Рішення

від 28.10.2024 по справі 914/2092/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024 Справа № 914/2092/24

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: фізичної особи-підприємця Власенка Юрія Івановича, м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн», с. Майнич, Львівська область

про стягнення 31 802,58 грн

за участю представників: не викликалися

Обставини розгляду справи.

26.08.2024 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця Власенка Юрія Івановича, м. Чернігів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн», с. Майнич, Львівська область про стягнення 31 802,58 грн.

Ухвалою від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань. Ухвалою суду від 28.08.2023, зокрема, було встановлено відповідачу для подання відзиву на позов строк у 15 календарних днів з дня отримання цієї ухвали.

19.09.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» надійшов відзив на позовну заяву (вх. №22838/24 від 19.09.2024).

27.09.2024 через канцелярію суду від фізичної особи-підприємця Власенка Юрія Івановича надійшла відповідь на відзив (вх. №23518/24 від 27.09.2024).

30.09.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» надійшло клопотання про зменшення витрат на правову допомогу (вх. №23610/24 від 30.09.2024).

03.10.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» надійшло заперечення на відповідь на відзив (вх. №24025/24 від 03.10.2024).

Ухвалою суду від 03.10.2024 залишено без задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» про витребування оригіналів документів для огляду, зобов`язано позивача в строк до 21.10.2024 надати суду для огляду оригінали всіх документів, копії яких долучені до матеріалів справи.

18.10.2024 через канцелярію суду від фізичної особи-підприємця Власенка Юрія Івановича надійшли витребувані судом оригінали документів (вх. №25326/24 від 18.10.2024).

21.10.2024 через канцелярію суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн» надійшла заява про застосування наслідків спливу позовної давності (вх. №25394/24 від 21.10.2024).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення сторін, суд дійшов висновку про необхідність прийняття рішення у справі.

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем 17.11.2021 було укладено договір про перевезення вантажу №17/11. На виконання умов вказаного договору відповідачу було надано відповідні послуги з перевезення вантажів, що підтверджується підписаними сторонами актом №4 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21.01.2022 на суму 30 300,00 грн та актом №5 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2022 на суму 22 000,00 грн. Однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати вартості послуг виконав частково, заборгованість становить 22 000,00 грн. У зв`язку з порушенням строків оплати вартості послуг, відповідачу нараховано 3% річних в сумі 1 678,68 грн, інфляційні в сумі 8 123,90 грн. Таким чином, загальний розмір заборгованості, який підлягає до стягнення з відповідача, становить 31 802,58 грн.

У поданому через канцелярію суду відзиві, запереченні на відповідь на відзив та заяві про застосування наслідків спливу позовної давності відповідач зазначив, що відповідач у спірний період не подавав позивачу заявку на перевезення, товарно-транспортних накладних не складав, вантаж до перевезення позивачу не надавав. Сам факт підписання акту не підтверджує реальності господарської операції, яка могла відбутися між сторонами договору, а проставлений в акті №5 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2022 підпис не належить директору відповідача. Також відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позивачем позовної давності.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

17.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торффайн» (замовник) та фізичною особою-підприємцем Власенком Юрієм Івановичем (виконавець) було укладено договір №17/11 перевезення вантажу.

За цим договором виконавець (позивач) зобов`язувався надати послуги з організації перевезення вантажу, а замовник (відповідач) зобов`язувався прийняти та оплатити надані послуги.

Згідно умов згаданого договору виконавець перевозить вантаж автомобілем: КАМАЗ 5511, державний номер НОМЕР_1 , КАМАЗ 5511, державний номер НОМЕР_2 (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору найменування, кількість і упаковка вантажу, найменування вантажовідправника і вантажоодержувача, пункт навантаження і розвантаження, строк і вартість перевезення, а також інші дані, необхідні для здійснення перевезення, зазначається у журналі №17/11, який є невід`ємною частиною договору.

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками актом №4 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21.01.2022 на суму 30 300,00 грн та актом №5 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2022 на суму 22 000,00 грн.

Відповідно до п. 2.4. договору по закінченні перевезення виконавець складає (у 2-х примірниках) і направляє замовнику акт наданих послуг, оригінал рахунку, замовник зобов`язаний протягом 3-х календарних днів оплатити.

Пунктом 4.1. договору встановлено, що вартість послуг виконавця по перевезенню вантажу встановлюється згідно рахунків-фактур, які є невід`ємною його частиною.

Оплата послуг здійснюється шляхом безготівкової оплати на розрахунковий рахунок виконавця протягом 3-х днів після надання послуг (п. 4.2. договору).

Відповідач оплатив вартість послуг у розмірі 30 300,00 грн, що підтверджується долученими позивачем до матеріалів справи копіями платіжних доручень №592 від 21.01.2022 та №596 від 25.01.2022.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку оплати вартості перевезення, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача 22 000,00 грн основного боргу, 8 123,90 грн інфляційних, 1 678,68 грн 3% річних.

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов`язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 909 ЦК України).

Частиною 3 ст. 909 ЦК України передбачено, що укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Таким чином, з наведеного вбачається, що між сторонами виникли договірні відносини з перевезення вантажу, що в сукупності підтверджується укладенням договору №17/11 перевезення вантажу від 17.11.2021, підписаними актом №4 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 21.01.2022 на суму 30 300,00 грн та актом №5 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2022 на суму 22 000,00 грн, рахунками-фактурами.

Факт надання послуг з перевезення вантажу підтверджується складенням та підписанням актів №4 від 21.01.2022 на суму 30 300,00 грн та №5 від 31.01.2022 на суму 22 000,00 грн.

Як вбачається із долучених для огляду оригіналів актів №4 від 21.01.2022 на суму 30 300,00 грн та №5 від 31.01.2022 на суму 22 000,00 грн, відповідач підписав їх без зауважень, підписи скріплені печаткою відповідача.

З наведеного вбачається, що для сторін звичайною господарською практикою для підтвердження обсягу та вартості наданих згідно договору послуг було застосування первинних бухгалтерських документів у вигляді лише актів приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), які підписувалися уповноваженим представниками сторін, та рахунків на оплату. Жодних інших документів сторони не складали, як і не вимагали складення і підписання додаткових документів одна в одної.

Як ствердив відповідач, проставлений в акті №5 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 31.01.2022 підпис не належить директору відповідача.

Однак, відповідачем не долучено до матеріалів справи жодних заяв керівника відповідача щодо вказаних обставин, зокрема звернення в правоохоронні органи щодо можливого підроблення вказаного документа.

Слід також зазначити, що підпис уповноваженої особи відповідача на акті №5 від 31.01.2022 скріплений печаткою відповідача. Водночас, відповідачам не наведено жодних пояснень щодо скріплення такого підпису його печаткою, як і не подано доказів того, що ним було втрачено печатку підприємства, а також доказів повідомлення правоохоронних органів про втрату (незаконне заволодіння) печатки чи вчинення незаконних дій щодо використання печатки Товариства з обмеженою відповідальністю «Торффайн».

Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, суд вважає доведеним факт надання позивачем відповідачу послуг з перевезення на загальну суму 52 300,00 грн, з яких відповідачем оплачено 30 300,00 грн.

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

За перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата (ч. 1 ст. 916 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 5 ст. 626 ЦК України, договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов`язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З врахуванням цих положень позивачем нараховано та заявлено до стягнення 1 678,68 грн 3% річних, 8 123,90 грн інфляційних.

Судом перевірено розрахунок 3% річних, інфляційних та встановлено, що такі нараховано правильно.

Щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 2 ст. 258 ЦК України передбачено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Згідно із ч. 3 ст. 925 ЦК України до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.06.2021 р. по справі № 910/11949/20 дійшла висновку, що ст. 925 ЦК України є загальною нормою.

Відповідно до ч. 5 ст. 315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Положення ч. 3 ст. 925 ЦК України та ч. 5 ст. 315 ГК України співвідносяться як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 168 Статуту автомобільного транспорту, позови автотранспортних підприємств і організацій вантажовідправникам, вантажоодержувачам і пасажирам, що випливають з цього Статуту, можуть бути пред`явлені відповідно до встановленої підвідомчості або підсудності в арбітраж або суд протягом 6 місяців. Вказаний шестимісячний строк обчислюється: а) по стягненню штрафу за непред`явлення вантажу, передбаченого погодженим завданням на перевезення або разовим замовленням, - з дня закінчення строку, встановленого Правилами для звірення записів в обліковому документі по виконанню плану і разового замовлення; б) в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для пред`явлення позову.

Відповідно до приписів статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Матеріали справи не містять доказів укладення сторонами договору, в якому збільшено позовну давність.

Відповідно до положень п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Отже, в переліку статей, передбачених пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, відсутня стаття 315 ГК України.

Відтак, стаття 315 ГК України не підпадає під перелік статей, строки яких продовжено на строк дії карантину, передбачених пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 02.02.2023 у справі № 914/3716/21.

24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який надалі було продовжено.

Відповідно до п. 19 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

Проте, відповідні зміни щодо продовження на строк дії воєнного стану строків позовної давності до ГК України не вносилися, тоді як положення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються, виходячи із приписів статей 223, 315 ГК України.

Право на звернення до суду не є абсолютним та обмежено вимогами процесуального закону щодо прийнятності відповідної скарги чи заяви, зокрема, стосовно строків їх подання. Застосування відповідних обмежень у передбачених законом випадках не може вважатися порушенням права особи на доступ до суду (постанова Верховного Суду від 28.10.2022 у справі № 904/3910/21).

Згідно ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до ч.ч. 3, 4 та 5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на обставини, встановлені судом, позовна давність розпочала свій перебіг з 04.02.2022 та сплинула 03.08.2022. Водночас, позивачем подано позов 23.08.2024, тобто, більше ніж через 2,5 роки з дня, коли у позивача виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права.

З огляду на те, що відповідачем заявлено про застосування позовної давності, позивачем не було наведено поважних причин пропущення позовної давності, суд прийшов до висновку про необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності. Таким чином, оскільки позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності, позовні вимоги (зокрема і додаткові вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних) до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки спір виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено та підписано 04.11.2024.

Суддя Мазовіта А.Б.