Постанова
від 10.10.2024 по справі 904/2796/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2796/22

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі № 904/2796/22

про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг"

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою суду від 20.09.2022 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" у справі №904/2796/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг". Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" в сумі 83 310,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 40 090 330,23 грн (38 785 344,71 грн - основний борг, 1132842,35 грн - інфляційне збільшення, 172 143,17 грн - 3% річних) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію, згідно зі ст.41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 09.03.2023. Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" арбітражного керуючого Фуголя Євгена Івановича.

Від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 15.02.2023 з грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг".

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" в сумі 5 368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 875 608 218,74 грн (340 127 381,75 грн - заборгованість за тілом кредиту, 192 005 894,82 грн - заборгованість по процентам, 343452514,05 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом, 22 428,12 грн - витрати по сплаті судового збору у справі №910/10217/17) - 4 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 19 381 656,69 грн - штрафні санкції (пеня) - 6 черга задоволення вимог кредиторів.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/2796/22 справу направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржувана ухвала прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- надані АТ «КБ «Приватбанк» розрахунки винагороди по кредитним договорам не відповідають умовам кредитних договорів в редакції договорів про внесення змін до кредитного договору через відсутність необхідних математичних умов у формулі винагороди. Сума винагороди нарахована по складній математичній формулі, яка не відповідає погодженим умовам, що визначена у Кредитних договорах, оскільки Банком під час розрахунків застосовані математичні знаки та символи попередніх редакцій цієї форми, а не останньої, що є незаконно. Всупереч вищенаведеному АТ КБ «ПриватБанк» не надав доказів нарахування винагороди саме за формулою, яка була погоджена сторонами в останній редакції;

- в наданих кредитором розрахунках застосовуються математичні знаки, які відсутні у погодженій редакції формули, зокрема, знаки «ділення», дужки, тощо. Оскільки, наведена в п.4.7. Кредитних договорів формула наведена з математичними величинами, які є змінними, то не точне їх застосування повністю змінює погоджений алгоритм розрахунку, що є також неприпустимим, оскільки математика належить до точних наук;

- судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування оригіналів кредитних договорів, на підставі яких було заявлено кредиторські вимоги.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

29.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ «КБ "ПриватБанк" надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "Дніпровський елеватор", в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

03.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський елеватор" та АТ «КБ "ПриватБанк" надійшли клопотання про відкладення розгляду справи.

08.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від АТ «КБ "ПриватБанк" надійшли додаткові пояснення на апеляційну скаргу ТОВ Дніпровський Елеватор, в яких він заперечив проти задоволення останньої з підстав її необґрунтованості та наполягав на необхідності залишення оскаржуваної ухвали без змін.

10.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ "Дніпровський елеватор" надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримав доводи своєї апеляційної скарги та наголосив на наявності підстав для її задоволення. Також, заявив клопотання про долучення нових доказів.

Інші учасники справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" своїм правом на подання відзиву не скористалися.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 10.10.2024 приймав участь представник ТОВ "Дніпровський елеватор" (апелянта). Інші учасники провадження у справі про банкрутство, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з`явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини неявки суд не проінформували.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, з урахуванням того, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з`явилися.

Представник апелянта у судовому засіданні 10.10.2024 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким справу № 904/2796/22 направити на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника скаржника, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав.

Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).

За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Щодо клопотання ТОВ "Дніпровський елеватор" про долучення доказів.

В обґрунтування клопотання зазначено, що у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/2796/22 (904/314/23) від 06.03.2024 судом було встановлено АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «РЕАЛАГРОЛІЗИНГ» є пов`язаними особами, що підтверджується також Рішенням НБУ № 105 від 13.12.2016р. «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ ПриватБанк», яким встановлено пов`язаність ТОВ «РЕАЛГРОЛІЗИНГ» (колишня назва ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», номер в списку пов`язаних осіб 529) з ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК»).

12.02.2024 в матеріали справи № 904/2796/23 (904/5077/23) Національним банком України, було надано Рішення НБУ № 105 від 13.12.2016р. «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ ПриватБанк», яким встановлено пов`язаність ТОВ «РЕАЛГРОЛІЗИНГ» (колишня назва ТОВ «ПРИВАТ ЛІЗИНГ», номер в списку пов`язаних осіб 529) з ПАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК») та інші документи, що підтверджують пов`язаність.

Вищевказані обставини не було враховано судом при винесені ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 про визнання грошових вимог АТ КБ «ПриватБанк».

