Ухвала

від 05.11.2024 по справі 910/13121/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

05.11.2024Справа № 910/13121/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є., розглянувши заяву Компанії X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) про забезпечення позову і додані до неї матеріали справи

за позовом Компанії X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) (Оттиліавай 9, 2500 Валбю, Данія (Ottiliavej 9, 2500 Valby, Denmark)

до відповідача 1 Товариство з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (02092, м. Київ, вул. Алма-Атинська, буд. 58; ЄДРПОУ 20075891)

відповідача 2 Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (01601, м. Київ, вул. Дмитра Годзенка, буд. 1, ЄДРПОУ 44673629)

про визнання свідоцтв на торговельні марки недійсними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.10.2024 до Господарського суду міста Києва звернулася Компанія X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) (далі - позивач) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (далі - відповідач 1) та Державної організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (далі - відповідач 2), в якому просить суд:

- визнати недійсним повністю свідоцтво України № 306881 від 20 жовтня 2021 року на торговельну марку «Sotaren» (заявка № m201921093 від 17 липня 2019 року), власником якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092);

- визнати недійсним повністю свідоцтво України № 306882 від 20 жовтня 2021 року на торговельну марку «Сотарен» (заявка № m201921095 від 17 липня 2019 року), власником якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092);

- зобов`язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44673629, місцезнаходження: вул. Дмитра Годзенка, буд. 1, м. Київ, Україна, 01601) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки про визнання недійсним свідоцтва України на торговельну марку № 306881 від 20 жовтня 2021 року та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність»;

- зобов`язати Державну організацію «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44673629, місцезнаходження: вул. Дмитра Годзенка, буд. 1, м. Київ, Україна, 01601) внести відомості до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки про визнання недійсним свідоцтва України на торговельну марку № 306882 від 20 жовтня 2021 року та здійснити про це публікацію в офіційному бюлетені «Промислова власність».

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 дану справу передано на розгляд судді Зеленіній Н.І.

Одночасно з позовною заявою, 24.10.2024 до Господарського суду міста Києва позивачем подано заяву про забезпечення позову, в якій Компанія X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) просить: 24.10.2024

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092) здійснювати будь-які дії з передання іншим особам повністю чи частково виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Sotaren» за свідоцтвом України № 306881 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921093 від 17 липня 2019 року), відмовлятися повністю чи частково від свідоцтва України на торговельну марку № 306881 від 20 жовтня 2021 року до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092) здійснювати будь-які дії з передання іншим особам повністю чи частково виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку торговельну марку «Сотарен» за свідоцтвом України № 306882 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921095 від 17 липня 2019 року), відмовлятися повністю чи частково від свідоцтва України на торговельну марку № 306882 від 20 жовтня 2021 року до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- заборонити Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44673629, місцезнаходження: вул. Дмитра Годзенка, буд. 1, м. Київ, Україна, 01601) вносити зміни до Державного реєстру України на торговельні марки та здійснювати публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» стосовно відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092) повністю або частково від прав на торговельну марку «Sotaren» за свідоцтвом України № 306881 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921093 від 17 липня 2019 року) на підставі заяви, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Sotaren» за свідоцтвом України № 306881 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921093 від 17 липня 2019 року) та видачі будь-якій особі дозволу (видачі ліцензії) на використання торговельної марки «Sotaren» за свідоцтвом України № 306881 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921093 від 17 липня 2019 року);

- заборонити Державній організації «Український національний офіс інтелектуальної власності та інновацій» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 44673629, місцезнаходження: вул. Дмитра Годзенка, буд. 1, м. Київ, Україна, 01601) вносити зміни до Державного реєстру України на торговельні марки та здійснювати публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» стосовно відмови Товариства з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: 20075891, місцезнаходження: вул. Алма-Атинська, буд. 58, м. Київ, Україна, 02092) повністю або частково від прав на торговельну марку «Сотарен» за свідоцтвомУкраїни № 306882 від 20 жовтня 2021 року (заявка № т201921095 від 17 липня 2019 року) на підставі заяви, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на торговельну марку «Сотарен» за свідоцтвом України№ 306882 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m201921095 від 17 липня 2019 року) та видачі будь-якій особі дозволу (видачі ліцензії) на використання торговельної марки «Сотарен» за свідоцтвом України № 306882 від 20 жовтня 2021 року (заявка № т201921095 від 17 липня 2019 року).

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 24.10.2024 дану заяву передано судді Зеленіній Н.І.

У звязку з тимчасовою непрацездатністю судді Зеленіної Н.І. Розпорядженням Господарського суду міста Києва від 31.10.2024 № 01.3-16/1305/24 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ» матеріали справи № 910/13121/24 та заяву про забезпечення позову передано на повторний авторозподіл судових справ.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.10.2024 матеріали справи № 910/13121/24 передано на розгляд судді Блажівській О.Є.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.10.2024 заяву про забезпечення позову передано судді Блажівській О.Є.

Матеріали справи № 910/13121/24 та заява про забезпечення позову було передано на сектор судді Блажівській О.Є. - 01.11.2024.

Згідно наказу голови Господарського суду міста Києва суддя Блажівська О.Є. 01.11.2024 перебувала у відпустці. 02.11.2024-03.11.2024 є вихідними днями (субота, неділя).

Таким чином, розгляд заяви про забезпечення позову відповідно до приписів ч. 1 ст. 140 ГПК України судом здійснюється в перший робочий день після вихідних.

Розглянувши заяву Компанії X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) про забезпечення позову, проаналізувавши норми господарського процесуального законодавства України, суд зазначає наступне.

Заява про забезпечення позову Компанії X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) обґрунтована тим, що Товариствj з обмеженою відповідальністю «Гледфарм ЛТД» є власником торговельної марки «Sotaren» за свідоцтвом України № 306881 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m1201921093 від 17 липня 2019 року) для товарів 05 класу Міжнародної класифікації товарів і послуг для реєстрації знаків (Ніццька класифікація) («МКТП») та торговельної марки «Сотарен» за свідоцтвом України № 306882 від 20 жовтня 2021 року (заявка № m20І921095 від 17 липня 2019 року) для товарів 05 класу МКТП («Оспорювані торговельні марки»).

Як зазначає заявник, Оспорювані торговельні марки за своїм написанням, вимовою та звучанням є схожими із торговельною маркою «Саротен» свідоцтвом України № 193861 від 25 листопада 2014 року (заявка № т201320707 від 11 листопада 2013 року) для товарів 05 класу МКТП, яка належить позивачу («Торговельна марка Компанії»), що призводить до сплутування. Власне зазначені факти і зумовлюють подання позовної заяви з метою захисту законного інтересу Компанії. Разом із тим з метою забезпечення можливості подальшого виконання судового рішення у даному спорі є необхідність вжиття заходів забезпечення позову.

Позивач, у заяві про забезпечення позову, вважає, що охорона матеріально-правових інтересів Компанії та гарантування реального виконання позитивного рішення, прийнятого за результатами розгляду даного спору, може забезпечити вжиття таких заходів:

заборони Відповідачу 1 здійснювати будь-які дії з передання іншим особам повністю чи частково виключних майнових прав інтелектуальної власності на Оспорювані торговельні марки, відмовлятися повністю або частково від свідоцтв України на Оспорювані торговельні марки до набрання законної сили рішенням суду У даній справі;

заборони Відповідачу 2 вносити зміни до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки та здійснювати публікації в офіційному бюлетені «Промислова власність» стосовно відмови Товариства повністю або частково від прав на Оспорювані торговельні марки на підставі заяви, передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на Оспорювані торговельні марки та видачі будь-якій особі дозволу (видачі ліцензії) на використання Оспорюваних торговельних марок.

Такі заходи забезпечення позову, на думку заявника, є співмірними із заявленими вимогами, відповідають вимогам чинного законодавства та сприяють ефективному захисту інтересів Компанії.

Поряд з цим, заявник звертає увагу господарського суду, що будь-які дії з передання іншим особам повністю чи частково виключних майнових прав інтелектуальної власності на Оспорювані торговельні марки, відмова повністю або частково від свідоцтв України на Оспорювані торговельні марки, як зрештою, і внесення будь-яких змін до Державного реєстру свідоцтв України на торговельні марки та публікація в офіційному бюлетені «Промислова власність» відповідних відомостей призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, прав та інтересів яких стосується вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову в зв`язку із наявністю нового власника Оспорюваних торговельних марок; а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав та законних інтересів.

Таким чином, невжиття заходів забезпечення може у майбутньому істотно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду за результатами розгляду даного спору.

Крім того, заявник у заяві про забезпечення позову зазначає, що майнові права інтелектуальної власності Оспорювані торговельні марки вже передавалися на користь інших осіб, зокрема, 08 червня 2023 року від Товариства з обмеженою відповідальністю «Кусум Фарм» на користь Товариства, імовірно, через подання відповідного листа Представником позивача у серпні 2022 року.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно зі ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Згідно з п. 4 і п.10 ч.1 ст.137 ГПК України, позов забезпечується: забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Частиною 4 ст.137 ГПК України передбачено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Таким чином, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі № 910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17.

Водночас, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

У таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Близькі за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 904/2285/19, від 16.03.2020 у справі № 916/3245/19, від 21.10.2021 у справі № 910/20007/20, від 30.06.2022 у справі № 911/3616/21(911/184/22.

Крім того, у справах, пов`язаних з визнанням охоронних документів недійсними, можливе застосування заходів до забезпечення позову у вигляді заборони відповідачеві - володільцеві спірного документа передавати будь-якій особі (особам) право власності на об`єкт інтелектуальної власності та/або надавати будь-якій особі (особам) дозвіл (видавати ліцензію) на використання об`єкта інтелектуальної власності; заборони Державній службі інтелектуальної власності України приймати рішення про внесення будь-яких змін до Державного реєстру патентів/свідоцтв України стосовно даного об`єкта інтелектуальної власності, вносити відповідні зміни до даного Реєстру та здійснювати пов`язані з цим публікації в офіційному бюлетені "Промислова власність". У разі оспорювання міжнародної реєстрації торговельної марки суд з урахуванням конкретних обставин справи може заборонити власникові відповідної торговельної марки здійснювати будь - які дії з передачі відповідних прав іншим особам до розгляду справи по суті.

Такі заходи мають на меті, зокрема, запобігти невиправданому розширенню кола осіб, прав та інтересів яких стосуватиметься судове рішення, а відтак - утрудненню чи неможливості виконання цього рішення.

Також, аналогічна позиція викладена в постанові ОП КГС ВС від 05 серпня 2019 року у справі № 910/16586/18.

Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст. 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

За приписами ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 3 статті 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність та пропорційність.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення права кожному на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд зобов`язаний виходити із інтересів позивача і вимог Конституції України щодо обов`язковості виконання рішень суду та вживати всі необхідні дії для забезпечення виконання рішення.

При цьому вирішуючи питання забезпечення позову на стадії відкриття провадження у справі суд, не вдаючись до оцінки підставності позову та вірогідності його задоволення, має лише керуватися власним уявленням про те, чи може невжиття відповідних заходів забезпечення позову утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду, у разі задоволення позову.

Згідно пункту 87 рішення Європейського суду з прав людини від 06.09.2005 р. у справі "Салов проти України" принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. Ruiz-Mateos v. Spain, рішення від 23.06.1993, серія A, № 262, с. 25, § 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands, рішення від 27.10.1993, серія A, № 274, с. 19, § 33 та Ankerl v. Switzerland, рішення від 23.10.1996, Reports 1996-V, стор. 1567-68, § 38). Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (див. рішення у справі Ruiz-Mateos, наведене вище, с. 25, § 63).

Так, відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд зазначає, що у відповідності до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Тобто, забезпечення позову не може ґрунтуватись лише на припущеннях заявника щодо дій відповідача у майбутньому, посиланням на небажання і незацікавленість останнього добровільно добровільно врегулювати спір та наявністю у відповідача можливості розпорядження об`єктом інтелектуальної власності.

Як встановлено судом згідно поданих матеріалів, в обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач зазначає, що відповідач 1 має повне право у відповідності до ст. ст. 16, 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" передати право власності на оскаржувані свідоцтва України №306881 від 20.10.2021 та № 306881 від 10.04.2020 року на знаки для товарів і послуг будь - якій іншій особі (особам) та/або відмовитись від оскаржуваних свідоцтв України №306881 від 20.10.2021 та № 306881 від 10.04.2020 року, створивши, таким чином, ситуацію, при якій буде неможливо виконати рішення суду (у випадку задоволення позову), утрудниться вирішення справи по суті, а також розгляд даної справи суттєво затягнеться через можливе розширення кола відповідачів.

Суд зазначає, що приписами пункту 7 статті 16 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" встановлено, що власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

Відповідно до пункту 2 статті 1114 Цивільного кодексу України факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.

Пунктом 2.2 Положення про Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 10.10.2002 року № 10, встановлено, що реєстр містить такі відомості із зазначенням міжнародних цифрових кодів для ідентифікації бібліографічних даних відповідно до стандарту Всесвітньої організації інтелектуальної власності, зокрема, ім`я або повне найменування та адресу власника (власників) свідоцтва.

У процесі ведення реєстру до нього вносяться відомості, зокрема, щодо зміни, пов`язаної зі зміною особи власника (власників) свідоцтва (пункт 2.3 вказаного Положення). Підставою для внесення таких змін до реєстру є, зокрема, і клопотання або заява власника (власників) свідоцтва (п. 2.4 Положення).

Разом з тим, відповідно до пункту 1 статті 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" власник свідоцтва в будь-який час може відмовитися від нього повністю або частково на підставі заяви, поданої до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Зазначена відмова набирає чинності від дати публікації відомостей про це в офіційному бюлетені Установи.

Статтею 22 Закону встановлено, що ніхто інший, крім колишнього власника свідоцтва, не має права на повторну реєстрацію знака протягом трьох років після припинення дії свідоцтва згідно із пунктами 1 - 3 статті 18 цього Закону.

Отже, на переконання позивача передача відповідачем 1 прав на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами України №306881 від 20.10.2021 та № 306881 від 10.04.2020 року призведе до необхідності залучення до участі у справі осіб, права та інтереси яких стосується вирішення цього спору, неможливості виконання рішення суду у випадку задоволення позову, в зв`язку із наявністю нових власників торговельних марок або відсутністю будь-якого власника, а також може зумовити необхідність звернення позивача з іншими позовами для захисту його порушених прав.

В контексті зазначеного суд відзначає, що обставини, покладені заявником в обґрунтування поданої заяви, не вказують на наявність дійсних та достатніх підстав для забезпечення позову, фактично заявник вказує на гіпотетичну можливість власника спірних свідоцтв відмовитись або передати іншій особі право власності на них.

Поряд із цим оцінюючи можливість вчинення ТОВ «Гледфарм ЛТД» протиправних дій судом приймається до уваги той факт, що з моменту реєстрації спірної торговельної марки відповідачем 1 (20.10.2021), належних доказів вчинення останнім жодних дій, на які як на одну з підстав вжиття заходів забезпечення позову посилається позивач, суду не надано.

При цьому суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову шляхом заборони вчинення певних дій відповідачам, суд має дотримуватись розумного балансу між необхідністю забезпечити на можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідачів з огляду на заявлені в позовній заяві вимоги.

Водночас, з урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 05.08.2019 року по справі №910/16586/18 та в постанові від 13.01.2020 року по справі №922/2163/17, суд зазначає, що існує конкретний зв`язок між заходами забезпечення позову та предметом позову, останні співвідносяться з предметом позовних вимог, однак, на переконання суду, вжиття заходів забезпечення будь-якого позову, яке фактично зводиться до обмеження прав сторони, повинно бути обґрунтовано та підтверджено належними доказами.

В даному випадку позивач звертаючись до суду з даною заявою обмежився лише припущеннями.

Наразі, під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову суд не має можливості повною мірою оцінити та обґрунтувати дійсну наявність порушених прав позивача зі сторони відповідачів.

За таких обставин, оскільки заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих мотивів та посилань на докази, на підставі яких, суд міг би дійти висновку щодо доцільності та необхідності забезпечення позову, заявником не доведено те, що невжиття, визначених ним заходів забезпечення позову, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні поданої заяви про забезпечення позову.

Згідно ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Керуючись статтями 136, 139, 140, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1 Відмовити Компанії X. Луннбек А/С (Н. Lundbeck A/S) у задоволенні заяви про забезпечення позову.

2. Згідно з положеннями статті 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.

Суддя Оксана БЛАЖІВСЬКА