Рішення
від 06.11.2024 по справі 394/757/23
НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

06.11.2024 2/394/118/24

394/757/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2024 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого судді: Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

за участю прокурора: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ у Нікопольському районі Міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор, як позивач, в інтересах держави звернувся до суду з цивільним позовом до відповідачів про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки посилаючись на те, що Кіровоградською обласною прокуратурою під час здійснення представницької діяльності в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено порушення інтересів держави при розпорядженні землями водного фонду за межами села Володимирівка Підвисоцької сільської територіальної громади Голованівського району Кіровоградської області.

Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права - ст. 3 ЦК України.

Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом ст. 170 ЦК України.

Територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом 172 ЦК України.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони (позивач, відповідач), треті особи (ст. 42 ЦПК України).

Позивачем у цій справі є Держава.

Відповідачами у справі є Підвисоцька сільська рада, якою прийнято незаконне рішення, ОСОБА_3 , яка незаконно набула у володіння земельну ділянку водного фонду та ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ», яка фактично використовує земельну ділянку водного фонду, як землі сільськогосподарського призначення (рілля).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що рішення органу державної влади та органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду їх законності, а вимогу про визнання їх недійсними, незаконними і скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, яких стосується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права застаттею 16 ЦК Українита заявляти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою такого позову є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення. Тобто, якщо на підставі рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання його недійсним, незаконним та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача.

Позовні вимоги, заявлені: до відповідача органу місцевого самоврядування, спрямовані на оскарження правомірності встановлення її цільового призначення та передання спірної земельної ділянки у власність набувачеві; до відповідача фізичної особи на оскарження правомірності набуття у власність земельної ділянки. З огляду на зміст спірних правовідносин, їхній суб`єктний склад і взаємопов`язаність позовних вимог цей спір слід вирішувати за правилами цивільного судочинства. Заявлені прокурором позовні вимоги, зокрема, вимоги про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та вимога до фізичної особи про скасування державної реєстрації її речового права, вимога до фізичної і юридичної особи приватного права про визнання недійсним договору та скасування іншого речового права взаємопов`язані, оскільки у своїй сукупності створюють перешкоди власнику у розпорядженні і користуванні своїм майном і мають розглядатися в одному провадженні.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 569/2749/15-ц, від 07.11.2018 у справі № 755/13532/15-ц, від 27.03.2019 у справі № 521/21255/13-ц, від 16.10.2019 року у справі № 303/2408/16-ц та інших зроблено правовий висновок про те, що позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов`язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших вимог. Розгляд справи в межах одного виду судочинства є більш прогнозованим і відповідає принципу правової визначеності.

Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини ст. 30 ЦПК України.

До зміни системи судоустрою та приведення її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою шляхом утворення, реорганізації чи ліквідації судів, місцеві загальні суди продовжують здійснювати розгляд справ в межах раніше утворених районів та раніше визначеного адміністративно-територіального устрою.

З урахуванням наведеного вказаний позов пред`являється до Новоархангельського районного суду Кіровоградської області.

За ст. 131-1 Конституції України, ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Таким чином, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» пов`язує обов`язок прокурора реалізувати представницькі повноваження в інтересах держави, у тому числі шляхом пред`явлення позовної заяви, лише з наявністю, на його думку, факту порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № З-рн/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. В основі інтересів держави завжди є потреба в здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до положень ст. ст. 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави та є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об`єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

У сучасних умовах, коли людина все активніше втручається в природні процеси, раціональне використання та охорона земель є однією з найголовніших та найактуальніших проблем.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

З метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Незаконна передача у приватну власність частини узбережжя р. Синюха, є порушенням установлених державою вимог земельного та водного законодавства, призводить до нераціональної використання територій та створює передумови безперешкодної забудови прибережної захисної смуги, загрозу невідворотної зміни його цільового призначення, а також порушує інтереси держави у сфері ефективного використання земельних ресурсів, оскільки унеможливлює реалізацію державної політики по забезпеченню охорони, відтворення та сталого використання земельних ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства.

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Верховний Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно земель прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками, держава може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини 1 статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 № 183/1617/16).

За таких обставин, «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з вимогою про повернення спірної землі є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання вибуття у приватну власність земель, що обмежені у цивільному обороті, можливої їх зміни цільового призначення, зокрема виду використання, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення землі, що незаконно вибула з власності територіальної громади.

Вказане є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову.

Спірна земельна ділянка з набранням чинності пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України (27.05.2021) віднесена до земель комунальної власності, а функції власника та розпорядника щодо неї належать Підвисоцькій сільській раді, як представницькому органу територіальної громади.

Підвисоцька сільська територіальна громада, як власник спірної земельної ділянки делегує Підвисоцькій сільській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади, як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та безпосереднім інтересам територіальної громади.

Тож органом, уповноваженим захищати законні інтереси держави та територіальної громади у правовідносинах пов`язаних з порушенням прав на землі водного фонду мала б бути Підвисоцька сільська рада.

Водночас саме від цього органу місцевого самоврядування виходить правопорушення, а саме прийняття незаконного рішення, та до Підвисоцької сільської ради звернуто одну із вимог, а тому має місце співпадіння позивача й відповідача в одній особі, тож прокурор самостійно звертається до суду за захистом інтересів держави.

Вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування може бути розглянута лише в судовому порядку.

Випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді визначені у Законі № 1697-VII, частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

З наведеного можна дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 37)).

Склад сторін визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин) тощо.

Верховний Суд у постанові від 07.11.2018 у справі № 916/749/17 вказав, що безпосередність звернення до суду прокуратури без зазначення компетентного органу, який здійснює функції держави в спірних відносинах, правомірно обґрунтовується перевищенням органом місцевого самоврядування, що здійснює правомочності власника майна, належного територіальній громаді, встановлених законом меж її владних повноважень, а також необхідністю захисту інтересів держави в частині забезпечення права місцевої громади розпоряджатися землею, яка їй належить. Захист інтересів держави в особі територіальної громади має здійснювати відповідна рада, проте, у разі якщо саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення сільської (міської, селищної) ради відповідачем, позаяк іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, не існує.

Можливість представляти в суді інтереси держави прокурором самостійно (бути позивачем) у випадку одночасного оскарження рішення органу влади про надання земельної ділянки, де орган, який ухвалив відповідне рішення виступає відповідачем, підтверджено Верховним Судом (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 40), від 15.01.2020 у справі № 698/119/18 (пункти 26-30), від 08.09.2022 у справі № 483/448/20).

Вказаний позов, що подається прокурором, стосується спору про набуття у власність земельної ділянки, у якому територіальна громада в особі її представницького органу є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки щодо розпорядження землею через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, замість якої й діє прокурор.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію: «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Користування земельною ділянкою всупереч встановленому законодавством порядку, суперечить інтересам держави у сфері надання та охорони земель, ефективного і раціонального використання земельних та водних ресурсів тощо.

Прокурор, звертаючись із позовом до суду, діє на захист не своїх власних порушених прав, а виключно на захист інтересів держави, територіальної громади як частини Українського народу та інституту держави, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.

Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні загальнозначимого питання про повернення взятої під охорону державою земельної ділянки водного фонду, яка протиправно перебуває у власності відповідача фізичної особи.

Зважаючи на вищенаведене, а також ту обставину, що у випадку прийняття органом місцевого самоврядування незаконного рішення, наслідком якого є виникнення у особи майнових прав, таке рішення може бути скасовано виключно судом, тож захистити порушене право держави, територіальної громади у спосіб звернення до суду, інший суб`єкт, аніж прокуратура, не може, що становить виключний випадок, коли прокурор має не тільки право, але й обов`язок звернутися до суду для захисту інтересів держави.

Тож прокуратура України, у визначеному випадку, наразі є єдиним суб`єктом, який наділений повноваженнями щодо захисту інтересів держави у правовідносинах, пов`язаних із протиправним розпорядженням органом місцевого самоврядування земельною ділянкою водного фонду, що належать територіальній громаді, та у збереженні яких наявний інтерес і обов`язок держави.

Щоб інтереси держави не залишились незахищеними, а використання земель водного фонду, як природоохоронної території, здійснювалося з дотриманням визначеного законом режимом Кіровоградська обласна прокуратура звертається до суду з даним позовом в інтересах держави самостійно.

Відповідно до даних кадастрової карти програмного забезпечення Державний земельний кадастр (Публічна кадастрова карта) земельна ділянка з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 перебуває у приватній власності та знаходиться в безпосередній близькості до урізу води р. Синюха (ліва притока р. Південний Буг), що дає обґрунтовані підстави стверджувати про її розташування в межах прибережної захисної смуги р. Синюха.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 площею 2,0000 га 19.10.2022 на підставі рішення органу місцевого самоврядування № 1390 від 25.01.2022, зареєстровано право приватної власності ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , номер відомостей про речове право: 48196697.

Рішенням Підвисоцької сільської ради від 20.08.2021 за № 891 шести громадянам згідно з Додатком, у тому числі ОСОБА_3 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок по 2,0000 га (загальна площа 12,0000 га) за рахунок земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення, у тому числі пасовищ 12,0000 га, із цільовим призначенням КВЦПЗ А. 01.03 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Володимирівка Голованіського району Кіровоградської області.

На підставі цього рішення ОСОБА_3 спільно з іншими громадянами замовлено розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок їм у власність (розробник ПП «Центр ДЗК»).

За наслідками розроблення проекту землеустрою 27.09.2021 року земельну ділянку площею 2,0000 га за заявою ОСОБА_3 зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 3523684200:02:000:1632, із зазначенням категорії земель землі сільськогосподарського призначення, виду використання та цільового призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства, виду угідь багаторічні насадження.

Щодо вказаної земельної ділянки відкрито Поземельну книгу та сформовано Витяг з Державного земельного кадастру.

В подальшому рішенням Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 №1390 затверджено Проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель комунальної власності сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі на території Підвисоцької сільської ради та передано земельні ділянки загальною площею 12,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення без зміни цільового призначення у приватну власність громадянам згідно з Додатком.

Додатком до рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1390 визначено перелік громадян, яким передаються земельні ділянки у власність, кадастрові номери земельних ділянок та площа земельних ділянок. За порядковим № 3 у цьому Додатку зазначена ОСОБА_3 , кадастровий номер земельної ділянки 3523684200:02:000:1632, площа 2,0000 га.

Державним кадастровим реєстратором 13.02.2023 за заявою ОСОБА_3 та з урахуванням Проекту землеустрою що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь до Державного земельного кадастру внесено зміни виду угідь земельної ділянки 3523684200:02:000:1632 з багаторічних насаджень на пасовища, запис №006 Поземельної книги.

В подальшому ОСОБА_3 11.04.2023 передала за договором оренди товариству з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» у строкове платне користування земельну ділянку з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632. Пунктом 2.1 цього договору визначено, що в оренду передається земельна ділянка площею 2,000 га, у тому числі 2,000 га ріллі, а п.10.3 визначено право власності орендаря на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, право отримувати продукцію, зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди, закладати багаторічні насадження, змінювати вид угідь земельної ділянки.

Регіональний офіс водних ресурсів у Кіровоградській області на запит Кіровоградської обласної прокуратури повідомив, що р. Синюха, відповідно до правил ст.79 Водного кодексу України, віднесена до середніх річок.

Згідно зі статтею 60 ЗК України, статтею 88ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Згідно із зазначеним Технічним звітом мінімальна відстань від земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 до урізу води р. Синюха складає 6 метрів.

Зазначене свідчить про знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 в прибережній захисній смузі р. Синюха.

Також Державним науково-виробничим підприємством «КАРТОГРАФІЯ» проведено нанесення земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 на ортофотоплан з визначенням берегової лінії річки Синюха та межі 50-метрової прибережної захисної смуги з наданням відповідного Викопіювання, з якого чітко вбачається знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 в прибережній захисній смузі р. Синюха.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 ЗК України громадянам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність виключно замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів).

За приписами ч. 4 ст. 59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту.

Ст. 61 ЗК України визначено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності та введено обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах.

Зокрема, у прибережнихзахисних смугахуздовж річок,навколо водоймта наостровах забороняється: а)розорювання земель(крімпідготовки ґрунтудля залуженняі залісення),а такожсадівництво тагородництво; б)зберігання тазастосування пестицидіві добрив; в)влаштування літніхтаборів дляхудоби; г)будівництво будь-якихспоруд (крімгідротехнічних,навігаційного призначення,гідрометричних талінійних,а такожінженерно-технічнихі фортифікаційнихспоруд,огорож,прикордонних знаків,прикордонних просік,комунікацій),у томучислі базвідпочинку,дач,гаражів тастоянок автомобілів; ґ)влаштування звалищсміття,гноєсховищ,накопичувачів рідкихі твердихвідходів виробництва,кладовищ,скотомогильників,полів фільтраціїтощо; д)миття таобслуговування транспортнихзасобів ітехніки; е) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Тож, за викладених обставин підлягають визнанню недійсними рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1390 в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_3 земельної ділянки і передачі їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 та договір оренди земельної ділянки б/н від 11.04.2023 між сторонами ОСОБА_3 та ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ», а державна реєстрація речових прав на земельну ділянку 3523684200:02:000:1632 та державна реєстрація цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі водного фонду (пункт «є» частини першої статті 19 ЗК України). До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58ЗК України та стаття 4Водного кодексуУкраїни (далі ЗК України, ВК України)).

До земель комунальної та державної та власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «ґ» частини третьої статті 83, пункт «д» частини четвертої статті 84 цього Кодексу).

Землі, зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм належать до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

Частина друга статті 59ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів).

Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Законодавство України обмежило безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води шириною: для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту (ч. 4 ч.59 ЗК України).

Тож законодавець чітко визначив, що прибережні захисні смуги не можуть перебувати у приватній власності та можуть бути надані в оренду як землі водного фонду виключно для цілей, визначених ст. 59 ЗК України, до яких не належить ведення особистого селянського господарства чи будь який інший вид використання землі, пов`язаний агрообробітком ґрунту.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

За таких умов землі прибережних захисних смуг за правилами ч. 2 ст. 178 ЦК України є обмеженими в обороті, що полягає в тім, що вони можуть належати лише визначеним учасникам цивільного обороту.

Про часткове розташування земельної ділянки 3523684200:02:000:1632 в межах прибережної захисної смуги р. Синюха вказують дані кадастрової карти програмного забезпечення Державного земельного кадастру (Публічна кадастрова карта), супутникової навігації у вигляді аерофотознімків та сателітних знімків програма Google Earth, а також Технічного звіту по визначенню умовної прибережної смуги на земельній ділянці з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 та викопіювання ортофотоплану з визначенням берегової лінії річки Синюха та межі 50-метрової прибережної захисної смуги.

Відомості з Публічної кадастрової карти України не потребують доказування (частина третя статті 82 ЦПК України) пункт 178 постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц.

Фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначені нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу в розмірі й межах, встановлених законодавством.

Відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Таким чином, при наданні у власність чи користування земельних ділянок навколо водних об`єктів орган місцевого самоврядування зобов`язаний враховувати положення щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення меж, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 487/688/18, які в силу положень ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України мають враховуватись судами України.

Затверджуючи проект землеустрою та визначаючи категорію земель щодо спірної земельної ділянки, як землі сільськогосподарського призначення, Підвисоцька сільська рада діяла всупереч вимог земельного законодавства, а наслідком таких дій стали безпідставне віднесення земель водного фонду, які є обмеженими у цивільному обороті, до іншої категорії земель, що перебувають у вільному обороті, зміна правового режиму використання таких земель та створення зовні законних підстав надання цієї земельної ділянки у власність громадянина.

Зважаючи, що затвердження проекту здійснювалося за правилами ст. ст. 116, 118, 121, 122 ЗК України (в редакції на час прийняття спірного рішення), за якими, зокрема, набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність, у тому числі, одержання земельнихділянок вмежах нормбезоплатної приватизаціїдля цілейведення особистогоселянського господарстваз розробленнямпроекту землеустрою,водночас частинами10та 11ст.118ЗК Українипередбачено можливістьприйняття органоммісцевого самоврядуваннявідмови упередачі земельноїділянки увласність абозалишення такого клопотаннябез розгляду,які можутьбути оскарженідо суду та такий спір вирішується в судовому порядку. При цьому законодавець не обмежує суб`єкта владних повноважень розпорядника землі конкретною підставою для відмови у надання земельної ділянки у власність.

Водночас пунктом6частини 3ст.187ЗК Українипроекти землеустроющодо відведенняземельних ділянокпідлягають затвердженню.Однак,закон встановлює випадки,коли узатвердженні проектуземлеустрою можебути відмовлено,про щозазначено уч.8 ст. 187 ЗК України, а підставою для такої відмови може бути якраз невідповідність положень землевпорядної документації вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

За викладених обставин, рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1390 прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Синюха, тобто на землях водного фонду, а такі землі до приватної власності передаватися не можуть.

Крім зазначеного, приймаючи 25.01.2022 рішення № 1390 про затвердження проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки (відводилася вперше) Підвисоцька сільська рада змінила цільове призначення частини землі, що передається у власність громадян, зокрема з категорії «Землі водного фонду», яка встановлена безпосередньо законом ч. 1 ст. 58 ЗК України, на категорію «Землі сільськогосподарського призначення» з порушенням порядку зміни цільового призначення землі, визначеного ст. 20 ЗК України та правил Глави 12 «Землі водного фонду» ЗК України.

Відповідно до положень ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» одним із принципів місцевого самоврядування є законність.

Статтею 59Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Статтею 152ЗК України визначено,що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Про розташування спірної земельної ділянки поблизу урізу води р. Синюха було відомо ОСОБА_3 , яка звертаючись до органу місцевого самоврядування про надання їй у власність земельної ділянки зазначала про її бажане місцерозташування. Відомо про зазначені обставини та місцерозташування цієї землі було й сільській раді, яка розпорядилася земельною ділянкою.

На час надання дозволу на складання документації із землеустрою та розпорядження землею доступ до Публічної кадастрової карти залишався відкритим. Доступним у використанні був сервіс інформаційного аналітичного шару ПКУ «Умовна прибережна захисна смуга», який формується в автоматичному режимі з урахуванням норм статті 60 Земельного кодексу України (без урахування крутизни схилів). Крім зазначеного, у складі сільської ради наявна землевпорядна служба, яка фахово вирішує питання землевпорядкування та, за необхідності і наявності перешкод, уповноважена робити відповідні застереження щодо існуючих законодавчих обмежень стосовно тих чи інших земель.

Ані Підвисоцька сільська рада, ані ОСОБА_3 не мали перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про те, що вона перебуває у межах прибережної захисної смуги. Тому спірна земельна ділянка вибула з володіння власника територіальної громади, з порушенням вимог закону, що ставить їх, відповідачів, добросовісність під час розпорядження та набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

ОСОБА_3 не могла законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість набула таке право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідачки на землю стало можливим через прийняття органом місцевого самоврядування рішення, яке порушує закон.

Ст. 215 ЦК України встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв`язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин, згідно положень ч. 3 ст. 215 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, за приписами ст. ст. 216, 236 ЦК України є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки спірна земельна ділянка частково розташована в межах прибережної захисної смуги р. Синюха, набуття якої у приватну власність заборонено, а оренда дозволяється лише за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування для цілей визначених ст. 59 ЗК України та з урахуванням правил ст. 61 ЗК України, договір оренди земельної ділянки від 11.04.2023 між сторонами ОСОБА_3 та ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» підлягає визнанню недійсним, оскільки такий договір суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, а особа орендодавець, яка вчинила правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження землями водного фонду.

Крім зазначеного ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» не мало перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак орендованої земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могло і повинно були знати про те, що вона перебуває у прибережній захисній смузі р. Синюха.

За змістом статей 15 і 16ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частина перша і друга статті 4 ЦПК України).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі №469/1044/17, постанова від 15.09.2020, вказала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 90)).

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц; від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11.11.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 07.04.2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Отже, протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України та державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати, як негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71); від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96); від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81); від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97); від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (абзац п`ятий пункту 143), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 99), від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (пункт 46)).

З огляду на цільове призначення частини спірної земельної ділянки, як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність в інший спосіб, ніж визначено у статті 59 ЗК України, передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення є протиправними. Вимоги прокурора про визнання недійсним рішень органу місцевого самоврядування є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо цільового призначення земельної ділянки.

З цього приводу Велика Палата Верховного Суду у справі №469/1044/17, постанова від 15.09.2020, зауважила, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу. Поряд з тим, слід урахувати, що відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникають із дня такої реєстрації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункти 33 та 34) щодо позовних вимог прокурора в частині визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування зазначено: «Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування - розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права застаттею 16ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

Враховуючи викладене, для забезпечення реальної та безперешкодної можливості Українському народові в особі Підвисоцької територіальної громади реалізувати усі правомочності власника землі, щодо спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 необхідно визнати недійсним рішення Підвисоцької сільської ради №1390 від 25.01.2022, яким ОСОБА_3 її передано у власність.

Оскільки протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України та державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою є не пов`язаним з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, власником земель водного фонду, та продовжує залишатися Український народ, а права власника щодо неї здійснює територіальна громада.

Підвисоцька територіальна громада не виражала свою волю на зміну цільового призначення землі із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, передачу у приватну власність ОСОБА_3 частини прибережної захисної смуги р. Синюха та надання цієї землі в оренду ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ».

На погляд прокурора договір оренди земельної ділянки від 11.04.2023 року укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» порушує вимоги ст. 59, ст. 61 ЗК України, ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, а особа (орендодавець), яка його вчинила не володіє необхідним обсягом цивільної дієздатності, оскільки за законом не може бути власником спірної земельної ділянки водного фонду та здійснювати розпорядження нею. За цих умов оспорюваний договір підлягає визнання недійсним.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідний запис стосовно спірної земельної ділянки формально наділяє відповідачів певними юридичними правами щодо земельної ділянки і одночасно створює перешкоди законному власнику щодо реалізації таких прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Фактично реєстрація покликана надати відповідну силу правовстановлюючим документам і виступає формальною умовою подальшого захисту (у тому числі і судового) прав особи, що виникають з правовідносин, предметом яких є нерухоме майно.

Згідно статті 26 вказаного Закону, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Відповідно до абз.2 ч. 3 ст. 26 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

Тож чиннаредакція цієїнорми встановлюєтакі способисудового захиступорушених правта інтересівособи: 1)судове рішенняпро скасуваннярішення державногореєстратора продержавну реєстраціюправ; 2)судове рішенняпро визнаннянедійсними чискасування документів,на підставіяких проведенодержавну реєстраціюправ; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи викладене, для забезпечення ефективного захисту права власника (територіальної громади) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 необхідним є скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та речового права оренди ТОВ АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» на цю ділянку, здійснені в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно

Крім того, відповідно до правил ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр» держателем Державного земельного кадастру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, ним же забезпечується ведення та адміністрування Державного земельного кадастру.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр України).

До Державного земельного кадастру включаються відомості щодо цільового призначення земельної ділянки (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель).

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер, який є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Ч. 10 статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 17.10.2012 року № 1051 державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим, який здійснює таку реєстрацію, у тому числі у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

У разі скасування державної реєстрації земельної ділянки, відомості про земельну ділянку: набувають статусу архівних за рішенням Державного кадастрового реєстратора; відображаються на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи; зберігаються в Державному земельному кадастрі постійно разом з відомостями про відповідного Державного кадастрового реєстратора, дату та час набуття статусу архівних такими відомостями.

Зважаючи, що земельна ділянка з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 частково знаходиться в прибережній захисній смузі р. Синюха, яка в силу імперативних приписів закону відноситься до земель водного фонду і не може відноситися до земель сільськогосподарського призначення, її існування у визначеній конфігурації та встановлених межах суперечить закону.

Без скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, землі водного фонду у її складі будуть рахуватися як землі сільськогосподарського призначення, а status quo ante спірної землі залишиться невідновленим, що не відповідатиме ефективному способу захисту порушеного права держави.

Оскарження рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та реєстрації землі у Державному земельному кадастрі є передбаченим законодавством способом поновлення порушеного права держави, відновлення становища, яке існувало до видання цього акту, вчинення реєстраційних дій, укладення правочинів, та усунення негативних правових наслідків прийнятих рішень та вчинених дій.

Відновлення ж становища, яке існувало до порушення, є поверненням особи у ті фактичний і юридичний стани правовідносин, які існували до порушення.

Позовні вимоги про визнання недійсним договору, скасування речових прав на землю, скасування державної реєстрації речового права є похідними від визнання недійсним оспорюваного рішення.

Всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорювання права відповідачів на земельну ділянку і їх слід розглядати одночасно за правилами цивільного судочинства.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

До земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, а також зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок і навколо водойм (стаття 58ЗК України та стаття 4Водного кодексуУкраїни (далі ЗК України, ВК України)).

До земель державної та комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК України (пункт «д» частини четвертої статті 84, пункт «ґ» частини третьої статті 83 цього Кодексу). А частина друга статті 59ЗК України передбачає можливість передання земель водного фонду у приватну власність тільки у випадку безоплатного передання громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування замкнених природних водойм (загальною площею до 3 гектарів). Інших випадків, за яких можна набути право приватної власності на земельні ділянки водного фонду, у ЗК України немає.

Отже, законодавство України обмежує безоплатне передання у приватну власність земель водного фонду єдиним випадком. Вказане обмеження, визначене на момент виникнення спірних правовідносин у частині другій статті 59, пункті «д» частини четвертої статті 84 ЗК України, було доступним, чітким і зрозумілим, а наслідки його недотримання з огляду на приписи ЦК України- передбачуваними для будь-якої особи, яка набула земельну ділянку водного фонду, що не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 гектарів.

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 90)).

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина другастатті 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала про те, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушеннямЗК УкраїнитаВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовні вимоги слід пред`являти як негаторний позов власника земельної ділянки водного фонду про усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу.

З огляду на цільове призначення частини спірної земельної ділянки як ділянки водного фонду, що не могла передаватися у приватну власність з іншою метою та спосіб, ніж визначені у частині другій статті 59 ЗК України, правильним є висновок про те, що визначення категорії спірної земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення і передання цієї ділянки у приватну власність нібито із земель сільськогосподарського призначення є протиправними. Вимоги прокурора про визнання такого рішення недійсними є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судами цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності, у тому числі, щодо цільового призначення земельної ділянки.

Для відновлення порушеного права власності на земельну ділянку водного фонду прокурор заявляє вимогу про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору скасування державної реєстрації речового права на нерухоме майно та скасування державної реєстрації землі в Державному земельному кадастрі.

Усунення порушення права власника територіальній громаді, у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкоюпереслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим режимом земельної ділянки (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 108), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 115)).

Велика Палата Верховного Суду зазначила на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, не погіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частини першої статті91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 124), від 15.09.2020 у паві №469/1044/17 (пункт 105)).

У цій справі суспільний інтерес є спрямованим на відновлення права комунальної власності на землю та задоволення соціальної потреби у відновленні становища, яке існувало до порушення закону, а саме: у збереженні водних об`єктів; у недопущенні передання земель водного фонду у приватну власність усупереч чинному законодавству замість надання в оренду для чітко визначених цілей; у недопущенні маніпуляцій із цільовим призначенням земель водного фонду.

Приписи законодавства дозволяли та дозволяють громадянам отримати на умовах оренди земельні ділянки водного фонду, для визначених цілей. Водночас набувач земельної ділянки мав намір отримати її саме у приватну власність, розуміючи обмеження, визначені у статті 59 і статті 84 ЗК України.

Використання земельних ділянок водного фонду, у тому числі зайнятих прибережними захисними смугами, згідно з їх цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для конкретної територіальної громади враховуючи, зокрема, обмеженість кількості таких земель та їхнє значення для держави, а також те, що люди зацікавлені у попередженні забруднення, засмічення водного об`єкта, у попередженні вичерпання, виснаження його ресурсів, у збереженні його водності, у зменшенні коливань стоку тощо. Такий інтерес є як загальнодержавним, так і локальним інтересом членів територіальної громади, що виражається у підвищеній увазі до збереження безпечного довкілля, у не погіршенні екологічної ситуації конкретної території та в цілому.

З огляду на наведене, а також враховуючи недобросовісність дій як з передання, так і з набуття у приватну власність земельної ділянки водного фонду об`єктом, загальний інтерес у контролі за використанням земель водного фонду земельної ділянки для гарантування безпечності та не погіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, а тому забезпечує справедливий баланс між вказаними інтересами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі 469/1044/17).

Справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений з огляду на таке.

Заволодіння приватними особами земельними ділянками водного фонду всупереч чинному законодавству зумовлює конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом набувача землі мирно володіти майном і конституційними правами всіх інших осіб на безпечне довкілля, не погіршення екологічної ситуації та використання власності не на шкоду суспільству.

За обставин цієї справи встановлення справедливого балансу між приватним і суспільним інтересом передбачає оцінку не лише поведінки органів державної влади та органу місцевого самоврядування, але й дій і бездіяльності особи зацікавленої у набутті у приватну власність земельної ділянки - набувача, зокрема, щодо його обізнаності з неможливістю набуття земельної ділянки.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, набувач не могла не знати про її наближеність до р. Синюха. А відтак б проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом земельного законодавства і за необхідності отримавши правову допомогу перед набуттям такої ділянки, фізична особа - відповідач могла та повинна була знати про те, що зазначена ділянка частково знаходиться в прибережній захисній смузі р. Синюха, яка належить до земель водного фонду (близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц, від 15.09.2020 у справі 469/1044/17).

Законодавство було доступним, чітким та передбачуваним. Тому немає підстав вважати, що існували перешкоди самостійно чи з допомогою фахівця у галузі права ознайомитися із зазначеними актами та зробити висновки щодо режиму земельної ділянки. З огляду на вказане фізична особа-відповідач не могла не знати про те, де саме розміщена спірна земельна ділянка, і якими є її межі на місцевості. Тому немає жодних підстав вважати, що цей відповідач був добросовісним та не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості.

За змістом ст.56Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю цих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

У випадку повернення земельної ділянки від набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Відповідач - фізична особа не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до держави на підставі ст. 16 ЦК України.

Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові Великої Палати від 15.09.2020 у справі 469/1044/17.

Спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а її власником залишається Український народ частиною якого є Підвисоцька сільська територіальна громада.

Верховний Суд у справі №905/98/20 дійшов висновку, щодо позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці.

Пред`явлення цього позову спрямоване на захист інтересів власника землі та усунення перешкод у користуванні ним своїм майном, що проявляються щодо відповідачів у зобов`язально-правовій формі. При цьому зміни приналежності спірного майна земельної ділянки водного фонду, не відбувається, оскільки її власником є та продовжує залишатися Український народ та Підвисоцька територіальна громада, як його частина.

Прокурор просив суд визнати недійсним Рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1390 «Про затвердження Проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам» в частині затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 2,0000 га у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 площею 2,0000 га.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № б/н від 11.04.2023, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» (код ЄДРПОУ 32721223) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 площею 2,0000 га.

Скасувати державну реєстрацію речового права власності ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) номер запису про право 48196697, та іншого речового права права оренди Товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» (код ЄДРПОУ 32721223) номер запису про інше речове право 49930709, на земельну ділянку з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2648408435020.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, площею 2,0000 га, вчинену 27.09.2021 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Підвисоцької сільської ради (код ЄДРПОУ 04367080), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та товариства з обмеженою відповідальністю агрофірма «Копенкувате» (код ЄДРПОУ32721223) на користь Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910025) судові витрати в розмірі 10736 грн. на розрахунковий рахунок UA848201720343100001000004600 в банку Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, отримувач Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025 /а.с.1-32 т. 1/.

Відповідач Підвисоцька сільська рада Голованівського району Кіровоградської області, подала до суду відзив на позовну заяву прокурора, в якому зазначила, що особа, що подала позов, за яким відкрито провадження у даній справі, діяла без належних повноважень та з порушенням процедури. Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. З часів, коли прокуратура здійснювала загальний нагляд, склалася порочна практика, за якої прокуратура, замість реального захисту інтересів Держави та громадян у випадках, визначених законом, переймає на себе чужі повноваження та стає самостійним позивачем. Позовну заяву подано прокурором в інтересах Держави. Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему щодо наявності підстав для представництва інтересів Держави органами прокуратури, зробила в постанові від 26.05.2020 р. у справі №912/2385/18 наступні обов`язкові правові висновки щодо застосування норм ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», які викладені у пунктах 76, 79-81 вказаної постанови.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор звертаючись до суду в інтересах держави повинен обов`язково дотриматись порядку встановленого абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», а саме: а) направити попередньо, до звернення до суду до відповідного суб`єкта владних повноважень лист про намір звернутися до суду, б) дочекатися протягом розумного строку реакції або відсутності реакції відповідного органу на отриманий лист прокурора, в) вже тільки потім подати відповідний позов до суду за наявності бездіяльності компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу була визначена ВП, як те «що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк».

ВП відзначила, що «розумність строку визначається судом з рахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо».

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що прокурор не надсилав інформаційні листи до Кіровоградської ОВА, Державної екологічної інспекції, Управління Державного контролю за використанням та охороною земель, Державного водного господарства України, в інтересах чиїх він повинен був діяти, не встановив бездіяльність конкретного відповідного компетентного органу, тому прокуратура перейняла на себе зовсім чужі повноваження та стала самостійним позивачем.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, жодний орган, не володів інформацією про позовні наміри прокурора та у разі встановлення дійсних порушень земельного законодавства користування землями водного фонду при передачі землі у приватну власність, було б подано відповідний позов, про що було б повідомлено прокуратуру. Жодний орган не подав позов, очевидно у зв`язку з тим, що він не вбачає порушення своїх прав і має під час війни більш нагальні проблеми, ніж ганятися за власниками та орендарями земельних ділянок, які сплачують до місцевого бюджету значні кошти. Однак, у прокурора виникло хибне законом право на самостійне звернення до суду з цим позовом.

Як роз`яснила ВП ВС у п. 83 згаданої постанови, якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду.

Позовну заяву підписано заступником прокурора Кіровоградської області, проте, позивачем є не ця посадова особа, а прокуратура Кіровоградської області, як орган.

За загальним правилом, повноваження щодо здійснення представництва регіональної прокуратури у відносинах з органами державної влади надані керівнику і лише в разі відсутності останнього такі повноваження може виконувати перший заступник, а у разі відсутності першого заступника - один заступників, відповідно (частина третя статті 11 Закону «Про прокуратуру»).

Як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх висновках (постанови в 25 вересня 2019 року в справі №819/198/17, від 2705.2020 р. у справі 819/478/1 тощо), системний аналіз норм Закону «Про прокуратуру» та процесуальних кодексів дає підстави для висновку, що заступник прокурора області був уповноважений підписувати позовну заяву прокуратури лише у разі відсутності на дату її підписання і подання прокурора області. Проте, доказів відсутності станом на день підписання та подачі позовної заяви прокурора Кіровоградської області позивачем не надано. Натомість, з інформації, розміщеній є офіційному сайті прокуратури Кіровоградської області вбачається, що в цій прокуратурі є керівник - ОСОБА_4 , який перебуває на цій посаді з 23.02.2023 р.

Верховним Судом у вказаних постановах відхилено доводи прокурора з приводу наявності у заступника прокурора області повноважень підписувати позовну заяву від імені прокуратури з підстав, передбачених пунктом 1.1 Регламенту обласної прокуратури, з огляду на те, що згідно зі статтею 4 Закон «Про прокуратуру», організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законам: України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Верховний Суд наголосив, що Законом «Про прокуратуру» не передбачено можливості керівника регіональної орган прокуратури делегувати повноваження щодо представництва регіональної прокуратури у взаємовідносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами підприємствами, установами та організаціями, окрім випадків, передбачень частиною третьою статті 11 цього Закону. Тому, сама лише наявність відповідних повноважень заступника керівника у Регламенті, не є самостійною підставою для підписання ним позовної заяви від імені регіональної прокуратури, оскільки суперечить нормам статті 11 Закону «Про прокуратуру».

Відповідно до імперативного припису п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, суд повинен постановити ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до ст. 119 ЦПК України позовна заява повинна містити, в тому числі, ціну позову щодо вимог майнового характеру.

Ст. 80 ЦПК України визначає, що ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування вартістю майна. В позовній заяві заступник прокурора не зазначає ціни позову та намагається створити враження, що цей позов є немайновим, хоча його предметом є витребування земельної ділянки. Та обставина, що прокурор просить не повернути земельну ділянку, а зобов`язати сільську раду її повернути не змінює суті позову та його майнового характеру.

Відповідно до Закону України «Про оцінку землі» визначення вартості земельної ділянки здійснюється на підставі експертної грошової оцінки земельної ділянки, яка проводиться суб`єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель. За результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт, який підлягає рецензуванню.

Таким чином, суд має зобов`язати прокурора виконати приписи ЦПК України щодо обґрунтування ціни позову та зобов`язати його сплатити судовий збір, обрахований з належної ціни позову. В разі невиконання цього обов`язку позивачем суд має залишити позов без розгляду на підставі п. 8 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Також, як вбачається з позовної заяви, факт часткового накладення земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 на землі водного фонду прокурор «встановив» на підставі вивчення матеріалів співставлення вказаних відомостей даних публічної кадастрової карти України та Технічного звіту центру ДЗК. Очевидно, що факт накладання однієї земельної ділянки на іншу не може підтверджуватися листом та Технічним звітом Центру ДЗК з наступних підстав.

Так, ст. 25 Закону України «Про землеустрій» вказано, що документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною. Тобто цією статтею чітко визначені існуючі види документації із землеустрою та їх склад, до яких входять: Схеми, Проекти землеустрою, робочі Проекти землеустрою, Технічна документація із землеустрою. Вимоги даної статті Закону свідчать про те, що Технічний звіт в жодному разі не відноситься до документації із землеустрою.

Ст. 28 Закону України «Про землеустрій», встановлено, що «Розробники документації із землеустрою несуть відповідно до закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією», однак, якщо Технічний звіт Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», відповідно до Закону України «Про землеустрій» не відноситься до документації із землеустрою, тому, розробники даного Технічного звіту не несуть відповідно вищезгаданого Закону відповідальність за достовірність, якість і безпеку заходів, передбачених цією документацією, і як наслідок, можуть надавати недостовірну, неякісну, неналежну інформацію.

Крім цього, у Технічному звіті інженер-землевпорядник ОСОБА_5 під час інженерно-геодезичного вишукування не встановив ширину умовно прибережної смуги річки Синюха відповідно до правил ст. 60 ЗК України, не визначив крутизни схилів, що мають безпосереднє значення для встановлення ширини прибережної захисної смуги, а також без встановлення коефіцієнту НПР (нормального підпірного рівня) хибно встановив відстань до урізу води річок Синюха до земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632.

Тоді, очевидно, що таке «встановлення» є абсурдом, адже ні прокурор, ні технічний звіт Центру ДЗК навіть не може зазначити, яка саме площа цього «встановленого ним на папері» накладання.

Надані прокурором на підтвердження факту накладання земельної ділянки на землі «докази», а саме його власний «висновок», зроблений «на підставі співставлення» та листу Центру ДЗК, не можуть вважатися ані належними, ані допустимими, ані достатніми, ані достовірними.

Встановити факт накладення двох земельних ділянок можна виключно після затвердження проектів землеустрою щодо обох цих ділянок, визначення їх меж та винесення їх в натуру.

Ст. 25 Закону України «Про землеустрій» визначено, що відповідність документації із землеустрою положенням нормативно-технічних документів, державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою засвідчується: у паперовій формі - підписом та особистою печаткою сертифікованого інженера-землевпорядника, який відповідає за якість робіт із землеустрою.

Все це свідчить лише про те, що технічний звіт було виготовлено не з метою встановлення певного факту, а з метою виконання поставленого прокурором завдання - обґрунтувати перебування хоча б частини земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 в межах Земель водного фонду.

Порядок складання проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів визначено ст. 47 Закону «Про землеустрій».

Згідно цієї статті проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій водного фонду розробляються з метою, зокрема, визначення в натурі (на місцевості) меж охоронних зон та інших обмежень у використанні земель, встановлених законами та прийнятими відповідно до них нормативно - правовими актами, а також інформування про такі обмеження землевласників, землекористувачів, інших фізичних та юридичних осіб.

Такі проекти землеустрою визначають місце розташування і розміри земельних ділянок, власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, межі територій земель водного фонду та водоохоронних зон, а також встановлюють режим використання та охорони їх територій.

Ці проекти землеустрою включають, зокрема, матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування.

Рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.

Однак, прокуратурою надано як «доказ» робочий проект який було розроблено у 2007 році, тобто 16 років тому назад, і після цього заходів щодо відновлення і встановлення меж за даним робочим проектом ніхто не вживав.

Ст. 60 Земельного кодексу України чітко зазначає, що межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками, однак межові інформаційні знаки, які вказують на межу прибережної смуги р. Синюха можуть бути знищені, пошкоджені, викрадені, та інше, що у свою чергу унеможливить належного інформування населення та спеціалістів землевпорядників різного рівня щодо наявності прибережної смуги. Крім цього, стаття 25 Закону України «Про землеустрій» чітко визначає види документації із землеустрою, із переліку видів є проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів, а не робочі проекти, які надані прокуратурою.

Наведене в позовній заяві твердження про те, що «прокурор, звертаючись із позовом до суду, діє на захист своїх власних порушених прав, а виключно на захист інтересів держави, територіальної громади, як частини Українського народу та інституту Держави» є незрозумілим.

По-перше, ніхто не уповноважував заступника прокурора Кіровоградської області захищати інтереси Підвисоцької територіальної громади та всього Українського народу.

По-друге, ст. 59 ЗК України прямо передбачає можливість передачі земель, в т.ч. земель водного фонду згідно громадянам в межах прибережних смуг на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб рекреаційних, оздоровчих і інших цілей, не вбачаючи в цьому порушень прав всього Українського народу. Аналогічні вимоги наявні у статті 85 Водного кодексу України. На даний час прокуратура хибно стверджує про зміну цільового призначення земельної ділянки, оскільки зміна не відбулася, а відбулася зміна угідь в межах одного виду. Постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 визначено перелік угідь згідно з Класифікацією видів земельних угідь. Тобто, Група рослинний покрив земель і ґрунти - група включає землі, які використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції, обслуговування сільського господарства. До цієї групи входять підгрупи: сіножаті, пасовища, багаторічні насадження. Тому, зміна складу угідь в межах одного виду цільового призначення земельної ділянки не є зміною загальною цільового призначення земельної ділянки, оскільки землі залишилися землями сільськогосподарського призначення, а не інше, як трактує прокуратура. За видом угідь Власник або орендар має право змінити склад угідь в межах одного виду цільового призначення земельної ділянки із пасовища, багаторічні насадження на сінокосіння, і як наслідок відсутній предмет спору взагалі.

Згаданим вище п. 24 Перехідних положень ЗК України взагалі передбачено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності за межами населених пунктів. Конституційний Суд України не визнавав ці норми про передачу земель державної власності у комунальну власність такими, що суперечать Конституції України, зокрема, ст. 13, відтак, будь-які міркування прокурора з цього приводу є цілком безпідставними та недоречними.

Посилання прокурора при обґрунтуванні позову на те, що відповідач своїми рішеннями та діями чинить йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою водного фонду, є безпідставним, оскільки ділянка ОСОБА_3 , вибула з комунальної власності у приватну внаслідок рішення про поділ земельних ділянок у власність громадянам загальною площею 12 га, із цільовим призначенням - пасовища, виду угідь - багаторічні насадження, земельна ділянка перебуває у її приватній власності на законних підставах, по-друге, сінокосіння, пасовища, багаторічні насадження за своєю складовою є одним видом угідь - це польова територія з багаторічними трав`яними насадженнями.

Земельна ділянка передана в оренду у законний спосіб, і жодного факту порушень вимог земельного законодавства (розорювання, нецільове використання) під час користування земельною ділянкою не встановлено. Таким, чином прокурор не зазначає, які перешкоди йому чинить відповідач, реалізуючи своє право власності, та від яких дій він має утриматись.

Як вбачається з позовної заяви, прокурор не має претензій до договору оренди (між ОСОБА_3 , та ТОВ АФ «Копенкувате»), а просить їх визнати недійсними тільки як похідні правочини, посилаючись на те, що ТОВ АФ «Копенкувате», не має обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження землями водного фонду і ТОВ АФ «Копенкувате» повинні були знати, що частина орендованої земельної ділянки належить державним землям водного фонду».

Ці договори (оренди) і за формою, і за змістом відповідають законодавству, їх було укладено, відповідно, між власником та орендарем. Право власності на земельну ділянку станом на момент укладення договору оренди було належним чином підтверджено та зареєстровано, цільове призначення та код земельної ділянки були визначені у передбаченому законодавством порядку.

Укладаючи договір оренди, ОСОБА_3 діяла в межах своєї повноважень та маючи на меті поповнення місцевого бюджету за рахунок орендної плати від земельної ділянки, яка, фактично, до цього не використовувалася.

Посилання прокурора на те, що існування договору оренди є юридичною перешкодою в реалізації державою правомочностей користування та розпорядження землею є безпідставним, а посилання прокурора на ст. 152 ЗК України, як на правову підставу для визнання недійсним договору оренди, свідчить про його правовий нігілізм, адже частина 3 цієї статті, яку він цитує, стосується способів захисту прав громадян та юридичних осіб, а позов ним подано в інтересах держави.

Посилання прокурора на те, що Підвисоцька сільська рада мала відмовити в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, оскільки вона входить у межі земель водного фонду та належить до земель водного фонду, є безпідставним, оскільки дозвіл надавався стосовно земель сільськогосподарського призначення, а не водного фонду, а входження даної земельної ділянки до меж земель водного фонду прокурор підтверджує лише «візуальним порівнянням карт-схем» та листом Центру ДЗК.

Підвисоцька сільська рада вважає, що позов подано не уповноваженою особою і без сплати судового збору у встановленому порядку та розмірах, позовні вимоги є штучними та безпідставними, прокурором подано позов без належного вивчення фактичних обставин справи, позовні вимоги підтверджено неналежними та недопустимими доказами, які було штучно створені.

Представник просив суд відмовити повністю в задоволенні позову заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , ТОВ АФ «Копенкувате», про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки /а.с.173-177 т. 1/.

Скориставшись своїм правом прокурор подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що Кіровоградською обласною прокуратурою 29.12.2023 року отримано відзив відповідача Підвисоцької сільської ради на позовну заяву у цивільній справі №394/757/23.

Ознайомившись зі змістом зазначеного документа, вважає за можливе надати суду власні пояснення щодо наведених відповідачем доводів, тверджень та міркувань.

Щодо тверджень відповідача про відсутність повноважень прокурора представляти інтереси держави та територіальної громади та порушення правил ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про наступне.

Підстави представництва прокурором інтересів держави та Підвисоцької сільської територіальної громади у суді, пов`язані з незаконним вибуттям із комунальної власності земельної ділянки водного фонду, ґрунтовно викладені безпосередньо у позовній заяві.

Зазначила, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 виснувала про таке: втручання у приватні права й інтереси має бути належно збалансованим із відповідними публічними (державними, суспільними) інтересами, із забезпеченням прав, свобод та інтересів кожного, кому держава гарантувала доступ до загальнонародних благ і ресурсів. У разі порушення рівноваги публічних і приватних інтересів, зокрема безпідставним наданням пріоритету правам особи перед правами держави чи територіальної громади, у питаннях, які стосуються загальних для всіх прав та інтересів, прокурор має повноваження, діючи у публічних інтересах, звернутися до суду, якщо органи державної влади, місцевого самоврядування, їхні посадові особи не бажають чи не можуть діяти аналогічним чином, або ж самі є джерелом порушення прав і законних інтересів територіальної громади чи загальносуспільних (загальнодержавних) інтересів. У таких випадках відповідні органи можуть виступати відповідачами, а прокурор - позивачем в інтересах держави. За відсутності такого механізму звернення до суду захист відповідних публічних інтересів, поновлення колективних прав та інтересів держави, територіальної громади і її членів, захист суспільних інтересів від свавілля органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у значній мірі може стати ілюзорним. Так само відсутність зазначеного механізму може загрожувати недієвістю конституційної вимоги, згідно з якою використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (п. 10.21).

Велика Палата Верховного Суду з огляду на судову практику не погодилася з доводами відповідача, що прокурор не підтвердив підстави для представництва інтересів держави та зазначила, що інтереси держави порушено внаслідок прийняття органом державної влади, наділеним повноваженнями щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, незаконного наказу. Прокурор вказав, що оскільки саме цей орган допустив порушення інтересів у спірних правовідносинах, то він не є органом, який може здійснювати захист інтересів держави у тих самих відносинах, тобто звернутися до суду з відповідним позовом (п. 10.22).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що за наявності суспільного інтересу у поверненні спірної земельної ділянки, прокурор має обов`язок звернутися до суду для захисту відповідних публічних інтересів (п.10.23).

Заступник керівника Кіровоградської обласної прокуратури звернувся до суду з позовом про захист права Держави та Підвисоцької сільської територіальної громади шляхом усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Право вимагати усунення перешкод належить виключно власнику майна, яким є Підвисоцька сільська територіальна громада.

Натомість представницький орган цієї територіальної громади - Підвисоцька сільська рада, який покликаний дотримуватися та захищати інтереси громади, допустив порушення цих інтересів у спірних правовідносинах, прийнявши оспорюване рішення про надання у власність спірної земельної ділянки.

Будь-які органи державної влади, у тому числі, які зазначає відповідач, не уповноважені захищати інтереси Держави та Підвисоцької територіальної громади пов`язані з реалізацією прав власника землі. Тому відсутній орган, що мав би для захисту інтересів держави звернутися до суду з таким позовом, який заявив прокурор.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 08.11.2023 у справі №607/15052/16 звернула увагу на те, що якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» не застосовується, оскільки вона застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження такого захисту (пункт 70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Щодо повноважень заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури звертатися до суду. При здійсненні представництва інтересів держави в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура діє не як окрема юридична особа, в порядку самопредставництва, а як представник інтересів держави.

Ч. 1 ст. 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надано Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Щодо ціни позову та сплаченого судового збору.

Основні положення щодо ціни позову, визначені ст. 176 ЦПК України, якою, серед іншого передбачено, що ціна позову визначається вартістю майна у позовах про визнання права власності на майно або його витребування. Прокурором такі вимоги не заявлені.

Заступником керівника Кіровоградської обласної прокуратури в інтересах Держави пред`явлено негаторний позов (позов немайнового характеру), який не підлягає вартісній оцінці та визначено чотири вимоги немайнового характеру: визнати недійсним Рішення Підвисоцької сільської ради, визнати недійсним договір, скасувати державну реєстрацію речових прав на земельну ділянку, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

Позовні вимоги про скасування державної реєстрації речових прав на земельну ділянку, державної реєстрації земельної ділянки, як і вимоги про визнання недійсним рішення ради та договору оренди землі, в цій справі не мають ознак майнових вимог.

Щодо доказів, долучених прокурором до позовної заяви на обґрунтування доводів про перебування спірної земельної ділянки частково у межах прибережної захисної смуги р. Синюха, які відповідач рада вважає неналежними.

Підвисоцька сільська рада вважає, що долучений прокурором технічний звіт не може слугувати доказом знаходження земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги р. Синюха, оскільки в розумінні Закону України «Про землеустрій» його не віднесено до документації із землеустрою.

Наданий прокурором технічний звіт не є землевпорядною документацією, яка визначена Законом України «Про землеустрій» та не спрямований на регулювання відносин, які виникають між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами із забезпечення сталого розвитку землекористування.

Його виконання зумовлено необхідністю отримання інформації про перетин спірної земельної ділянки із землями водного фонду - прибережною захисною смугою р. Синюха та по своїй суті він є висновком про ділянку землі, що розташована на певному відрізку і фактично займає територію іншої.

Стосовно не встановлення у Технічному звіті ширини прибережної смуги р. Синюха з урахуванням крутизни схилів, як те визначено ч. 2 ст. 60 ЗК України зазначаю, що під час формування цього звіту враховано законодавчо встановлено ширину прибережної захисної смуги для середніх річок (р. Синюха є середньою річкою) - 50 метрів та проведено кореляцію спірної земельної ділянки із землями водного фонду, та встановлення накладення цих ділянок одної на іншу.

У разі визначення крутизни схилів прибережної захисної смуги яка буде більшою трьох градусів, зазначене матиме наслідком збільшення площі перетину (накладення) земель.

Після формування земельної ділянки у порядку визначеному ст. 79-1 ЗК України та реєстрації її у Державному земельному кадастрі, як те відбулося у випадку земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, затвердження проекту землеустрою щодо іншої земельної ділянки, яка накладається на вже сформовану, є неможливим, оскільки така земельна ділянка не може бути зареєстрована у Державному земельному кадастрі. Не можна винести в натуру дві земельні ділянки, які розташовані на одному відрізку у певній площині та займають територію одна одної.

Розроблення окремого проекту землеустрою з метою встановлення меж земель водно - прибережної захисної смуги р. Синюха, в межах Підвисоцької сільської територіальної громади, як на тому наполягає відповідач, становитиме надмірний тягар для позивача та обмежуватиме можливість реалізації ним права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя.

Законом України «Про землеустрій» організацію і планування землеустрою на місцевому рівні здійснюють органи місцевого самоврядування відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими законами України, а підставою землеустрою є рішення органів місцевого самоврядування щодо проведення таких робіт.

Організація та здійснення землеустрою, проведення інвентаризації земель та земельних ділянок усіх форм власності на території сіл, селищ, міст належать саме до повноважень сільських, селищних, міських рад у сфері землеустрою.

В обов`язковому порядку землеустрій проводиться в разі встановлення в натурі (на місцевості) меж земель, обмежених у використанні, до яких законом віднесено й землі водного фонду.

Тож саме, на Підвисоцьку сільську раду та аж ніяк не будь-який інший суб`єкт, покладено обов`язок організації землеустрою з метою встановлення в натурі (на місцевості) меж земель водного фонду, зокрема прибережної захисної смуги р. Синюха на території Підвисоцької сільської територіальної громади.

У справі, що розглядається, площа перетину спірної земельної ділянки із землями прибережної захисної смуги р. Синюха не є ключовою, оскільки важливим є не фізична величина, а сам факт перетину таких земель.

На час надання Підвисоцькою сільською радою дозволу на складання документації із землеустрою, затвердження проекту землеустрою та розпорядження спірною земельною ділянкою доступ до Публічної кадастрової карти був відкритим. Доступним у використанні був сервіс інформаційного аналітичного шару Публічної кадастрової карти України «Умовна прибережна захисна смуга», який формується в автоматичному режимі з урахуванням норм статті 60 Земельного кодексу України (без урахування крутизни схилів). Тож у відкритому доступі наявною була інформація про місце розташування земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 та її перетин з прибережною захисною смугою р. Синюха (скріншот карти програмного забезпечення Державний земельний кадастр додається).

Стосовно твердження про відсутність будь-чиєї волі на уповноваження прокурора захищати інтереси Держави, Підвисоцької територіальної громади та Українського народу.

Про підстави представництва прокурором інтересів Підвисоцької територіальної громади, які нерозривно пов`язані та збігаються з інтересами держави та інтересами Українського народу, наведено вище та безпосередньо у позовній заяві. Зазначаючи про надане законом - ст. 59 ЗК України та 85 ВК України, право органу місцевого самоврядування передавати громадянам на умовах оренди землі водного фонду в межах прибережних захисних смуг, Підвисоцька сільська рада залишила поза увагою ту обставину, що у спорі, який розглядається судом, мова йде про рішення ради про передачу землі не у користування, а у власність, тобто повне відчуження правомочностей власника.

Відповідач зазначає, що у процедурі відведення землі та прийняття оспорюваного рішення не відбулося зміни цільового призначення землі, оскільки, на його думку, має місце зміна складу угідь з багаторічні насадження на пасовища в межах однієї категорії землі - сільськогосподарського призначення.

Не погоджується з такими доводами, оскільки зміна складу угідь відбулася пізніше у часі пізніше за подію прийняття Підвисоцької сільською радою оспорюваного рішення про затвердження проекту землеустрою щодо спірної земельної ділянки. Саме це рішення закріпило та надало статусу офіційного проекту землеустрою, за яким, принаймі, частина спірної земельної ділянки, яка знаходиться у прибережній захисній смузі р. Синюха із земель водного фонду, як те визначено ст. 58 ЗК України, віднесена до категорії сільськогосподарських земель. При цьому змінився її правовий статус та правова природа використання, із обмеженооборотоздатного вона набула статусу нерухомого майна, що перебуває у вільному обороті.

Щодо оспорюваного рішення Підвисоцької сільської ради, як перешкоди власнику у користуванні і розпорядженні майном, про що зазначає прокурор, а відповідач вважає як безпідставне посилання, зазначає про наступне.

Ст. 152 ЗК України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, у тому числі, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу.

Отже, протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовні вимоги слід розглядати як негаторний позов - позов власника до третіх осіб про усунення перешкод, пов`язаних із здійсненням прав щодо користування та розпорядження майном.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 361/2965/15-а, від 09.11.2021 у справі № 542/1403/17.

Рішенням Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 № 1390 «Про затвердження Проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам» затверджено проект землеустрою щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 та віднесено її до категорії земель сільськогосподарського призначення, тоді як у її складі перебувають землі водного фонду зайняті прибережною захисною смугою р. Синюха.

Нескасований (невизнаний недійсним) акт створює юридичну перешкоду у реалізації правомочностей власника майна та породжує негативні правові наслідки, пов`язані з його реалізацією. У зв`язку з цим виникає необхідність відновити status quo ante становища, яке існувало до видання цього акту, в усіх правовідносинах.

Щодо договору оренди землі між відповідачами ОСОБА_3 та ТОВ АФ «Копенкувате», про який відповідач наводить власні міркування у своїх додаткових письмових поясненнях, зазначає, що Підвисоцька сільська рада не була та не є учасником оспорюваного договору, правова вимога, пов`язана з цим правочином до сільської ради не звернута. Пояснювати ті чи інші обставини щодо його укладення, виконання чи розірвання вона не уповноважена. Позовна вимога про визнання недійсним договору пред`явлена до сторін правочину /а.с.183-190 т. 1/.

30.11.2023 року ухвалою судді Новоархангельського районного суду Кіровоградської області відкрито провадження у цивільній справі за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки /а.с.159-160 т. 1/.

03.04.2024року ухвалоюНовоархангельського районногосуду Кіровоградськоїобласті цивільнусправу запозовом заступникакерівника Кіровоградськоїобласної прокуратуридо Підвисоцькоїсільської радиГолованівського районуКіровоградської області, ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки призначено до судового розгляду /а.с.226-227 т. 1/.

17.06.2024 року на підставі ухвали Новоархангельського районного суду Кіровоградської області по цивільній справі за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате» про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ у Нікопольському районі Міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області /а.с.247-249 т. 1/.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просив їх задовольнити.

Представник відповідача Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області позов не визнав, просив відмовити в його задоволенні. В судовому засіданні подав клопотання та просив визнати частину поданих прокурором доказів недопустимими.

Інші учасники цивільного провадження у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили.

Суд, з урахуванням думок присутніх учасників цивільного провадження, на місці ухвалив проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явились в судове засідання.

Заслухавши прокурора, представника відповідача та дослідивши матеріали цивільного позову, суд приходить до наступного.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (п. 3 статті 1311 Конституції України).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором

у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній

чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу (ч. 4 ст. 56 ЦПК України).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

У справі, яка переглядається, звертаючись до суду із позовом, прокурор обґрунтував своє звернення до суду з цивільним позовом самостійно в інтересах держави.

Зокрема прокурор вказав, що є позивачем, оскільки Підвисоцька сільська рада Голованівського району Кіровоградської області є одним із співвідповідачів, рішення якого оскаржується через недотримання вимог законодавства стосовно затвердження технічної документації та передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки. Цим прокурор обґрунтовуваввідсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах, тобто навів підставу для представництва інтересів держави.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

На погляд суду, прокурор належним чином обґрунтував підстави для звернення до суду з позовом на захист інтересів держави без порушення порядку такого звернення, передбаченого Законом України «Про прокуратуру».

А тому твердження представника Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області з приводу не уповноваження прокурора на представництво зазначеного органу не приймаються до уваги з вмотивованих вище обставин.

Окрім того, судом не приймається до уваги позиція представника Підвисоцької сільської ради з приводу відсутності повноважень у заступника прокурора звертатись до суду самостійно, окрім випадку відсутності керівника області, прав на звернення до суду така позиція не відповідає завданням та основним засадам цивільного судочинства, в розумінні ст. ст. 4 ч. 2 , 56 ч. 1, 3 та 4, 57 ЦПК України, ст. ст. 1, 2, 7, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру» заступник прокурора має повне самостійне процесуальне право на подання позовної заяви з метою захисту інтересів держави в порядку цивільного судочинства, виходячи з системного аналізу зазначених норм права, не залежно від того чи перебуває керівник прокуратури на місці або у відрядженні, відпустці чи на лікарняному.

Визначальним моментом в цьому, насамперед, на погляд суду, є своєчасний та швидкий захист охоронюваних законом порушених інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Ч. 4 ст. 10 ЦПК України і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

На підставі ст. 30 ЦПК України даний цивільний позов підсудний Новоархангельському районному суду Кіровоградської області.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказує на те, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

З матеріалів досліджених у судовому засіданні вбачається, що рішенням Підвисоцької сільської ради від 20.08.2021 за № 891 шести громадянам згідно з Додатком, у тому числі ОСОБА_3 , надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок по 2,0000 га (загальна площа 12,0000 га) за рахунок земель комунальної власності, сільськогосподарського призначення, у тому числі пасовищ 12,0000 га, із цільовим призначенням КВЦПЗ А. 01.03 для ведення особистого селянського господарства за межами с. Володимирівка Голованіського району Кіровоградської області /а.с.51 т.1/.

За наслідками розроблення проекту землеустрою 27.09.2021 року земельну ділянку, площею 2,0000 га за заявою ОСОБА_3 зареєстровано у Державному земельному кадастрі з присвоєнням кадастрового номера 3523684200:02:000:1632, із зазначенням категорії земель землі сільськогосподарського призначення, виду використання та цільового призначення 01.03 для ведення особистого селянського господарства, виду угідь багаторічні насадження /а.с.84-85 т.1/.

Щодо вказаної земельної ділянки відкрито Поземельну книгу та сформовано Витяг з Державного земельного кадастру /а.с.113-130 т.1/.

25.01.2022 року рішенням № 1390 Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області було затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам /а.с.135-136т.1/ зокрема відповідачці (відповідно до додатку) ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, кадастровий номер земельної ділянки 352368684200:02:000:1632 за рахунок земель сільськогосподарського призначення, без зміни цільового призначення.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 15.02.2023 року відділом у Нікопольськомурайоні Міськрайонногоуправління уНікопольському районіта м.Нікополі Головногоуправління Держгеокадаструу Дніпропетровськійобласті було зареєстровано за ОСОБА_3 право власності на зазначену вище земельну ділянку /а.с.109-110 т. 1 /.

11.04.2023 року між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю агрофірма «Копенкувате» було укладено договір оренди земельної ділянки на строк 20 років, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства (п.п. 2.2, 4.1 договору) /а.с.137-142 т.1/.

Робочим проектом Державного регіонального проектно-вишукувального інституту «Дніпроводгосп» Державного комітету України по водному господарству, виходячи з генерального плану, визначено межі захисних смуг р. Синюха від с. Скалева до с. Вовча Балка Кіровоградської області, у тому числі і відносно земельної ділянки належної відповідачці ОСОБА_3 /а.с.38-39 т.1/.

Регіональний офіс водних ресурсів у Кіровоградській області на запит Кіровоградської обласної прокуратури повідомив, що р. Синюха, відповідно до правил ст. 79 Водного кодексу України, віднесена до середніх річок /а.с.37 т. 1/.

Кіровоградською регіональною філією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії і кадастру на запит обласної прокуратури проведено роботи з відтворення координат поворотних точок та нанесення ліній урізу води та умовної прибережної смуги, відповідно до правил ст. 60 ЗК України без урахування крутизни схилів, та виготовлення Технічного звіту стосовно земельних ділянок на території Підвисоцької сільської ради, у тому числі земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632. Згідно із зазначеним Технічним звітом мінімальна відстань від земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 до урізу води р. Синюха складає 6 метрів. Зазначене свідчить про знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 в прибережній захисній смузі р. Синюха /а.с.43-48 т.1/.

Також Державним науково-виробничим підприємством «Картографія» проведено нанесення земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 на ортофотоплан з визначенням берегової лінії річки Синюха та межі 50-метрової прибережної захисної смуги з наданням відповідного Викопіювання, з якого чітко вбачається знаходження земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 в прибережній захисній смузі р. Синюха /а.с.143-146 т.1/.

Вирішуючи заявлений цивільний позов, суд застосовуючи норми права, які діяли на момент виниклих правовідносин, звертає увагу на наступне.

Ст.14Конституції Українивизначено,що земляє основнимнаціональним багатством,що перебуваєпід особливоюохороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Дана норма кореспондується у ст. 1 ЗК України.

В даній нормі матеріального права закріплено, що національне багатство - це є один з головних показників економічного стану держави. Земля, будучи основним національним багатством, як складова біосфери, включає ґрунти та інші природні елементи ландшафту, які органічно пов`язані між собою і забезпечують належне функціонування флори та фауни, життєдіяльності людини та розвиток суспільства. Людина і суспільство не можуть існувати без землі, так і інших природних ресурсів. Саме вони є основою задоволення матеріальних та інших потреб людини і суспільства. Земля в першу чергу, як унікальний об`єкт природи є основою для формування сприятливих умов, необхідних для існування всіх живих організмів. Її охорона забезпечує охорону всіх інших природних ресурсів, які нерозривно пов`язані із землею (води, надра, рослинний і тваринний світ).

Земля, як об`єкт права власності це розташований над надрами, територіально обмежений кордонами України, цілісний нерухомий поверхневий ґрунтовий і зайнятий водоймами шар земної кори, який є основою ландшафту і просторовим базисом для гармонійного розподілу місць розселення, діяльності людей, об`єктів природно-заповідного фонду з урахуванням економічних та інших інтересів суспільства належить Українському народу і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Правова охорона земель являє собою систему врегульованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціонального використання земельного фонду країни.

Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпеки країни. Її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Визнання землі основним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, передусім зумовлено таким принципом земельного законодавства, як поєднання особливостей використання землі, як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва.

Суб`єктивне право власності на землю виникає та реалізується на підставах та у порядку, визначеному ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою виникнення права власності на землю є юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення такого права, одним із них є рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність.

Права власника земельної ділянки це сукупність наданих йому законом суб`єктивних правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, які складають зміст права власності.

Правовідносини земельної власності є абсолютними, тобто в межах цих правовідносин суб`єкту права власності на землю кореспондує належне коло осіб, зобов`язаних утримуватися від вчинення дій, які порушують права власника чи перешкоджають йому здійснювати відповідні правомочності з володіння користування або розпорядження землею.

Відповідно до положень ст. 2 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Предметом регулювання земельного права виступають вольові суспільні відносини, об`єктом яких є земля. У процесії взаємодії людини із землею остання виконує різні функції: екологічну, соціальну, політичну та економічну. Правова регламентація суспільних відносин, пов`язаних з виконанням землею зазначених функцій, здійснюється нормами різних галузей законодавства. Земельно-правовими приписами регулюються відносини щодо землі, яка використовується, як головний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві, як територіальний базис.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

З цієї норми права випливає, що правове регулювання земельних відносин здійснюється в першу чергу Конституцією України, норми якої є нормами прямої дії, тобто звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод особи можливе безпосередньо на підставі Конституції навіть у разі відсутності інших нормативних актів. Конституція, як основний закон країни є нормативно-правовим актом, що має найвищу юридичну силу.

Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель ч. 2 ст. 4 ЗК України.

Ст.12ЗК Українивизначено,що доповноважень сільських,селищних,міських раду галузіземельних відносинналежить: а)розпорядження землямикомунальної власності,територіальних громад; б)передача земельнихділянок комунальноївласності увласність громадянта юридичнихосіб відповіднодо цьогоКодексу; в)надання земельнихділянок укористування ізземель комунальноївласності відповіднодо цьогоКодексу; г)вилучення земельнихділянок комунальноївласності ізпостійного користуваннявідповідно доцього Кодексу; ґ)викуп земельнихділянок приватноївласності длясуспільних потребвідповідних територіальнихгромад сіл,селищ,міст; д)організація землеустрою; ж)обмеження,тимчасова заборона(зупинення)використання земельгромадянами іюридичними особамиу разіпорушення нимивимог земельногозаконодавства; з)підготовка висновківщодо вилучення(викупу)та наданняземельних діляноквідповідно доцього Кодексу; и)встановлення тазміна межрайонів умістах зрайонним поділом; і)інформування населеннящодо вилучення(викупу),надання земельнихділянок; ї)встановлення тазміна межсіл,селищ; ї-1)внесення доКабінету МіністрівУкраїни пропозиційщодо встановленняі змінимеж сіл,селищ,міст увипадках,передбачених законом; й)вирішення земельнихспорів; к)вирішення іншихпитань угалузі земельнихвідносин відповіднодо закону. Доповноважень виконавчихорганів сільських,селищних,міських раду галузіземельних відносинналежить: а)надання відомостейз Державногоземельного кадаструвідповідно дозакону; б)здійснення державногоконтролю завикористанням таохороною земельу межахта порядку,встановлених законом; в) здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Із зазначеної норми матеріального права слідує, що органу місцевого самоврядування, як власнику землі, належить право розпорядження нею, передачі земельних ділянок у власність чи користування, надання в оренду.

Частини 1та 2ст.18ЗК Українивказують,що доземель Україниналежать усіземлі вмежах їїтериторії,в томучислі островита землі,зайняті воднимиоб`єктами,які заосновним цільовимпризначенням поділяютьсяна категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Землі Україниза основнимцільовим призначеннямподіляються натакі категорії: а)землі сільськогосподарськогопризначення; б)землі житловоїта громадськоїзабудови; в)землі природно-заповідногота іншогоприродоохоронного призначення; г)землі оздоровчогопризначення; ґ)землі рекреаційногопризначення; д)землі історико-культурногопризначення; е)землі лісогосподарськогопризначення; є)землі водногофонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 ЗК України).

При встановленніцільового призначенняземельних ділянокздійснюється віднесенняїх допевної категоріїземель тавиду цільовогопризначення. При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення (ч. 1 ст. 20 ЗК України).

Порушення порядкувстановлення тазміни цільовогопризначення земельє підставоюдля: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам (п.а ч. 1 ст. 21 ЗК України).

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ч. 1 ст. 22 ЗК України).

До земельводного фондуналежать землі,зайняті:а)морями,річками,озерами,водосховищами,іншими воднимиоб`єктами,болотами,а такожостровами,не зайнятимилісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами (пункти а та б ч. 1 ст. 58 ЗК України, ст. 4 ВК України).

Визначений у ст. 58 ЗК України та у ст. 4 ВК України перелік земель водного фонду є вичерпним. До земель визначених у п. б ч. 1 ст. 58 ЗК України (абз. 3 ст. 4 ВК України) можна віднести землі зайняті: прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, землі виділені під смуги відведення для гідротехнічних, інших водогосподарських споруд і каналів, береговими смугами водних шляхів. Ця категорія земель призначається для охорони водних об`єктів від забруднення, засмічення, виснаження та здійснення певної господарської діяльності, пов`язаної з використанням водних об`єктів.

Частинами 1, 2, 3 та 4 ст. 59 ЗК України визначено, що землі водногофонду можутьперебувати удержавній,комунальній таприватній власності. Громадянамта юридичнимособам зарішенням органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядуванняможуть безоплатнопередаватись увласність замкненіприродні водойми(загальноюплощею до3гектарів).Власники насвоїх земельнихділянках можутьу встановленомупорядку створюватирибогосподарські,протиерозійні таінші штучніводойми. Земліводного фондуза рішенняморганів виконавчоївлади абоорганів місцевогосамоврядування надаютьсяу постійнекористування: а)державним водогосподарськиморганізаціям длядогляду заводними об`єктами,прибережними захиснимисмугами,смугами відведення,береговими смугамиводних шляхів,гідротехнічними спорудами,а такожведення аквакультуритощо; б)державним підприємствамдля розміщеннята доглядуза державнимиоб`єктами портовоїінфраструктури; в)державним рибогосподарськимпідприємствам,установам іорганізаціям дляведення аквакультури; г)військовим частинамДержавної прикордонноїслужби Україниу межахприкордонної смугиз метоюзабезпечення національноїбезпеки іоборони длябудівництва,облаштування таутримання інженерно-технічнихі фортифікаційнихспоруд,огорож,прикордонних знаків,прикордонних просік,комунікацій. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

З цієї норми права слідує, що громадянам земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися лише на у умовах оренди, а не у власність.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Прибережні захиснісмуги встановлюютьсяпо берегахрічок танавколо водоймуздовж урізуводи (умеженний період)шириною: для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (п.б ч. 2 ст. 60, ч. 2 ст. 88 ВК України).

Аналізуючи зазначені норми матеріального права, суд вказує, що прибережні захисні смуги є складовою частиною водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Прибережні захисні смуги безпосередньо прилягають до водних об`єктів. Головною метою виділення земель під прибережні смуги є охорона поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Законодавцем щодо певного об`єкта закріплені розміри цих смуг.

Прибережні захиснісмуги єприродоохоронною територієюз режимомобмеженої господарськоїдіяльності.У прибережнихзахисних смугахуздовж річок,навколо водоймта наостровах забороняється:а)розорювання земель(крімпідготовки ґрунтудля залуженняі залісення),а такожсадівництво тагородництво;б)зберігання тазастосування пестицидіві добрив;в)влаштування літніхтаборів дляхудоби;г)будівництво будь-якихспоруд (крімгідротехнічних,навігаційного призначення,гідрометричних талінійних,а такожінженерно-технічнихі фортифікаційнихспоруд,огорож,прикордонних знаків,прикордонних просік,комунікацій),у томучислі базвідпочинку,дач,гаражів тастоянок автомобілів;ґ)влаштування звалищсміття,гноєсховищ,накопичувачів рідкихі твердихвідходів виробництва,кладовищ,скотомогильників,полів фільтраціїтощо;д)миття таобслуговування транспортнихзасобів ітехніки;е)випалювання сухоїрослинності абоїї залишківз порушеннямпорядку,встановленого центральниморганом виконавчоївлади,що забезпечуєформування державноїполітики усфері охоронинавколишнього природногосередовища. Уприбережних захиснихсмугах дозволяютьсяреконструкція,реставрація такапітальний ремонтіснуючих об`єктів. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом (частини 1,2 та 4 ст. 61 ЗК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією. Відповідно на цих землях встановлюється особливий правовий режим, який встановлюється особливий правовий режим, який складається із певних обмежень ведення господарської діяльності. Заборонені види господарської діяльності визначені у ст. 89 ВК України.

Згідно частин1,2та 3ст.78ЗК Україниправо власностіна землю-це правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися земельнимиділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України,цього Кодексу,а такожінших законів,що видаютьсявідповідно доних. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земельна ділянка-це частиназемної поверхніз установленимимежами,певним місцемрозташування,з визначенимищодо неїправами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб (ст. 79 ЗК України).

Формування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру. Формуванняземельних ділянокздійснюється: упорядку відведенняземельних ділянокіз земельдержавної такомунальної власності; шляхомподілу чиоб`єднанняраніше сформованихземельних ділянок; шляхомвизначення межземельних ділянокдержавної чикомунальної власностіза проектамиземлеустрою щодовпорядкування територійнаселених пунктів,проектами землеустроющодо впорядкуваннятериторії длямістобудівних потреб,проектами землеустроющодо приватизаціїземель державнихі комунальнихсільськогосподарських підприємств,установ таорганізацій; шляхомінвентаризації земельу випадках,передбачених законом; запроектами землеустроющодо організаціїтериторії земельнихчасток (паїв); зазатвердженими комплекснимипланами просторовогорозвитку територіїтериторіальних громад,генеральними планаминаселених пунктів,детальними планамитериторії. Сформованіземельні ділянкипідлягають державнійреєстрації уДержавному земельномукадастрі. Земельнаділянка вважаєтьсясформованою змоменту присвоєнняїй кадастровогономера. Формуванняземельних ділянок(крімвипадків,визначених участинах шостій-сьомій цієїстатті)здійснюється запроектами землеустроющодо відведенняземельних ділянок. Формуванняземельних ділянокшляхом поділута об`єднанняраніше сформованихземельних ділянок,які перебуваютьу власностіабо користуванні,без зміниїх цільовогопризначення здійснюютьсяза технічноюдокументацією ізземлеустрою щодоподілу таоб`єднання земельнихділянок. Поділ,об`єднання земельноїділянки,що перебуваєу користуванні,здійснюється зазгодою землекористувача,заставодержателя.Справжність підписуна такійзгоді засвідчуєтьсянотаріально. Земельніділянки можутьбути об`єднані,якщо вонимають однаковецільове призначення.У разіподілу земельноїділянки,об`єднання земельнихділянок сформованіземельні ділянкизберігають своєцільове призначення. Винесення внатуру (намісцевість)меж сформованоїземельної ділянкидо їїдержавної реєстраціїздійснюється задокументацією ізземлеустрою,яка сталапідставою дляїї формування. Уразі встановлення(відновлення)меж земельнихділянок заїх фактичнимвикористанням узв`язкуз неможливістювиявлення дійснихмеж,формування новихземельних ділянокне здійснюється,а змінидо відомостейпро межіземельних діляноквносяться доДержавного земельногокадастру. Земельнаділянка можебути об`єктомцивільних праввиключно змоменту їїформування (крімвипадків суборенди,сервітуту щодочастин земельнихділянок)та державноїреєстрації прававласності нанеї. Державнареєстрація речовихправ наземельні ділянкиздійснюється післядержавної реєстраціїземельних діляноку Державномуземельному кадастрі. Державнареєстрація правсуборенди,сервітуту,які поширюютьсяна частинуземельної ділянки,здійснюється післявнесення відомостейпро такучастину доДержавного земельногокадастру. Межісуміжних земельнихділянок приватноївласності можутьбути зміненіїх власникамибез формуваннянових земельнихділянок затехнічною документацієюіз землеустроющодо встановлення(відновлення)меж земельноїділянки внатурі (намісцевості). Земельнаділянка припиняєіснування якоб`єкт цивільнихправ,а їїдержавна реєстраціяскасовується вразі: поділуабо об`єднанняземельних ділянок; скасуваннядержавної реєстраціїземельної ділянкина підставісудового рішеннявнаслідок визнаннянезаконною такоїдержавної реєстрації; якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно доЗакону України«Про Державнийземельний кадастр»,не булозареєстровано протягомроку звини заявника. Ухваленнясудом рішенняпро скасуваннядержавної реєстраціїземельної ділянкидопускається виключноз одночаснимприпиненням такимрішенням усіхречових прав,їх обтяжень,зареєстрованих щодотакої земельноїділянки (занаявності такихправ,обтяжень). Наявність обмежень у використанні земель, у тому числі червоних ліній, в межах земельної ділянки, що формується для обслуговування існуючого об`єкта нерухомості (будівлі, споруди), не перешкоджає її формуванню та визначенню її цільового призначення для потреб, пов`язаних із функціонуванням зазначеного об`єкта з дотриманням встановлених обмежень щодо використання земельної ділянки (ст. 791 ЗК України).

Суб`єктами прававласності наземлю є: а)громадяни таюридичні особи-на земліприватної власності; б)територіальні громади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності (ст. 80 ЗК України).

Громадяни Українинабувають прававласності наземельні ділянкина підставі: безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (п. б ч. 1 ст. 81 ЗК України).

У відповідностідо ч.1,2та 4п.ґ ст.83ЗК Україниземлі,які належатьна правівласності територіальнимгромадам,є комунальноювласністю. Укомунальній власностіперебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в)землі таземельні ділянкиза межаминаселених пунктів,що переданіабо перейшлиу комунальнувласність ізземель державноївласності відповіднодо закону. Доземель комунальноївласності,які неможуть передаватисьу приватнувласність,належать: землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно ст.116ЗК Українигромадяни таюридичні особинабувають прававласності таправа користуванняземельними ділянкамиіз земельдержавної абокомунальної власностіза рішенняморганів виконавчоївлади абоорганів місцевогосамоврядування вмежах їхповноважень,визначених цимКодексом абоза результатамиаукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеномучастиною першою статті 128цього Кодексу. Набуттяправа наземлю громадянамита юридичнимиособами здійснюєтьсяшляхом передачіземельних діляноку власністьабо наданняїх укористування.Безоплатна передачаземельних діляноку власністьгромадян провадитьсяу разі: а)приватизації земельнихділянок,які перебуваютьу користуваннігромадян; б)одержання земельнихділянок внаслідокприватизації державнихі комунальнихсільськогосподарських підприємств,установ таорганізацій;в)одержання земельнихділянок ізземель державноїі комунальноївласності вмежах нормбезоплатної приватизації,визначених цимКодексом.Передача земельнихділянок безоплатноу власністьгромадян умежах норм,визначених цимКодексом,провадиться одинраз покожному видуцільового призначення. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Частинами 1 та 2 ст. 118 ЗК України визначено, що громадянин, заінтересований у приватизації земельної ділянки у межах норм безоплатної приватизації, що перебуває у його користуванні, у тому числі земельної ділянки, на якій розташовані жилий будинок, господарські будівлі, споруди, що перебувають у його власності, подає клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122цього Кодексу. До клопотання додається розроблена відповідно доЗакону України«Про землеустрій»технічна документаціяіз землеустроющодо встановлення(відновлення)меж земельноїділянки внатурі (намісцевості),що замовляєтьсягромадянином безнадання дозволуна їїрозроблення. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у місячний строк з дня отримання технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) приймає рішення про її затвердження та передачу земельної ділянки у власність або вмотивоване рішення про відмову.

Частина 1 ст. 122 ЗК України вказує, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Положеннями частин 7 та 8 ст. 186 ЗК України передбачено, що Верховна РадаАвтономної РеспублікиКрим,Рада міністрівАвтономної РеспублікиКрим,органи виконавчоївлади абооргани місцевогосамоврядування,інші суб`єкти,визначені цієюстаттею,зобов`язані протягомдесяти робочихднів здня одержаннядокументації ізземлеустрою безоплатнонадати абонадіслати рекомендованимлистом зповідомленням розробникусвої висновкипро їїпогодження абопро відмовув погодженніз обов`язковимпосиланням назакони таприйняті відповіднодо нихнормативно-правовіакти,що регулюютьвідносини увідповідній сфері.Строк діїтаких висновківє необмеженим. Підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Згідно ст.8Закону України«Про землеустрій» регулювання у сфері землеустрою здійснюють Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, а також центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин, центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин у межах повноважень, встановлених законом.

До повноваженьсільських,селищних,міських раду сферіземлеустрою натериторії сіл,селищ,міст належать: а)організація таздійснення землеустрою,проведення інвентаризаціїземель таземельних ділянокусіх формвласності; б)здійснення контролюза впровадженнямзаходів,передбачених документацієюіз землеустрою; в)координація здійсненняземлеустрою таконтролю завикористанням іохороною земелькомунальної власності; г)інформування населенняпро заходи,передбачені землеустроєм; ґ) вирішення інших питань у сфері землеустрою відповідно до закону (ст. 19 Закону України «Про землеустрій»).

Землеустрій проводитьсяв обов`язковомупорядку наземлях усіхкатегорій незалежновід формивласності вразі: а)розробки документаціїіз землеустроющодо організаціїраціонального використаннята охорониземель; б)встановлення тазміни межоб`єктів землеустрою; в)надання,вилучення (викупу),відчуження земельнихділянок; г)встановлення внатурі (намісцевості)меж земель,обмежених увикористанні іобмежених (обтяжених)правами іншихосіб (земельнісервітути); ґ)організації новихі впорядкуванняіснуючих об`єктівземлеустрою; д)виявлення порушенихземель іземель,що зазнаютьвпливу негативнихпроцесів,та проведеннязаходів щодоїх відновленнячи консервації,рекультивації порушенихземель,землювання малопродуктивнихугідь,захисту земельвід ерозії,підтоплення,заболочення,вторинного засолення,висушення,ущільнення,забруднення промисловимивідходами,радіоактивними іхімічними речовинамита іншихвидів деградації,консервації деградованихі малопродуктивнихземель; е)розроблення комплексногоплану територіїтериторіальної громади,генерального планунаселеного пункту,детального планутериторії. Заходи,передбачені затвердженоюв установленомупорядку документацієюіз землеустрою,є обов`язковимидля виконанняорганами державноївлади таорганами місцевогосамоврядування,власниками землі,землекористувачами,у томучислі орендарями. Власники землі, землекористувачі, у тому числі орендарі, при здійсненні землеустрою зобов`язані забезпечити доступ розробникам документації із землеустрою до своїх земельних ділянок, що підлягають землеустрою.

Землеустрій здійснюєтьсяна підставі: а)рішень органіввиконавчої владита органівмісцевого самоврядуваннящодо проведенняробіт ізземлеустрою (утому числіпри розробленнімістобудівної документації); б)укладених договорівміж юридичнимичи фізичнимиособами (землевласникамиі землекористувачами)та розробникамидокументації ізземлеустрою; в)судових рішень. Рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про надання дозволу на розробку документації із землеустрою приймається виключно у строки та лише у випадках, передбачених цим Законом таЗемельним кодексом України. Зазначене рішення надається безоплатно та має необмежений строк дії (ст. 22 Закону України «Про землеустрій»).

Погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленомуЗемельним кодексом України,цим Законом(ст.30Закону України«Про землеустрій»). Проектиземлеустрою щодовідведення земельнихділянок розробляютьсяу разіформування новихземельних ділянокіз земельдержавної,комунальної власності(крімвипадків формуванняземельних ділянокза іншоюдокументацією ізземлеустрою)та уразі зміницільового призначенняземельних діляноку випадках,визначених законом.Проекти землеустроющодо відведенняземельної ділянкитакож можутьпередбачати поділ,об`єднання земельнихділянок,які перебуваютьу власностіоднієї особи. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122Земельного кодексуУкраїни,або власникомземельної ділянкиприватної власностіє однаособа. Проектземлеустрою щодовідведення земельноїділянки включає:а)пояснювальну записку;б)матеріали геодезичнихвишукувань таземлевпорядного проектування(уразі формуванняземельної ділянки);в)розрахунок розмірувтрат сільськогосподарськогота лісогосподарськоговиробництва (увипадках,передбачених законом);г)розрахунок розмірузбитків власниківземлі таземлекористувачів (увипадках,передбачених законом);ґ)перелік обмеженьу використанніземельної ділянки; д)кадастровий планземельної ділянки. У разі формування земельної ділянки чи зміни цільового призначення земельної ділянки для потреб, пов`язаних із забудовою, до проекту додається витяг із відповідної містобудівної документації із зазначенням функціональної зони території, в межах якої розташована земельна ділянка, та обмежень у використанні території для містобудівних потреб. Ці вимоги не поширюються на випадки, якщо відповідно до закону передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб може здійснюватися за відсутності зазначеної містобудівної документації (ст. 50 Закону України «Про землеустрій»).

Земельній ділянці,відомості прояку внесенідо Державногоземельного кадастру,присвоюється кадастровийномер. Кадастровийномер земельноїділянки єїї ідентифікаторому Державномуземельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України. Кадастрові номери земельних ділянок зазначаються у рішеннях органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування про передачу цих ділянок у власність чи користування, зміну їх цільового призначення, визначення їх грошової оцінки, про затвердження документації із землеустрою та оцінки земель щодо конкретних земельних ділянок (ст. 16 Закону України «Про державний земельний кадастр»).

Відповідно дост.2Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» місцевесамоврядування вУкраїні -це гарантованедержавою правота реальназдатність територіальноїгромади -жителів селачи добровільногооб`єднання усільську громадужителів кількохсіл,селища,міста -самостійно абопід відповідальністьорганів тапосадових осібмісцевого самоврядуваннявирішувати питаннямісцевого значенняв межахКонституції ізаконів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Місцеве самоврядуванняв Україніздійснюється напринципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднаннямісцевих ідержавних інтересів; виборності; правової,організаційної таматеріально-фінансовоїсамостійності вмежах повноважень,визначених цимта іншимизаконами; підзвітностіта відповідальностіперед територіальнимигромадами їхорганів тапосадових осіб; державноїпідтримки тагарантії місцевогосамоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно ч.1ст.5Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» системамісцевого самоврядуваннявключає: сільську, селищну, міську раду.

Первинним суб`єктоммісцевого самоврядування,основним носіємйого функційі повноваженьє територіальнагромада села,селища,міста.Територіальні громадив порядку,встановленому законом,можуть об`єднуватисяв однусільську,селищну,міську територіальнугромаду,утворювати єдиніоргани місцевогосамоврядування таобирати відповідносільського,селищного,міського голову. Територіальні громади села, селища, міста, що добровільно об`єдналися в одну територіальну громаду, можуть вийти із складу об`єднаної територіальної громади в порядку, визначеному законом (ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень (ст. 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно доположень ст.25Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесеніКонституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно допунктів 15,34ст.26Закону України«Про місцевесамоврядування вУкраїні» виключнона пленарнихзасіданнях сільської,селищної,міської радивирішуються такіпитання: скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідаютьКонституціїчи законамУкраїни,іншим актамзаконодавства,рішенням відповідноїради,прийнятим умежах їїповноважень; вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних

Суд зазначає, що місцеве самоврядування є однією із фундаментальних основ конституційного ладу України. Місцеве самоврядування є специфічною форму здійснення Українським народом своєї влади публічну владу територіальної громади. Виходячи з цього місцеве самоврядування це система організації та діяльності місцевих жителів на відповідній території, яка являє собою сукупність різноманітних органів та інститутів. Ця сукупність функціонує, як єдиний цілісний механізм, центральною, провідною ланкою котрого є територіальна громада.

Територіальна громада проголошується первинним, центральним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень.

В розумінні ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування вправі приймати лише рішення в межах своїх повноважень та під свою відповідальність. Рішення органів місцевого самоврядування є важливою нормативною умовою функціонування територіальної громади та органів місцевого самоврядування.

В ОсновномуЗаконіст.19Конституції Українизаконодавецьзакріпив,що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З аналізу даної норми права слідує, що встановлення до органів місцевого самоврядування саме типу законності правового регулювання є закономірним. В умовах правової держави він (порядок) є найбільш оптимальним способом впорядкування діяльності органів місцевого самоврядування. Він (порядок) забезпечує введення владних функцій у законні рамки і тим сам істотно обмежує можливе свавілля з боку органу місцевого самоврядування.

Визначення такого порядку є притаманним для сучасної правової держави.

Зазначена Конституційна норма насамперед є правовою гарантією забезпечення основних прав і свобод особистості.

Органи місцевого самоврядування повинні діяти у спосіб визначений законом, а саме у визначенні законом в їх компетенції, а саме те, яким чином здійснюється дії або бездіяльність, спрямована на реалізацію владних повноважень. Здійснюючи такі дії, органи місцевого самоврядування можуть спиратись тільки на компетенційні права і обов`язки та використовувати у своїй діяльності ті засоби, форми, прийоми, що передбачені законодавством.

Спірна земельна ділянка з набранням чинності п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України віднесена до земель комунальної власності, а функції власника та розпорядника щодо неї належать Підвисоцькій сільській раді, як представницькому органу територіальної громади.

З огляду на наведене суд констатує, що передана Підвисоцькою сільською радою Голованівського району Кіровоградської області земельна ділянка з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 у власність відповідачці ОСОБА_3 частково розташована в межах прибережної захисної смуги р. Синюха, на що вказують докази, на які суд послався вище.

В розумінні ч. 3 ст. 82 ЦПК України відомості з Публічної кадастрової карти України не потребують доказуванню.

Судом не встановлено обставин, які би спростовували не знаходження частини переданої у власність земельної ділянки в прибережній захисній смузі та невідповідність відомостей з Публічної кадастрової карти України фактичному стану ані на цей час, ані на час отримання відповідачкою вказаної земельної ділянки.

Тобто Підвисоцька сільська рада Голованівського району Кіровоградської області, передаючи у власність відповідачці ОСОБА_3 земельну ділянку, повинна була врахувати наявність прибережної захисної смуги, виходячи із положень ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Затвердження проекту здійснювалося за правилами ст. ст. 116, 118, 121, 122 ЗК України, за якими, зокрема, набуття права на землю громадянами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність, у тому числі, одержання земельних ділянок в межах норм безоплатної приватизації для цілей ведення особистого селянського господарства з розробленням проекту землеустрою, водночас частинами 10 та 11 ст. 118 ЗК України передбачено можливість прийняття органом місцевого самоврядування відмови у передачі земельної ділянки у власність або залишення такого клопотання без розгляду, які можуть бути оскаржені до суду та такий спір вирішується в судовому порядку. При цьому законодавець не обмежує суб`єкта владних повноважень розпорядника землі конкретною підставою для відмови у надання земельної ділянки у власність.

З урахуванням викладеного, на переконання суду, рішення Підвисоцької сільської ради від 25.01.2022 року № 1390 прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є недійсним, оскільки частина земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_3 , знаходиться у прибережній захисній смузі р. Синюха, тобто на землях водного фонду, а такі землі до приватної власності передаватися не можуть, можуть надаватись лише в оренду.

На погляд суду, Підвисоцька сільська рада Голованівського району Кіровоградської області під час затвердження технічної документації відповідачці ОСОБА_3 . поверхово, неґрунтовно, швидкоруч віднеслась до вивчення проекту землеустрою, в результаті чого допустивши помилкове ухвалення рішення і передання у власність 2,0000 га земельної ділянки з частиною прибережної смуги (не враховуються розмір всієї земельної ділянки, враховується саме її розташування).

Разом з тим суд відмічає, що за клопотанням прокурора з цивільної справи №394/648/23 за позовом заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_6 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - відділ у Кагарлицькому районі головного управління Держгеокадастру у Київській області про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки було витребувано рішення Підвисоцької сільської ради №2085 від 08.05.2024 року про скасування рішень № 891 від 20.08.2021 року «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» та рішення № 1390 від 25.01.2022 року «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам», яке безпосередньо стосується даної справи.

Стосовно цього суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас, у ст. 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 №7-рп /2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Разом з тим, суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: а) відсутність факту виконання рішення, що скасовується; б) відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Натомість ключовим питанням у контексті можливості скасування органом місцевого самоврядування свого владного управлінського рішення, є визначення того, яким за своєю правовою природою є відповідний акт: нормативним чи ненормативним.

Слід зазначити, що ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Отже, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Суд вказує, що в даному цивільному провадженні рішення Підвисоцької сільської ради № 2085 від 08.05.2024 року не оспорюється не визнається недійсним, та є підтвердженням факту скасування оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування № 1390 від 25.01.2022 року.

Оскільки на даний час оспорюване рішення скасовано то, на погляд суду, відсутній предмет спору, стосовно заявленої прокурором позовної вимоги про визнання рішення №1390 від 25.01.2022 року недійсним.

Але разом з тим, станом на час звернення прокурора до суду 31.08.2023 року зазначене рішення органу місцевого самоврядування було чинним.

Відсутність предмета спору дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона (підстава) полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування.

Таким чином, сам по собі факт скасування оспорюваного рішення може бути наслідком відмовити в задоволенні заявленої позовної вимоги, а не закриття провадження у справі, оскільки прокурором заявлено інші вимоги, які є похідними від основної вимоги про визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним.

При наявності рішення від 25.01.2022 року № 1390 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у власність громадянам» відповідачка ОСОБА_3 «де юре» оформила своє право власності на земельну ділянку та відповідно за обставин, які їй не були відомі (розташування частини земельної ділянки в прибережній смузі, прокурором не доведено протилежного) уклала договір оренди земельної ділянки.

На це суд вказує наступне.

Так відповіднодо ст.15ЦК України кожнаособа маєправо назахист свогоцивільного правау разійого порушення,невизнання абооспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захистуцивільних правта інтересівможуть бути: визнання правочину недійсним (п. 2 ч. 2 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Оскільки спірна земельна ділянка частково розташована в межах прибережної захисної смуги р. Синюха, набуття якої у приватну власність заборонено, а оренда дозволяється лише за рішенням органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування для цілей визначених ст. 59 ЗК України та з урахуванням правил ст. 61 ЗК України, договір оренди земельної ділянки від 11.04.2023 року між сторонами ОСОБА_3 та ТОВ агрофірма «Копенкувате» підлягає визнанню недійсним, оскільки такий договір суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, а особа орендодавець, яка вчинила правочин, не має необхідного обсягу цивільної дієздатності щодо розпорядження землями водного фонду.

Суд вказує, що протиправне зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України та державна реєстрацію права власності на неї за приватною особою не є пов`язаним з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, власником земель водного фонду продовжує залишатися Український народ, а права власника щодо неї здійснює територіальна громада.

Підвисоцька територіальна громада не виражала свою волю на зміну цільового призначення землі із земель водного фонду на землі сільськогосподарського призначення, передачу у приватну власність ОСОБА_3 частини прибережної захисної смуги р. Синюха та надання цієї землі в оренду відповідачу ТОВ Агрофірма «Копенкувате».

А тому, на погляд суду, договір оренди земельної ділянки від 11.04.2023 року, укладений між відповідачами ОСОБА_3 та ТОВ Агрофірма «Копенкувате» порушує вимоги ст. 59, ст. 61 ЗК України, ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України та суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, а особа (орендодавець), яка його вчинила не володіє необхідним обсягом цивільної дієздатності, оскільки за законом не може бути власником спірної земельної ділянки водного фонду та здійснювати розпорядження нею. За цих умов оспорюваний договір підлягає визнання недійсним.

Згідно ст. 26 вказаного Закону, за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Тож чинна редакція цієї норми встановлює такі способи судового захисту порушених прав та інтересів особи: 1) судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; 2) судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; 3) судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи викладене, для забезпечення ефективного захисту права власника (територіальної громади) щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 необхідним є задоволення позовних вимог прокурора в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_3 та речового права оренди ТОВ Агрофірма «Копенкувате» на зазначену ділянку.

Такий спосіб судового захисту, як скасування судом державної реєстрації прав на нерухоме майно у практичному аспекті зможе забезпечити і гарантувати позивачу відновлення порушеного права (висновок Касаційного цивільного суду Верховного Суду у справі № 450/441/19 від 17.08.2022 року).

Справедливий баланс між суспільним і приватним інтересами у цій справі не порушений з огляду на таке.

Спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, а її власником залишається Український народ, частиною якого є Підвисоцька сільська територіальна громада.

Стосовно подання представником відповідача клопотань про визнання доказів недопустимими суд, приходить до висновку, що вони (клопотання) не обґрунтовані та такі, що не заслуговують на увагу, подані прокурором докази по цивільній справі відповідають критеріям, належності, допустимості, достовірності та достатності належним чином оформлені та скріплені печатками, а викладені в клопотаннях підстави не спростовують висновків суду.

Суд окремо зазначає, що представник відповідача Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області не надав суду жодного доказу на спростування обставин, викладених прокурором у позовній заяві.

Окрім того, суд звертає увагу Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, що після набрання даним рішенням законної сили, та не повернення їй (раді) відповідачкою, або іншими особами оспорюванної земельної ділянки, вона (рада) вправі звернутись до суду з цивільним позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, про часткове задоволення позовних вимог, як обґрунтовано в мотивувальній частині цього рішення.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України суд приходить до висновку про стягнення всієї суми витрат, понесених прокуратурою при зверненні до суду з одного відповідача Підвисоцької сільської ради, оскільки саме на підставі її помилкового рішення було передано у власність земельну ділянку відповідачці ОСОБА_3 .

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 3, 14, 19, 129, 1311 , 144, Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про державний земельний кадастр», Законом України «Про землеустрій», Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст.1, 2, 7, 15, 23, 24 Закону України «Про прокуратуру», ст. ст. 15,16, 203, 215, 216, 236 ЦК України, ст. ст. 4, 88, 89, ВК України, ст. ст. 1, 2, 3, 4, 12, 18, 20, 21, 22, 58, 59, 60, 61, 78, 79, 80, 81, 83, 116, 118, 121,122, 152, 186 ЗК України, ст. ст. 2, 4, 5, 10, 30, 141, 258, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов заступника керівника Кіровоградської обласноїпрокуратури до Підвисоцької сільської ради Голованівського району Кіровоградської області, ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Копенкувате», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору відділ уНікопольському районіМіськрайонного управлінняу Нікопольськомурайоні там.Нікополі Головногоуправління Держгеокадаструу Дніпропетровськійобласті про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним договору, скасування державної реєстрації речового права та скасування державної реєстрації земельної ділянки задовольнити частково.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки № б/н від 11.04.2023, укладений між ОСОБА_3 та товариством з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632 площею 2 га.

Скасувати державну реєстрацію речового права власності ОСОБА_3 , номер запису про речове право 48196697 та іншого речового права права оренди товариства з обмеженою відповідальністю АГРОФІРМА «КОПЕНКУВАТЕ» номер запису про інше речове право 49930709, на земельну ділянку з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2648408435020.

Скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 3523684200:02:000:1632, площею 2 га, вчинену 27.09.2021 у Державному земельному кадастрі.

Стягнути з Підвисоцької сільськоїради на користь Кіровоградської обласноїпрокуратури судові витрати в розмірі 10736 /десятьтисяч сімсоттридцять шість/ гривень на розрахунковий рахунок UA848201720343100001000004600 в банку Державна Казначейська служба України, м. Київ МФО 820172, код класифікації видатків бюджету 2800, отримувач Кіровоградська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910025.

В решті позовних вимог відмовити.

Ідентифікаційні дані учасників:

Кіровоградська обласна прокуратура, місце знаходження проспект Європейський, 4 м. Кропивницький, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 02910025.

Підвисоцька сільська рада Голованівського району Кіровоградської області, місце знаходження с. Підвисоке Голованівського району Кіровоградської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 04367080.

ОСОБА_3 , місце реєстрації АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма «Копенкувате», місце знаходження вул. Миру, 8 с. Копенкувате Голованівського району Кіровоградської області код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 32721223.

Відділ уНікопольському районіМіськрайонного управлінняу Нікопольськомурайоні там.Нікополі Головногоуправління Держгеокадаструу Дніпропетровськійобласті місце знаходження вул. Станіславського, 24-Б м. Нікополь Дніпропетровської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другійстатті 358 ЦПК України.

Копію даного рішення негайно після постановлення направити сторонам.

Повний текст рішення виготовлено 06 листопада 2024 року.

Суддя:


Суд	Новоархангельський районний суд Кіровоградської області
Дата ухвалення рішення	06.11.2024
Оприлюднено	07.11.2024
Номер документу	122816046
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку

Запорожець О. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 06.11.2024 по справі 394/757/23НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Судовий реєстр по справі —394/757/23

Рішення від 06.11.2024

Рішення
від 06.11.2024 по справі 394/757/23
НОВОАРХАНГЕЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