Постанова

від 05.11.2024 по справі 212/7130/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9951/24 Справа № 212/7130/24 Суддя у 1-й інстанції - Колочко О. В. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 212/7130/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційні скаргі позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року, яке ухвалено суддею Колочко О.В.у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 10 вересня 2024 року,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» (надалі ПрАТ «ЦГЗК») про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2022 року по 25 жовтня 2023 року перебував у трудових відносинах з відповідачем, і був звільнений 25 жовтня 2023 року за угодою сторін, у зв`язку з припиненням трудового договору.

Рішенням МСЕК від 25 червня 2024 року позивачу первинно було встановлено 65% втрати професійної працездатності та встановлено 3 групу інвалідності.

Позивач зазначив, що у зв`язку із отриманими профзахворюваннями порушено та порушуються його нормальні життєві зв`язки, він відчуває стійкий біль у попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в праву сідницю, оніміння пальців лівої стопи, труднощі при ходьбі, біль у шиї, в міжлопатковій області, скутість при рухах голови в сторони. Позивач відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, його систематично турбує вологий кашель зі скудним, слизово-гнійним, важковідділяємим мокротінням, як в денний так і в нічний час, що порушує сон позивача та позбавляє його можливості нормально відпочивати, призводить до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача в денний час. Професійні захворювання призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження медикаментозного лікування, придбання ліків, що призводить до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. Крім того, тривалі переїзди в автомобільному, залізничному транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, виникнення гострого болю в попереку, шиї, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від позивача залучення значних зусиль, він відчуває себе неповноцінною людиною, що постійно викликає у позивача відчуття тривоги за своє здоров`я та життя. Життя позивача змінилося назавжди, перспектива в майбутньому переносити ще сильніший біль, постійно лікуватись спричиняє позивачу моральні страждання.

На підставі викладеного, позивач просив суд стягнути з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду, у зв`язку із ушкодженням здоров`я, в сумі 302800,00 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у зв`язку з ушкодженням здоров`я в розмірі 130000,00 гривень,безурахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовлено.

Стягнуто з ПрАТ «ЦГЗК» у дохід держави судовій збір в сумі 1 300,00 грн.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якогодіє адвокатГузєв І.Г., ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутої на користь позивача, просить збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості. Внаслідок втрати професійної працездатності, позивач не має змоги вести звичне життя, вимушений постійно проходити курси лікування. Судом першої інстанції не повністю враховано, що позивач, внаслідок отриманих професійних захворювань, відчуває фізичні страждання, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, що впливає на його моральний стан.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 ,від іменіта вінтересах якогодіє адвокатГузєв І.Г., до якого додано докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, відповідач ПрАТ «ЦГЗК» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необгрунтовану.

В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ЦГЗК», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповноту рішення, необ`єктивне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, просить зменшити суму відшкодування моральної шкоди до 15 140,00 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості.

На думку відповідача, суд першої інстанції залишив без уваги те, що в матеріалах справи містяться взаємовиключні докази: епікризи та виписки з історії хвороби свідчать, що позивач мав ознаки професійних захворювань за багато років до працевлаштування до відповідача, але перед працевлаштуванням під час проходження обов`язкового попереднього медичного огляду приховав від лікарів ознаки професійних хронічних захворювань, які виникли у нього під час роботи на шахті «Експлуатаційна» ПАТ «Запорізький залізорудний комбінат» з 10.07.2002 по 04.01.2018 та на шахті «Прохідницька» ПАТ «Запорізький залізорудний комбінат» з 04.01.2018 по 15.06.2022. Також, під час проходження обов`язкового чергового щорічного медичного огляду позивач приховав від лікарів дійсний стан свого здоров`я, що надало йому можливість успішно пройти даний медичний огляд і бути визнаним таким, що не має ознак професійних хронічних захворювань, та придатним працювати в шкідливих та небезпечних умовах за своєю професією. Дані докази у сукупності свідчать про те, що позивач приховував від відповідача дійсний стан свого здоров`я з метою набуття необхідного стажу для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах. Якби позивач своєчасно повідомив відповідача та/або лікарську комісію ТОВ «МЕДИКОМ КРИВБАСС» про ранні/первинні ознаки професійних хронічних захворювань, то наслідком цього було б переведення позивача на іншу менш небезпечну та шкідливу роботу. В такому випадку позивач права на пенсію на пільгових умовах був би позбавлений, але і наявні в нього професійні хронічні захворювання не переросли би до критичної стадії. За таких обставин, просить суд застосувати до спірних правовідносин ст.1193 ЦК України, оскільки хронічні професійні захворювання позивача остаточно розвинулись до критичного стану внаслідок умисного порушення позивачем нормативних актів з охорони і безпеки праці.

Також, зазначає, що шкода позивачеві була завдана внаслідок послідовної роботи на декількох підприємствах, де були наявні шкідливі умови, а відтак її розмір має бути розподілений відповідно до стажу роботи позивача на цих підприємствах та ступеню шкідливого впливу (з урахуванням трудового стажу позивача на цих підприємствах). Відшкодування суми моральної шкоди повинно здійснюватися пропорційно відпрацьованому стажу на всіх підприємствах, де були наявні шкідливі та небезпечні фактори протягом професійного маршруту позивача. Загальний стаж роботи позивача в умовах впливу шкідливих факторів складає 21 рік 01 місяць 03 дні, з них на ПрАТ «Запорізький залізорудний комбінат» - 19 років 11 місяців 8 днів, на ПрАТ «ЦГЗК» - 01 рік 01 місяць 25 днів, або 5 % від загального стажу. Отже, обґрунтованою сумою відшкодування апелянт вважає 15 140, 00 грн. (302 800, 00 грн. х 5%).

Також вказує,що якщоюридична особавідшкодовує (виплачує)на користьфізичної особиморальну шкоду,завдану порушеннямтрудових прав,ця особа,виступаючи щодотакої фізичноїособи податковимагентом,зобов`язана (увипадках,передбачених ПКУкраїни)утримати іперерахувати податокіз сумитакого доходу. Відповідач вважає, що судом першої інстанції не застосовані (неправильно застосовані) норми п.п. 14.1.180 пункту 14.1 ст. 14; п.п. 162.1.3 п. 162.1 ст. 162; та п.п. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, норми ст. ст. 6 та 19 Конституції України, а посилання на постанову Верховного Суду від 21 червня 2022 року по справі № 599/645/21 є не релевантним до обставин в даній справі. Не застосувавши вищевказані норми матеріального права суд першої інстанції також не врахував висновки Верховного Суду, викладені в наступних постановах Верховного Суду від 07.10.2020 в справі № 523/14396/19, від 18.07.2018 у справі № 359/10023/16-ц. Відповідач вважає, що суди взагалі не можуть встановлювати наперед правила оподаткування (на час виплати доходу у вигляді стягнутих за рішенням суду сум), бо згідно зі статтями 6 та 19 Конституції України та враховуючи принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, такі повноваження має тільки законодавчий орган Верховна Рада України. Звертає увагу на те, що в оскаржуваному судовому рішенні передбачено не те, що сама сума моральної шкоди визначена у розмірі, що обчислюється без утримання податку, а напроти, передбачено те, що саме стягнення цієї суми моральної шкоди необхідно провести «…«…без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.», тобто, суд, перебравши на себе функцію органу законодавчої влади, своїм рішенням врегулював податкові відносини між державою, платником податків та податковим агентом на майбутнє (тобто на час виплати) та незалежно від того, чи зміняться норми податкового законодавства на момент виплати/оподаткування стягнутого доходу.

Окремо зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ПрАТ «ЦГЗК» про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на боці відповідача. Між тим, внаслідок неналежного виконання ТОВ «МЕДИКОМ КРИВБАСС» прийнятих на себе за договором обов`язків (про що докладно було обґрунтовано в клопотанні), ПрАТ «ЦГЗК» спричинено матеріальну шкоду в розмірі 130 000, 00 грн., яку ПрАТ «ЦГЗК» має право, згідно ст.1191 ЦК України, ст.224, 228 ГК України, стягнути в якості збитків з метою покриття спричиненої матеріальної шкоди та з метою недопущення подібних випадків у майбутньому, а тому просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року про відмову у залученні до участі у справі №212/7130/24 ТОВ «Медиком Кривбасс» в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на боці відповідача та залучити ТОВ «Медиком Кривбасс» до участі в справі №212/7130/24 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на боці відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ЦГЗК» не подано.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ЦГЗК» - адвоката Львова А.Л., який просив задовольнити апеляційну скаргу відповідача ПрАТ «ЦГЗК», як закону та обґрунтовану, та заперечував проти доводів апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційних скарг та відзиву на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2022 року по 25 жовтня 2023 рокуперебував у трудових відносинах з відповідачем і працював прохідником 5 розряду, в структурному підрозділі шахта ім. Колачевського, нарізна дільниця №5, і 25 жовтня 2023 рокубув звільнений з підприємства за угодою сторін, п.1 ст. 36 КЗпП України (а.с. 21-26).

Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 22 квітня 2024 року, складеного на підприємстві ПРАТ «ЦГЗК», встановлено наявність у ОСОБА_1 професійного захворювання вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної та локальної вібрації: синдром церебрально-периферичної ангіодистонії з вестибулопатією, синдром полірадикулоневропатії з вираженими статико-динамічними порушеннями на шийному та поперековому рівнях, стійким больовим компонентом, нейродистрофією у вигляді двобічного плечолопаткового періартрозу (ПФ другого ступеня), деформуючого артрозу у поєднанні з періартрозом ліктьових (ПФ другого ступеня), колінних (ПФ другого ступеня) суглобів; хронічне обструктивне захворювання легень першої стадії (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії), група В. ЛН першого-другого ступеня, із зазначенням причин його виникнення- вібрація локальна, хімічні фактори (а.с. 12-16).

Згідно пункту 17 вказаного Акту, хронічне професійне захворювання виникло за таких обставин: працюючи в підземних умовах шахти імені Колачевського прохідником, виконував весь комплекс гірничих робіт з проходження гірничих виробок, кріплення та очисного виймання корисних копалин. Також працював підземним прохідником шахти «Експлуатаційна», шахти «Прохідницька» Підприємства з іноземними інвестиціями у формі приватного акцонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» у період з 10.07.2002 по 15.06.2022. Через недосконалість технологічного устаткування та технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених параметрів пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та виробничої локальної вібрації.

Відповідно до пункту 20 вказаного Акту зазначено, що осіб, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи, не встановлено, через тривалий час роботи в умовах дії шкідливих факторів та зміну керівників структурного підрозділу.

25 червня 2024 року позивач пройшов огляд медико-соціальною експертною комісією (надалі - МСЕК), де йому при первинному огляді встановлено ступінь втрати професійної працездатності 65%, з яких 50% - вібраційна хвороба, 15% ХОЗЛ, встановлено первинно третю групу інвалідності у зв`язку з професійними захворюваннями, з 10 червня 2024 року до 01 липня 2026 року, з переоглядом 10 червня 2026 року, що підтверджується копіями довідок МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 12 ААА №130006 від 25 червня 2024 року, до акта огляду МСЕК серії 12 ААГ №573642 від 25 червня 2024 року (а.с. 8-9, 10-11).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями.

Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 130000,00 грн., суд виходив зобставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, із встановленням інвалідності третьої групи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого порушеного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення, серед інших питань, вирішує які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. N 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. N 1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. N 2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачу первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями у 2024 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів приходить до висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Рішення Конституційного Суду України №20-рп/2008 від 08.10.2008 року та ст.ст. 153, 237-1 КЗпП України.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

У статті 16 Конвенції Міжнародної організації праці від 22 червня 1981 року №155 передбачено, що від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практичноможливим, забезпечення безпечності робочих місць, механізмів, обладнання та процесів, які перебувають під їхнім контролем, і відсутності загрози здоров`ю з їхнього боку. Від роботодавців повинно вимагатися настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, забезпечення відсутності загрози здоров`ю з боку хімічних, фізичних та біологічних речовин й агентів, які перебувають під їхнім контролем, тоді, коли вжито відповідних захисних заходів. Від роботодавців повинно вимагатися надавати у випадках, коли це є необхідним, відповідні захисні одяг і засоби для недопущення настільки, наскільки це є обґрунтовано практично можливим, загрози виникнення нещасних випадків або шкідливих наслідків для здоров`я.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Як вбачається з Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 квітня 2024 року ОСОБА_1 , внаслідок недосконалості технологічного устаткування та технології підземного видобутку руди, мавших місце порушень систем вентиляції, пилоподавлення та режимів експлуатації гірничошахтного устаткування, протягом тривалої дії підпадав під вплив підвищених параметрів пилу переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони та виробничої локальної вібрації, стаж роботи якого в умовах впливу шкідливих факторів становив 21 рік 01 місяць, з яких 01 рік 01 місяць позивач пропрацював на підприємстві відповідача - ПрАТ «ЦГЗК».

Отже, роботодавецьПрАТ «ЦГЗК»,під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці».

Факт заподіяння позивачеві ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя.

Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ЦГЗК» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди.

В судовому засіданні встановлено, що у зв`язку з професійними захворюваннями позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає в тому, що він, втратив професійну працездатність у розмірі 65% та визнана людиною з інвалідністю ІІІ групи. Після втрати працездатності, у позивача змінилися умови життя, він відчуває стійкий біль у попереково-крижовому відділі хребта з іррадіацією в праву сідницю, оніміння пальців лівої стопи, труднощі при ходьбі, біль у шиї, в міжлопатковій області, скутість при рухах голови в сторони. Позивач відчуває задишку при незначному фізичному навантаженні, його систематично турбує вологий кашель зі скудним, слизово-гнійним, важковідділяємим мокротінням, як в денний так і в нічний час, що порушує сон позивача та позбавляє його можливості нормально відпочивати, призводить до головного болю, до постійного відчуття втоми, загальної слабкості, зниження уваги позивача в денний час. Професійні захворювання призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження медикаментозного лікування, придбання ліків, що призводить до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. Крім того, тривалі переїзди в автомобільному, залізничному транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, виникнення гострого болю в попереку, шиї, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від позивача залучення значних зусиль, він відчуває себе неповноцінною людиною, що постійно викликає у позивача відчуття тривоги за своє здоров`я та життя.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третястатті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у її ситуації.

Так, колегією суддів встановлено, що позивач зазнав фізичного болю, а також страждань у зв`язку з ушкодженням свого здоров`я. Лікування позивача вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При визначенні розміру моральної шкоди суд врахував, що життя і здоров`я людини найвища соціальна цінність, невід`ємні два поняття. Оскільки, якщо втрачене здоров`я, то немає того повноцінного життя, як того бажає сама людина. Немає вартості життю людини та вартості втраченому здоров`ю. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною.

Виходячи з цих обставин, суд першої інстанції, беручи до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом 21 року 01 місяців, з яких 1 рік 01 місяць на ПрАТ «ЦГЗК», яким не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, дійшов вірного висновку, що розумним, виваженим і справедливим у його ситуації буде визначення розміру відшкодування моральної шкоди у сумі 130000,00 грн.

При цьому, колегія суддів не приймає посилання відповідача ПрАТ «ЦГЗК» на необхідність застосування до спірних правовідносин сторін ст.1193 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо встановлення позивачеві ОСОБА_1 ступеня втрати професійної працездатності саме у зв?язку з його діями чи бездіяльністю, тоді як Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 22 квітня 2024 року встановлено факт перевищення на робочому місці позивача гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», й саме ці порушення призвели до втрати позивачем ОСОБА_1 професійної працездатності.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційних скарг, як позивача ОСОБА_1 , так і відповідача ПрАТ «ЦГЗК», про необґрунтованість розміру моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги про те, що у постановах Верховного Суду від 07жовтня 2020року всправі №523/14396/19та від18липня 2018року усправі №359/10023/16-ц суд дійшов висновку, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Виходячи ізнаведеного,посилання вапеляційній скарзі,як направозастосовчу практикуВерховного Суду,викладену упостановах від07жовтня 2020року всправі №523/14396/19та від18липня 2018року усправі №359/10023/16-ц є безпідставними,оскільки змістправовідносин увказаній справіта справі№212/4241/24є відмінним.Так,у справах№523/14396/19та № 359/10023/16-ц склалися правовідносини щодо утримання податків з моральної шкоди, стягнутої судовим рішенням у справі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої цим моральної шкоди, тоді як предметом данного спору є відшкодувнання моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров?я на виробництві

Суд апеляційної інстанції зазначає, що, відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом.

Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю.

Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок ушкодження здоров`я, а отже заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачу внаслідок ушкодження його здоров`я на виробництві.

Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21).

Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суми моральної шкоду без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов?язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ЦГЗК» про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання ПрАТ «ЦГЗК» про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на боці відповідача ТОВ «Медиком Кривбасс», колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Частиною 5 статті 53 ЦПК України визначено, що про залучення третіх осіб до участі у справі, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом даного спору є стягнення моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, й рішення у цій справі не впливає на права та обов`язкиТОВ «Медиком Кривбасс», а тому відсутні правові підстави для залучення вказаної особи до участі у даній справі, як третьої особи, що незаявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Виходячи з аналогічних підстав, ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 23 жовтня 2024 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ПрАТ «ЦГЗК» про залучення до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ТОВ «Медиком Кривбасс».

Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції.

Фактично всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги, як ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв І.Г., так і відповідача ПрАТ «ЦГЗК», підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Гузєв Ігор Григорович, та відповідача Приватного акціонерного товариства «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» - залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: