Постанова

від 30.10.2024 по справі 380/14657/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14657/24 пров. № А/857/24712/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Русакова Олександра Олександровича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року, ухвалене суддею Клименко О.М. у м. Львові у справі №380/14657/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

11 липня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через свого представника з адміністративним позовом до відповідача - Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, в якому просив:

-визнати протиправною та скасувати постанову від 04 липня 2024 року про арешт майна боржника у виконавчому провадженні № 74446324;

- визнати протиправною та скасувати постанову від 04 липня 2024 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №74446324.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що конфіскації підлягає лише майно, яке є власністю засудженого, отримане до постановлення вироку. Оскільки конфіскація майна є додатковим видом покарання, то вона направлена саме на майно, яке було набуте винною особою до ухвалення відповідного вироку суду. Водночас засуджений не може нести додаткове покарання у вигляді конфіскації майна протягом невизначеного часу. Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області, яким позивачу призначено покарання у виді конфіскації майна, постановлений 21 вересня 2023 року. Отже, конфіскації підлягає майно, набуте позивачем до 21 вересня 2023 року. Однак, відповідач у ВП № 74446324 протиправно наклав арешт на всі кошти та майно позивача, включаючи кошти та майно, які він набув після ухвалення вироку Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 21 вересня 2023 року, в тому числі на автомобіль FORD FUSION р.н. НОМЕР_1 , придбаний 07 лютого 2024 року

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у задоволені позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, враховуючи п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних із виконанням вироків» №11 від 21.12.1990, суд виходив з того, що зі змісту прийнятих 04.07.2024 начальником Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Дубик Ю.Я. постанов про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №74446324 слідує, що державним виконавцем застосовано арешт для забезпечення повного, фактичного, своєчасного виконання вимог виконавчого документу, а саме виконавчого листа №161/15782/23/73782/2023 від 25.10.2023, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області. Суд виснував, що оскаржуваними постановами права та інтереси позивача, як боржника, не порушені.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник позивача адвокат Русаков Олександр Олександрович оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до помилковості висновків суду першої інстанції щодо правомірності накладення арешту на належне позивачу майно, яке не підлягає конфіскації.

Відповідач правом подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу вимог ч.4 ст.304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 21 вересня 2023 року вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.111-1 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 5883 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому еквіваленті становить 100011,00 гривень з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності строком на 10 років та з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 . Вирок набрав законної сили 24.10.2023.

25.10.2023 Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист № 161/15782/23/73782/2023.

Відповідно до довідки від 25.10.2023 № 161/15782/23/73775/2023 у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 відсутні опис майна та протокол про відсутність майна, належного ОСОБА_1 .

19 березня 2024 року постановою начальника Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження ВП № 74446324 виконання виконавчого листа № 161/15782/23/73782/2023 від 25.10.2023 про конфіскацію всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 .

04 липня 2024 року постановою начальника Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про арешт майна боржника ВП № 74446324 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

04 липня 2024 постановою начальника Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про арешт коштів боржника ВП № 74446324 накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , вважаючи згадані постанови від 04.07.2024 про накладення арешту на майно та кошти протиправними, звернувся до суду з вимогами про їх скасування.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон Україн «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі -Закон №1404-VIII), у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Так, в розумінністатті 1 Закону №1404-VIIIвиконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначеніКонституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цьогоЗакону, а також рішеннями, які відповідно до цьогоЗаконупідлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першоїстатті 3 Закону України «Про виконавче провадження»передбачено, що примусовому виконанню підлягають, зокрема, виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюютьсяЗаконом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»(ч. 1ст. 5 Закону №1404-VІІІ).

Відповідно до частини першоїстатті 18 Закону України «Про виконавче провадження»виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, за змістом ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3); накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (пункт 6); звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні (пункт 14); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Частиною першоюстатті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.

Пунктом 1 частини 4 статті 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час пред`явлення виконавчого документа до виконання подаються: у разі виконання рішення про конфіскацію майна у кримінальному провадженні - копії опису майна і відповідного судового рішення. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.

Відповідно до абз.1 ч.5 ст.26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

При цьому, ч.7 ст.26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.

За правилами частин 1-4 статті 56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Частиною 5 статті 56 Закону №1404-VІІІ встановлено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов`язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об`єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.

Пунктом 10 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі Інструкція №512/5, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), встановлено, що після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:

-назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);

-якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;

-якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;

-прізвище, ім`я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);

-відмітка про роз`яснення зберігачеві майна обов`язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;

-якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;

-відмітка про роз`яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця;

-зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.

Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягає примусовому виконанню.

За визначенням, наведеним у ч.1 ст.59 Кримінального кодексу України (далі КК України), конфіскація майна різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого, у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.

Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеного кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.

Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено порядок виконання покарання у виді конфіскації майна та встановлено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Наведеній нормі кореспондують приписи ч.ч.1-2 ст.62 Закону №1404-VІІІ, якими передбачено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.

Водночас ст.49 КВК України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб`єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.

Таким чином, виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби, зокрема, з такими особливостями. Державний виконавець отримує від суду, який постановив вирок наступні документи: 1) якщо опис майна проводився - виконавчий лист, копію вироку та копію опису майна; 2) якщо опис майна не проводився - виконавчий лист, копію вироку та довідку про те, що опис майна не проводився.

На підставі отриманих від суду документів державний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

У першому випадку, якщо опис майна вже проводився, державний виконавець перевіряє наявність зазначеного в описі майна і вживає заходи щодо виявлення іншого майна засудженого, яке підлягає конфіскації. У випадку виявлення такого майна, державний виконавець включає його до опису.

У другому випадку, якщо опис майна не проводився, державний виконавець здійснює виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації і після його виявлення здійснює опис майна, про що складає відповідну постанову.

Так, в розумінні ч.1ст.2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною п`ятоюст. 55 Конституції Україникожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненимизакономзасобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаногорішення).

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.

Реалізуючи передбаченестаттею 55 Конституції Україниправо на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей5,245 Кодексу адміністративного судочинства Україниадміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1,2ст.7 КАС Українисуд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно доКонституціїта законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначеніКонституцієюта законами України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів»встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно достатті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так,статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2ст.2 КАС Українидля оцінювання рішення (дій/ бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.

Особливість справи, що розглядається, полягає у тому, що виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України.

При цьому суд зауважує, що оскільки конфіскація майна є додатковим видом покарання, то вона направлена саме на майно, яке було набуте винною особою до винесення відповідного вироку суду.

У той же час слід ураховувати, що відсутність (невиявлення) на момент постановлення вироку майна, що підлягає конфіскації, не може слугувати підставою для відмови суду від призначення цього додаткового покарання, передбаченого у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, і не є перешкодою для його застосування, оскільки таке майно може бути виявлене у процесі виконання вироку.

Так, при призначенні судом додаткового покарання у виді конфіскації майна можуть мати місце випадки, коли засуджений з метою уникнути конфіскації за допомогою різних способів намагається приховати своє майно. Зокрема можуть мати місце випадки, коли майно засудженого, що підлягає конфіскації може бути виявлено і після виконання вироку в частині конфіскації майна.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов`язаних із виконанням вироків» №11 від 21.12.1990 (з подальшими змінами), в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством за поданням державного виконавця або прокурора суд може вирішити питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке придбане до винесення вироку і підлягає за законом конфіскації, а також на майно, яке було придбане хоча б і після винесення вироку, але на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком, у випадках, коли не закінчився строк давності виконання вироку.

Аналогічні правові висновки наведені у п.4 Практики застосування судами конфіскації майна, затвердженої Верховним Судом України від 19.09.2000.

З аналізу наведеного слідує, що при вирішенні питання щодо звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого, яке було придбане після винесення вироку, слід враховувати яким чином придбане це майно, зокрема, чи не придбане воно на гроші чи за рахунок майна, які підлягають конфіскації за вироком тощо і чи не закінчився строк давності виконання вироку.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку оскаржуваних рішень суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2ст.2 КАС Україникритеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1ст.72 КАС Українидоказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2ст.77 КАС Українив адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.3ст. 90 КАС України).

З матеріалів справи слідує, що 21.09.2023 вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 Кримінального кодексу України, та призначено йому покарання у виді штрафу у розмірі 5883 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому еквіваленті становить 100011,00 гривень з позбавленням права обіймати матеріально-відповідальні посади на підприємствах, установах, організаціях усіх форм власності строком на 10 років та з конфіскацією всього майна, яке є власністю ОСОБА_1 . Вирок набрав законної сили 24.10.2023.

25.10.2023 Луцьким міськрайонним судом Волинської області видано виконавчий лист. Відповідно до довідки від 25.10.2023 № 161/15782/23/73775/2023 у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_1 відсутні опис майна та протокол про відсутність майна, належного ОСОБА_1

19.03.2024 постановою Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження.

04 липня 2024 року начальником Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції винесено постанови ВП № 74446324 про арешт майна та про арешт коштів, що належать боржнику - ОСОБА_1 .

Матеріалами справи також підтверджено, що згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 07.02.2024 придбав автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_1 .

Колегія суддів суду апеляційної інстанції підкреслює особливу важливість принципу належного урядування, сформульованого Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішеннях у справах "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року), "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland, заява № 10373/05, від 15 вересня 2009 року), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic, заява № 36548/97, ECHR 2002-VIII), "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia, заява № 55555/08, від 20 травня 2010 року), "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia, заява № 35298/04; від 11 червня 2009 року), «East/West Alliance Limited» проти України (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, від 23 січня 2014 року), Краєва проти України від 13 січня 2022 року (Krayeva v. Ukraine, заява № 72858/13, від 13 січня 2022 року) та ін., відповідно до якого на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Щоб відповідати статті 1 Першого протоколу до Конвенції, захід втручання має відповідати трьом умовам: він має бути правомірним (ґрунтуватись на приписі права), переслідувати правомірну мету та забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й фундаментальними правами особи (див. Krayeva v. Ukraine, § 24).

«У разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ».

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові (див. Rysovskyy v. Ukraine, § 70- 71).

„ Іншими словами, має існувати розумне співвідношення домірності між засобами, що їх було застосовано, та метою, яку прагнуть досягти" (див. East/West Alliance Limited v. Ukraine, § 168).

Законодавством України (Конституцією та законами України) прямо передбачений обов`язок суб`єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи. Фактичне застосування принципу належного урядування є своєрідним «маркером» того як в Україні гарантуються статті 1, 3, 6, 8, 19, 55, 56, 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію з ЄС.

Реалізація принципу належного урядування у сучасних публічно-управлінських відносинах набуває особливо важливого значення з огляду на те, що тільки за умови дотримання цього принципу суб`єктами владних повноважень можна говорити про існування демократичної, соціальної та правової держави, громадянського суспільства, а також формування принципово нової форми здійснення публічного управління, заснованої на прийнятті суб`єктами владних повноважень легітимних (таких, що ґрунтуються на законі), справедливих (враховують баланс інтересів різних суб`єктів) та ефективних (передбачають можливість безумовного виконання) рішень, вибудовуванні публічно-сервісних відносин між людиною та державою, у яких відповідні інституції та процеси служать інтересам всього суспільства.

Конституційний Суд України сформулював юридичні позиції, згідно з якими „держава різними правовими засобами забезпечує захист прав і свобод людини і громадянина в особі органів законодавчої, виконавчої і судової влади та інших державних органів, які здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України" (друге речення абзацу другого пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001); „Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов`язків держави (статті 3, 16, 22)" (перше речення абзацу четвертого пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001).

У Рішенні від 16 листопада 2022 року № 9-р(II)/2022 Конституційний Суд України вказав, що на виконання вимог Конституції України держава має втілювати у своїй діяльності конституційний принцип її відповідальності перед людиною та посутньо пов`язаний із ним принцип „добропорядного врядування" (good governance), що полягає в обов`язку держави втілити у своїй діяльності фундаментальні засади побудови, організації та реалізації державної влади для утвердження правдивої демократії, додержання людських прав та верховенства права (правовладдя) як загальноєвропейських цінностей.

Верховний Суд у постанові від 28 лютого 2020 року у справі № П/811/1015/16 також наголошував на тому, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

У спірних правовідносинах, які виникли при виконанні виконавчого документу з категорії «конфіскація», йде мова про конфіскацію всього майна засудженого, саме тому відповідачем було винесено постанову про арешт всього майна та постанову про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №74446324.

Як слушно враховано судом першої інстанції, зі змісту прийнятих 04.07.2024 начальником Бориславського відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Дубик Ю.Я. постанов про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні №74446324 слідує, що державним виконавцем застосовано арешт для забезпечення повного, фактичного, своєчасного виконання вимог виконавчого документу, а саме виконавчого листа № 161/15782/23/73782/2023 від 25.10.2023, виданого Луцьким міськрайонним судом Волинської області.

Щодо доводів скаржника про протиправність накладення арешту на набуте після вироку суду майно, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, судом першої інстанції правильно вказано на те, що обставини, які зазначаються позивачем, підлягають врахуванню відповідачем при зверненні стягнення на арештоване майно засудженого, а саме при складанні постанови про опис арештованого майна, що є наступною стадією виконавчого провадження, настання якої у спірних правовідносинах ще не відбулося.

На дані обставини також вказано в ухвалі Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі № 161/15782/23 від 10 вересня 2024 року, у якій зазначено, що ані прокурор, ані Бориславський відділ державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції не звертався до суду з клопотанням та/або поданням щодо вирішення питання про звернення конфіскації на додатково виявлене майно засудженого у межах виконавчого провадження № 74446324, а саме: автомобіля марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_1 , у порядку ст.ст. 537, 539 КПК України.

На час апеляційного перегляду сторонами не вказано на обставини, що судом прийнято будь-яке судове рішення, яке б надавало законне право Бориславському відділу державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції включати до предмету виконавчого провадження №74446324 та здійснювати примусові заходи з виконання виконавчого листа №161/15782/23/73782/2023 від 25.10.2023 згідно вироку Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.09.2023 у справі № 161/15782/23 об`єкт рухомого майна ОСОБА_2 , а саме: автомобіль марки «Ford Fusion», р.н. НОМЕР_3 , який придбаний після набрання вироком законної сили.

Щодо постанови від 04.07.2024, якою накладено арешт на грошові кошти та належать боржнику ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції враховує, що позивачем не надано жодних доказів та не наведено будь-яких обґрунтувань, а матеріали виконавчого провадження №74446324 - не містять жодних документів від банківських установ, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунках позивача, заборонено звертати стягнення згідно із Законом №1404-VІІІ.

З наведеного слідує, що оскаржуваними постановами права та інтереси позивача, як боржника, жодним чином не порушені, а факт накладення арешту на майно та кошти, що підлягає конфіскації за судовим рішенням, яке набрало законної сили, не вказує на порушення відповідача прав та інтересів, оскільки відповідачем арешт майна вчинений у межах повноважень, у спосіб та у порядку, що відповідають чинним вимогам закону та узгоджуються із змістом виконавчого документу.

Відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання спірних постанов протиправними та їх скасування.

Приймаючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі №380/14657/24, суд апеляційної інстанції керуєтьсяст. 322 КАС України,ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуальногозакону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимогст. 139 КАС України

Керуючись статтями139,195, 242,271,272,287,308,310,315,316,321,322,329,331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 Русакова Олександра Олександровича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі №380/14657/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний Повне судове рішення складено 04.11.24