Враховуючи те, що рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/2796/22 (904/314/23) було винесено 06.03.2024 та документи щодо пов`язаності було надано в матеріали справи № 904/2796/23 (904/5077/23) 12.02.2024, а оскаржувану ухвалу було винесено 23.01.2024, то ці докази з об`єктивних причин не могли бути надані до суду першої інстанції у встановлені строки, а тому подаються до Центрального апеляційного господарського суду.

Як передбачено ч.ч. 1-2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

При цьому згідно ч. 3 ст. 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В той же час, відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі № 916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі № 916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 24.11.2021 у справі № 915/954/20, така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Враховуючи викладене, ТОВ "Дніпровський елеватор" фактично подано до суду новий доказ, які виготовлений/створений після прийняття рішення судом першої інстанції (23.01.2024), а саме рішення господарського суду Дніпропетровської області по справі №904/2796/22 (904/314/23) від 06.03.2024, що, як наслідок, виключає вчинення судом апеляційної інстанції процесуальних дій щодо долучення та надання оцінки таким доказам (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №904/3582/18, від 04.04.2019 у справі № 918/329/18).

Поміж іншого, положення до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (правовий висновок, наведений в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14).

Апеляційний суд зауважує, що виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції в суді першої інстанції. В той же час, процесуальне законодавство допускає випадки подачі на стадії апеляційного розгляду нових доказів для підтвердження обставин, на які посилається сторона. Однак, є неприйнятною ситуація, коли сторона просить долучити до матеріалів справи нові докази лише з підстав її необізнаності щодо необхідності подання усіх наявних в неї доказів чи її суб`єктивної позиції щодо недоречності їх подання. Тим більше не може вважатися поважною причиною те, що суд не вимагав подання певних доказів, оскільки господарський процес побудований на принципах диспозитивності та змагальності сторін, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому останні повинні добросовісно користуватися процесуальними правами та надавати суду усі наявні у них докази, якими обґрунтовуються їх вимоги та заперечення, разом із першими заявами по суті справи.

Колегією суддів зважає, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, як передбачено ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 у справі № 925/1082/18).

Так, заявником не обґрунтовано належним чином неможливість подання рішення НБУ № 105 від 13.12.2016р. «Про визначення осіб пов`язаними з ПАТ КБ ПриватБанк» до суду першої інстанції в межах процесуальних строків, в той час як останній був створений задовго до судового розгляду вимог кредитора, що свідчить про відсутність об`єктивних перешкод для вчинення відповідної процесуальної дії на певному етапі.

Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ "Дніпровський елеватор" не повідомляв про неможливість надання такого доказу.

Згідно ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно до правового висновку щодо застосування статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи.

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає (правова позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 16.06.2021 у справі № 915/2222/19).

Разом з тим, апелянтом не доведено винятковості випадку неможливості надання суду першої інстанції доказів, які намагається долучити до справи на стадії апеляційного розгляду, як не надано і доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В свою чергу, в силу вимог ч. 5 ст. 269 ГПК України у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Зважаючи на викладене, не є аргументованою необхідність подання доказів на спростування обставин, які не були та не є предметом судового розгляду, а тому судом відхиляється клопотання про долучення нових доказів.

Щодо оскаржуваної ухвали.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 20.08.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П070Е/С, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 1 419 124,25 євро з відсотковою ставкою 10,5% річних на суму поточної заборгованості та 21% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 20.08.2012.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір відсотків за користування кредитними коштами та продовжувався термін користування кредитом, а саме: відсоткова ставка 9,36% річних на суму поточної заборгованості та 9,36% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору; строк виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) - 02.02.2015.

Через невиконання боржником взятих на себе зобов`язань за кредитним договором №П070Е/С від 20.08.2007, АТ КБ "ПриватБанк" був вимушений звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до суду.

Рішенням Господарського сулу м. Києва віл 15.11.2017 у справі №910/10217/17 було стягнуто з ТОВ "РеалАгроЛізинг" на користь АТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитом - 3 704,41 євро, заборгованість по процентах - 45 938,14 євро, штраф - 2 509,81 євро, витрати по оплаті судового збору 22 428,12 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 та ч. 1 ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Рішення суду не виконане Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 317,59 євро, з яких:

- 279,12 євро - заборгованість за тілом кредиту (що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі заяви з вимогами до боржника (15.02.2023 - 39,3405 грн за 1,00 Євро) складає 10980,72 грн.

- 38,47 євро - заборгованість по процентах (що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі заяви з вимогами до боржника (15.02.2023 - 39,3405 грн за 1,00 Євро) складає 1 513,43 грн.

- 22 428,12 грн витрати по оплаті судового збору у справі у справі № 910/10217/17.

Розмір грошових вимог за договором в національній валюті за курсом, встановленим Національним банком України на дату подання заяви з грошовими вимогами до боржника становить 34 922,27 грн.

22.03.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П064Е/С, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 2 604 006,72 євро з відсотковою ставкою 13% річних на суму поточної заборгованості та 26% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 04.07.2013.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 541 847,33 євро (що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі заяви з вимогами до боржника (15.02.2023 - 39,3405 грн за 1,00 Євро) складає 21 316 544,89 грн, з яких:

- 388 986,07 євро - заборгованість за тілом кредиту;

- 152 861,26 євро - заборгованість по процентах.

24.05.2007 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П068Е/С, відповідно умов котрого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 7265583,25 євро з відсотковою ставкою 10,5% річних на суму поточної заборгованості та 21% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 24.05.2012.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 4 129 191,14 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі заяви з вимогами до боржника (15.02.2023 - 39,3405 грн за 1,00 Євро) складає: 162 444 444,04 грн, з яких:

- 2 551 182,64 євро - заборгованість за тілом кредиту;

- 1 578 008,50 євро - заборгованість по процентах.

21.01.2009 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір № П067Е/С, відповідно умов котрого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 8122724,08 євро з відсотковою ставкою 13% річних на суму поточної заборгованості та 26% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 20.04.2014.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами та продовжувався термін користування кредитом, а саме: ліміт кредитної лінії - 2 941 713,43 євро відсоткова ставка 9,36% річних на суму поточної заборгованості та 9,36% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору; строк виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) 05.04.2015.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 4 763 492,50 євро, що за офіційним курсом НБУ станом на день подачі заяви з вимогами до боржника (15.02.2023 - 39,3405 грн за 1,00 Євро) складає: 187 398 176,70 грн, з яких:

- 2 941 713,43 євро - заборгованість за тілом кредиту;

- 1 821 779,07 євро - заборгованість по процентах.

26.04.2010 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П223Г/С, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 702 059,57 грн з відсотковою ставкою 14% річних на суму поточної заборгованості та 28% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 01.12.2015.

Також пунктом А. 12 договору сторони погодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом, розмір якого зазначений у п. 4.14 договору.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що у разі порушення позичальником будь-якого зобов`язання зі сплати кредиту, відсотків та винагороди позичальник сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБХ яка діяла в період, за який нараховується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався, розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 9,36% річних на суму поточної заборгованості та 9,36% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору; формула розрахунку винагороди викладена у п. 4.7. договору.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 36 781 586,35 грн з яких:

- 2 484 163,51 грн - заборгованість по процентах;

- 14 915 766,15 грн - заборгованість з винагороди;

- 19 381 656,69 грн - заборгованість з пені.

28.02.2011 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П225Г/С, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 56 175 064,00 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 24% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору - 25.10.2016.

Також пунктом А. 12 договору сторони погодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом, розмір якого зазначений у п. 4.7 договору.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався строк повернення кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 9,36% річних на суму поточної заборгованості та 9,36% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору; строк виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) - 20.01.2016.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 70 958 333,07 грн, з яких:

- 70 958 333,07 грн - заборгованість з винагороди.

29.02.2012 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №П228Г/С, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 75 176 964,00 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 12% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 25.02.2017.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 9,36% річних на суму поточної заборгованості та 9,36% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 254 336 156,12 грн, з яких:

- 57 400 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 39 067 084,92 грн - заборгованість по процентах;

- 157 869 071,20 грн - заборгованість з винагороди.

08.02.2013 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI03114, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 3 039 000,00 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 12% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 07.02.2014.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався строк повернення кредиту, розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 4,44% річних на суму поточної заборгованості та 4,44% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору; строк виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) - 05.02.2015.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022р. заборгованість становить 227 894,15 грн, з яких:

- 227 894,15 грн - заборгованість з винагороди.

08.04.2013 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI3337, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 30 824 000,00 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 12% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 27.01.2018.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 3,6060% річних на суму поточної заборгованості та 3,6060% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 81 624 632,35 грн, з яких:

- 20 999 999,00 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 2 551 545,38 грн - заборгованість по процентах;

- 58 073 087,97 грн. - заборгованість з винагороди.

28.01.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI04880, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 6336339,00 грн з відсотковою ставкою 9% річних на суму поточної заборгованості та 9% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п.А.3 Договору 27.01.2015.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 6,55% річних на суму поточної заборгованості та 6,55% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 5 611 475,36 грн, з яких: 5 611 475,36 грн - заборгованість з винагороди.

26.05.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI05743, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредиту вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 25 800 000,00 грн з відсотковою ставкою 9% річних на суму поточної заборгованості та 9% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 25.05.2019.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався розмір відсотків за користування кредитними коштами та змінювалася формула розрахунку винагороди, а саме: відсоткова ставка 5,968220% річних на суму поточної заборгованості та 5,968220% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 49 234 245,89 грн, з яких:

- 21 026 031,13 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 4 514 050,64 грн - заборгованість по процентах;

- 23 694 164,12 грн - заборгованість з винагороди.

05.09.2014 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI06189, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредиту вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 14 000 000,00 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 12% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 04.09.2016.

В подальшому до вказаного договору укладалися додаткові угоди, якими змінювався порядок розрахунку розміру винагороди.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 10 420 862,52 грн, з яких: 10 420 862,52 грн - заборгованість з винагороди.

16.06.2015 між АТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "РеалАгроЛізинг" укладений кредитний договір №DNHSLNI06635, відповідно умов якого Банк надав боржнику кредит у вигляді невідновлюваної кредитної лінії у розмірі 10 327 257,72 грн з відсотковою ставкою 12% річних на суму поточної заборгованості та 12% річних на суму простроченої заборгованості відповідно п.п. А.6, А.7 Договору та строком виконання зобов`язань (терміном повернення кредиту) відповідно до п. А.3 Договору 05.06.2020.

Зобов`язання за договором не виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 заборгованість становить 14 600 601,72 грн, з яких:

- 9 294 186,56 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 3 624 555,65 грн - заборгованість по процентах;

- 1 681 859,51 грн - заборгованість з винагороди.

Отже, станом на дату звернення з заявою про визнання грошових вимог, з урахуванням заяви про уточнення грошових вимог, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" перед Акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" складає 894 989 875,43 грн, з яких:

- 340 127 381,75 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 192 005 894,82 грн - заборгованість по процентам;

- 343 452 514,05 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом;

- 19 381 656,69 грн - штрафні санкції (пеня).

Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог, викладених в заяві Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", та відповідно наявності підстав для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 894995243,43 грн, яка підлягає погашенню у наступному порядку:

- 1 черга задоволення вимог кредиторів - 5 368,0 грн (судовий збір за подання заяви);

- 4 черга задоволення вимог кредиторів - 875 608 218,74 грн (340 127 381,75 грн - заборгованість за тілом кредиту, 192 005 894,82 грн - заборгованість по процентам, 343452514,05 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом, 22 428,12 грн - витрати по сплаті судового збору у справі №910/10217/17);

- 6 черга задоволення вимог кредиторів - 19 381 656,69 грн - штрафні санкції (пеня).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Суб`єктний склад учасників господарського процесу за ГПК України є іншим, ніж склад учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Водночас, перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.

Коло осіб (в позовному провадженні), які мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції, а також оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції визначено приписами статей 254, 255 ГПК України. У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція сформована суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі № Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі № 916/3206/17, від 03.06.2020 у справі № 910/18031/14, від 19.05.2020 у справі № 908/2332/19, від 03.03.2020 у справі № 904/7965/16, від 20.02.2019 у справі № 5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі № 911/5186/14, та підтримана Верховним Судом у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 16.07.2020 у справі № 910/4475/19.

Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір. Названою статтею визначено, що:

- сторонами у справі про банкрутство є конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);

- кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов`язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов`язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.

Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.

Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.

У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов`язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов`язковими так само, як вони є обов`язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.

Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.

Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов`язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).

Відтак, саме на кредитора покладений обов`язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).

Натомість обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).

Так, Товариство з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРИВАТ ЛІЗИНГ" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, ЄДРПОУ 33274434).

Ухвалою суду від 20.09.2022 відкрито провадження за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" у справі №904/2796/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, ЄДРПОУ 33274434). Визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДНІПРОВСЬКИЙ ЕЛЕВАТОР" в сумі 83 310,00 грн (судовий збір за подання заяви, авансування винагороди арбітражного керуючого) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, 40 090 330,23 грн (38 785 344,71 грн - основний борг, 1 132 842,35 грн - інфляційне збільшення, 172 143,17 грн - 3% річних) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію, згідно ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства. Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на сто сімдесят календарних днів до 09.03.2023. Призначено розпорядником майна боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, ЄДРПОУ 33274434) арбітражного керуючого Фуголя Євгена Івановича (свідоцтво №1228 від 24.07.2013) (50038, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, бульвар Європейський, 7/49). Призначено попереднє засідання суду на 08.11.2022 о 10:30 год.

На виконання ухвали суду від 20.09.2022, господарський суд 22.09.2022 опублікував оголошення на веб-сайті Судової влади України в мережі Інтернет за №69291 від 22.09.2022 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, ЄДРПОУ 33274434).

16.02.2023 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшла заява б/н від 15.02.2023 з грошовими вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "РеалАгроЛізинг" (49041, м. Дніпро, пр. Праці, буд. 2Т, ЄДРПОУ 33274434).

18.04.2023 від арбітражного керуючого електронною поштою надійшло повідомлення вих.№02-05/141 від 17.04.2023 про результати розгляду кредиторських вимог, в якому ліквідатор зазначив про необхідність в уточненні грошових вимог.

18.07.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" подано клопотання б/н від 18.07.2023, в якому ТОВ "Дніпровський елеватор" просить відмовити у задоволення грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "РЕАЛАГРОЛІЗИНГ" щодо винагороди, розрахованої кредитором відповідно до п.4.7. Кредитних договорів, на загальну суму 384 658 817,65 грн.

16.08.2023 від Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" надійшло уточнення вих. б/н від 12.08.2023 до заяви з конкурсними вимогами до боржника, відповідно до якого розмір грошових вимог був зменшений до 894 989 875,43 грн, які складаються з:

- 340 127 381,75 грн - заборгованість за тілом кредиту;

- 192 005 894,82 грн - заборгованість по процентах;

- 343 452 514,05 грн - заборгованість з винагороди за користуванням кредитом;

- 19 381 656,69 грн - штрафні санкції (пеня);

- 22 428,12 грн - витрати по сплаті судового збору у справі №910/10217/17.

17.10.2023 через канцелярію суду ліквідатором ТОВ "РеалАгроЛізинг" подано повідомлення вих. №02-05/200 від 09.10.2023 про результати розгляду кредиторських вимог від 12.08.2023, в якому останній визнав частково заявлені вимоги АТ КБ "ПриватБанк", а саме%

- 5 368,00 грн (судовий збір);

- 530 102 681,64 грн вимоги 4 черги (без права вирішального голосу на зборах та комітету кредиторів);

- 19 381 656,69 грн вимоги 6 черги.

Апеляційний суд зазначає, що предметом розгляду є заява АТ КБ "ПриватБанк" з кредиторськими вимогами до ТОВ "РеалАгроЛізинг".

Судом першої інстанції встановлено, що підставою виникнення заявлених Кредитором грошових вимог є кредитні договори №DNHSLNI06635, №DNHSLNI06189, №DNHSLNI05743, №DNHSLNI04880, №DNHSLNI03337, №DNHSLNI03114, №П225Г/С, №П223Г/С (з додатковими договорами).

В матеріалах справи містяться пояснення арбітражного керуючого Фуголя Є.І., з яких вбачається, що останній вважає нарахування Банком сум винагороди за кредитними договорами, укладеними із боржником, незаконним, з огляду на що частково не визнаються ліквідатором.

Водночас, колегія суддів наголошує, що вирішуючи вимоги щодо визнання кредиторської заборгованості та внесення вимог до реєстру вимог кредиторів, господарський суд перевіряє обґрунтованість та законність дій розпорядника майна боржника і боржника, щодо розгляду грошових вимог, про що за результатами розгляду виносить ухвалу, в якій зазначає розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна або ліквідатором до реєстру вимог кредиторів, та розмір грошових вимог кредиторів, які підлягають відхиленню.

Визнання ліквідатором кредиторських вимог не є безумовною підставою для їх визнання судом, позаяк під час розгляду кредиторських вимог, суд з`ясовує правову природу таких вимог, надає правову оцінку доказам, поданим кредитором на підтвердження його грошових вимог до боржника, перевіряє дійсність заявлених вимог та з огляду на встановлене доходить вмотивованого висновку про наявність чи відсутність підстав для їх визнання.

Тобто, обставини визнання чи заперечення кредиторських вимог ліквідатором не є вирішальним фактором при розгляді заявлених вимог.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного кодексу України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи).

До загальних засад цивільного законодавства належить, зокрема, свобода договору (ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, зокрема є, договори та інші правочини.

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Отже, за своєю правовою природою кредитний договір є окремим видом цивільно-правових договорів, який визначає взаємні зобов`язання і відповідальність між комерційним банком і клієнтом з метою одержання останнім кредиту. Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору.

Тобто правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами, регулюються самостійно сторонами, шляхом укладення договору.

На кожну із сторін, яка підписує договір, покладається обов`язок узгодження всіх спірних питань, які виникають під час укладення договору, до моменту його підписання, та самостійного аналізу можливих негативних наслідків при підписанні такого договору, а також кожна сторона не позбавлена права відмовитись від підписання договору, якщо його умови чи частина суперечить інтересам сторони або нормам чинного законодавства.

За своєю правовою природою укладені між сторонами у цій справі договори є кредитними договорами, відносини за яким регулюються, зокрема положеннями параграфів 1 та 2 Глави 71 Розділу III Цивільного кодексу України та загальними положеннями про зобов`язання та договір, визначеними у Розділах І та II Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. А.12, 4.7. Договорів (в редакції Договорів про внесення змін Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом, розмір винагороди розраховується за формулою, наведеною у п. 4.7. цього Договору.

Згідно п. 2 Договорів про внесення змін від 25.07.2016 винагорода сплачується за період з дати списання коштів з позичкового рахунку до 01.08.2016; в термін, встановлений п.1.2. Договору (тобто в термін повернення кредиту) або в день дострокового повернення кредиту (п.2.4.1. Договору); розрахунок і нарахування винагороди проводиться в термін повернення кредиту (п. 1.2. Договору) або в день дострокового повернення кредиту (п. 2.4.1. Договору).

За згодою сторін з 25.07.2016 були внесені зміни до пункту 4.7. Договорів та його було викладено у наступній редакції:

« 4.7. Позичальник сплачує Банку винагороду за користування кредитом в розмірі, згідно нижченаведеної формули…».

Також пунктом А.12 договорів сторони погодили, що позичальник сплачує банку винагороду за користування кредитом, розмір якого зазначений у п. 4.7 договору.

В подальшому до вказаних договорів укладалися додаткові угоди, якими змінювався порядок розрахунку розміру винагороди.

Зобов`язання за договорами не були виконані Боржником в повному обсязі, у зв`язку з чим станом на 19.09.2022 утворилась заборгованість.

Судом не встановлено обставин, що боржник під час укладення договорів заперечував щодо викладених у п. 4.7 вказаних кредитних договорів умов оплати за встановленою формулою, чи під час підписання додаткових угод від 25.07.2016, якими змінювалася формула розрахунку винагороди, або, що позичальник порушував питання про зміну умов договору.

З наведеного вбачається, що боржником ТОВ "РеалАгроЛізинг", шляхом підписання додаткових угод та договорів про внесення змін до кредитних договорів, зокрема, від 25.07.2016, якою уточнювалась формула визначення розміру винагороди за користування кредитом, неодноразово свідомо вчинялись дії щодо схвалення окремих пунктів договорів, у т.ч. пунктів п. 4.7., А.12 Кредитних договорів.

Таким чином, сторони погодили умови договору щодо сплати винагороди та встановили відповідні зобов`язання з урахуванням загальних принципів цивільного законодавства.

Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статей 193, 198 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Апеляційний суд роз`яснює, що незгода позичальника з умовою договору про нарахування та сплату винагороди, на стадії виконання, за відсутності зауважень щодо змісту та умов договору під час його укладення та підписання додаткових угод до договору, а також незгода з цими умовами іншої заінтересованої особи, не є підставами для визначення умов договору такими, що не підлягають виконанню під час вирішення спору про стягнення заборгованості за цим договором, в тому числі і під час розгляду заяви кредитора про грошові вимоги до боржника, оскільки суперечать принципам цивільного законодавства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2021 у справі №904/2073/19

Також, апелянт помилково ототожнює передбачену умовами договору винагороду із змінюваною процентною ставкою та зазначає, що її формула має значну кількість змінних величин, з яких не можливо визначити точну суму або відсоток, які мають бути в подальшому сплачені та фактичну кінцеву сукупну вартість кредиту, а також не визначає максимальний розмір збільшення процентної ставки, що не відповідає частині шостій статті 1056-1 Цивільного кодексу України.

За умовами укладеного між сторонами кредитного договору сторонами погоджено сплату позичальником фіксованої процентної ставки по кредиту та її розмір. Одночасне встановлення у кредитному договорі фіксованої та змінюваної процентної ставки законодавством не передбачено.

Крім того, у постанові від 04.07.2018 у справі № 917/2033/16 Верховний Суд підтримав рішення судів попередніх інстанцій про підставність вимог банку про стягнення, передбаченої умовами кредитного договору, комісійної винагороди, тобто визнано право встановити у договорі кредитування за згодою сторін додаткових зобов`язань позичальника, які не обмежуються виключно сплатою процентів.

Верховний Суд в постанові від 20.05.2021 у справі № 904/5748/18, вирішуючи питання щодо правової природи винагороди за користування кредитом за погодженою позичальником та банком (АТ КБ "ПриватБанк") у договорі формулою, дійшов висновку, що винагорода банку за надані послуги має компенсаційний характер і її призначення полягає у тому, щоб покрити витрати банку, понесені ним у зв`язку з наданням кредиту. Це є безперечно дохід банку від проведення своєї банківської діяльності і поняття винагороди банку відсутнє у договірному законодавстві, внаслідок чого правова природа такої винагороди залежить від індивідуальної правової регламентації кожного банку.

Відповідний правовий висновок підтверджений Верховним Судом у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в Постанові від 25.05.2022 у справі № 904/5314/20.

Колегія суддів зазначає, що у даній справі кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка визначає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача та закріплює поняття «несправедливі умови договору».

Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень Закону України «Про захист прав споживачів» були викладені в постанові Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 910/6404/18.

З огляду на що, безпідставним є посилання арбітражного керуючого на законодавство в сфері захисту прав фізичних осіб-споживачів, оскільки положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) не підлягають застосуванню до спірних правовідносин під час розгляду грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" до суб`єкта підприємницької діяльності ТОВ "РеалАгроЛізинг".

Апеляційний суд зауважує, що у справі № 904/2796/22 предметом розгляду є, зокрема, заявлені кредитором АТ КБ «Приватбанк» грошові вимоги до боржника ТОВ "РеалАгроЛізинг", які складаються, в тому числі, з винагороди за користування кредитом, розрахованої за погодженою сторонами договору формулою, виходячи з офіційного курсу гривні до долару США на день погашення кредиту, яку боржник зобов`язався сплатити кредитору за умовами кредитних договорів та додаткових угод до цих договорів, які є чинними.

Слід зауважити, що правочин - це вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають в силу закону незалежно від волі його суб`єктів.

Як передбачено ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.

В своїй постанові від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив правовий висновок, підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.

Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18)).

В силу приписів статті 204 ЦК України правомірність правочину презюмується. Отже, обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Згідно з частинами 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Самі по собі дії осіб, зокрема, щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці останні не доведуть, що цими діями порушуються їхні права (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 11.02.2020 у справі №922/1159/19, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Враховуючи відсутність судових рішень про визнання недійсними вищезгаданих правочинів як в цілому, так і окремо взятих їх умов (пунктів 4.7, А. 12), а також додаткових угод та Договорів про внесення змін до них, які не є нікчемними в силу Закону, з огляду на приписи статті 14 ГПК України у суду відсутні підстави вирішувати питання про дійсність умов кредитних договорів, при розгляді заяви АТ «КБ "ПриватБанк" про визнання грошових вимог до ТОВ "РеалАгроЛізинг" у межах справи про банкрутство № 904/2796/22.

Колегія суддів наголошує, що позичальник заперечень щодо викладених у пункті А.12 кредитних договорів умов щодо сплати винагороди за встановленою формулою ні під час укладення договорів, ні під час підписання Договорів про внесення змін від 25.07.2016, якими змінювалась формула розрахунку винагороди, не висловлював, питання про зміну умов договору не порушував.

Апеляційний суд відхиляє заперечення ТОВ "Дніпровський елеватор" щодо неправильності розрахунку, виходячи з того, що нерозуміння природи договору, складність розрахунку, не звільняє сторони від обов`язку його виконання.

Підписавши кредитний договір, додаткові угоди до нього та Договори про внесення змін, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані.

Здійснений АТ КБ «Приватбанк» розрахунок розміру винагороди відповідає умовам Договору, не викликає сумніву та не спростований позичальником чи іншими заінтересованими особами, зокрема кредиторами у справі № 904/2796/22, контррозрахунку матеріали справи не містять.

При цьому такий міг бути перевірений учасниками справи шляхом підставлення визначених договором складових в погоджену сторонами формулу, визначену саме п.4.7. Договору П228Г/С урахуванням Договорів про внесення змін і для цього не потрібні спеціальні знання.

Так, у формулі використані наступні математичні вирази: суми та дроби. Дробом є представлення чисел або математичних величин у вигляді результату операції ділення.

Як зазначив представник банку та підтверджується умовами п. 4.7. з урахуванням Договорів про внесення змін до Договору № П228Г/С від 29.02.2012, наведена формула містить чітке розташування чисельників над знаменниками наявних у формулі дробів, й відповідна риска відсутня лише при друці останнього Договору про внесення змін з технічних причин.

Формула, за якою нараховується винагорода, була погоджена сторонами неодноразово: у первісній редакції Договору П228Г/С від 29.02.2012, у останньому Договорі про внесення змін.

