Постанова

від 29.01.2025 по справі 910/3831/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2025 р. Справа№ 910/3831/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Ходаківської І.П.

суддів: Демидової А.М.

Владимиренко С.В.

за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.

за участю представників:

від позивача: Коваленко М. О.

від відповідача: Волкогон Є. О.

від приватного виконавця Мельниченка К.П.: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.10.2024 (повний текст складено та підписано 05.11.2024) (про закриття провадження)

за скаргою Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича

у справі № 910/3831/22 (суддя Карабань Я. А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут"

до Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

про стягнення 3 570 893, 00 грн

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Луганськгаз Збут" (далі за текстом -позивач; ТОВ "Луганськгаз Збут"; стягувач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі за текстом - відповідач; АТ "Укртрансгаз"; боржник) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 3 570 893, 00 грн, з яких: 2 357 423, 49 грн - інфляційні втрати; 1 213 469, 51 грн - три проценти річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2022 у справі № 910/3831/22, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.03.2023 та постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024, позов задоволено, стягнуто з АТ "Укртрансгаз" на користь ТОВ "Луганськгаз Збут" 2 357 423, 49 грн інфляційних втрат, 1 213 469, 51 грн три проценти річних та 53 563, 39 грн судового збору.

25.04.2024 на виконання вказаних рішення та постанов видано відповідні накази.

Накази були пред`явлені стягувачем для виконання приватному виконавцю виконавчого округу міста Києва Мельниченку К. П., яким винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3, № НОМЕР_4, НОМЕР_5.

17.05.2024 та 20.05.2024 в межах вищезазначених виконавчих проваджень приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченком К.П. були винесені постанови про стягнення з боржника основної винагороди та витрат на проведення виконавчих дій.

20.05.2024 та 21.05.2024 приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мельниченком К.П. винесено постанови про закінчення виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3, № НОМЕР_4, НОМЕР_5, у зв`язку з фактичним виконанням згідно виконавчих документів.

У листі-відповіді від 27.05.2024 № НОМЕР_5 на вимогу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мойсеєнко Д. П., приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельниченко К. П. повідомив, що всі грошові кошти стягнуті у виконавчих провадженнях НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4 та НОМЕР_5 були перераховані 20 і 21 травня 2024 року на банківський рахунок ТОВ "Луганськ Збут" НОМЕР_1 в АТ "УКРГАЗБАНК".

27.05.2024 до господарського суду міста Києва надійшла скарга АТ "Укртрансгаз" на дії та рішення приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченко Костянтина Павловича, у якій просить суд:

1) визнати дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П., пов`язані з прийняттям до виконання виконавчих документів у справі №910/3831/22 та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3, № НОМЕР_4, НОМЕР_5 неправомірними.

2) визнати протиправними та скасувати постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П.: про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17.05.2024; про стягнення з боржника основної винагороди від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_2); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_2); про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_5 від 20.05.2024; про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_5); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_5); про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4 від 20.05.2024; про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_4); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_4); про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 від 20.05.2024; про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_3); про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_3).

3) зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ "Укртрансгаз") шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 (з урахуванням стягнутих сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій стягнутих в цих виконавчих провадженнях) в сумі 4 154 178, 03 грн.

Скарга обґрунтована тим, що приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельниченко К.П., приймаючи виконавчі документи до виконання, не перевірив місце реєстрації стягувача, який на момент відкриття був зареєстрований за адресою: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, кім. 307, яка є тимчасово окупованою російською федерацією, чим порушив ст.1, 2 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 2 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", що є підставою для скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень № НОМЕР_2 від 17.05.2024 та № НОМЕР_3 від 20.05.2024, № НОМЕР_4 від 20.05.2024, № НОМЕР_5 від 20.05.2024 та похідних від них постанов про стягнення основної винагороди й витрат на проведення виконавчих дій, визнання відповідних дій приватного виконавця неправомірними.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/3831/22, яка є предметом апеляційного оскарження, закрито провадження з розгляду скарги АТ "Укртрансгаз" в частині вимог про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П.:

про стягнення з боржника основної винагороди від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_2);

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 17.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_2);

про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_5);

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_5);

про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_4);

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_4);

про стягнення з боржника основної винагороди від 20.05.2024 (виконавче провадження № НОМЕР_3);

про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 20.05.2024 (виконавче провадження НОМЕР_3)

закрито провадження з розгляду скарги АТ "Укртрансгаз" в частині зобов`язання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мельниченка К.П. усунути порушення (поновити порушене право АТ "Укртрансгаз") шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку в межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 сум винагороди та витрат на проведення виконавчих дій;

у задоволенні іншої частини скарги АТ "Укртрансгаз" відмовлено.

Закриваючи провадження у справі з розгляду скарги в частині вимоги про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця щодо стягнення з боржника основної винагороди та витрат на проведення виконавчих дій у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 та повернення стягнутих в примусовому порядку відповідних сум, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відмовляючи в задоволенні скарги в частині визнання дій приватного виконавця, пов`язаних з прийняттям до виконання виконавчих документів та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3, № НОМЕР_4, НОМЕР_5 неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень і в частині зобов`язання приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право скаржника) шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах цих виконавчих проваджень, суд першої інстанції виходив з відсутності у приватного виконавця грошових коштів, що були стягнуті з боржника та відсутності будь-якої законодавчої заборони на прийняття до виконання виконавчих документів.

АТ "Укртрансгаз" не погодившись з ухвалою господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/3831/22, оскаржив її до Північного апеляційного господарського суду. В апеляційній скарзі просить суд апеляційної інстанції її скасувати та ухвалити нове рішення, яким скаргу АТ "Укртрансгаз" на рішення та дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва - Мельниченка К. П. задовольнити.

В апеляційний скарзі АТ "Укртрансгаз" вказує на заборону переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, з посиланням на ст. 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України". Місто Сєвєродонецьк відноситься до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 25.06.2022 по теперішній час. На момент винесення приватним виконавцем постанов про відкриття виконавчих проваджень, так і на момент перерахування стягнутих коштів, юридичною адресою ТОВ "Луганськгаз Збут" є: Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Гагаріна, будинок 87, офіс 307. Отже, на думку скаржника, приватним виконавцем не враховано законодавчо визначених положень щодо заборони переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, обставин реєстрації стягувача на окупованій території, що унеможливлює прийняття до виконання виконавчих документів.

ТОВ "Луганськгаз Збут" подало відзив, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення з викладених у відзиві підстав, оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2024 (у складі колегії суддів: Ходаківської І.П. - головуючої, Демидової А.М., Владимиренко С.В.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укртрансгаз" на ухвалу господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі № 910/3831/22 та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 22.01.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2025 розгляд справи відкладено на 29.01.2025 та продовжено строк її розгляду.

Присутній у судовому засіданні 29.01.2025 представник АТ "Укртрансгаз" надав свої пояснення, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким скаргу задовольнити.

Присутня у судовому засіданні 29.01.2025 представниця ТОВ "Луганськгаз Збут" надала свої пояснення, просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції без змін.

Приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мельниченко К. П. у судове засідання 29.01.2025 не з`явився і не забезпечив явку свого представника. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

До визначеної дати проведення судового засідання від приватного виконавця не надійшло заяв чи клопотань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, із вказівкою на наявність обставин, які б об`єктивно унеможливили розгляд справи у судовому засіданні 29.01.2025.

Враховуючи, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, з метою дотримання принципу розумності строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника приватного виконавця Мельниченка К. П.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Предметом апеляційного перегляду у цій справі є питання дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час розгляду скарги боржника на дії та рішення приватного виконавця.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" тимчасово окупована Російською Федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Правовий статус тимчасово окупованої території, а також правовий режим на тимчасово окупованій території визначаються цим Законом, іншими законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, принципами та нормами міжнародного права.

Тимчасова окупація Російською Федерацією територій України, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, незалежно від її тривалості є незаконною і не створює для Російської Федерації жодних територіальних прав.

За державою Україна, територіальними громадами сіл, селищ, міст, розташованих на тимчасово окупованій території, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

Датою початку тимчасової окупації Російською Федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року.

Окремі об`єкти нафтогазовидобування в межах континентального шельфу України є окупованими Російською Федерацією з 19 лютого 2014 року. Перелік таких об`єктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими Російською Федерацією з 20 лютого 2014 року.

Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими Російською Федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією Російської Федерації), починаючи з 7 квітня 2014 року. Межі та перелік районів, міст, селищ і сіл, частин їх територій, тимчасово окупованих у Донецькій та Луганській областях з цієї дати, визначено Президентом України за поданням Міністерства оборони України, підготовленим на основі пропозицій Генерального штабу Збройних Сил України.

Дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

За статтею 2 цей Закон визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до статті 3 для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1- 3 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями.

За частиною четвертою статті 4 Закону в умовах воєнного стану правовий режим тимчасово окупованої території, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначається, змінюється і скасовується Кабінетом Міністрів України.

Частиною другою статті 13 "Особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території" Закону передбачено, що здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Утім, за частиною першою цієї ж статті положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

Аналогічні положення містить і частина перша статті 131 Закону України "Особливості переміщення товарів на/з тимчасово окупованої території".

Воєнний стан в Україні був введений з 24.02.2022 із 05 год. 30 хв. Указом Президента України № 64/2022 та неодноразово продовжувався.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову № 1364 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" датою окупації Сєвєродонецької міської територіальної громади визначено 25.06.2022.

Отже, територія Сєвєродонецької міської територіальної громади визнана тимчасово окупованою в умовах воєнного стану, з чого вбачається, що положення статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" можуть бути поширені на такі території з урахуванням частини першої цієї статті, а саме за рішенням Кабінету Міністрів України.

Як стверджує ТОВ "Луганськгаз Збут", відповідне рішення Кабінетом Міністрів України не приймалось, що АТ "Укртрансгаз" не заперечується.

Відтак, у даному випадку положення статті 13 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (у тому числі щодо нікчемності правочинів та щодо заборони переказу коштів між тимчасово окупованою територією та іншою територією України) не поширюється на суб`єктів господарювання, місцезнаходження яких є тимчасово окупована територія, передбачена пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, до прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність заборони на прийняття приватним виконавцем до виконання виконавчих документів.

Приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мельниченком К.П. при виконанні судових рішень у даній справі не допущено порушення норм Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Отже, суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні скарги в частині визнання дій приватного виконавця, пов`язаних з прийняттям до виконання виконавчих документів та винесенням постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_2, НОМЕР_3, № НОМЕР_4, НОМЕР_5 неправомірними, визнання протиправними та скасування постанов про відкриття вказаних виконавчих проваджень і в частині зобов`язання приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право скаржника) шляхом повернення товариству стягнутих в примусовому порядку грошових коштів у межах цих виконавчих проваджень.

Щодо вимог АТ "Укртрансгаз" про визнання протиправними та скасування постанов приватного виконавця щодо стягнення з боржника основної винагороди та витрат на проведення виконавчих дій у межах виконавчих проваджень № НОМЕР_2, № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 та повернення стягнутих в примусовому порядку відповідних сум, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про закриття провадження з розгляду скарги у цій частині, оскільки такі вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такий висновок ґрунтується на правильному застосуванні судом норм процесуального права, з урахуванням такого.

Статтею 1291 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 326 ГПК судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

За змістом статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Частиною 1 статті 340 ГПК України визначено, що скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Отже, зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку господарського судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 911/100/18).

Водночас згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відтак за загальними правилами процесуальних кодексів скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України "Про виконавче провадження", згідно із частиною 1 статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

При цьому частиною 2 статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Адже Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії").

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" установлено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права. Під час такого перегляду Велика Палата Верховного Суду наділена повноваженнями вирішувати, зокрема питання юрисдикційності тієї чи іншої справи.

Так, зазначені норми права у поєднанні з висловленими Великою Палатою Верховного Суду принципами визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, дають підстави для висновку, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення.

Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово робила висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Такий правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15, від 14.11.2018 у справі № 906/515/17, від 16.01.2019 у справі № 910/22695/13, від 07.02.2019 у справі № 927/769/16, від 11.09.2019 у справі № 925/138/18, від 23.11.2021 у справі № 175/1571/15, від 20.09.2018 у справі № 821/872/17, від 17.10.2018 у справі № 826/5195/17, від 16.01.2019 у справі № 279/3458/17-ц, від 09.10.2019 у справі № 758/201/17.

Тобто судова практика щодо питання юрисдикції, яке порушено в апеляційній скарзі, поданій у справі, що розглядається, є усталеною.

Отже доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учаснику справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Частиною 1 статті 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши ухвалу суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

З огляду на те, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги, в порядку статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду міста Києва від 30.10.2024 у справі №910/3831/22 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови підписано - 03.02.2025.

Головуючий суддя І.П. Ходаківська

Судді А.М. Демидова

С.В. Владимиренко