Ухвала

від 30.10.2024 по справі 910/3831/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

30.10.2024Справа № 910/3831/22За скаргою Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича

у справі № 910/3831/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут»

до Акціонерного товариства «Укртрансгаз»

про стягнення 3 570 893, 00 грн

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від стягувача: Коваленко М.О.;

від боржника: Кравченко С.В.;

від приватного виконавця: не з`явився;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 570 893, 00 грн, з яких: 2 357 423, 49 грн інфляційні втрати та 1 213 469, 51 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024, позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 2 357 423, 49 грн інфляційних втрат, 1 213 469, 51 грн 3% річних та 53 563, 39 грн судового збору.

25.04.2024 на виконання вказаних рішення та постанов видано відповідні накази.

27.05.2024 до суду надійшла скарга боржника на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича, в якій боржник просить суд:

1) визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П., пов`язані з прийняттям до виконання виконавчих документів у справі №910/3831/22 та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6, НОМЕР_3 неправомірними.

2) визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П.:

- про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17.05.2024;

- про стягнення з боржника основної винагороди від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4);

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4);

- про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20.05.2024;

- про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7);

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7);

- про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_6 від 20.05.2024;

- про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6);

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6);

- про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_8 від 20.05.2024;

- про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_8);

- про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_5).

3) зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях) в сумі 4 154 178, 03 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2024 прийнято до розгляду скаргу боржника на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича. Розгляд скарги відповідача на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича призначено на 18.06.2024.

14.06.2024 від представника позивача (стягувача) надійшли письмові пояснення.

18.06.2024 від представника відповідача (боржника) надійшли заперечення на письмові пояснення позивача.

У судове засідання 18.06.2024 з`явились представники сторін, приватний виконавець в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. У судовому засіданні представник позивача заявила клопотання про відкладення засідання на іншу дату для ознайомлення із запереченнями відповідача, яке суд протокольною ухвалою задовольнив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.06.2024 відкладено судове засідання по розгляду скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича на 16.07.2024 та зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича надати суду належним чином завірені копії матеріалів виконавчих проваджень.

16.07.2024 від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича надійшли частково копії матеріалів виконавчих проваджень, а саме лише: копії заяв стягувача про відкриття виконавчих проваджень, накази суду, постанови про відкриття виконавчих проваджень та про їх закінчення.

Судове засідання, призначене на 16.07.2024 не відбулось, у зв`язку з оголошеною в місті Києві повітряною тривогою, ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 судове засідання призначено на 04.09.2024 та повторно витребувано в приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича належним чином завірені копії усіх матеріалів виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7.

04.09.2024 від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича надійшло клопотання, в якому він просив суд визнати причини ненадання документів та неявки в судові засідання поважними.

У судове засідання 04.09.2024 з`явились представники сторін, приватний виконавець в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 відкладено судове засідання по розгляду скарги на 01.10.2024. Втретє витребувано в приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича: належним чином завірені копії усіх матеріалів виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6 та № НОМЕР_7, встановлено останньому строк для подання витребуваних документів та пояснень до 16.09.2024. Зобов`язано приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича надати суду докази поважності причин неподання витребуваних ухвалами суду доказів у встановлений судом строк.

У судове засідання 01.10.2024 з`явились представники стягувача та боржника, приватний виконавець в засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином, вимог ухвали суду від 04.09.2024 повторно не виконав, хоча ухвала суду отримана останнім 17.09.2024. Доказів поважності причин неподання витребуваних ухвалами суду доказів у встановлений судом строк також не надав.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 застосовано до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича захід процесуального примусу у вигляді штрафу та стягнуто з останнього в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 3 028, 00 грн. Повторно витребувано в приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича: належним чином завірені копії усіх матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та НОМЕР_3 і встановлено строк для надання доказів суду - протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2024 відкладено судове засідання по розгляду скарги на 30.10.2024.

14.10.2024 від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка Костянтина Павловича на виконання ухвали суду надійшли копії матеріалів виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6 та НОМЕР_3.

У судовому засіданні 30.10.2024 представники боржника (заявника) просила скаргу задовольнити в повному обсязі, представник стягувача заперечувала проти задоволення скарги. Приватний виконавець Мельниченко К.П. у судове засідання не з`явивсь, повідомлений належним чином.

Розглянувши скаргу Акціонерного товариства «Укртрансгаз», вислухавши думку представників сторін, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 5 Закону України "Про виконавче провадження» постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, накладення штрафу, про стягнення основної винагороди є виконавчими документами.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Частиною другою статті 74 Закону України Законом України "Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Закон України «Про виконавче провадження» установлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.10.2019 у справі №1940/1957/18 викладено правову позицію про те, що вищезазначені правові норми у контексті вирішення питання юрисдикційної належності позову щодо оскарження постанови приватного виконавця про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи:

1) з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної суми винагороди, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані;

2) оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.10.2022 у справі № 229/1026/21 зазначила, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Отже, Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що спір з приводу, зокрема, стягнення виконавчого збору, основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, було видано виконавчий документ, що знаходився на примусовому виконанні у державного виконавця.

За таких обставин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

Положення Господарського процесуального кодексу України не поширюють юрисдикцію господарських судів на вирішення усіх питань, зокрема щодо оцінки правомірності винесення постанов про нарахування виконавчого збору, стягнення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та стягнення витрат виконавчого провадження, які є окремими виконавчими документами.

У такому випадку рішення, дії посадових осіб органів державної виконавчої служби підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06.06.2018 у справах № 921/16/14-г/15 та № 127/9870/16-ц, від 28.11.2018 у справі № 2-01575/11, від 07 лютого 2019 року у справі №927/769/16, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 03.04.2019 у справі №370/1288/15, від 10.04.2019 у справі № 766/740/17-ц, від 29.05.2019 у справі №758/8095/15-ц, від 02.10.2019 року у справі № 753/22823/18-ц, від 19.02.2020 у справі №382/389/17. Крім того, актуальність цієї правової позиція підтверджена ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2024 № 569/24240/21.

Враховуючи наведене, розгляд скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П.: про стягнення з боржника основної винагороди від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_8), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_5) і в частині зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій, віднесений до юрисдикції адміністративних судів, у порядку Кодексу адміністративного судочинства України.

В силу приписів ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, провадження щодо розгляду скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» у зазначеній вище частині вимог підлягає закриттю.

Що стосується іншої частини вимог скарги, суд зазначає таке.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024, позов задоволено, стягнуто з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськгаз Збут» 2 357 423, 49 грн інфляційних втрат, 1 213 469, 51 грн 3% річних та 53 563, 39 грн судового збору.

25.04.2024 на виконання вказаних рішення та постанов видано відповідні накази.

Вказані накази були пред`явлені стягувачем для виконання до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П., яким винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6, НОМЕР_3.

20.05.2024 та 21.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченком К.П. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6, НОМЕР_3, в зв`язку з фактичним виконанням згідно виконавчих документів.

Заявник (боржник) звертаючись до суду зі скаргою вказує, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельниченко К.П., приймаючи виконавчі документи до виконання, не перевірив місце реєстрації стягувача, який на момент відкриття був зареєстрований за адресою: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кім. 307, яка є тимчасово окупованої російською федерацією, чим порушив ст.1, 2 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», що є підставою для скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 від 17.05.2024 та № НОМЕР_8 від 20.05.2024, № НОМЕР_6 від 20.05.2024, № НОМЕР_7 від 20.05.2024 та визнання його дій неправомірними.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист, яка охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад:

1) верховенства права;

2) обов`язковості виконання рішень;

3) законності;

4) диспозитивності;

5) справедливості, неупередженості та об`єктивності;

6) гласності та відкритості виконавчого провадження;

7) розумності строків виконавчого провадження;

8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями;

9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Статтею 2 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» встановлено, що правовою основою діяльності органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є Конституція України, цей Закон, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, інші закони, нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання.

Як зазначає заявник та вбачається з матеріалів справи місцезнаходженням стягувача є: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87.

За даними переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджених наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022, місто Сєвєродонецьк є тимчасово окупованою територією з 25.06.2022.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права. Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості, є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав. Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України. Під час режиму тимчасової окупації платіжний режим діє з урахуванням того, що система електронних платежів Національного банку України та внутрішньодержавні платіжні системи, платіжними організаціями яких є резиденти України, не застосовуються на тимчасово окупованій території. На тимчасово окуповану територію поширюються норми Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" з урахуванням того, що електронні платіжні засоби, емітовані на тимчасово окупованій території, у тому числі мобільні платіжні інструменти, не можуть використовуватися на іншій території України з метою ініціювання переказу коштів.

Як передбачено ч. 6 ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", переказ коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України забороняється.

Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" регулює правовий статус тимчасово окупованої території України, захист прав і свобод громадян на цих територіях, економічну діяльність на тимчасово окупованій території.

Проте, вказаний Закон не вирішує процедурних питань, пов`язаних з виконанням судових рішень на відповідних територіях, як і не забороняє прийняття приватними/державними виконавцями виконавчих документів до виконання.

Суд наголошує, що Закон України «Про виконавче провадження» також не містить заборони щодо прийняття приватними/державними виконавцями виконавчих документів до виконання стягувачами за якими є юридичні особи, що зареєстровані на тимчасово окупованій території.

Отже, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань заявника про те, що приватним виконавцем не враховано законодавчо визначених положень щодо заборони переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, що на переконання заявника, свідчить про неможливість прийняття до виконання виконавчих документів від 25.04.2024 у справі № 910/3831/22, оскільки як установлено судом будь-яка законодавча заборона на прийняття до виконання таких виконавчих документів відсутня.

Відносно вимоги заявника про зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7, суд зазначає таке.

Так, як установлено судом вище 20.05.2024 та 21.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченком К.П. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6, НОМЕР_3, в зв`язку з фактичним виконанням виконавчих документів.

Як убачається з копії відповіді №27.05.2024 за вих.НОМЕР_3 на вимогу приватного виконавця всі грошові кошти стягнуті у виконавчих провадженнях НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_9 та НОМЕР_3 були перераховані 20 і 21 травня 2024 року на банківський рахунок ТОВ «Луганськ Збут» НОМЕР_1 в АТ «УКРГАЗБАНК».

Тобто, у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. грошові кошти, що були стягнуті з боржника (АТ «Укртрансгаз») відсутні, вказане свідчить про неможливість їх повернення останнім АТ «Укртрансгаз». Доказів протилежного, заявником, у порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, суду не надано.

Згідно зі ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України).

Положеннями ст. 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

Статтею 343 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З огляду на викладене вище, суд відмовляє в задоволенні скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині визнання дій приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П., пов`язаних з прийняттям до виконання виконавчих документів у справі №910/3831/22 та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_4, НОМЕР_5, № НОМЕР_6, НОМЕР_3 неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень і в частині зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7 .

Згідно ст. 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника.

На підставі викладеного та керуючись ст.233-235, 255, 342, 343, 345 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження з розгляду скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П.: про стягнення з боржника основної винагороди від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_7), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_6), про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_8), про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_5) і в частині зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ «Укртрансгаз») шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_8, № НОМЕР_6, № НОМЕР_7 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій, оскільки ці вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

2. У задоволенні іншої частини скарги Акціонерного товариства «Укртрансгаз» відмовити.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку.

Повний текст складено та підписано 05.11.2024.

Суддя Я.А.Карабань