Постанова

від 31.10.2024 по справі 520/32954/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 р.Справа № 520/32954/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Вищого антикорупційного суду на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Григоров Д.В.) від 10.09.2024 року (повний текст складено 10.09.24 року) по справі № 520/32954/23

за позовом ОСОБА_1

до Вищого антикорупційного суду

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) з нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні;

зобов`язати Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні.

Зобов`язано Вищий антикорупційний суд (код ЄДРПОУ 42836259, місце знаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Після ухвалення рішення, позивачем до суду першої інстанції заяву в порядку ст.382 КАС України, в якій він просив:

зобов`язати Вищий антикорупційний суд подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23;

для подання до Харківського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23 встановити Вищому антикорупційному суду місячний строк з дати набрання законної сили ухвалою суду, постановленої за наслідками розгляду цієї заяви (клопотання);

зобов`язати Вищий антикорупційний суд одночасно з поданням до Харківського окружного адміністративного суду звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23 направити його копію стягувачу (позивачу) - судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 .

В обґрунтування заяви позивач зазначив, що відповідачем ігнорується виконання судового рішення повністю в частині нарахування та виплати недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року.

12.08.2024 р. до суду надійшов звіт Вищого антикорупційного суду, в якому відповідач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 року по справі № 520/32954/23 відмовлено у затвердженні звіту Вищого антикорупційного суду про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024р. по справі №520/32954/23.

Встановлено Вищому антикорупційному суду новий строк подання звіту про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024р. по справі №520/32954/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Зобов`язано Вищий антикорупційний суд протягом 30-ти днів з дня набрання чинності цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024р. по справі № 520/32954/23.

Відповідач не погодився з ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та постановити ухвалу, якою затвердити звіт про виконання рішення суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що з метою виконання судового рішення ВАКС звертався до Міністерства фінансів України з проханням збільшити видатки суду на виконання судових рішень (листи від 21 грудня 2023 року вихідний № 03.13-01/211/2023, від 04 березня 2024 року вихідний № 03.13-01/32/2024). Копії цих листів долучалися ВАКС до заперечень від 25.06.2024 і наявні в матеріалах цієї справи. Кожного разу Міністерство фінансів України відмовляло ВАКС, наголошуючи, що таке виконання має відбуватися у відповідності до вимог частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (листи від 26 грудня 2023 року вхідний № 48150/23-Вх, від 21 березня 2024 року вхідний № 10389/24-Вх). Копії листів долучені до заперечень від 25.06.2024 і наявні в матеріалах цієї справи. Вказує, що відповідно виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів ВАКС, в тому числі й ОСОБА_1 у справі № 520/32954/23, залежить від наявності коштів за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню». Відсутність коштів за КЕКВ 2730 не спричинена діями ВАКС та об`єктивно від нього не залежить. Листом ВАКС від 14 червня 2024 року вихідний № 03.10-04/46/2024 про вказані обставини був повідомлений Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, який здійснює виконання у виконавчому провадженні № 75157781 за виконавчим листом у справі № 520/32954/23. Копія цього листа також долучалася до заперечень, поданих до ХОАС 25.06.2024 і наявна в матеріалах цієї справи. Отже, під час розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 520/32954/23 ВАКС неодноразово й послідовно наголошував на тому, що ухвалення рішень щодо виділення коштів на фінансування відповідних потреб перебуває поза межами компетенції ВАКС. Натомість ВАКС здійснює усі залежні від нього дії, спрямовані на належне виконання судових рішень у справі № 520/32954/23.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності ухвали суду першої інстанції, просить залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача у судовому засіданні, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в затвердженні звіту відповідача, суд виходив з того, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024р. по справі №520/32954/23, зокрема, зобов`язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Разом з тим, відповідачем доказів щодо виплатити сум суддівської винагороди за спірний період до суду не надано, що вказує на невиконання судового рішення.

Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції з урахуванням доводів сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Відповідно до статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Так, згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати в установлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 КАС України).

Зокрема, в постанові від 3 квітня 2019 року у справі № 820/4261/18 Верховний Суд встановив необхідність існування у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України пов`язує наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій при вирішенні спору мають дослідити характер правовідносин, що виникли між сторонами та звертати увагу, що підставою звернення до суду з даним позовом є невиконання судового рішення. Порушенням норм процесуального права є незастосування спеціальних правових норм, передбачених у статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 704/1547/17 сформулював правову позицію, що за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту можна, зокрема, встановити новий строк подання звіту. Тобто, суд вправі вжити заходів реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту. Для підтвердження мотивації такого підходу потрібно керуватися абзацом першим підпункту 3.2 пункту 3, абзацу другого пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року №16-рп/2009, де зазначено, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини, а виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачено положеннями ст. 382 КАС України, які не містять обмеження щодо стадій процесу, на яких може бути вирішено відповідне клопотання (заява) позивача на користь якого ухвалене судове рішення. Тобто, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Колегія суддів зазначає, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства.

Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 06.12.2019 у справі № 812/333/17.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15 зазначив, що, зокрема ст. 382 КАС України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17.

Також, Європейський суд з прав людини у пункті 18 рішення від 12 травня 2011 року у справі "Ліпісвіцька проти України" (заява № 11944/05) звернув увагу й на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (див. пункт 197 рішення у праві "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), № 36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (див. пункти 24- 27 рішення від 13 червня 2006 року у справі "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovaki), N 2132/02).

Отже, нормами КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2020 року у справі № 539/3406/17.

В наданому до суду першої інстанції звіті, відповідач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23 ВАКС вчиняв та продовжує вчиняти всі можливі та залежні від нього дії з метою своєчасного та належного виконання зазначеного рішення суду, але ухвалення рішень щодо виділення коштів на фінансування відповідних потреб перебуває поза межами компетенції ВАКС.

Також відповідач зазначив, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів ВАКС, в тому числі й ОСОБА_1 у цій справі, залежить від наявності коштів за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню».

23 липня 2024 року ВАКС звернувся до Міністерства фінансів України з листом вихідний № 03.13-01/111/2024, у якому просив з метою виконання судових рішень у справі № 520/32954/23 спрямувати залишок коштів спеціального фонду бюджету (код 602100) у сумі 50,925 тис. грн. на КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» та внести відповідні зміни до річного розпису бюджету за спеціальним фондом та до помісячного розпису спеціального фонду бюджету на 2024 рік за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом» (КПКВК 0851010).

Проте, у відповідь Міністерство фінансів України листом від 02.08.2024 за № 08020-13-10/22883 повідомило ВАКС, що порядок виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, чітко регламентовано законом, а саме: відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» та частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 р. по справі № 520/32954/23, зокрема, зобов`язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року № 1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

В свою чергу, доказів щодо виплатити сум суддівської винагороди за спірний період відповідачем не надано, що свідчить про те, рішення суду є не невиконаним. Крім того, в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представником відповідача також зазначено, що суддівська винагорода за спірний період також і не нарахована позивачу.

Щодо посилання відповідача на звернення до Міністерства фінансів України з питання внесення змін до розпису спеціального фонду Державного бюджету на 2024 рік на КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню», колегія суддів зазначає наступне.

Так, в наданих до суду письмових поясненнях, відповідач зазначив, що відповідно до підпункту 24 пункту 2.5.3 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (далі - Інструкція), в редакції, що діяла до 04 вересня 2024 року включно, виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством, здійснюються за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню».

Після внесення наказом Міністерства фінансів України від 26 серпня 2024 року № 414 змін до Інструкції, що набули чинності 05 вересня 2024 року, інші виплати юридичним та фізичним особам згідно з рішенням суду, у тому числі виплати, що здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством, здійснюються за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» (абзац третій підпункту 9 пункту 2.6 глави 2 Інструкції).

Разом з тим, відповідач вказує, що при виконанні судового рішення у справі № 520/32954/23 та складенні звіту про таке виконання від 09 серпня 2024 року ВАКС не міг використовувати Інструкцію в редакції, що ще набула чинності.

В свою чергу, на момент постановлення судом першої інстанції ухвали від 10.09.2024 р., приписами Інструкції визначено, що виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу), у тому числі і щодо виплат, які здійснюються на виконання судових рішень за позовами суддів на їх користь згідно із законодавством проводяться за кодом КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки», що встановлено пп. 9 п. 2.6 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 року № 333, в редакції, яка діє з 05.09.2024 р.

У зв`язку з цим, а також враховуючи те, що сума суддівської винагороди за період з 01.10.2024 р. по 31.10.2024 р., за рішенням суду, яке набрало законної сили, є не нарахованою та відповідно не виплачена позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для затвердження звіту про виконання судового рішення та наявність підстав для встановлення відповідачу нового строку для подачі звіту.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване судове рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Вищого антикорупційного суду залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 по справі № 520/32954/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис)І.С. ЧалийСудді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 05.11.2024 року