Протягом дії Договору, зокрема, після укладення сторонами Договорів про внесення змін, - позичальник жодного разу не звертався до Банку щодо тлумачення, зміни або уточнення умов п. 4.7. Договору.

Отже, сторонами було погоджено формулу саме з дробами (операціями ділення), й відсутність при друці риски дробу не змінює сутності неодноразово погодженої сторонами формули.

Судом перевірено, що саме формула п. 4.7. в редакції останнього Договору про внесення змін до Договору П228Г/С від 29.02.2012 була застосована при здійсненні деталізованого розрахунку винагороди, який наявний в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Таким чином, можливо констатувати, що кредитором АТ КБ «ПриватБанк» були надані більш вірогідні докази підстав нарахування та розміру вимог з винагороди: Договір № П228Г/С від 29.02.2012 (з додатковими договорами), розрахунки, виписки за рахунками, на яких обліковується заборгованість боржника за Договором № П228Г/С від 29.02.2012.

Натомість апелянтом не було надано жодних доказів, в тому числі й контррозрахунків, первинних документів тощо, на спростування цих обставин.

Варто зауважити, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як передбачено ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посилання на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 04/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

В свою чергу, виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).

Слід також зазначити, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять заборони кредитору заявляти конкурсні вимоги до боржника у ліквідаційній процедурі. Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 922/5231/21, постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 14.06.2023 у справі № 904/5743/20.

Колегія суддів зауважує, що заявником доведено належними та допустимими доказами факт порушення зобов`язань ТОВ "Дніпровський елеватор" зі сплати на користь кредитора АТ КБ «Приватбанк» заборгованості за тілом кредиту в розмірі 340 127 381,75 грн; 192 005 894,82 грн - заборгованості по процентам, 343 452 514,05 грн - заборгованості з винагороди за користування кредитом, а також штрафні санкції (пеня) в сумі 19 381 656,69 грн.

З огляду на все вищевикладене та зважаючи на презумпцію правомірності укладених кредитних договорів, додаткових угод та Договорів про внесення змін до них, апеляційний суд доходить висновку, що грошові вимоги АТ КБ «Приватбанк» є обґрунтованими належними доказами та відповідно до ст. 64 Кодексу України з процедур банкрутства підлягають внесенню до реєстру вимог кредиторів у відповідній черговості:

- 1 черга задоволення вимог кредиторів - 5 368,0 грн (судовий збір за подання заяви);

- 4 черга задоволення вимог кредиторів - 875 608 218,74 грн (340 127 381,75 грн - заборгованість за тілом кредиту, 192 005 894,82 грн - заборгованість по процентам, 343 452 514,05 грн - заборгованість з винагороди за користування кредитом, 22 428,12 грн - витрати по сплаті судового збору у справі №910/10217/17);

- 6 черга задоволення вимог кредиторів - 19 381 656,69 грн - штрафні санкції (пеня).

При цьому колегією суддів відхиляється аргументи скаржника про те, що судом безпідставно відмовлено в задоволенні клопотання про витребування оригіналів кредитних договорів, на підставі яких було заявлено кредиторські вимоги, адже ТОВ "Дніпровський елеватор" є визнаним кредитором, а відтак має доступ до матеріалів основної справи про банкрутство ТОВ РеалАгроЛізинг, відповідно, мав можливість ознайомитися як з заявою Банку з грошовими вимогами до Боржника, до якої додані всі необхідні докази та документи, на підставі яких Банк такі вимоги заявив так і з поясненнями до заяви щодо проведених розрахунків заборгованості за винагородою.

Враховуючи у даному випадку сукупність встановлених обставин, підтверджених відповідними доказами, з огляду на положення ст.ст. 74-80, 86 ГПК України та норми законодавства, які застосовуються у спірних правовідносинах, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для визнання грошових вимог банку до боржника в сумі 894 995 243,43 грн.

Порушень або неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, не встановлено.

З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені ним в апеляційній скарзі, свого підтвердження не знайшли, не спростовують мотивів та висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваній ухвалі, у зв`язку з чим, відхиляються судом апеляційної інстанції, наслідком чого є відсутність підстав для зміни чи скасування ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/2796/22.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на її заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/2796/22 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/2796/22 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпровський елеватор".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 04.11.2024

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов

Суддя А.Є. Чередко


Суд	Центральний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	10.10.2024
Оприлюднено	07.11.2024
Номер документу	122803843
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: банкрутство юридичної особи

Мороз Валентин Федорович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 10.10.2024 по справі 904/2796/22ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —904/2796/22

Постанова від 10.10.2024

Постанова
від 10.10.2024 по справі 904/2796/22
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД