Рішення

від 29.10.2024 по справі 910/2445/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.10.2024Справа № 910/2445/24За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЇВКАРІТЕЙЛ»

до Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ»

про визнання договору укладеним,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судового засідання Севериненко К.Р.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: Родіонова О.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СОФІЇВКАРІТЕЙЛ» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРТЕЛЕКОМ» (надалі - відповідач) в якому просить суд:

- визнати договір оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23 продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 6 місяців, тобто до 31.12.2023 (починаючи з 01.07.2023) та на тих самих умовах;

- визнати договір оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23 продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 6 місяців, тобто до 30.06.2024 (починаючи з 01.01.2024) та на тих самих умовах.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.3, 11, 509, 629, 759, 762, 763, 764, 795 Цивільного кодексу України, ст.284 Господарського кодексу України, позивачем обґрунтовані тим, що оскільки протягом місяця після закінчення договору (30.06.2023) відповідач не надавав заперечень щодо поновлення такого договору він вважається автоматично поновлений на той самий строк і на тих самих умовах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2024 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

06.03.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2445/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 16.04.2024.

26.03.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження в даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14396/23, яке мотивоване тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/14396/23 встановлено факт, що договір оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23, який в даній справі позивач просить визнати укладеним на новий строк закінчився ще 30.06.2023, в зв`язку з чим судом виселено позивача в даній справі з приміщень належних відповідачу, які передавались йому раніше в оренду за вказаним договором оренди.

26.03.2024 від представника відповідача надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що договір оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23 припинив свою дію та не може бути визнаний укладений на новий строк, а також рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2024 у справі №910/14396/23 виселено позивача з приміщень належних відповідачу, які передавались йому в оренду за вказаним договором оренди.

28.03.2024 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній заперечує щодо обставин викладених у відзиві, а також просить суд поновити строк на подання додаткових доказів.

29.03.2024 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження в справі.

05.04.2024 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні 16.04.2023 представник відповідача просила суд задовольнити подане клопотання про зупинення провадження в даній справі, представник позивача заперечував щодо задоволення вказаного клопотання відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2024, клопотання відповідача про зупинення провадження в справі задоволено, зупинено провадження в справі №910/2445/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14396/23.

20.05.2024 від представника відповідача надійшло повідомлення стосовно обставин, що зумовили зупинення провадження в справі.

08.07.2024 з Північного апеляційного господарського суду матеріали справи №910/2445/24 повернулися до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 поновлено провадження в справі № 910/2445/24 та призначено підготовче засідання 17.09.2024.

18.07.2024 від представника відповідача надійшли письмові пояснення.

У підготовче засідання 17.09.2024 з`явились представники сторін. Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 29.10.2024.

У судовому засіданні 29.10.2024 представник відповідача заперечував проти задоволення позову в повному обсязі, представник позивача в засідання не з`явився, про розгляд справи був повідомлений своєчасно та належним чином. Протокольними ухвалами суд задовольнив клопотання позивача про поновлення строку на подання доказів від 28.03.2024 та долучити подані разом з відповіддю на відзив документи до матеріалів справи, а також залишив без розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив від 04.04.2024, які надійшли до суду 05.04.2024, як такі що подані з пропуском встановленого судом строку.

Статтею 202 Господарського процесуального кодексу України визначені наслідки неявки в судове засідання учасника справи.

Зокрема, згідно із частиною 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд зауважує, що він надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Суд не знаходить підстав для відкладення розгляду справи та вважає за можливе розглядати спір за наявними матеріалами.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення в справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження в справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

У судовому засіданні 29.10.2024 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідач є власником нерухомого майна - технічної будівлі АТС-513 (літ. З), загальною площею 2758,70 кв.м, розташованої у м. Києві по вул. Братиславська, буд. 6а.

29.05.2023 між АТ "Укртелеком" в особі Київської міської філії (орендодавець) та ТОВ "Софіївкарітейл" (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна № 29-КМФ/23 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар бере в строкове платне користування нерухоме майно, що розташоване за адресою: місто Київ, вул. Братиславська на 1 - 4 поверхах 4-поверхового будинку № 6-А, літера «З», загальною площею 2 748 кв.м, для використання у якості готелю або хостелу, або офісу, або для ведення іншої господарчої діяльності, не забороненої законом. Межі нерухомого майна, що передається в оренду, зазначено на план-схемі у додатку № 1 до договору. Вартість орендованого майна з урахуванням індексації становить 24 41 066,48 грн (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 2.1, 2.4 договору передача орендованого майна в користування здійснюється за актом приймання-передачі. У разі, якщо договором передбачено обов`язок орендаря щодо внесення грошової застави, орендодавець здійснює передачу майна лише після внесення орендарем орендодавцю усієї суми грошової застави. Орендар зобов`язаний прийняти орендоване майно в користування та підписати акт приймання-передачі не пізніше 5 днів з дати повідомлення орендодавцем орендаря про готовність передати орендоване майно у користування. Орендар зобов`язаний за актом приймання-передачі повернути орендодавцю майно, разом з отриманими приналежностями, обладнанням, інвентарем, а також з усіма поліпшеннями, які неможливо відокремити від орендованого майна в належному стані з урахуванням нормального зносу, не пізніше останнього дня строку дії договору (у тому числі при достроковому припиненні договору).

Умовами п. 11.1 договору передбачено, що останній набирає чинності після його підписання сторонами і діє до 30.06.2023 включно та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Сторони домовилися, що згідно ст. 631 Цивільного кодексу України умови договору застосовуються до відносин, що виникли з 01.02.2023.

Договір автоматичній пролонгації не підлягає і може бути продовжений лише у випадку досягнення між сторонами письмової згоди про це (п. 11.2 договору).

Відповідно до п. 11.3 договору зважаючи на те, що законодавство України передбачає переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, сторони узгодили порядок реалізації орендарем такого права, а саме:

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору орендар зобов`язаний повідомити орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна;

- у разі якщо орендар не повідомив орендодавця про наміри щодо подальшої оренди орендованого майна, то орендодавець не пізніше ніж за 20 календарних днів до закінчення строку дії договору повідомляє орендаря про припинення договору на підставі закінчення строку, на який його було укладено, у зв`язку з тим, що орендар не надіслав у встановлений договором строк відповідне повідомлення про наміри щодо подальшої оренди, а також про необхідність звільнити орендоване майно і підписати акт приймання- передачі (повернення з оренди) орендованого майна;

- орендодавець у відповідь на повідомлення орендаря зобов`язаний повідомити останнього про можливість та умови пролонгації договору (або його переукладення на новий строк). При цьому орендодавець може прийняти рішення про вибір орендаря на конкурсних засадах (в тому числі шляхом проведення електронного аукціону) та запропонувати орендарю взяти участь у такому конкурсі (аукціоні). У разі якщо орендар відмовиться від участі у конкурсі (аукціоні), не візьме у ньому участь, то вважається, що орендар та орендодавець не досягли домовленості щодо умов договору для можливості його укладення на новий строк і тому, зважаючи на положення абзацу 3 ч. 1 ст. 777 ЦК, переважне право орендаря на укладення договору на новий строк припиняється, а орендар зобов`язується звільнити орендоване майно та повернути його орендодавцю за актом приймання-передачі не пізніше дати закінчення строку дії договору.

На виконання умов договору оренди АТ "Укртелеком" передало, а ТОВ "Софіївкарітейл" прийняло в користування нерухоме майно за адресою: місто Київ, вул. Братиславська на 1 - 4 поверхах 4-поверхового будинку № 6-А, літера «З», загальною площею 2 748 кв.м, що підтверджується актом приймання - передачі від 01.01.2023.

У подальшому, орендодавець листом від 05.06.2023 №1158-ВИХ-KV-82Е100-2023 повідомив орендаря про те, що не має наміру продовжувати термін дії вказаного договору, який спливає 30.06.2023 (включно), і вимагав повернення орендованого майна за актом приймання-передачі не пізніше ніж термін завершення договору (тобто до 01.07.2023). Також орендодавець вимагав від орендаря сплатити до 30.06.2023 дебіторську заборгованість за оренду приміщень та поточні рахунки, яка була наявна.

У свою чергу орендар листом № 100623/1 від 10.06.2023 повідомив орендодавця щодо наявності юридичних суперечностей в договорі оренди нерухомого майна від 29.05.2023 № 29-КМФ/23, за яких орендар не може виконати п. 3.10 договору в частині сплати заставної суми та п. 12.3 договору в частині реалізації переважного права орендаря перед іншими особами на укладення договору на новий строк, у зв`язку з чим просило виправити такі суперечності.

Крім того, листом № 150623/1 від 15.06.2023 ТОВ "Софіївкарітейл" повідомило АТ "Укртелеком" про своє переважне право на укладення договору на новий строк та запропонувало укласти такий договір та повідомити умови, за яких можлива реалізація даного права.

У відповідь на зазначені вище листи ТОВ "Софіївкарітейл" АТ "Укртелеком" листом № 1472-ВИХ-КV-82Е100-2023 від 30.06.2023 зазначило, що враховуючи закінчення строку дії договору 30.06.2023 (включно), АТ "Укртелеком" не має наміру продовжувати орендні відносини з ТОВ "Софіївкарітейл". У цьому ж листі зазначено, що з огляду на те, що АТ "Укртелеком" буде використовувати нежитлове приміщення для власних потреб і ведення господарської діяльності, укладення договорів оренди на новий строк з використанням переважного права орендаря є неможливим, а тому вимагав повернути орендоване майно за актом приймання-передачі не пізніше останнього дня дії договору (тобто до 01.07.2023).

Крім цього, 07.08.2023 АТ "Укртелеком" направило ТОВ "Софіївкарітейл" ще один лист №1702-ВИХ- КV-2023 з вимогою про повернення майна з користування за актом прийому-передачі до 15.08.2023.

Так, предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про визнання договору оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23, що укладений між позивачем та відповідачем - продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 6 місяців, тобто до 31.12.2023 (починаючи з 01.07.2023) та на тих самих умовах, а також ще раз на 6 місяців, тобто до 30.06.2024 (починаючи з 01.01.2024) та на тих самих умовах.

Згідно статтей 2, 20 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що виникають, зокрема, з земельних відносин та щодо права власності чи іншого речового права на майно, визнання недійсними акта, що порушують такі права.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

За змістом частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних суде передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, у відповідності до змісту ст. 46, 162 Господарського процесуального кодексу України самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У частині другій статті 16 Цивільного кодексу України законодавець визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За своїм призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає в з`ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

Згідно зі ч. ч. 1-4 ст. 11 Цивільного кодексу України вказує на те, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Із статті 6 Конвенції вбачається, що доступ до правосуддя є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту), кожен чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому ефективним слід розуміти спосіб, що приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, суд першочергово перевіряє, чи були порушені права позивача, яким способом вони мають бути поновлені і чи є відповідні позовні вимоги в справі.

Так, предметом спору в цій справі є вимоги позивача до відповідача про визнання договору оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23, що укладений між позивачем та відповідачем - продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 6 місяців, тобто до 31.12.2023 (починаючи з 01.07.2023) та на тих самих умовах, а також ще раз на 6 місяців, тобто до 30.06.2024 (починаючи з 01.01.2024) та на тих самих умовах.

В обґрунтування підстав позову позивач, зокрема, вказує, що, оскільки протягом місяця після закінчення договору (30.06.2023) відповідач не надавав заперечень щодо поновлення такого договору він вважається автоматично поновлений на той самий строк і на тих самих умовах.

Разом з тим, як зазначає відповідач та встановлено судом рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/14396/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2024 та постановою Верховного Суду від 17.07.2024, позовні вимоги АТ "Укртелеком" в особі Київської міської філії задоволено, усунуто перешкоди АТ "Укртелеком" у здійсненні права власності шляхом виселення ТОВ "Софіївкарітейл" з нерухомого майна загальною площею 2748 кв.м, а саме: - приміщення 1 поверху загальною площею 696,2 кв.м (група приміщень № 1 площа 449,6 кв.м (приміщення №№ 1 - 28), група приміщень № 2 площею 243,6 кв.м (приміщення № 19), група приміщень № 3 площею 3 кв.м (приміщення № 1); приміщення 2 поверху загальною площею 664,8 кв.м (приміщення №№ 1- 35); приміщення 3 поверху загальною площею 700,2 кв.м (приміщення №№ 1 - 34); приміщення 4 поверху загальною площею 686,80 кв.м (приміщення №№ 1 - 8, 10-13), яке розташоване за адресою: м. Київ, вул. Братиславська на 1 - 4 поверхах 4-поверхового будинку № 6-А Літера «З».

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішення в справі №910/14396/23, стосується тих самих правовідносин між тими самими сторонами, що і в даній справі, а тому обставини, що встановлені в ньому, не доказуються при розгляді даної справи.

У вказаному рішенні, судом, зокрема, встановлено: що строк дії договору оренди №29-КМФ/23від 29.05.2023 закінчився 30.06.2023 і в строк, погоджений сторонами, орендар не повідомив про своє переважне право та наміри стосовно укладення договору оренди на новий строк, тоді як орендодавець своєчасно висловив власні заперечення стосовно подальшого продовження орендних правовідносин з ТОВ "Софіївкарітейл", а тому суд дійшов висновку, що ТОВ "Софіївкарітейл" використовує вказане приміщення після закінчення строку дії договору оренди без належної правової підстави.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.04.2024, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2024, зупинялося провадження в даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/14396/23.

Рішення Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/14396/23 набрало законної сили 14.05.2024.

Отже, в даному випадку в межах справи №910/14396/23 судом встановлено факт припинення дії договору оренди № 29-КМФ/23від 29.05.2023 та відсутність підстав для продовження договірних відносин між сторонами за вказаним договором, у зв`язку з чим виселено ТОВ "Софіївкарітейл» (позивача в даній справі) з орендованих приміщень за адресою: місто Київ, вул. Братиславська на 1 - 4 поверхах 4-поверхового будинку № 6-А, літера «З», загальною площею 2 748 кв.м., тоді як у даній справі позивач вказує на наявність підстав для автоматичного поновлення такого договору оренди, тобто фактично позивач у даній справі просить суд повторно надати правову оцінку договірним правовідносинам між ним і відповідачем, яка вже була надана судом у рішенні від 03.04.2024 у справі №910/14396/23, що набрало законної сили.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Водночас ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. (Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04.10.2022 у справі №914/2476/20, від 30.08.2022 у справі №914/1658/15).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 02.07.2019 у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19), постанові Верховного Суду від 30.08.2022 у справі №914/1658/15.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (відповідачами) та чи є обраний позивачем спосіб захисту ефективним, тобто чи призведе до поновлення порушеного права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, постановах Верховного Суду від 30.08.2022 у cправі №914/1658/15, від 31.08.2022 у cправі №914/970/20).

Обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові. Подібний висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155), від 15.09.2022 у справі №910/12525/20 (пункт 148).

При цьому, обраний позивачем неефективний спосіб захисту порушеного права виключає дослідження та вирішення судом заявлених позовних вимог по суті, оскільки відповідний аналіз має бути зроблений у мотивувальній частині судового рішення в разі звернення позивача до суду із позовом про захист права із застосуванням належного та ефективного способу захисту. (Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 911/269/19, від 16.11.2021 у справі №924/1304/20).

Разом з тим, визнання договору оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23, що укладений між позивачем та відповідачем - продовженим на той самий строк, на який він був укладений, а саме на 6 місяців, тобто до 31.12.2023 (починаючи з 01.07.2023) та на тих самих умовах, а також ще раз на 6 місяців, тобто до 30.06.2024 (починаючи з 01.01.2024) та на тих самих умовах, не відновить право позивача, оскільки, як зазначено судом вище рішенням Господарського суду міста Києва від 03.04.2024 у справі №910/14396/23, виселено позивача з нерухомого майна, що передавалось йому за договором оренди нерухомого майна від 29.05.2023 №29-КМФ/23», а отже, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СОФІЇВКАРІТЕЙЛ».

Судові витрати відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повний текст складено та підписано 05.11.2024.

Суддя Я.А.Карабань