Постанова

від 05.11.2024 по справі 215/1725/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/8680/24 Справа № 215/1725/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я.А. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Справа № 215/1725/24

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Зубакової В.П.

суддів - Бондар Я.М., Остапенко В.О.

секретар судового засідання - Гладиш К.І.

сторони:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА»,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні, впорядку спрощеногопозовного провадження,відповідно доч.2ст.247 ЦПКУкраїни безфіксації судовогозасідання задопомогою звукозаписувальноготехнічного засобу,цивільну справуза апеляційноюскаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2024 року, яке ухвалено суддею Квятковським В.О. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 14 червня 2024 року, -

В С Т А Н О В И В:

У березні2024року ОСОБА_1 звернвся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» (надалі ТОВ «ДІЄСА») про стягнення заборгованості по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану відпустку.

Позов мотивовано тим, що, у період з 11.07.2018 по 14.09.2023, ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА». 14.09.2023 його звільнено з роботи за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України. В наказі про звільнення зазначено вказівку щодо виплати йому компенсації за 40 невикористаних календарних днів відпустки. Проте, в день звільнення йому не виплачена заробітна плата за липень, серпень та вересень 2023 року. Також, при звільненні роботодавець не виплатив йому компенсацію за 40 невикористаних календарних днів відпустки.

Згідно з довідкою №Z0000000047 від 31.01.20224, виданої ТОВ «ДІЄСА», підприємством не було виплачено позивачу нараховану заробітну плату за липень 2023 у розмірі 24 789,83грн, за серпень 2023 у розмірі 34 230,16 грн. та вересень 2023 (включно з компенсацією за невикористану відпустку) у розмірі 45 258,46 грн.

Остання виплата від ТОВ «Дієса» була проведена 09.08.2023 на його банківський рахунок, відкритий в АТ «Ощадбанк», у розмірі 14 717,01 грн. із зазначенням призначення платежу «зарахування заробітної плати за червень 2023».

У зв`язку з тим, що відповідач в добровільному порядку не провів розрахунок при звільнені, позивач просив суд стягнути з ТОВ «ДІЄСА» заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 104 278,45 грн.

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 14 червня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 83944,15 грн.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто на користь держави з ТОВ «ДІЄСА»судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць допущено до негайного виконання.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «ДІЄСА» просить змінити рішення рішення суду та стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 72 546, 27 грн., посилаючись на неповне з?ясування судом обставин справи.

Зокрема, зазначає, що у ТОВ «ДІЄСА»дійсно наявна заборгованість перед працівниками по виплаті заробітної плати, компенсації невикористаних днів відпустки та інших виплат, але дана заборгованість виникла у зв`язку із обставинами непереборної сили (воєнний стан) та погашення заборгованості перед працівниками здійснюється, отже заборгованість зменшується. Відповідачем було надано до суду першої інстанції відповідь від 30.04.2024, де, як додаток, долучались розрахункові листи позивача, з яких вбачається, що сума боргу по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, становить 72 546, 27 грн. Враховуючи викладене, судом невірно було розраховано суму боргу по заробітній платі, включаючи компенсацію за невикористану відпустку, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу неподано.

Учасники справи, будучи завчасно належним чином повідомленими про час і місце розгляду, в судове засідання не з`явилися та до початку судового засідання про причини неявки суд не повідомили, що (у відповідності до ч.2 ст. 372 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, тому не може бути перешкодою для розгляду судом апеляційної інстанції питання по суті.

Така правова позиція викладена Верховний Судом у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

У постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18 суд дійшов висновку про те, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд апеляційної інстанції вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів не вбачає підстав для визнання обов`язкової явки сторін по справі в судове засідання, оскільки наявні у справі матеріали є достатніми для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 з 11.07.2018 перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДІЄСА». Наказом № Z00/14/09/002 від 14.09.2023 ОСОБА_1 було звільнено за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП. Цим наазом передбачено виплату позивачу компенсації за 40 невикористаних календарних днів відпустки (а.с. 10, 11).

Згідно довідок ТОВ «ДІЄСА», ОСОБА_1 нарахований дохід за період з 01.01.2023 по 15.09.2023, в розмірі 236 995,08 грн. Борг на початок липня 2023 року становить 17610,58 грн. У липні 2023 року нарахований дохід 24 789,83 грн., в т.ч. оплата за відпустку 10393,18 грн., утримано 4 834,02 грн, сума до виплати - 19 955,81 грн. У серпні 2023 року нараховано сукупний дохід 34 230,16 грн., утримано 6 674,88 грн, сума до виплати - 27 555,28 грн. У вересні 2023 нараховано сукупний дохід 45 2587,46 грн., в т.ч. компенсація за відпустку 30776,00 грн., утримано 8 825,40 грн., сума до виплати -36 433,06 грн (а.с.12, 39-41).

Згідно банківської виписки покартковому рахунку позивача за 2023 рік, останньому зараховано заробітну плату у липні 2023 року на суму 2893,57 грн. та у серпні 2023 року - на суму 14717,01 грн. (а.с. 14-15).

Згідно відомостей ПФУ позивачу нараховано заробітну плату у вересні 2023 року - 8969,65 грн, у жовтні 2023 року - 9184,56 грн, у листопаді 2023 року - 6730,00 грн., у грудні 2023 року - 6730,00 грн. (а.с.16-17).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що нарахована, але невиплачена заробітна плата та компенсація за невиплачену відпустку у розмірі 83944,15 грн. підлягає стягненню у судовому прядку, оскільки відповідач ТОВ «ДІЄСА» не провів виплату всіх належних ОСОБА_1 сум у день його звільнення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідност.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно дост.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону та ст. 97 КЗпП України суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку (стаття 15 Закону України «Про оплату праці»).

Згідно вимог статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Частиною 1 статті 83 КЗпП України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до абзацу 4 частини 1статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» у разі звільнення працівника у період дії воєнного стану йому виплачується грошова компенсація відповідно до статті 24 Закону України "Про відпустки".

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, зокрема, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Стаття 12 ЦПК Українипередбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Як закріплено в ч. 2 ст. 76 ЦПК України, предметом доказуванняє обставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Згідно матеріалів справи, борг роботодавця по заробітній платі за липень - вересень 2023 року перед ОСОБА_1 становить83944,15 грн., в тому числі нарахована компенсація за невикористану відпустку.

При цьому, відповідачем ТОВ «ДІЄСА» не спростовано надану позивачем виписку з банку і не надано до суду належних і допустимих доказів сплати заробітної плати за вересень у сумі 11 397,88 грн.

Сам по собі розрахунковий лист за вересень 2023 року, згідно якого працівнику було виплачено 11397,88 грн. (а.с. 41), без доведення факту виплати цих коштів безпосередньо працівнику ОСОБА_1 , правового значення для вирішення данного спору немає.

Доказів про те, що кошти у розмірі 11 397,88 грн. у вересні 2023 року були виплачені позивачеві ОСОБА_1 не надано, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, а тому колдегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги в цій частині.

Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» - залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районногосуду містаКривого РогуДніпропетровської областівід 14червня 2024року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий:

Судді: