Постанова

від 17.10.2024 по справі 910/18250/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2024 р. Справа№ 910/18250/16 (910/803/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Доманської М.Л.

Скрипки І.М.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника позивача Гапоненка Р.І. в порядку самопредставництва

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року

у справі №910/18250/16(910/803/24) (суддя Чеберяк П.П.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амадеус Ко"

про покладення субсидіарної відповідальності на осіб винних у банкрутстві боржника відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства

в межах справи №910/18250/16

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоздоббуд" Товариства з обмеженою відповідальністю "Основа"

до Приватного акціонерного товариства "Індбуд"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16(910/803/24) відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" до ТОВ "Амадеус Ко" про покладення субсидіарної відповідальності на осіб винних у банкрутстві боржника відповідно до Кодексу України з процедур банкрутства в межах справи №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд".

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16(910/803/24) повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про покладення субсидіарної відповідальності в повному обсязі, покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ПрАТ "Індбуд" на ТОВ "Амадеус Ко" у розмірі 4 265 462,02 грн. і стягнути з ТОВ "Амадеус Ко" на користь ТОВ "ВКП "Автофургон" 162 245,71 грн.

Згідно витягу з протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 09.07.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Кропивна Л.В., Скрипка І.М.

Ухвалою суду від 15.07.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВКП "Автофургон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16 (910/803/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/18250/16(910/803/24).

29.07.2024 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/18250/16(910/803/24)/4211/2024 від 26.07.2024 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Слід зазначити, що головуючий суддя Остапенко О.М. з 22.07.2024 року по 16.08.2024 року перебував у відпустці, а тому справу фактично передано головуючому судді 19.08.2024 року.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки та у зв`язку з перебуванням судді Кропивної Л.В. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2024 для розгляду справи №910/18250/16(910/803/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Скрипка І.М., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 20.08.2024 року вищевказаною колегією суддів відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВКП "Автофургон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16(910/803/24), встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 19.09.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 19.09.2024 року, не відбулось у зв`язку з участю головуючого судді Остапенка О.М. з 18.09.2024 по 19.09.2024 у роботі XX чергового з`їзду суддів.

При цьому, суддя Скрипка І.М. з 24.09.2024 по 25.09.2024 перебувала у відпустці.

Після повернення головуючого судді Остапенка О.М. з відрядження та судді Скрипки І.М. з відпустки ухвалою суду від 26.09.2024 року розгляд справи №910/18250/16(910/803/24) призначено на 17.10.2024 року за участю повноважених представників учасників провадження у справі.

Представник позивача в судовому засіданні 17.10.2024 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16 (910/803/24) повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про покладення субсидіарної відповідальності в повному обсязі, покласти субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ПрАТ "Індбуд" на ТОВ "Амадеус Ко" у розмірі 4 265 462,02 грн. і стягнути з ТОВ "Амадеус Ко" на користь ТОВ "ВКП "Автофургон" 162 245,71 грн.

Представники відповідача в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

У відповідності до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

17.10.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою від 19.04.2017 року, перебуває справа №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд", провадження у якій порушено ухвалою суду від 30.10.2016 року за заявами ТОВ "Київоздоббуд" та ТОВ "Основа".

У січні 2024 року до Господарського суду міста Києва надійшла заява ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон", як кредитора боржника, до ТОВ "Амадеус Ко" про покладення субсидіарної відповідальності на осіб винних у банкрутстві боржника, в якій останній, з посиланням на положення ст. 42 та 61 Кодексу України з процедур банкрутства, просив суд покласти на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ПрАТ "Індбуд" у розмірі 4 265 462,02 грн. і стягнути з відповідача на користь позивача 162 245,71 грн.

Звертаючись до суду з даною заявою позивач зазначає, що відповідачем вчинено дії щодо виведення майна та грошових коштів боржника, чим завдано останньому збитки у розмірі 4 265 462,02 грн., а тому на ТОВ "Амадеус Ко" має бути покладена субсидіарна відповідальність за зобов`язаннями боржника.

Так, за твердженням заявника, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.07.2015 року у справі №910/11424/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 року, позов ПрАТ "Індбуд" задоволено повністю, стягнуто з ТОВ "Амадеус Ко" на користь ПрАТ "Індбуд" 2651267,64 грн. основного боргу, 281963,74 грн. пені, 1175996,56 грн. інфляційних втрат, 83154,08 грн. 3% річних та 73080,00 грн. судового збору.

На виконання вказаного рішення суду видано відповідний наказ.

В подальшому, 13.06.2022 року ТОВ "Амадеус Ко" звернулось до суду з заявою про заміну сторони правонаступником, у якій заявник просив замінити позивача (стягувача) - ПрАТ "Індбуд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 року у справі №910/11424/15, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 року та постановою Верховного Суду від 07.07.2023 року, відмовлено у задоволенні вказаної заяви ТОВ "Амадеус Ко".

Як стверджує позивач, ТОВ "Амадеус Ко" використовувало фраудаторний правочин та зверталось з ним до суду, вводячи суд в оману, задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості, що безпосередньо впливає на можливість задоволення вимог кредиторів, зокрема ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон", тим самим нанесена та продовжує наноситись шкода боржнику та кредиторам.

За наслідками розгляду заявлених позивачем позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16 (910/803/24) відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" до ТОВ "Амадеус Ко" про покладення субсидіарної відповідальності на осіб винних у банкрутстві боржника відповідно до КУзПБ в межах справи №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд".

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем заявлених вимог належними і допустимими доказами.

Судове рішення мотивоване відсутністю в матеріалах справи доказів, які б свідчили про заволодіння ТОВ "Амадеус Ко" будь-якими коштами боржника, а також, що ТОВ "Амадеус Ко" приймало рішення, які спрямовані на зменшення активів боржника.

Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність доказів доведення ТОВ "Амадеус Ко" до банкрутства ПрАТ "Індбуд", а відтак, і відсутність підстав для покладення на нього субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" з даним рішенням суду не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи скаржника фактично ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві.

Додатково скаржником наголошено на тому, що ним було заявлено відвід судді Чеберяку П.П., однак суд першої інстанції, відмовляючи у її задоволенні, вказану заяву розглянув не повноцінно.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.

Загальні підстави для притягнення до субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство визначені КУзПБ, ЦК України та ГК України.

Субсидіарна відповідальність у справах про банкрутство є самостійний цивільно-правовий вид відповідальності, який покладається на засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі керівника боржника при наявності підтвердження вини вказаних осіб у доведенні юридичної особи (боржника у справі про банкрутство) до стану неплатоспроможності.

Притягнення винних у доведенні до банкрутства осіб до субсидіарної відповідальності є механізмом відновлення порушених прав кредиторів, а також стимулюванням добросовісної поведінки засновників, керівників та інших осіб, пов`язаних з боржником, і як наслідок недопущення здійснення права власності на шкоду інших осіб.

Натомість процедура банкрутства - це єдина комплексна процедура, в якій є можливість погасити грошові вимоги кредиторів в межах однієї справи з різних джерел, зокрема, за рахунок майна боржника, майна, яке було відчужено боржником раніше за фраудаторними правочинами та в подальшому було повернуто до власності боржника, за рахунок тих коштів, що витребувано від осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства (в разі встановлення таких обставин): за рахунок виявленої дебіторської заборгованості та ін. Більше того, вказана процедура проводиться під судовим наглядом, що убезпечує кредиторів від будь-якого свавілля з боку боржника чи інших осіб (постанова КГС ВС від 21.02.2024 справа №916/3666/21).

Так, умови та порядок покладення субсидіарної відповідальності у процедурі банкрутства регулюються ч.5 ст. 42, ч.6 ст.50 та ч.2 ст.61 КУзПБ.

Зокрема, згідно із ч.2 ст.61 Кодексу під час здійснення своїх повноважень ліквідатор, кредитор має право заявити вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства. Розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. У разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.42 Кодексу особи, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені ч.ч. 1 і 2 цієї статті, несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у межах суми завданих боржнику такими майновими діями збитків.

Таким чином, на підставі аналізу змісту зазначених приписів вбачається висновок, що останні містять у собі різні умови для притягнення відповідних осіб до субсидіарної відповідальність за зобов`язаннями боржника. Так зокрема:

- у статті 61 визначено, що вимоги до третіх осіб, які відповідно до законодавства несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника, має право заявляти ліквідатор і кредитор, тоді як у статті 42 відповідне коло осіб не визначено;

- застосування статті 61 можливе лише у ліквідаційній процедурі, тоді як стаття 42 не обмежується відповідною судовою процедурою;

- відповідно до статті 61 розмір вимог - різниця між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою, тоді як стаття 42 - збитки, завдані боржнику відповідними майновими діями;

- підставою для субсидіарної відповідальності відповідно до статті 61 є наявність вини відповідних осіб та недостатність майна боржника, тоді як, відповідно до статті 42 зазначена відповідальність виникає в осіб, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені ч.ч. 1 і 2 цієї статті (наявність рішень суду про визнання правочинів недійними).

Так, абз.4 ч.1 ст.42 КУзПБ визначено, зокрема, що господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав - боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

Згідно абз. 2 ч.2 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог.

Підсумовуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що право заявити відповідні вимоги на підставі ч.5 ст.42 КУзПБ виникає, зокрема, у арбітражного керуючого чи кредитора, у разі наявності рішень суду про визнання спірних правочинів недійсними на підставі ч.ч.1, 2 ст.42 КУзПБ.

Звертаючись до суду з відповідною заявою, позивач стверджує, що відповідач використовував фраудаторний правочин (договір про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 року) задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, з огляду на презумпцію правомірності правочину, встановлену статтею 204 ЦК України, вказаний вище договір наразі є чинний і недійсним у встановленому законом порядку не визнавався, оскільки докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Більш того, як було зазначено вище, необхідною умовою для субсидіарної відповідальної за зобов`язаннями боржника на підставі ч.5 ст.42 КУзПБ є завдання особами, які вчинили, погодили правочини або вчинили майнові дії, визначені ч.ч. 1 і 2 цієї статті, збитків боржнику.

Так, відповідно до п.8 ч.2 ст.16 ЦК України відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.ч.1,3 ст.22 ЦК України).

Згідно із ч.2 ст.224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків (ч.ч.1,3 ст.225 ГК України).

Отже, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.11.2023 у справі №922/3928/20.

Із змісту заяви ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" вбачається, що останній просить покласти на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями ПрАТ "Індбуд" у розмірі 4 265 462,02 грн. та стягнути на його користь з ТОВ "Амадеус Ко" 162 245,71 грн., що є розміром кредиторських вимог до боржника у справі про банкрутство ПрАТ "Індбуд".

Проте, заявником не наведено обставин та не надано жодних належних доказів, які б у своїй сукупності вказували на те, що зазначений ним розмір грошових вимог є саме збитками у розумінні ст. 224 ГК України, які виникли у зв`язку із вчиненням/погодженням правочину ТОВ "Амадеус Ко".

Більш того, суд зазначає, що саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяними збитками. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) зменшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою, як обов`язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки, полягає в тому, що шкода повинна бути об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи є безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Зі змісту заяви позивача вбачається, що договір про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 було використано ТОВ "Амадеус Ко" задля виведення майна та грошових коштів, зміни розміру та складу ліквідаційної маси боржника - ПрАТ "Індбуд" шляхом виключення з неї активу - дебіторської заборгованості, присудженої до стягнення рішенням у справі №910/11424/15.

Разом з тим, судова колегія зазначає, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 року у справі №910/11424/15, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 року та постановою Верховного Суду від 07.07.2023 року, відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Амадеус Ко" про заміну позивача (стягувача) - ПрАТ "Індбуд" його процесуальним правонаступником - ТОВ "Стройкомплекс Інжинірінг".

Тобто, заміна правонаступника за вказаним правочином не відбулась, стягувачем за наказом у справі №910/11424/15 про стягнення з ТОВ "Амадеус Ко" заборгованості, з рештою, залишилось ПрАТ "Індбуд", та в подальшому, як вбачається з наявного у справі №910/18250/16 про банкрутство ПрАТ "Індбуд" остаточного звіту ліквідатора (т.24, арк.с.131), дану дебіторську заборгованість за рішенням комітету кредиторів боржника від 17.01.2024 року було реалізовано ліквідатором 30.01.2024 року на аукціоні у межах справи про банкрутство ПрАТ "Індбуд", а отримані від продажу грошові кошти було розподілено згідно рішення комітету кредиторів ПрАТ "Індбуд" від 01.03.2024 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено відсутність факту завдання боржнику збитків укладенням договору про відступлення прав вимоги №31/03/2016 від 31.03.2016 року.

В свою чергу, посилання скаржника на ухилення відповідача протягом тривалого періоду часу від виконання обов`язку по сплаті на користь ПрАТ "Індбуд" заборгованості за наказом у справі №910/11424/15 не є підставою для покладення на нього субсидіарної відповідальності у розумінні КУзПБ.

Позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про заволодіння ТОВ "Амадеус Ко" будь-якими коштами боржника та про прийняття відповідачем будь-яких рішень, які б у кінцевому випадку призвели до зменшення активів боржника.

Крім того, в матеріалах справи також відсутні належні, допустимі та достовірні докази доведення ТОВ "Амадеус Ко" до банкрутства ПрАТ "Індбуд".

Наведені обставини у сукупності, які встановлено судом, свідчать про те, що дії відповідача, в даному випадку, не є тими діями у розумінні положень ч.1 ст.619 ЦК України, ч.1 ст.215 ГК України, ч.2 ст.61 КУзПБ та ч5 ст.42 КУзПБ, з якими чинне законодавство пов`язує можливість покладення на особу субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника.

Таким чином, переглянувши в апеляційному порядку законність рішення суду та дослідивши заяву позивача на підставі наданих останнім та наявних у справі доказів, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для покладення на ТОВ "Амадеус Ко" субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями ПрАТ "Індбуд" та стягнення з відповідача розміру визнаних кредиторських вимог позивача, з огляду на безпідставність та необґрунтованість такої заяви і недоведеність позивачем заявлених у ній вимог.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції було не повноцінно розглянуто заяву про відвід судді Чеберяка П.П. у даній справі, колегією суддів відхиляються як безпідставні та такі, що будуються на припущеннях. Так, згідно матеріалів справи, заява про відвід надійшла 10.06.2024 року, у судовому засіданні 10.06.2024 року судом було заслухано пояснення представника позивача щодо поданої ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" заяви про відвід судді Чеберяка П.П. та її мотивів, розглянуто вказану заяву по суті та прийнято відповідну ухвалу від 10.06.2024 року про відмову у її задоволенні.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного рішення не вбачається.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В силу положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги ТОВ "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 у даній справі, така апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне підприємство "Автофургон" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16(910/803/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі №910/18250/16(910/803/24) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати сторонам у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 04.11.2024 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді М.Л. Доманська

І.М. Скрипка