Ухвала

від 04.11.2024 по справі 380/22414/24

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/22414/24

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

04 листопада 2024 року місто Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в:

до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Міністерства освіти та науки України код ЄДРПОУ 38621185, місцезнаходження: 01135, м. Київ, пр. Берестейський, 10, в якому просить суд:

- визнати протиправним рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №261964 від 03.09.2024 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України вжити заходів щодо внесення змін до Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 , а саме: в розділі "На підставі даних, що містяться в ЄДЕБО, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту" - вказати «Так, не порушує».

01.11.2024 до суду надійшла заява представника позивача про забезпечення позову, у якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_1 вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до місця служби або військової частини, до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України, за участю третіх осіб: ДП «Інфоресурс» Міністерства освіти та науки України, Національного лісотехнічного університету України» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Заява обґрунтована тим, що згідно з наказом Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка від 28.08.2024 № 263-С ОСОБА_1 зараховано на денну форму навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістр. Водночас, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. При цьому особа, яка має право на відстрочку, не може підлягати призову на військову службу під час мобілізації, однак як вбачається з обставин справи ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, та не може звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою про надання відстрочки на період навчання, тому є реальна загроза мобілізації останнього. За результатом імовірної мобілізації, за період проходження позивачем військової служби державою будуть витрачені кошти на його грошове, речове та інші види забезпечення до прийняття рішення відповідним суб`єктом владних повноважень про його звільнення з військової служби. Відтак негативні наслідки від вжиття відповідних заходів забезпечення позову є явно неспівмірними з негативними наслідками, які можуть настати в разі призову позивача на військову службу за наявності у нього права на відстрочку. Таким чином, якщо позивача ОСОБА_1 буде призвано на військову службу під час мобілізації в особливий період, він набуде юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Враховуючи викладене та у зв`язку з тим, що згідно з даними військово-облікового документу ОСОБА_1 останній перебуває на військовому обліку, то у свою чергу для ІНФОРМАЦІЯ_2 він є військовозобов`язаним, тому є реальні підстави щодо подання заяви про забезпечення позову щодо вжиття заходів шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_1 чи будь-яким іншим районним (міським), обласним, територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки, вчиняти будь-які дії, пов`язані з мобілізацією відповідно до Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також переміщення ОСОБА_1 для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, до набрання законної сили рішенням суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи відсутність необхідності у наданні учасниками справи пояснень та додаткових доказів, суд вважає за можливе розглянути заяву без їх повідомлення.

Вирішуючи заяву про забезпечення позову, суддя виходив з такого.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені вказаною статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Зазначені підстави є оціночними, а тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям згаданої статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших осіб, що не є сторонами провадження.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій з боку суб`єкта владних повноважень, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).

Тобто інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі.

У зв`язку з цим необхідно, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Відтак, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

Відповідно до статті 151 КАС України позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Частина друга статті 151 КАС України визначає, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Системний аналіз вимог наведених норм дозволяє стверджувати, що заходи забезпечення позову повинні відповідати і бути співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення. Заявник обов`язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення чиїхось прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

Частини перша і третя статті 152 КАС України визначає, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, у тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Таким чином, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявників щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 висновку, позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 826/13306/18, згідно з якою суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо «очевидності» ознак протиправних бездіяльності, дій або рішень відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності дії або рішення поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суддя з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, пересвідчується, зокрема у тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.

Проте, представник позивача в обґрунтування обставин, про які ним зазначено в заяві про забезпечення позову, не надав належних доказів, що унеможливлює надання їм оцінки судом та встановлення наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність відповідача є очевидно протиправними.

Верховний Суд у постанові від 03.05.2023 у справі № 640/15534/22 вказав, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Твердження представника щодо імовірності призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період, та набуття ним юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим базуються на очевидній неправомірності рішення Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти №261964 від 03.09.2024 інформації про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» щодо ОСОБА_1 , проте такі аргументи потребують знову ж таки потребують перевірки в ході судового розгляду.

Імовірність мобілізації під час правового режиму воєнного стану не може вважатись "реальною загрозою", а є виконанням конституційного обов`язку громадянина щодо захисту Вітчизни.

Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

Отже, на такій стадії суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності дій відповідачів, оскільки заявником не надано належних доказів та обґрунтувань того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Жодних доказів, на підтвердження існування обставин, які б давали підстави для висновку про те, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду, представник позивача не подав.

Інших доводів на підтвердження доцільності застосування заходів забезпечення позову представник позивача не зазначила.

З огляду на викладене, суд вважає, що відсутні передбачені частиною другою статті 150 КАС України, обставини для вжиття заходів забезпечення позову, а тому немає підстав для задоволення заяви представника позивача про забезпечення позову.

Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 КАС України, суд

у х в а л и в :

у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти та науки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.

Суддя Гулик Андрій Григорович