Рішення

від 04.11.2024 по справі 650/1547/19

ВЕЛИКООЛЕКСАНДРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 650/1547/19

провадження № 2/650/235/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2024 року Великоолександрівський районний суд Херсонської області

в складі: головуючого судді Сікори О.О.,

за участю секретаря Завістовської В.Ф.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Велика Олександрівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповітів недійсними та визначення додаткового строку для прийняття спадщини,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом в якому просить: визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, на користь ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований в реєстрі за № 5, недійсним; визнати заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , посвідчений секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований в реєстрі за № 38, недійсним; визнати причину пропуску мною ОСОБА_1 , строку для подачі заяви про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , поважною та визначити додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини строком три місяці з дня набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 помер його батько - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який до дня своєї смерті проживав в с. Давидів Брід Великоолександрівського району разом з дружиною (матір`ю позивача) відповідачкою по справі - ОСОБА_3 .

Після смерті батька відкрилась спадщина. За життя йому на праві власності належала земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7.23 га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Великоолександрівською районною державною адміністрацією Херсонської області 29 грудня 2001 року та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 13.11 га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №115414, виданого Великоолександрівською районною державною адміністрацією Херсонської області 01 лютого 2006 року.

З 12 вересня 2018 року позивач перебував на роботі за кордоном, повернувся в Україну лише 14 липня 2019 року. Звернувшись до нотаріуса він дізнався, що строк для прийняття спадщини після смерті батька, який відповідно до статті 1270 ЦК України складає 6 місяців, вже закінчився. Крім того, на земельні ділянки, що належали батькові маються заповіти на кожну земельну ділянку окремо: одну земельну ділянку площею 13.11 га батько начебто заповів ОСОБА_3 його матері, а іншу площею 7.23 га ОСОБА_4 , яка є його сестрою по матері.

За життя батька він постійно з ним спілкувався, від нього йому відомо, що ніяких намірів щодо розпорядження його майном на користь інших, окрім позивача, осіб він не мав.

Йому стало відомо, що заповіт на користь сестри ОСОБА_4 начебто складено в с. Давидів Брід Великоолександрівського району Херсонської області 28 січня 2016 року та посвідчено секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_6 . Із тексту заповіту вбачається, що його підписано іншою особою ОСОБА_7 в зв`язку з тим, що начебто батько не міг сам підписати заповіт в зв`язку з похилим віком та за нього зробила це ОСОБА_8 в присутності свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . В сільській раді йому було надано копію цього заповіту.

Крім того, в сільській раді йому надано копію іншого заповіту, начебто складеного його батьком на користь його матері ОСОБА_3 , яким він 04 жовтня 2018 року, тобто за півтора місяця до смерті, належну йому на праві власності земельну ділянку площею 13.11 га, заповідав останній. Цей заповіт в зв`язку з похилим віком батько не зміг підписати, за нього та на його прохання заповіт підписаний ОСОБА_9 та посвідчено в присутності свідка ОСОБА_11 секретарем Давидово-Брідської сільської ради ОСОБА_6 . Однак, позивач спілкувався з батьком до від`їзду до Польщі, останній говорив йому, що в разі його смерті, щоб він мав на увазі, що в нього є земельні ділянки і він бажає, щоб він їх успадкував.

Позивач вважає, що заповіти не відповідають волі спадкодавця, були складені з порушенням норм законодавства, зокрема статей 1233, 1234, 1257 ЦК України, та вимог Порядку вчинення нотаріальних дій. Позивач також посилається на частину третю статті 1272 ЦК України, обґрунтовуючи поважність пропуску строку для прийняття спадщини через перебування за кордоном.

З огляду на це, позивач звернувся до суду із відповідними вимогами.

Відзив на позов від відповідачів не надходив.

На судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та пояснив, що вказані заповіти на користь відповідачів складені із порушенням вимог закону та всупереч волі його батька, який ніколи б не залишив майно своїй дружині та його сестрі. Вважає, що саме його мати створила умови для того щоб ввести в оману спадкодавця, якого фактично було усунуто від підписання заповіту, та оформити від його імені заповіти. Батько хоча і був похилого віку, проте він добре себе почував, міг підписувати документи та самостійно висловлювати свою волю.

На судовому засіданні представник позивача просив задовольнити висунуті позовні вимоги з огляду на те, що при складенні вказаних заповітів були допущені істотні та численні порушення, як щодо залучення свідків і дотримання процедури їх участі, так і щодо підписання заповітів іншими особами замість спадкодавця без достатніх для цього підстав. Внаслідок таких порушень заповіти не відображають волю спадкодавця, що є підставою для їх визнання їх недійсними.

На судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала та просила у їх задоволенні відмовити, з огляду на те, що заповіти її чоловіком були складені відповідно до вимог закону та відповідали внутрішній волі останнього. Вона допомагала в організації складання та посвідчення заповітів, оскільки про це її попросив чоловік, який вже був похилого віку та безграмотний, а тому не мав можливості самостійно прочитати та підписати заповіти.

На судове засідання відповідачка ОСОБА_4 не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

На судове засідання представник третьої особи не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши осіб, які брали участь у справі, дослідивши письмові докази, перевіривши обставини наведені сторонами, суд дійшов таких висновків.

ІНФОРМАЦІЯ_6 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (актовий запис про смерть № 17 від 20 листопада 2018 року, зроблений виконавчим комітетом Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області), який є батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (актовий запис про народження № 18 від 12 грудня 1970 року, зроблений Мирненською сільською радою Ореховського району) та чоловіком ОСОБА_3 (актовий запис про шлюб № 1 від 27 січня 2012 року, зроблений Давидово-Брідською сільською радою Великоолександрівського району Херсонської області).

Відповідно до довідки сільського голови Давидово-Брідської сільської ради Херсонської області від 18 березня 2019 року № 268 ОСОБА_5 по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті в складі сім`ї проживала та була зареєстрована за вказаною адресою дружина ОСОБА_5 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25 березня 2019 року 25 березня 2019 року державним нотаріусом Великоолександрівської державної нотаріальної контори заведено спадкову справу після смерті ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , № 36/2019.

За життя ОСОБА_5 на праві власності належали дві земельні ділянки: земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 7.23 га (6,6500 га та 0,58 га) на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданого Великоолександрівською районною державною адміністрацією Херсонської області 29 грудня 2001 року, що також підтверджено Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 липня 2019 року, та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 13.11 га на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №115414, виданого Великоолександрівською районною державною адміністрацією Херсонської області 01 лютого 2006 року, що також підтверджено Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15 травня 2019 року.

Відповідно до висновку суб`єкта оціночної діяльності про оціночну вартість земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 19 липня 2019 року оціночна вартість земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,6500 га, кадастровий номер 6520982000:05:027:0001 становить 233688 грн.

Щодо земельної ділянки площею 7.23 га ОСОБА_5 28 січня 2016 року залишив заповіт на користь ОСОБА_4 , а щодо земельної ділянки площею 13.11 га ОСОБА_5 24 жовтня 2018 року залишив заповіт на користь дружини ОСОБА_3 , що вбачається зі спадкової справи № 36/2019 року щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_5 , 1934 року народження, зокрема примірників заповітів та відомостей, що внесені до Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори).

Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) від 25 березня 2019 року встановлено, що 28 січня 2016 року Давидово-Брідською сільською радою Великоолександрівського району Херсонської області посвідчено заповіт ОСОБА_5 , номер у спадковому реєстрі 05, який є чинним, 04 січня 2018 року Давидово-Брідською сільською радою Великоолександрівського району Херсонської області посвідчено заповіт ОСОБА_5 , номер у спадковому реєстрі 38, який є чинним.

Із заявою про прийняття спадщини у виді земельної ділянки площею 13,11 га після смерті ОСОБА_5 25 березня 2019 року звернулася ОСОБА_3 , а заявою про прийняття спадщини у виді земельної ділянки площею 7,23 га після смерті ОСОБА_5 25 березня 2019 року звернулася ОСОБА_4 .

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 28 травня 2019 року серія та № ННТ 987413, зареєстровано в реєстрі за № 441 а також Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 27 травня 2019 року, та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25 вересня 2019 року серія та № НОМЕР_2 , зареєстровано в реєстрі за № 757 а також Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 25 вересня 2019 року, земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 6,6500 га, кадастровий номер 6520982000:05:027:0001 на праві приватної власності на підставі вказаного заповіту оформлено на ОСОБА_4 , а земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 13.11 га, кадастровий номер 6520980300:02:001:0089 на праві приватної власності на підставі вказаного заповіту оформлено на ОСОБА_3 .

Відповідно до відміток у закордонному паспорті ОСОБА_1 він перебував у Республіці Польща з 12 вересня 2018 року по 14 липня 2019 року.

На судовому засіданні також були допитані свідки.

Так, свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що вона пам`ятає особу ОСОБА_12 та зазначила, що він двічі звертався до неї для складання заповіту: вперше у 2016 році, вдруге у 2018 році. Свідок зазначила, що не може точно пригадати дати, але підтвердила, що перший заповіт був складений на одну з дочок ОСОБА_12 .

Свідок описала, що процес складання заповіту проходив у сільській раді за участю свідків. Оскільки ОСОБА_13 не міг самостійно прочитати заповіт, його текст був прочитаний йому вголос. Для цього залучалися свідки: один зачитував текст, а інший був присутнім під час підписання. ОСОБА_6 зазначила, що ОСОБА_13 сидів поруч із нею, а його дружина була в іншому кабінеті. Свідки мали з собою документи, які засвідчували їхні особи.

Свідок також зазначила, що не пам`ятає точно, хто саме зі свідків читав текст заповіту вголос. Вона підкреслила, що хоча в тексті заповіту зазначено, що заповідач читав його вголос, фактично він цього не робив, а слухав прочитаний текст. Цю формальність зазначають для дотримання вимог.

На питання суду свідок підтвердила, що ОСОБА_13 не надавав довідок про свою неграмотність, оскільки такі документи не вимагаються за правилами. Його дружина на момент підписання перебувала в прийомній, як і під час підписання заповіту у 2018 році.

Свідок також зазначила, що ініціатива складання заповіту у 2016 році виходила від самого заповідача та його дружини, тоді як у 2018 році ініціатива належала дружині, яка сама звернулася до неї з проханням скласти заповіт.

Свідок ОСОБА_14 суду пояснив, що добре знав ОСОБА_5 , який часто приходив до нього додому. ОСОБА_5 завжди був у доброму фізичному стані, регулярно займався фізичною працею, мав добрий зір і не скаржився на здоров`я. Свідок не помічав у позивача жодних проблем із зором чи іншими аспектами здоров`я. Також свідок зазначив, що позивач не повідомляв йому про будь-які захворювання чи проблеми зі здоров`ям.

Зазначив, що бачив його часто біля ларька або на вулиці, коли той виконував різні справи, наприклад, носив сміття. ОСОБА_14 наголосив, що ОСОБА_13 був здоровим чоловіком і пересувався самостійно, без сторонньої допомоги, і не користувався палицею. Також він додав, що ОСОБА_13 міг писати сам, хоча йому було важко читати через неграмотність. За словами свідка, він підписував документи і міг розписуватися.

Свідок зазначив, що ОСОБА_13 не мав серйозних хвороб, окрім того, що був недочуваючим, і для спілкування з ним потрібно було говорити голосно. Він також зазначив, що ОСОБА_13 ніколи не звертався до лікарні. ОСОБА_14 підтвердив, що бачив, як ОСОБА_13 розписувався при отриманні пенсії, яку йому приносив поштар.

Свідок звернув увагу, що при розписуванні ОСОБА_12 біля нього стояла його дружина ОСОБА_15 . На запитання про останній раз, коли він як ОСОБА_13 розписувався, свідок відповів, що одного разу проходив повз і бачив, як той розписувався біля калітки свого дому.

На уточнюючі питання, чи можна було вважати ОСОБА_16 Кузьмича літньою людиною, свідок зазначив, що він не вважав його таким, що не міг обслуговувати себе. Він наголосив, що ОСОБА_13 був досить кріпким і не мав ознак немічності.

Свідок також додав, що хоча у ОСОБА_12 були проблеми зі слухом, він самостійно виконував свої справи та був активним.

Свідок ОСОБА_10 суду повідомила суду, що працювала у сільській раді помічником бухгалтера. Вона зазначила, що у 2016 році її запросили бути свідком при складанні заповіту ОСОБА_12 . За її словами, у кабінеті були присутні сам ОСОБА_13 , секретар з нотаріальними правами, а також ОСОБА_9 .

Свідок згадала, що заповіт був зачитаний, і всі присутні слухали його. Потім вони підписали документ, і процедура була завершена. ОСОБА_10 зазначила, що не пам`ятає всіх деталей щодо того, хто був присутнім під час зачитування заповіту.

На запитання щодо змісту заповіту ОСОБА_10 сказала, що пам`ятає лише загальну ідею що землю заповідали сестрам. Вона підписала документ власноруч, але не пам`ятає всіх деталей, пов`язаних із процесом підписання. Свідок підтвердила, що заповіт був прочитаний вголос, і заповідач дав свою згоду.

Свідок ОСОБА_9 суду повідомила, що працювала у Великоолександрівській кооперації та комунальному сервісі. Вона зазначила, що була запрошена ОСОБА_17 для участі в процесі складання заповіту. За її словами, вона йшла на роботу, коли ОСОБА_18 зустріла її та попросила бути свідком при підписанні заповіту. У кабінеті, де складався заповіт, були присутні ОСОБА_13 , секретар із нотаріальними правами, ОСОБА_10 , а також вона.

ОСОБА_9 зазначила, що заповіт був роздрукований секретарем ОСОБА_19 . Вона прочитала текст заповіту ОСОБА_20 , який підтвердив свою згоду, після чого всі підписали документ. Свідок також зазначила, що під час підписання присутніми були ОСОБА_21 та інші свідки. Дружина ОСОБА_12 , ОСОБА_18 , перебувала в іншій кімнаті.

Свідок пояснила, що участь свідків була необхідною, оскільки ОСОБА_13 був неграмотним. На питання про те, чи розумів заповідач зміст заповіту, свідок відповіла, що ОСОБА_22 запитала його, чи все йому зрозуміло, на що ОСОБА_13 відповів ствердно.

Свідок підтвердила, що заповіт був прочитаний вголос і заповідач дав свою згоду. ОСОБА_9 також зазначила, що не пам`ятає деталей щодо того, чи виходила секретар під час підписання, але запевнила, що на той момент дружина заповідача перебувала у вестибюлі.

На запитання про роль інших осіб, таких як ОСОБА_23 , свідок зазначила, що та була інспектором сільської ради та також брала участь у процесі.

ОСОБА_9 додала, що вона була впевнена у своїх діях під час свідчення та не мала сумнівів у дійсності підписів на документах.

Свідок ОСОБА_11 суду повідомила, що працювала в клубі сільської ради прибиральницею. За її словами, у 2018 році ОСОБА_22 , секретар із нотаріальними правами, запросила її бути свідком при складанні заповіту ОСОБА_12 . ОСОБА_11 разом із ОСОБА_24 стали свідками цієї процедури.

Свідок зазначила, що під час складання заповіту присутніми були вона, ОСОБА_9 , а також ОСОБА_22 . ОСОБА_13 заявив, що хоче заповісти своє майно дружині. Він назвав її ім`я та підтвердив своє рішення. Заповіт був ОСОБА_25 , після чого ОСОБА_13 погодився з його змістом і підписав документ.

ОСОБА_11 підтвердила, що вона та інші свідки поставили свої підписи. Вона не пам`ятає, чи виходила ОСОБА_22 з кімнати під час підготовки документа, і зазначила, що не бачила моменту друкування заповіту. Свідок також не могла точно сказати, чи пропонувала ОСОБА_22 Кузьмичу прочитати заповіт самостійно, але висловила впевненість у тому, що він був неграмотним і сам не міг цього зробити.

ОСОБА_11 підтвердила свої підписи на заповітах і зазначила, що не пам`ятає, щоб її примушували підписувати документ або давали на підпис щось заздалегідь підготовлене. Свідок висловила свої думки щодо обставин складання заповіту та підтвердила, що документ був підписаний у присутності всіх свідків та за участю ОСОБА_12 .

Що стосується питання належного позивача суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1218ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини першої статті 1220ЦК України відкриття спадщини спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до частин першої четвертої статті1254ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 1257 ЦК України у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Відповідно до статті 1261ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Аналіз зазначених вимог закону свідчить про те, що у разі визнання заповітів від 28 січня 2016 року та від 04 жовтня 2018 року недійсними право на спадкування після смерті ОСОБА_5 одержує також позивач як син померлого (спадкоємець першої черги за законом), який у зв`язку з цим може порушувати питання про прийняття ним спадщини, зокрема шляхом пред`явлення позову про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини, що ним в даному провадженні і було зроблено.

Таким чином, оцінка юридичної сили вказаних заповітів стосується спадкових прав позивача.

Що стосується дотримання вимог щодо складання та посвідчення заповіту суд зазначає таке.

Відповідно до частин першої,другої статті1257ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Відповідно до частин другої статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Відповідно до частин третьоїта п`ятоїстатті 1253ЦК України свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Відповідно до статті 1248ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253цього Кодексу).

Відповідно до статті 1251ЦК України якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до частини другоїстатті 1247ЦК України заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Відповідно до підпункту 1.8Глави 3 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 22 лютого 2012 № 296/5 в редакції станом на час складання оспорюваного заповіту (далі також Порядок № 296/5) якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою.

Відповідно до підпункту 1.11Глави 3 Порядку № 296/5 на бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.

Відповідно до пункту 6Глави 3 Порядку № 296/5 у разі якщо за фізичну особу, яка внаслідок фізичної вади або хвороби не може власноручно підписати правочин і заяву або інший документ підписує інша фізична особа, нотаріус установлює особу громадянина, що бере участь у нотаріальній дії, і особу громадянина, який підписався за нього.

Відповідно до пункту 5Глави 9 Порядку № 296/5, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі. Правочин за особу, яка не може підписати його, не може підписувати особа, на користь або за участю якої його посвідчено.

Зазначені положення законодавства свідчать про те, що заповіт посвідчується в присутності не менш ніж двох свідків у випадках, коли заповідач не може сам прочитати заповіт через фізичні вади або за бажанням самого заповідача. Обов`язковою умовою є те, що свідки мають бути повністю цивільно дієздатними особами, які не можуть бути спадкоємцями за заповітом, їхніми родичами або особами, які мають інтерес у спадщині.

Заповіт може бути підписаний іншою особою за заповідача у разі, якщо останній через хворобу, фізичну ваду або інші об`єктивні причини не може підписати його власноручно. У такому разі інша особа підписує заповіт за дорученням заповідача у його присутності та в присутності нотаріуса або іншої уповноваженої посадової особи, яка має право на вчинення нотаріальної дії. Причини, через які заповідач не міг підписати документ самостійно, обов`язково зазначаються у тексті заповіту та посвідчувальному написі.

Недотримання зазначених вимог щодо форми та процедури посвідчення заповіту, зокрема відсутність необхідної кількості свідків або неправильне оформлення підпису іншою особою, може призвести до визнання заповіту нікчемним або його недійсності за рішенням суду. Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним, а згідно з частиною другоюцієї статті суд може визнати заповіт недійсним за позовом заінтересованої особи, якщо встановить, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

У даному спорі позивач обґрунтовує свої вимоги як обставинами, що свідчать про нікчемність оспорюваних заповітів, так і обставинами, які є підставою для визнання їх недійсними.

Так, обставиною, яка свідчить про нікчемність заповіту від 28 січня 2016 року представник зазначає його підписання не самим спадкодавцем ОСОБА_5 , а іншою особою ОСОБА_7 , що відбулось безпідставно, оскільки у спадкодавця не було таких фізичних вад, які б йому завадили це зробити, а похилий вік не може бути такою підставою.

Аналогічні доводи представник позивача навів і щодо безпідставного підписання заповіту від 04 жовтня 2018 року ОСОБА_9 .

З такими доводами представника позивача суд не погоджується з огляду на таке.

Зі змісту заповіту від 28 січня 2016 року встановлено, що у зв`язку з похилим віком заповідач ОСОБА_5 не зміг сам підписати заповіт, тому на його прохання та в його присутності текст заповіту був підписаний ОСОБА_7 .

Обставини щодо похилого віку заповідача на час підписання заповіту вбачаються з його віку на той час (81 рік), а обставини щодо неможливості самостійного підписання ним заповіту у зв`язку з цим були встановлені секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області, яка при цьому діючи в межах наданих їй повноважень, це встановила під час посвідчення заповіту, та підтвердила це в межах допиту її як свідка на судовому засіданні, а також вказані обставини підтверджені показаннями свідків: ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , та пояснень дружини померлого.

Твердження представника позивача про те, що в матеріалах спадкової справи та в матеріалах справи відсутні будь-які письмові документи, які б підтверджували вказаний факт, є безпідставними, оскільки аналіз положень частини четвертої статті 207, статей 1247,1248,1253 ЦК України, глави 3 розділу ІІ Порядку № 296/5 свідчить про те, що наявність підстав для підписання заповіту іншою, ніж заповідач особою, а також для посвідчення заповіту при свідках, якщо заповідач не може сам прочитати заповіт, може доводитись в суді не лише письмовими документами про стан здоров`я заповідача, а й іншими доказами. У цій справі таким доказами є показання свідків та пояснення особи, яка посвідчувала оспорюваний заповіт і яка зазначила у заповіті вказану причину як таку, через яку заповідач не міг самостійно підписати документ (похилий вік).

При цьому пояснення свідка ОСОБА_14 не спростовують відповідних обставин, оскільки містять загальне сприйняття поведінки померлого за життя, він не надав відомостей щодо стану здоров`я та поведінки ОСОБА_5 на день посвідчення вказаного заповіту, та не повідомив суду про обставини, які б спростовували показання свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , або обґрунтовано ставили б їх під сумнів.

Також, зі змісту заповіту від 04 жовтня 2018 року встановлено, що у зв`язку з похилим віком заповідач ОСОБА_5 не зміг сам підписати заповіт, тому на його прохання та в його присутності текст заповіту був підписаний ОСОБА_9 .

Аналізуючи обставини щодо підписання вказаного заповіту замість ОСОБА_5 іншою особою ОСОБА_9 суд виходячи із таких саме міркувань дійшов висновку, що його підписання останньою було здійснене відповідно до вимог закону, про що свідчить вказівка в заповіті на те, що така процедура застосована з огляду на похилий вік ОСОБА_5 (83 роки), що під час судового розгляду підтверджено показами особи, яка посвідчувала заповіт, показами самої ОСОБА_9 та показами свідка ОСОБА_11 , яка була при цьому присутня.

Пояснення свідка ОСОБА_14 щодо того, що ОСОБА_5 був здоровий, поводив себе нормально, міг підписувати документи та не потребував сторонньої допомоги суд також не бере до уваги з тих причин, що він не надав суду відомості щодо стану здоров`я та поведінки ОСОБА_5 на день посвідчення вказаного заповіту, не повідомив суду про обставини, які б спростовували показання свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_6 та ОСОБА_11 , або обґрунтовано ставили б їх під сумнів.

Що стосується обставин посвідчення заповіту від 28 січня 2016 року в присутності свідків та допущених при цьому порушень суд зазначає таке.

Зі змісту заповіту від 28 січня 2016 року встановлено, що його посвідчено у присутності двох свідків: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , особи і дієздатність яких була перевірена секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_6 , яка посвідчила заповіт.

Суд не встановив порушень процедури підписання та складання цього заповіту у цій частині, з огляду на те, що вказані свідки були залучені до посвідчення заповіту з тієї причини, що заповідач через свій похилий вік та, як було встановлено в судовому засіданні під час допиту свідків, безграмотність, не міг сам прочитати заповіт, та ними було прочитано його уголос до його підписання, що вбачається зі змісту заповіту та показів наданих ОСОБА_6 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .

Покликання представника позивача на те, що в тексті заповіту вказано про те, що заповіт був прочитаний вголос заповідачем не є достатньою підставою для такого висновку, адже далі по тексту в заповіті чітко вказано, що заповіт прочитаний вголос саме свідками до його підписання, та відповідні обставини підтверджені показами вказаних свідків.

Встановивши зазначені обставини суд також дійшов висновку про те, що при складенні та посвідченні заповіту від 28 січня 2016 року волевиявлення заповідача ОСОБА_5 було вільним і відповідало його волі.

Крім того, що про це свідчить дотримання процедури посвідчення заповіту при якій уповноваженою посадовою особою органу місцевого самоврядування було посвідчено заповіт із залученням особи, яка підписала від імені заповідача заповіт, та свідків. Суд також не встановив, обставин, які б свідчили про факти примусу чи порушення волі заповідача.

Так, відповідно до статей 1216,1217ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з положеннями статті 1233ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і тому покликаний вирішувати значущі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.

При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб`єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).

Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.

Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов`язковість її виконання.

Згідно з частиною другоюстатті 1257ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Стаття 203ЦК України містить загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Заповіт може бути визнаний недійсним у тому випадку, коли волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Згідно з частиною першоюстатті 30ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Стаття 225ЦК України визначає правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, зокрема, відповідно до частини першоїцієї статті правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Норми статті 225ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд має призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно з частиною першоюстатті 225ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 12ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно із статтею 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Під час судового розгляду сторони не заявляли клопотання про призначення судово-психіатричної експертизи, надані суду докази, які були ним досліджені, зокрема покази свідків не доводять того факту, що в момент складання заповіту від 28 січня 2016 року спадкодавець не здатний був усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Допитані в судовому засіданні свідки не надали достовірних відомостей про обставини, які мають правове значення для вирішення позову із заявлених підстав, а позиція сторони позивача цілком ґрунтувалась на недотриманні встановленої законом процедури посвідчення заповіту, зокрема посвідчення його у присутності свідків та підписання його іншою особою, оцінку щодо чого судом вже було надано.

З урахуванням досліджених доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається у позовній заяві, як на підставу своїх вимог, у зв`язку з чим відсутні підстави для визнання недійсним заповіту від 28 січня 2016 року, відповідно до вимог статті 225 ЦК України, а отже у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Що стосується обставин посвідчення заповіту від 04 жовтня 2018 року в присутності свідків та допущених при цьому порушень суд зазначає таке.

Зі змісту заповіту від 04 жовтня 2018 року встановлено, що його посвідчено у присутності одного свідка: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , особа і дієздатність якої була перевірена секретарем Давидово-Брідської сільської ради Великоолександрівського району Херсонської області ОСОБА_6 , яка посвідчила заповіт.

Зі змісту заповіту, а також показів свідка ОСОБА_11 , та показів ОСОБА_9 , яка підписала вказаний заповіт від імені заповідача, суд встановив, що при його посвідченні свідка було залучено у зв`язку з тим що заповідач через свій похилий вік та, як було встановлено в судовому засіданні під час допиту свідків, безграмотність, не міг сам прочитати заповіт.

Разом з цим за таких умов посвідчення заповіту в обов`язковому порядку повинно було бути здійснено із залученням ще одного свідка (частина друга статті 1253 ЦК України).

Посвідчення заповіту із допущенням вказаного порушення, відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України, свідчить про його нікчемність, що в свою чергу виключає підстави для визнання його недійсним.

За таких обставин, зважаючи на те, що заповіт від 04 жовтня 2018 року в силу закону є недійсним, тобто таким, що не породжує правових наслідків, за винятком тих, що пов`язані з його нікчемністю, з огляду на що нікчемний заповіт не може призвести до передачі спадкового майна спадкоємцям за цим заповітом, адже він вважається таким, що не мав юридичної сили від самого початку, і, відповідно, правовідносини, які мали б виникнути на його підставі, не виникають, суд не вбачає підстав для надання подальшої оцінки обставинам, щодо посвідчення вказаного заповіту за участю свідків та обставинам щодо відповідності заповіту волевиявленню заповідача.

Таким чином, у частині позовних вимог щодо визнання заповіту від 04 жовтня 2018 року недійсним слід відмовити з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту.

В даному випадку належним способом захисту інтересів позивача є вимога про визначення йому додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка була ним пред`явлена.

Так, відповідно до статті 1272ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

З матеріалів справи встановлено, що позивач, як спадкоємець першої черги за законом, пропустив строк встановлений статтею 1270 цього Кодексу, адже не подав заяву про прийняття спадщини, а відповідачі, як спадкоємці, які прийняли спадщину не надали згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини.

Позивач підставою для обґрунтування поважності пропуску ним строку у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, зазначив обставини відповідно до яких він працював за кордоном в період часу з 12 вересня 2018 року по 14 липня 2019 року, тобто як на час смерті спадкодавця та і продовж шестимісячного строку протягом якого необхідно було подати заяву про прийняття спадщини.

Водночас позивач крім того, що не надав жодного доказу щодо його працевлаштування за кордоном, не вказав жодної обставини, яка б свідчила про те, що такий його виїзд та здійснювана ним робота передбачала складі умови праці, спричинення цим об`єктивних, непереборних, істотних труднощів для нього на вчинення відповідних дій щодо прийняття спадщини.

Самого факту перебування спадкоємця за кордоном на час смерті спадкодавця та протягом строку, встановленого законом для прийняття спадщини, без встановлення обставин, які б об`єктивно перешкоджали позивачу прийняти спадщину не може бути підставою для визнання такої причини поважною в розумінні частини третьої статті 1272 ЦК України.

Так, Пленум Верховного Суду України у пункті 24 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що, вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 565/1145/17 викладено правову позицію, яка на підставі статті 263ЦПК України враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, поважними причинами пропуску строку визнаються, зокрема: 1) тривала хвороба спадкоємців; 2) велика відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем знаходження спадкового майна; 3) складні умови праці, які, зокрема, пов`язані з тривалими відрядженнями, в тому числі закордонними; 4) перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України; 5) необізнаність спадкоємців про наявність заповіту тощо.

Визначення поважності причин пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини є оціночним поняттям та оцінюється судом в залежності від конкретних обставин справи.

На переконання суду, безспірних доказів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини позивач не надав, що в силу статей 12,81ЦПК України є його процесуальним обов`язком. Саме по собі працевлаштування або перебування за кордоном не свідчить про наявність об`єктивних, непереборних перешкод для звернення із заявою про прийняття спадщини.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 15 лютого 2021 у справі № 569/12599/18.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 11 лютого 2019 у справі № 460/2967/15-ц зазначено, що пунктом 3.11.3 Положення про порядок вчинення нотаріальних дій в дипломатичних представництвах та консульських установах України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Міністерства закордонних справ України від 27.12.2004 № 142/5/310, передбачено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, має подати консулу заяву про прийняття спадщини. У даному випадку позивач не був позбавлений можливості звернутися із відповідною заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до частини шостоїстатті 1Закону України«Про нотаріат» вчинення нотаріальних дій за кордоном покладається на консульські установи України, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на дипломатичні представництва України. Згідно зі статтею 38 цього ж закону, на консульські установи України серед іншого також покладений обов`язок видавати свідоцтва про право на спадщину.

Тобто, працевлаштування за межами України не є об`єктивними та непереборними труднощами для подання відповідної заяви.

Враховуючи викладене вище суд дійшов висновку про те, що позивачем не надано доказів того, що він пропустив строк для прийняття спадщини з поважних причин, а саме, що вказані у позові причини були пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо подання заяви про прийняття спадщини. У справі відсутні будь-які докази, які б доводили, що у позивача з моменту смерті батька (про що він був обізнаний) і до спливу шести місяців існували непереборні обставини (труднощі) для належного оформлення та подачі заяви про прийняття спадщини.

Оскільки у задоволенні усіх заявлених позовних вимог відмовлено понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2305,20 грн слід покласти на нього, відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 10 - 13, 141, 209, 259, 263 - 265 ЦПК України, та вищезазначеними положеннями цивільного законодавства, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання заповітів недійсними та визначення додаткового строку для прийняття спадщини відмовити.

Понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору в сумі 2305,20 грн покласти на нього.

Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду через Великоолександрівський районний суд Херсонської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 05 листопада 2024 року.

Суддя: