Ухвала

від 04.11.2024 по справі 914/3207/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 листопада 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3207/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Ємця А.А.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» (далі - ТОВ «Львівенергозбут», скаржник)

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АМ-ЗАХІД»

про стягнення 1 012 635, 05 грн,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Львівенергозбут» 25.10.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №914/3207/23 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.10.2024 для розгляду касаційної скарги у справі №914/3207/23 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючої, Бенедисюка І.М., Ємця А.А.

Зі змісту касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ТОВ «Львівенергозбут» звернулося до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «АМ-ЗАХІД» (далі - ТОВ «АМ-ЗАХІД») штрафу за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 1 012 635,05 грн.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №914/3207/23 позовну заяву ТОВ «Львівенергозбут» до ТОВ «АМ-ЗАХІД» про стягнення штрафу за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 1 012 635,05 грн задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ «АМ-ЗАХІД» на користь ТОВ «Львівенергозбут» штраф у розмірі 1 012 635,05 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 15 189,53 грн.

Під час прийняття судового рішення суд першої інстанції виходив з того, що: 20.12.2018 між ТОВ «Львівенергозбут» та ТОВ «АМ-ЗАХІД» укладено Договір №51991В про постачання електричної енергії споживачу; 10.06.2019 позивач повідомив відповідача про зміну умов Договору шляхом внесення змін до Комерційної пропозиції №6, які набувають чинності з 01.07.2019; факт порушення ТОВ «АМ-ЗАХІД» умов Комерційної пропозиції №6 від 01.07.2019, яке має наслідком нарахування Споживачу штрафних санкцій у розмірі повної вартості спожитої електричної енергії в розрахунковому періоді, що передував розрахунковому періоду, в якому здійснено дострокове розірвання/припинення договору доведений.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 рішення Господарського суду Одеської області від 14.05.2024 у справі №914/3207/23 скасовано. У задоволенні позову ТОВ «Львівенергозбут» відмовлено.

Під час прийняття судового рішення суд апеляційної інстанції виходячи з умов укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії споживачу від 20.12.2018 та фактичних обставин справи, дійшов до висновку про те, що споживач (відповідач у справі) не порушив пункти 6.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №312 від 14.03.2018 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що в свою чергу звільняє останнього від обов`язку сплатити штраф за дострокове припинення договору на користь попереднього електропостачальника (позивача у справі).

Вирішуючи питання щодо прийнятності касаційної скарги та наявності підстав для відкриття / відмови у відкритті касаційного провадження, дослідивши доводи касаційної скарги скаржника у контексті оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частина перша статті 17 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Приписами пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Отже, перелік випадків для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, наведений у пункті 2 частини другої статті 287 ГПК України, є вичерпним.

За змістом частини сьомої статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» з 01.01.2023 встановлено прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2 684 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у справі №914/3207/23 є стягнення штрафу за дострокове розірвання договору про постачання електричної енергії споживачу у розмірі 1 012 635,05 грн, а, отже, ціна позову у цій справі безумовно не перевищує та є меншою п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (станом на 2023 рік - 1 342 000, 00 грн).

Верховний Суд звертає увагу на те, що за такого правового регулювання можливість відкриття касаційного провадження у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб залежить виключно від значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики та обставин конкретної справи, при наявності випадків, передбачених підпунктами «а» - «г» пункту 2 частини третьою статті 287 ГПК України.

Отже, тягар доказування наявності випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

ТОВ «Львівенергозбут» у касаційній скарзі з посиланням на підпункти «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України зазначає, що:

- Верховним Судом у постанові від 19.08.2022 у справі №926/1297/21 сформовано правовий висновок щодо застосування статті 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 6.1.3. «Правил роздрібного ринку електричної енергії», які затверджені постановою НКРЕКП №312 від 14.03.2018) у категорії господарських справ про стягнення електропостачальником штрафу із споживача за дострокове розірвання договору внаслідок зміни ним електропостачальника - «споживач за договором про постачання електричної енергії споживачу зобов`язаний за вимогою постачальника сплатити санкцію (штраф) за дострокове припинення (розірвання) договору з його ініціативи, в тому числі у разі зміни електропостачальника, якщо така санкція (штраф) передбачена умовами вказаного договору або комерційної пропозиції до нього, та за умови, що договір має фіксований термін (строк) дії, а повідомлення новому електропостачальнику про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу направлено в інший термін, ніж за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору».

Як зазначає скаржник, він здійснює ліцензовану діяльність з постачання електричної енергії з 01.01.2019, за період з 01.01.2019 і по день подання цієї касаційної скарги ним подано 36 позовів про стягнення штрафу за дострокове розірвання договору, з яких: 20 справ вирішено на користь постачальника (56%) (справи №№ 914/2404/20, 914/2524/20, 914/2206/20, 914/3644/21, 914/32/22, 914/60/22, 914/486/21, 914/3206/22, 914/2778/23, №914/3208/22, 914/2895/22, 914/3278/22, 914/2999/22, 914/2980/22, 914/3205/22, 914/2995/22, 914/2997/22, 914/1103/23, 914/3264/22, 914/1103/23) та 16 справ вирішено на користь споживача (44%) (справи №№914/543/19, 914/545/19, 914/793/20, 914/1883/20, 914/504/21, 914/61/22, 914/2254/21, 914/260/21, 914/1583/23, 914/2896/22, 914/3207/22, 914/3218/22, 914/1104/23, 914/1583/23, 914/3090/23, 914/421/24. Скаржник вказує, що незважаючи на правовий висновок Верховного Суду викладений у постанові від 19.08.2022 у справі №926/1297/21, господарські суди у аналогічних правовідносинах виносять протилежні за змістом судові рішення, а відтак, на думку скаржника є підстави для перегляду оскаржуваної постанови для формування єдиної правозастосовчої практики у даній категорії господарських справ та вирішення такої категорії справ згідно вищевказаного правового висновку Верховного Суду;

- справа має виняткове значення для учасника справи так як різне застосування господарськими судами одних і тих самих норм матеріального права у цій категорії справ, при наявності правового висновку Верховного Суду у постанові від 19.08.2022 у справі №926/1297/21, сприяє невизначеності у правовідносинах між позивачем та його споживачами щодо сплати штрафу за дострокове розірвання договору при зміні останнім постачальника. Скаржник зазначає, що висновок Верховного Суду про застосування вказаних норм права при вирішенні даної категорії справ за участю позивача, буде мати фундаментальне значення для позивача і його споживачів, буде обов`язковим для позивача, його споживачів, господарських судів, які будуть розглядати справи за участю позивача у подібних правовідносинах.

Також ТОВ «Львівенергозбут» у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі №926/1297/21, також суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункт 6.1.3 «Правил роздрібного ринку електричної енергії».

Розглянувши наведені міркування у контексті наявності/відсутності випадків передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України касаційної скарги та доданих до неї документів та змісту оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про недоведеність наявних випадків для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Верховний Суд зазначає, що тягар доказування наявності випадків передбачених підпунктами «а» - «г» пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України покладається на скаржника.

Використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».

Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

За змістом судових рішень убачається, що предметом спору у цьому випадку є стягнення штрафних санкцій за дострокове розірвання спірного договору.

Зі змісту оскаржуваної постанови убачається, що висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для стягнення штрафних санкцій ґрунтується на відсутності протиправності дій споживача власне в контексті факту зміни електропостачальника (дострокового припинення договору), а не на не дотриманні правил (процедури) такої зміни.

Під час дослідження доводів касаційної скарги, Верховний Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.

Підстави застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку із положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах, та встановлення чи є обставини, за яких відповідач розірвав договір, такими, що не передбачені договором.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

Касаційний суд вказує, що наведені у касаційній скарзі доводи щодо оскарження судового рішення у справі №914/3207/23 фактично зводяться до незгоди скаржника з висновком суду стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема, з тлумачення умов договору щодо постачання електричної енергії споживачу, та встановленні обставин за яких відповідач розірвав договір, при цьому, доводи скарги спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів та встановленні інших обставин у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для задоволення позову.

Верховний Суд, оцінивши доводи скаржника щодо застосування зазначених ним норм права, дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими, доречними і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі №922/6554/15, що дана справа містить правове питання щодо застосування норми права і її розгляд Верховним Судом є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

А тому вказані твердження, щодо необхідності відкриття касаційного провадження на підставі підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України судом відхиляються, як необґрунтовані.

Верховний Суд також виходить з того, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес», зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства.

Стосовно «виняткового значення» справи для учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

Враховуючи вище викладене скаржник не навів обґрунтувань про те, що дана справа має суспільний інтерес та є винятковою для скаржника, а зводяться лише до незгоди із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій і в цілому до заперечення результату розгляду даної справи та до власного викладення обставин справи стороною у справі щодо переоцінки доказів, які були здійсненні судами, що в силу приписів статті 300 ГПК України не входить в повноваження суду касаційної інстанції.

Таким чином, подана касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, і, які надають повноваження Верховному Суду переглянути, як «суду права», дану категорію справ.

Колегія суддів відзначає, що незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь однієї з сторін є звичайним передбачуваним процесом.

Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію та врахував межі, порядок, повноваження судів щодо розгляду справи.

Касаційний господарський суд також враховує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».

Отже, наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, або наявні інші підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені частиною третьої статті 287 ГПК України. Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених попередньою судовою інстанцією обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.

Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «в» пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.

Частиною четвертою статті 11 ГПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 «Справа «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Разом з тим, Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 9 жовтня 2018 року щодо неприйнятності у справі «Азюковська проти України» (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18). Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункт 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. В ухвалі також ідеться, що в контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у цій справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункт 1 статті 6 Конвенції.

Верховний Суд виходить з того, що скаржник у цій справі розумів або мав розуміти, що вказана справа не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а відтак застосування наявності/відсутності випадків у контексті пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України був прередбачувальним, скаржник у касаційній скарзі не навів наявності виключних випадків, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

Таким чином, законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першій статті 293 ГПК України, і це повністю узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства. Водночас, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

У постанові від 18.05.2021 у справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню, а також низки процесуальних фільтрів. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення процесуальних «фільтрів» не порушує право на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій, та можна стверджувати, що введення процесуальних «фільтрів» допуску до перегляду судових рішень касаційним судом не порушує право доступу до правосуддя.

Отже обставин, з яких би вбачалось необхідність перегляду даної справи у касаційній скарзі з огляду на вищенаведені мотиви не наведені.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Беручи до уваги вищевказане, з огляду на принципи господарського судочинства (змагальності та диспозитивності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, юридичної визначеності) колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «Львівенергозбут» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №914/3207/23, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 ГПК України, Верховний Суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівенергозбут» на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2024 у справі №914/3207/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець