Постанова

від 04.11.2024 по справі 470/86/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

04.11.24

22-ц/812/1561/24

Єдиний унікальний номер судової справи 470/86/24

Номер провадження 22-ц/812/1561/24

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

04 листопада 2024 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,яка поданаїї представником адвокатомКозиревич ОксаноюСергіївною, рішення, яке ухвалено Березнегуватським районним судом Миколаївської області 09 серпня 2024 року, під головуванням судді Орлової С.Ф., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування Березнегуватської селищної ради, Служба у справах дітей Березнегуватської селищної ради, Служба у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Орган опікита піклуванняБерезнегуватської селищноїради, про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Батько дитини з лютого 2020 року проживає окремо та жодного разу за цей період не приїзжав до сина. Жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової або будь-якої іншої участі у вихованні дитини.

Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 . Дитина на даний час знаходиться на повному утриманні позивача.

Зазначено, що ОСОБА_2 жодним чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами і інтересами дитини, станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини як складову виховання; не спілкується з дитиною зовсім; не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню дитиною загальновизнаних норм моралі й поведінки в суспільстві; не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, що шкодить інтересам сина.

Зазначені факти, на думку позивача, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини батьком, свідомого нехтування ним своїми батьківськими обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення до своїх батьківських обов`язків.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою судді Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 02 лютого 2024 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Березнегуватської селищної ради, про позбавлення батьківських прав та призначено підготовче судове засідання по справі (том 1 а.с.42).

Відповідач ОСОБА_2 надав до суду заяву, в якій з позовними вимоги не погодився. Зазначав, що підстав для позбавлення його батьківських прав немає. Він сплачує аліменти, а позивач забороняє спілкуватися та бачитися з дитиною, попри його бажання (том 1 а.с.51).

Ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 14березня 2024 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Службу у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації (том 1 а.с.67).

Ухвалою Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 04квітня 2024 року замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Службу у справах дітей Миколаївської районної державної адміністрації на належну Службу у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради (том 1 а.с.90).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 09серпня 2024 року у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на відповідача, адже позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька на краще неможливо, і лише за наявності вини в його діях, водночас докази у цій справі не дають підстав для однозначного висновку стосовно підтвердження цих обставин.

З досліджених районним судом матеріалів справи убачається, що відповідач має бажання та наміри підтримувати стосунки з сином, при цьому позивачем не надано достатніх доказів наявності умислу в його діях щодо невиконання своїх батьківських обов`язків з виховання та утримання дитини, або що він становить реальну загрозу дитині, її здоров`ю та психічному розвитку.

Також, суд першої інстанції вважав, що висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав є недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому наведено лише умови проживання і навчання дитини та загальні формулювання про невиконання відповідачем батьківських обов`язків через те, що він тривалий час не бачиться з сином. Разом з тим, у висновку не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Козиревич О.С., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі позивач посилається на ті ж самі обставини та доводи, які вона зазначала в позовній заяві.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає в повному обсязі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому,в порядкуцивільного судочинства,виходячи ізйого загальнихзасад пронеприпустимість свавільноговтручання усферу особистогожиття людини;судовий захистцивільного правата інтересу;справедливість,добросовісність тарозумність,перш завсе регулюютьсяособисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

При вирішенні цього спору суд, керуючись принципом верховенства права, розглядає справу відповідно до Конституції України; норм сімейного законодавства; міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.10 ЦПК України).

Конституція України забороняє втручання в особисте і сімейне життя фізичних осіб, крім випадків, передбачених нею (статті 32), та проголошує, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51).

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27лютого1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в як найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.12Закону України«Про охоронудитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно зі ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ч.8 ст.7СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

За положеннями ч.ч.2,4 ст.155СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Зі зміступп.2-5ч.1ст.164СК Українивбачається,що судможе постановитирішення пропозбавлення батьківськихправ,у випадках,коли батькиухиляються відвиконання своїхобов`язків повихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний ідуховний розвитокдитини,її навчання,підготовку досамостійного життя,зокрема:не забезпечуютьнеобхідного харчування,медичного догляду,лікування дитини,що негативновпливає наїї фізичнийрозвиток якскладову виховання;не спілкуютьсяз дитиноюв обсязі,необхідному дляїї нормальногосамоусвідомлення;не надаютьдитині доступудо культурнихта іншихдуховних цінностей;не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені умови, як кожну окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, тобто свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

При цьому слід зазначити, що за положенням ч.6 ст.19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, а тому не може бути безумовною підставою для задоволення позову та позбавлення батьків батьківських прав.

Також, Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі №127/31288/18, від 29січня 2020 року у справі №643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі №712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі №640/15049/17, від 13березня 2019 року у справі №631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі №331/5427/17, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/1.

До того ж, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166СКУкраїни). Вказаний захід впливу підлягає застосуванню лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07грудня 2006 року (заява №31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

Статтею 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ передбачено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Законом України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року закріплене право кожної дитини проживати в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків (ст.111 вищевказаного Закону України), а також наголошено, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини, та визначено обов`язок держави надати батькам допомогу у виконанні ними своїх обов`язків щодо виховання дітей (ст.112 вищевказаного Закону України).

Європейський Суд з прав людини при розгляді конкретних справ неодноразово наголошував, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції, якщо воно не відповідає законним цілям і не може вважатися «необхідним у демократичному суспільстві».

Фактичне розірвання сімейних зв`язків, що означає позбавлення дитини її коріння, може бути виправдане лише за виняткових обставин, має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини. Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. Сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (справа «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, п.39,47-50 та інші справи, зазначені в цьому рішенні).

В світлі зазначених норм міжнародного та національного законодавства, у даній справі необхідно визначити наступне: чи є доведеним факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх батьківських обов`язків; чи є залишення у ОСОБА_2 батьківських прав насправді небезпечним для життя, здоров`я і морального виховання дитини; чи є ці обставини винятковими, а розірвання сімейних стосунків єдиним способом їх розв`язання; чи надавалась ОСОБА_2 конкретна цільова підтримка.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.32,33).

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 23жовтня 2020 року шлюб між сторонами розірвано (том 1 а.с.26-28).

15 січня 2021 року державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Корабельний ВДВС у місті Миколаєві) ОСОБА_5 відкрито виконавче провадження №64148122 з примусового виконання виконавчого листа №2/488/1213/20 (488/1860/20) виданого 06січня2021 року Корабельним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 аліментів на утримання неповнолітньої дитини сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх його видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно,починаючи з 01 липня 2020 року і до досягнення дитиною повноліття (том1а.с.9-10,24).

З листа Корабельного ВДВС у місті Миколаєві від 10 травня 2023 року №18035/20.13-37/3 вбачається, що на примусовому виконанні у вказаному відділі перебуває виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2/488/1213/20 (488/1860/20) від 06січня2021 року, виданого Корабельним районним судом міста Миколаєва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку починаючи з 01липня 2020 року до повноліття дитини. Станом на 01 травня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів становить 106100 грн. 63 коп. (том1а.с.13-14,31).

Згідно з розрахунком заборгованості Корабельного ВДВС у місті Миколаєві від 31 серпня 2023 року №64148122 заборгованість по аліментам ОСОБА_2 за виконавчим листом №2/488/1213/20 (488/1860/20), виданим 06 січня 2021 року, станом на 31серпня2023 року становить 120482грн. 63 коп. (том 1 а.с.29-30).

22 березня 2024 року до районного суду надійшов висновок органу опіки та піклування Березнегуватської селищної ради за вих.№779/06-18. Зі вказаного висновку убачається, що на засідання комісії з питань захисту прав дитини Березнегуватської селищної ради ОСОБА_1 не з`явилась. У телефонній розмові повідомила, що вона наполягає на позбавлені батьківських прав батька ОСОБА_7 , оскільки він не займається вихованням дитини та не бачиться з ним. На запитання чому вона не дозволяє відповідачу бачитись з сином відповідала, що він говорить непристойні слова, не платить аліменти, а ОСОБА_7 взагалі не пам`ятає батька. Поки ОСОБА_2 не виплатить усю суму заборгованості по аліментам, вона не дозволить відповідачу бачитись із сином.

ОСОБА_2 комісії пояснив, що після розірвання шлюбу він спілкувався з сином, приходив в гості, брав сина на дитячий майданчик та грався з ним, купував йому солодощі та іграшки. ОСОБА_1 давав кошти для дитини, але не фіксував передачу грошей розписками, оскільки між ним та ОСОБА_1 була домовленість про його добровільну допомогу. Про стягнення з нього аліментів на дитину дізнався через півроку після отримання від Корабельного ВДВС у місті Миколаєві довідки від 31 серпня 2023 року, в якій зазначена заборгованість у розмірі 120 482 грн. 63 коп. На той час він мав тимчасові заробітки і не міг сплачувати їх. Наразі сплачує аліменти та заборгованість. Зазначав, що він бажає піклуватись про сина, спілкуватися та бачитися з ним, проводити з ним час та брати його на вихідні чи канікулярні дні, бачити як він зростає, цікавитись його життям та навчанням, підтримувати його матеріально.

21 лютого 2024 року комісією було здійснено виїзд у родину ОСОБА_2 для обстеження умов його проживання. У родині створено належні умови для нормального проживання та виховання дитини, що підтверджується актами обстежень житлово-побутових умов.

У зв`язку з вищевикладеним, комісія з питань захисту прав дитини виконавчого комітету при Березнегуватській селищній раді не вбачає підстав для позбавлення батьківських прав громадянина ОСОБА_2 відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (том1а.с.79-81).

30 травня 2024 року до районного суду надійшов висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зі вказаного висновку вбачається, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає із матір`ю ОСОБА_1 та заходиться на її повному утриманні. З часу розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 останній з сином не спілкується, не цікавиться здоров`ям та успіхами дитини. Станом на 20 травня 2024 року заборгованість ОСОБА_2 по аліментам на утримання дитини становить 149264 грн. 63 коп.

Службою у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради обстежені умови проживання малолітнього ОСОБА_3 та його родини. Матір`ю та вітчимом, якого ОСОБА_7 називає батьком, створені належні умови для проживання дитини.

Відповідно до довідки, наданої Миколаївською гімназією №54, в якій навчається ОСОБА_7 , мати та вітчим приділяють належну увагу вихованню дитини, відвідують батьківські збори та йдуть на контакт з класним керівником. Тато дитини жодного разу не відвідував батьківські збори та не спілкувався з класним керівником з питань освітнього процесу.

Згідно з соціально-психологічним висновком Миколаївського міського центру соціальних служб Артем, як свою сім`ю, сприймає себе, матір, чоловіка матері, сестру. Стосунки з рідним батьком є невизначеними, оскільки дитина досить тривалий час з ним не спілкується, не має спогадів про нього. Образ батька начебто відсутній у внутрішньому світі дитини, між ними спостерігається відсутність психоемоційного зв`язку та взаємодії, оскільки ОСОБА_7 з батьком не бачиться. З боку батька не відчувається захисту, підтримки та поваги. Має прив`язаність до матері.

До Служби у справах дітей адміністрації Корабельного району Миколаївської міської ради з питань спілкування або врегулювання зустрічей з сином громадянин ОСОБА_2 жодного разу не з`являвся та не телефонував.

У висновку зазначено, що вказані факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення ОСОБА_2 від виховання своєї дитини.

Питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно дитини розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дітей 23 травня 2024 року та службі рекомендовано підготувати проєкт висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виходячи з вищевикладеного, орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах малолітнього (том 1 а.с.130-132).

Згідно ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір про позбавлення батьківських прав, взявши до уваги вищенаведені положення закону та обставини конкретної справи, необхідно виходити з того, що при вирішенні вказаного питання необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком або матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько чи мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог про позбавлення батьківських прав відповідача посилалась на невиконання останнім батьківських обов`язків, а саме, що після розірвання шлюбу відповідач життям дитини не цікавиться, не навідує її та припинив будь-яке спілкування з сином, матеріальної допомоги не надає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не цікавиться її розвитком та досягненнями.

На думку колегії суддів, обставини, на які посилається ОСОБА_1 , як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого підтвердження. До того ж, у цій справі колегія суддів зауважує на необхідності врахування об`єктивних причин неможливості активної участі одного з батьків у житті дитини, зокрема, проживання в іншій місцевості, що може вказувати про недоведеність позивачем свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що відповідач умисно та злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Також, матеріали даної справи не свідчать про байдуже ставлення відповідача до забезпечення свого сина та до факту позбавлення батьківських прав.

Відсутні відомості і про дослідження органом опіки та піклування ефективності інших менш суворих альтернативних заходів впливу, ніж роз`єднання сім`ї, як того вимагають європейські стандарти для вирішенні питання пропорційності втручання у сімейне життя.

Аргументи апеляційної скарги про те, що відповідач протягом тривалого часу свідомо нехтує своїми батьківськими обов`язками, а саме: батьківського піклування та батьківської турботи до дитини не виявляє, станом здоров`я дитини не піклується, фізичний та моральний розвиток дитини не підтримує, необхідних умов для проживання дитині не забезпечує, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідача. Несплата відповідачем аліментів не є беззаперечним доказом наявності підстав для позбавлення його батьківських прав.

До того ж, посилання на те, що ОСОБА_2 не виконує свої батьківські обов`язки не можуть бути підставною скасування судового рішення, оскільки простої бездіяльності з боку батька дитини недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав.

Щодо висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , то суд першої інстанції правильно виходив з наступного.

У ч.ч.5,6 ст.19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Так, відповідно до вищевказаного висновку орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, вважає за доцільне постановити судове рішення, яким позбавити батьківських прав відповідача.

Підставою для винесення цього висновку зазначено той факт, що ОСОБА_2 ухиляється від виховання своєї дитини.

Разом з тим, суд першої інстанції правильно зазначив, що вказаний висновок має рекомендаційний характер, є недостатньо обґрунтованим, не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми обов`язками. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що при його винесенні не враховано заперечення батька дитини про позбавлення його батьківських прав.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що підстави, передбачені ч.1 ст.164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини, відсутні. Батько бажає спілкуватись та піклуватися про дитину, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Доказів, які свідчать про постійне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини, його винної поведінки, свідомого нехтування своїми обов`язками, суду не надано. Також не доведено неможливості зміни поведінки батька у кращій бік.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції суду апеляційної інстанції позивачем не надано.

За такого, з урахуванням як найкращих інтересів дитини, бажання відповідача ОСОБА_2 брати участь у вихованні сина та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення його батьківських прав, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Інші докази ж та обставини, на які посилається позивач у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п.«в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційнускаргу ОСОБА_1 ,яка поданаїї представником адвокатомКозиревич О.С.,залишено беззадоволення,підстав длянового розподілусудових витрат,понесених узв`язку зрозглядом справиу судіпершої інстанції,а такожрозподілу судовихвитрат,понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,яка поданаїї представникомадвокатом КозиревичОксаною Сергіївною, залишити без задоволення.

Рішення Березнегуватського районногосуду Миколаївськоїобласті від09серпня2024року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 06 листопада 2024 року