штат. Вартість послуг; Додаток № 2 - Технологічна програма прибирання; Додаток № 3 - Бланк перевірки якості та Бланк зворотного зв`язку; Додаток № 4 - Угода про дотримання вимог охорони праці.

01 квітня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чистий світ Фасіліком" (виконавець, наразі ТОВ "Чисто ФМ") та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (замовник) була підписана Додаткова угода № 1 до договору про надання послуг з прибирання № 01/04/21-ТІС від 01.04.2021 р., згідно з якою сторони дійшли згоди щодо надання додаткових послуг, а саме: на період з 01.04.2021 р. по 01.08.2021 р. надання послуг з прибирання приміщення "Тепловозо-вагоне депо на 2 стійла з АПК", інв. № 04739 та прилеглої території до нього. За адресою: Одеська обл., Комінтернівський район, територія Визирської сільської ради, вул. 1 км автодороги порту Южний "1Б/1". Загальна вартість робіт в місяць складає 70540,13 грн. з ПДВ (Додаток № 1). Всі інші пункти та додатки залишено без змін.

ТОВ "Чистий світ Фасіліком" (виконавець, наразі ТОВ "Чисто ФМ") та ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (замовник) був підписаний Додаток № 1 у новій редакції з урахуванням змін, внесених додатковою угодою № 1.

ТОВ "Чистий світ Фасіліком" (виконавець, наразі ТОВ "Чисто ФМ") було виставлено ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" (замовник) рахунки на оплату, а саме: № 101/03076 від 31.03.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 107000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17833,33 грн.), № 101/03079 від 31.03.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 21000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3500,00 грн.), № 101/04086 від 30.04.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 95000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 15833,33 грн.), № 101/04087 від 30.04.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 18500,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3083,33 грн.).

Також, із матеріалі справи вбачається, що позивачем оформлено акти надання послуг № 101/03076 від 31.03.2022 р. на суму 107000,00 грн., № 101/03079 від 31.03.2022 р. на суму 21000,00 грн., № 101/04086 від 30.04.2022 р. на суму 95000,00 грн., № 101/04087 від 30.04.2022 р. на суму 18500,00 грн.

Загальна сума становить 241500,00 грн.

07.04.2023 р. вказані акти та рахунки були направлені останнім засобами поштового зв`язку на адресу відповідача та отримані товариством 11.04.2023 р., про що свідчать копії опису вкладення у цінний лист від 07.04.2023 р. та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Матеріали справи також містять копію акту звірки взаємних розрахунків за період 9 місяців між ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" та ТОВ "Чистий світ Фасіліком" (наразі ТОВ "Чисто ФМ") та скріншоти переписки у меседжері "Viber".

На переконання позивача, відповідач порушив умови договору, неналежно виконав свої зобов`язання, не підписав акти виконаних робіт, не надав мотивованої відмови від їх підписання згідно з п. 4.3 договору, не сплатив грошові кошти за надані послуги, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 241 500, 00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Отже, предметом апеляційного перегляду даної справи є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 241 500, 00 грн заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 01/04/21-ТІС щодо оплати наданих послуг з прибирання у березні та квітні 2022 року.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

При визначені правової природи договору суд враховує його умови, права та обов`язки сторін, а також предмет.

Так, укладений між сторонами по справі договір надання послуг з прибирання є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов`язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ст. 902 Цивільного кодексу України визначено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи зі змісту положень статей 509, 901, 903 ЦК України, обов`язок замовника оплатити послуги виникає з факту їх надання, а не з факту оформлення передачі послуг актом приймання-передачі виконаних робіт.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю.

Таким чином, для правильного вирішення спору в даній справі судами необхідно виходити з того, що: 1) підлягають встановленню обставини щодо характеру та змісту послуг, оплати якої вимагає виконавець, тобто у чому саме полягає споживання таких послуг; 2) визначити яким вимогам (критеріям) повинні відповідати ці послуги, тобто з`ясувати, які послуги слід вважати належно наданими; 3) встановлення обставин фактичного отримання цих послуг замовником у спірний період на умовах, які визначені в укладеному між сторонами договорі, та чи це підтверджується наявними у матеріалах справи доказами; 4) перевірити чи відповідають надані виконавцем послуги вимогам (критеріям), які сторони визначили в договорі; 5) на підставі чого встановити чи існує заборгованість замовника перед виконавцем щодо оплати цих послуг; 6) якщо так, то визначити розмір заборгованості, що підлягає стягненню.

За доводами скаржника, позивач в повному обсязі виконав роботи у період березень, квітень 2022 року, в свою чергу відповідач порушив умови договору, неналежно виконав свої зобов`язання, не підписав акти виконаних робіт, не надав мотивованої відмови від їх підписання згідно з п. 4.3 договору, не сплатив грошові кошти за надані послуги, у зв`язку з чим у останнього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 241 500, 00 грн.

Так, позивачем на підтвердження надання послуг за договором у заявлений період березень, квітень 2022 року надано наступні документи:

- рахунки на оплату №101/03076 від 31.03.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 107000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 17833,33 грн.), № 101/03079 від 31.03.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 21000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3500,00 грн.), № 101/04086 від 30.04.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 95000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 15833,33 грн.), № 101/04087 від 30.04.2022 р. про сплату послуг з прибирання в розмірі 18500,00 грн. (в т.ч. ПДВ 3083,33 грн.);

- акти надання послуг № 101/03076 від 31.03.2022 р. на суму 107000,00 грн., №101/03079 від 31.03.2022 р. на суму 21000,00 грн., № 101/04086 від 30.04.2022 р. на суму 95000,00 грн., № 101/04087 від 30.04.2022 р. на суму 18500,00 грн, які підписані лише з боку позивача;

- акт звірки взаємних розрахунків за період 9 місяців між ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" та ТОВ "Чистий світ Фасіліком" (наразі ТОВ "Чисто ФМ");

- скріншоти переписки у меседжері "Viber" та лист представника Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» Першиної Світлани Михайлівни щодо «зупинення клінінгових послуг на об`єктах з 28.04.2024 року».

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено наявності заборгованості у відповідача за договором про надання послуг з прибирання у спірний період, зважаючи на таке.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.06.2020 у справі №920/528/19).

Так, щодо наявних в матеріалах справи рахунків на оплату, судова колегія відзначає, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер та діє протягом трьох банківських днів. Зазначений документ є одностороннім та не підтверджує здійснення господарської операції, а отже не є належним доказом здійснення господарської операції.

Щодо оформлених позивачем актів надання послуг № 101/03076 від 31.03.2022 р. на суму 107000,00 грн., № 101/03079 від 31.03.2022 р. на суму 21000,00 грн., № 101/04086 від 30.04.2022 р. на суму 95000,00 грн., № 101/04087 від 30.04.2022 р. на суму 18500,00 грн, судова колегія вказує таке.

У постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18, від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22 викладено висновок про те, що "передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором".

За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг / виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність.

Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі № 911/1981/20, від 10.08.2023 у справі № 914/11/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема, непідписання замовником актів приймання робіт / послуг без надання у визначені договором та / або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг / виконання робіт), а не первинні документи. Подібний висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21, постановах Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 914/8/22, від 16.08.2023 у справі № 914/131/22.

При цьому, відповідно до норм чинного законодавства, підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 927/414/17, від 04.06.2018 у справі № 908/3519/16, від 05.06.2018 у справі № 910/16804/17, від 26.06.2018 у справі № 902/1370/15, від 19.09.2018 у справі № 905/1090/17, від 06.08.2018 у справі № 911/662/17, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18.

Стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", передбачає, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до положень п.п. 2.1 ч. 2 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку", затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відтак, наведене свідчить, що надані позивачем в якості доказів здійснення господарської операції акти наданих послуг, в розумінні положень чинного законодавства, є первинними документами, а відтак такими документами, які є підставою для оприбуткування послуг. Такі документи є підставою для внесення запису в облікові бухгалтерські реєстри.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно абз. 1 п. 2.4 Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Положеннями абз. 1 п. 2.5. Положення "Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку" передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні?).

Отже, обов`язковою умовою, що може бути доказом здійснення господарської операції саме з конкретним контрагентом, є наявність у первинному документі даних про осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, а також даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції з боку саме цього контрагента та дані, що дають змогу визначити повноваження такої особи на вчинення вказаних дій.

Разом з тим сам лише факт складання та підписання сторонами відповідних актів не є безумовним свідченням реальності господарських операцій за договором, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації, зазначеної у цих документах (аналогічний висновок викладено в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18 зі спору про стягнення вартості послуг).

Судова колегія зазначає, що зазначені акти наданих послуг складені одноособово, підписані та скріплені печаткою лише з боку виконавця. Підпису та печатки з боку замовника (відповідача) зазначені акти наданих послуг не містять.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач заперечує факт надання позивачем вказаних послуг у спірний період березень-квітень 2022 року.

Крім того, згідно з п. 4.2 договору виконавець протягом 5 робочих днів місяця, що слідує за місяцем надання послуг, надає замовнику акт приймання-передачі. Замовник зобов`язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту отримання акту приймання-передачі підписати і повернути його, або надати письмову мотивовану відмову у його підписанні.

Як вбачається з матеріалів справи, акти наданих послуг від №101/03076 від 31.03.2022, № 101/03079 від 31.03.2022, № 101/04086 від 30.04.2022, № 101/04087 від 30.04.2022 були надіслані відповідачу засобом поштового зв`язку 07.04.2023 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист, тобто протягом року з дня їх складання, що є порушенням передбаченого п. 4.2 договору обов`язку щодо надання замовнику саме протягом 5 робочих днів місяця, що слідує за місяцем надання послуг, актів приймання-передачі таких послуг.

Таким чином, позивачем не виконано своєчасне надання вказаних доказів відповідачу, що, в свою чергу, свідчить про неможливість надання відповідачем мотивованої відмови від їх підписання згідно з п. 4.3 договору.

Крім того, п.п. 2.2.2 та 2.2.5 п. 2.2 договору сторони визначили обов`язки виконавця, зокрема: призначити осіб, уповноважених оцінювати результат наданих послуг з прибирання, вести і підписувати Бланк перевірки якості (надалі БПЯ, Додаток № 3) та Бланк зворотного зв`язку (надалі БЗЗ, додаток № 3) відповідно до інструкцій, які викладені в даному договорі та додатку до нього (п.п. 2.2.2); не пізніше 25 числа поточного місяця передавати уповноваженому представникові Замовника БЗЗ (п.п. 2.2.5).

Отже, вказаними умовами спірного договору факт надання послуг, реальність їх надання позивачем та надання послуг належної якості, повинно підтверджуватися відповідними бланками перевірки якості та бланками зворотного зв`язку.

Між тим, як було вірно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи не містять доказів підписання сторонами вказаних бланків перевірки якості та зворотного зв`язку за послуги, надані в спірний період - березні та квітні 2022 року.

Так само матеріали справи не містять доказів направлення на адресу відповідача вказаних бланків перевірки якості та зворотного зв`язку за послуги, надані в березні та квітні 2022 року.

Щодо наявного в матеріалах справи акту звірки взаємних розрахунків за період 9 місяців між ТОВ з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс" та ТОВ "Чистий світ Фасіліком" (наразі ТОВ "Чисто ФМ"), який підписано представниками сторін та скріплено їх печатками, судова колегія наголошує, що сторонами у вказаному акті не відображено надання позивачем послуг саме у спірний період, за яким позивачем здійснено нарахування заборгованості, а саме період - березень та квітень 2022 року, адже відповідно до колонки дати оформлення первинного документу послуги з боку позивача у 2022 році були надані лише у січні, лютому, червні, серпні та вересні.

В акті звірки розрахунків також не відображено суми, зазначені в наданих позивачем актах № 101/03076 від 31.03.2022 р. на суму 107000,00 грн., № 101/03079 від 31.03.2022 р. на суму 21000,00 грн., № 101/04086 від 30.04.2022 р. на суму 95000,00 грн., № 101/04087 від 30.04.2022 р. на суму 18500,00 грн.

Отже, з наявного в матеріалах справи акту звірки не вбачається надання позивачем відповідних послуг у спірний період - березень та квітень 2022 року.

Також, суд апеляційної інстанції зазначає, що сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій. Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості, проте за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Щодо посилань скаржника на скріншоти переписки у меседжері "Viber" та електронний лист представника Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» Першиної Світлани Михайлівни щодо «зупинення клінінгових послуг на об`єктах з 28.04.2024 року».

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео - та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ст. 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг").

Згідно ст. 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу.

Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому суд зазначає, що якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне електронне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21.

Так, зі змісту відзиву на позов вбачається, що відповідачем заперечується факт листування у меседжері "Viber" із представником позивача.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено того, що листування у меседжері "Viber" з «Грубов» здійснювалося саме із особою, яка уповноважена відповідачем та перебуває у трудових відносинах із Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Трансінвестсервіс", при цьому із вказаного листування не вбачається повних даних такої особи, а саме прізвища, імені та по-батькові особи, із якою велося листування, з огляду на що ідентифікувати особу «Грубов» не вважаться можливим.

При цьому надані позивачем докази (листування у меседжері "Viber" та електронний лист відповідача від 28.02.2022) не містять підписів уповноважених осіб обох товариств, а відтак не є погодженими останніми, при цьому такі докази не містять ознак жодних первинного документа, зокрема, дати та місця їх складання, найменування сторін, підписантів та відсутність підпису уповноважених представників сторін.

Таким чином, скріншоти переписки у меседжері "Viber" та електронний лист представника Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Трансінвестсервіс» Першиної Світлани Михайлівни щодо «зупинення клінінгових послуг на об`єктах з 28.04.2024 року» не можуть свідчити про факт надання позивачем послуг у спірний період та не є належними та достатніми доказами підтвердження надання позивачем відповідачу послуг з прибирання, заборгованість за які позивач просить стягнути.

Інших доказів, якими можливо підтвердити реальне надання позивачем послуг матеріали справи не містять, позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, судова колегія дійшла висновку, що позивачем в рамках даної справи не було доведено жодними належними, допустимими та достовірними у розумінні ст..ст.73,74 ГПК України доказами факту надання послуг відповідачу у спірний період - березень, квітень 2022 року, що свідчить про необґрунтованість та недоведеність заявлених позовних вимог.

У зв`язку з чим судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чисто ФМ" на рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 02.07.2024 у справі №916/2165/24 - залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді: Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська