Постанова

від 24.10.2024 по справі 523/4224/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4048/24

Справа № 523/4224/23

Головуючий у першій інстанції Мурманова І.М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙСУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.10.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка І.А.,

при секретарі: Узун Н.Д.,

за участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 ,

переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Керуючої Житлово-будівельним кооперативом «Суворовський-8» Ковальчук Ольги Володимирівни про визнання протиправною бездіяльність керуючої та зобов`язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и в:

07 березня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до Керуючої Житлово-будівельним кооперативом «Суворовський-8» Ковальчук Ольги Володимирівни з позовними вимогами про визнання протиправною бездіяльність керуючої та зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що вона 02 лютого 2023 року звернулась із листом до відповідача з питання надання їй відповіді щодо невиконання останніми службових обов`язків і порушення умов Статуту ЖБК «Суворовський-8» (далі ЖБК «Суворовський-8»). Позивачка зазначає, що відповіді на звернення у встановлений строк не отримала.

На підставі викладеного позивачка просила суд визнати протиправною бездіяльність Керуючої ЖБК «Суворовський-8» Ковальчук О.В., щодо ненадання відповіді на звернення від 01.02.2023 та зобов`язати Керуючу ЖБК «Суворовський-8» Ковальчук О.В., надати обґрунтовану відповідь на звернення згідно умов Статуту ЖБК «Суворовський-8» та згідно договору 135.

13 липня 2023 року керуюча ЖБК «Суворівський-8» Ковальчук О.В. надала суду відзив на позовну заяву, у якому просила суд відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачка звернулась до суду з питання визнання протиправною бездіяльності відповідача, що полягає у ненаданні відповіді на звернення позивача від 02.02.2023, а також зобов`язання відповідача надати обґрунтовану відповідь на вказане звернення, згідно умов статуту ЖБК «Суворівський-8» та договору. Підставами звернення до суду позивачка обґрунтувала порушення її права щодо комфортного життя, з підстав пошкодження її майна шляхом затоплення, що відбулось з квартири розташованої поверхом вище, саме з квартири АДРЕСА_1 , що у свою чергу призвело до матеріальних збитків. Відповідач зазначає, що згідно з рішенням Конституційного суду України основними ознаками наявності інтересу у певної особи, є наступні чинники: будь-який інтерес повинен бути реально спрямованим на отримання матеріальних та/або нематеріальних благ; мета будь-якого інтересу повинна бути спрямована на задоволення індивідуальних чи колективних потреб; інтерес, як такий, не повинен суперечити Конституції і Законам України, та мати справедливий і добросовісний характер. Спосіб захисту, що вимагається законом або договором повинен бути ефективним як у законі, так і практиці. Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до ст. 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Відповідач вказує, що за змістом позовної заяви позивачка посилається на порушення права на комфортне життя шляхом затоплення квартири та вимагає надання обґрунтованої відповіді, при цьому позивачка не вказує, яким чином надання обґрунтованої відповіді на звернення призведе до відновлення її порушеного права щодо відшкодування витрат на проведення ремонтних робіт. Позивачкою до позову надано лише копію звернення та фіскальний чек за поштовим відправленням, без додання листа опису, а відтак даний доказ не є підтвердження того, що позивачка надіслала відповідачу саме вказане звернення, крім іншого наявні документи не дають можливості встановити факт отримання відповідачем вказаного звернення, дату його отримання та відповідно підстав для надання відповіді у строки встановлені законодавством. Відповідач також зазначила, що за результатами розгляду цивільної справи №523/20769/21 позивачка висновків не зробила, однак, прийняла рішення звернення до суду із позовом штучного характеру з метою цькування керівництва. У справі про відшкодування шкоди внаслідок затоплення квартири була надана правова оцінка позовних вимог щодо затоплення, а відтак, дані позовні вимоги не є такими, що будуть спрямовані на відновлення порушеного становища позивачки. З урахуванням викладеного представник відповідача зазначила, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню (а.с. 48-54).

До відзиву на позовну заяву представник відповідача надала докази на підтвердження обставин, що в ньому викладені та докази на підтвердження обставин викладених у відзиві (а.с. 55-68).

17 липня 2023 року позивачка ОСОБА_1 надала суду заперечення на відзив на позовну заяву, у яких переписала положення статуту та зазначила, що відмова відповідача в отриманні заяви-звернення свідчить, що відповідач не бажає надавати відповідь на звернення, що свідчить про не бажання відповідача виконувати свою роботу (а.с. 70-76).

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити з підстав, що викладені у позові. Додатково суду пояснила, що після затоплення її квартири вона так і не отримала відповіді від відповідача хто саме затопив її квартиру. При обстеженні квартири АДРЕСА_1 фактів затоплення виявлено не було, однак, виконавець послуг, тобто відповідач у справі не надав позивачці вичерпної відповіді на звернення від 02.02.2023.

Представник відповідача, Керуюча ЖБК «Суворовський-8», ОСОБА_2 зазначила, що відповідач позовні вимоги не визнає та вважає, що з її сторони не було вчинено жодних дій щодо порушення прав позивачки, як власника квартира, зазначила, що зважаючи на вік позивачки, відповідач намагався в позасудовому порядку вирішити з позивачем ситуацію, яка виникла у її квартирі, однак, позивачка виявила бажання звернутись до суду, просила врахувати, що затоплення, як такого взагалі не було, про що є рішення суду, мокра стіна в квартирі, є насідком утворення конденсату, просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Керуючої ЖБК «Суворовський -8» Ковальчук Ольги Володимирівни про визнання протиправною бездіяльність керуючої та зобов`язання вчинити певні дії залишено без задоволення. Судові витрати понесені з розглядом справи залишено за позивачкою.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити в нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, посилаючись порушення судом норм процесуального та матеріального права.

В судове засідання, призначене на 24 жовтня 2024 року об 14 год 20 хв з`явились: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 ..

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи наведені у апеляційній скарзі, відзиві керуючої ЖБК«Суворовський-8», ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах1та 2статті 367ЦПК Українизазначено,що судапеляційної інстанціїпереглядає справуза наявнимив нійі додатковоподаними доказамита перевіряєзаконність іобґрунтованість рішеннясуду першоїінстанції вмежах доводівта вимогапеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожному гарантується право звернутись із конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, установлених цією Конституцією, та у порядку, визначеному законом.

Кожен має право після використання всіх національних засобів юридичного захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевогосамоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Згідно статті 1 Закону України «Про звернення громадян», в редакції чинної на час розгляду справи, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до статті 14 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, посадові особи зобов`язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (частина 1 статті 15 Закону).

Судом першої інстанції встановлено, що позовні вимоги позивачки зводяться до надання обґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 від 01.02.2023 з приводу встановлення конкретної особи, яка здійснила на думку позивачки затоплення її квартири, що полягає в складанні акту про затоплення, саме така думка щодо заявлених позовних вимог була висловлена позивачкою в судовому засіданні, яке відбулось 22 серпня 2023 року (а.с. 84).

Матеріали справи містять копію заяви-звернення позивачки ОСОБА_1 від 02.02.2023 (а.с. 156-157).

Крім іншого, судом досліджувалася копія журналу вхідної кореспонденції ЖБК «Суворівський-8», згідно якої в журналі за порядковим номером №71 від 06.02.2023 міститься запис про надання заяви ОСОБА_1 як заява про повторне обстеження, розбирання і надання відповіді (а.с. 123).

Таким чином, судом відхилені твердження відповідача щодо не отримання відповідачем заяви/звернення та відповідно відсутність підстав з надання відповіді на звернення.

Разом із цим, суд зазначив, що в матеріалах справи (а.с. 97-98) міститься акт обстеження стану житлового приміщення від 04.07.2021 за №1, складений комісією по залиттю квартири АДРЕСА_2 в складі керуючої ЖБК «Суворівський-8», ОСОБА_2 , сантехніка Майдаченко та члена правління, крім іншого, акт №2 про наслідки залиття житлового приміщення від 26.07.2021 (а.с. 99-100).

За вих. №315 від 08.09.2023 ЖБК «Суворівський-8» за підписом керуючої ЖБК «Суворівський-8» Ковальчук О.В. було направлено на адресу позивачки відповідь на заяву про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної залиттям вартири (а.с. 91-92). З огляду на надану відповідь відповідач повідомив позивачку про вжиті заходи з усуненні виявлених застарілих слідів залиття водою в приміщенні кухні, багатоквартирного будинку, у якому мешкає ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_2 . В листі зазначено про складання актів та вказано, що відповідач моральної шкоди позивачці не завдав, не отримував акти моральної шкоди зафіксовані поліцією чи швидкою допомогою. В листі відповіді вказано, що в даному випадку конденсат на сантехнічних трубах це природне явище, яке ЖБК не може відмінити. Від косметичного ремонту стіни на кухні над мийкою ОСОБА_3 відмовилась.

Отже, відповідач надав позивачці відповідь на звернення від 02.02.2023, яка датована 08 вересня 2023 року.

Тому, в даному випадку відповідач відповідь на звернення позивача/заявника від 02.02.2023 (отримана 06.02.2023) мав надати у встановленому Законом порядку, однак, матеріали справи міститься відповідь на звернення, яка у свою чергу датована 08.09.2023 (а.с. 91-92), що свідчить про порушення відповідачем строків на надання відповіді на звернення, разом із цим, дана відповідь на звернення є повна.

В матеріалах справи наявні листи позивачки до відповідача, які датовані липнем 2021 року (а.с. 19, 22), що свідчить про те, що позивачка неодноразово зверталась до відповідача зі зверненнями з приводу затоплення її квартири.

Спір між сторонами фактично виник в 2021 році з приводу затоплення квартири позивачки, разом із цим рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 травня 2022 року по справі №523/20769/21, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2022 року,позовні вимоги ОСОБА_1 до ЖБК «Суворовський-8» в особі керуючої Ковальчук О.В. про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної залиттям квартири залишено без задоволення (а.с. 58-64).

Даним судовим рішення встановлено, що ОСОБА_1 , проживає у приватизованій двокімнатній квартирі, за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить їй на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_4 від 04.05.1998.

08 липня 2021 року ЖБК «Суворовський-8» було отримано заяву від позивачки за вхідним № НОМЕР_1 , с проханням створити комісію по факту затоплення квартири АДРЕСА_2 .

26 липня 2021 року було створено комісію, для проведення обстеження стану житлового приміщення, складено акт обстеження стану житлового приміщення №2 від 26.07.2021, комісія встановила: застарілі плями залитої висохлої шпаклівки та шпалер по стінні 2 кв.м на 1 кв.м на межі стіни та стелі.

Судовим рішенням встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що саме протиправними діями або бездіяльністю ЖБК «Суворовський-8» стався залив квартири позивачки.

Таким чином, позивачкою не надано належних, достовірних та допустимих доказів причин залиття квартири та винності відповідача у цьому.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що в діях відповідача відсутній юридичний склад правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог.

За вказаних обставин, доводи та пояснення сторін щодо встановлення та спростування факту затоплення квартири позивачки судом до уваги не приймаються та не підлягають дослідженню, оскільки за даними позовними вимогами вже ухвалено рішення суду, та судом надано оцінку всім обставинам заявлених позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд вважав, що відповідачем на звернення позивачки були попередньо надані акти обстеження щодо затоплення квартири, крім іншого, обставини щодо затоплення квартири були досліджені судом першої та апеляційної інстанції, яким надана правова оцінка.

Заява від 02.02.2023, на яку позивачка не отримала відповіді у встановлені строки, не містить в собі конкретики, не місить конкретних вимог заяви щодо яких мають бути надані відповіді. В заяві викладені обставини щодо затоплення та не погодження позивачки з діями відповідача. Прописані норми Конституції України, норми статуту ЖБК та власні міркування позивачки щодо дій, які мали б бути вчинені.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини викладені позивачкою у позовній заяві, в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшли, спростовані матеріалами справи, а тому позов задоволенню не підлягає.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ізчастинами 1-4статті 10ЦПК України,суд прирозгляді справикерується принципомверховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України,законів України,міжнародних договорів,згода наобов`язковість якихнадана ВерховноюРадою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановленіКонституцієюта законамиУкраїни. Суд застосовує при розгляді справКонвенцію про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, щопроцесуальні гарантії, викладені устатті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися досуду зпозовом щодо своїх цивільних прав таобов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право насуд», вякому право надоступ досуду, тобто право ініціювати всудах провадження зцивільних питань становить один зйого аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року усправі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.2836, Series A№18). Крім того, порушення судового провадження саме пособі незадовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, якіє практичними та ефективними, а нетеоретичними абоілюзорними. Право надоступ досуду включає всебе нелише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було білюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати досуду цивільний позов без гарантії того, щосправу буде вирішено остаточним рішенням всудовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було бнеможливо детально описувати процесуальні гарантії, якінадаються сторонам усудовому процесі провадженні, яке єсправедливим, публічним ташвидким, негарантувавши сторонам того, щоїхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення усправах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003 року, та«Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1та 2статті 13ЦПК Українипередбачено,що судрозглядає справине інакшеяк зазверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістомстатей 12та 81ЦПК Україницивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті76ЦПК Українизазначено,що доказамиє будь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовують вимогиі запереченняучасників справи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи. Цідані встановлюютьсятакими засобами: 1)письмовими,речовими іелектронними доказами; 2)висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними єдокази,які містятьінформацію щодопредмета доказування. Предметомдоказування єобставини,що підтверджуютьзаявлені вимогичи запереченняабо маютьінше значеннядля розглядусправи іпідлягають встановленнюпри ухваленнісудового рішення. Сторонимають правообґрунтовувати належністьконкретного доказудля підтвердженняїхніх вимогабо заперечень. Судне бередо розглядудокази,що нестосуються предметадоказування. Судне бередо увагидокази,що одержаніз порушеннямпорядку,встановленого законом. Обставинисправи,які зазаконом маютьбути підтвердженіпевними засобамидоказування,не можутьпідтверджуватися іншимизасобами доказування. Достовірнимиє докази,на підставіяких можнавстановити дійсніобставини справи. Достатнімиє докази,які усвоїй сукупностідають змогудійти висновкупро наявністьабо відсутністьобставин справи,які входятьдо предметадоказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Однак, в порушення положень статей 12, 81, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не перевірив належним чином обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не надав правильної оцінки наявним у справі доказам та помилково застосував норми матеріального права.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленомустаттею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачкою ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що відповідач не надав позивачці відповідь на заяву від 01.02.2023 у встановлені законом строки.

У статті19Закону України«Про зверненнягромадян» зазначено,що органидержавної владиі місцевогосамоврядування,підприємства,установи,організації незалежновід формвласності,об`єднаннягромадян,медіа,їх керівникита іншіпосадові особив межахсвоїх повноваженьзобов`язані: об`єктивно,всебічно івчасно перевірятизаяви чискарги; уразі прийняттярішення прообмеження доступугромадянина довідповідної інформаціїпри розглядізаяви чискарги скластипро цемотивовану постанову; напрохання громадяниназапрошувати йогона засіданнявідповідного органу,що розглядаєйого заявучи скаргу; скасовуватиабо змінюватиоскаржувані рішенняу випадках,передбачених законодавствомУкраїни,якщо вонине відповідаютьзакону абоіншим нормативнимактам,невідкладно вживатизаходів доприпинення неправомірнихдій,виявляти,усувати причинита умови,які сприялипорушенням; забезпечуватипоновлення порушенихправ,реальне виконанняприйнятих узв`язкуз заявоючи скаргоюрішень; письмовоповідомляти громадянинапро результатиперевірки заявичи скаргиі сутьприйнятого рішення; вживатизаходів щодовідшкодування увстановленому закономпорядку матеріальнихзбитків,якщо їхбуло завданогромадянину врезультаті ущемленняйого правчи законнихінтересів,вирішувати питанняпро відповідальністьосіб,з винияких булодопущено порушення,а такожна проханнягромадянина непізніш яку місячнийтермін довестиприйняте рішеннядо відомаоргану місцевогосамоврядування,трудового колективучи об`єднаннягромадян замісцем проживаннягромадянина; уразі визнаннязаяви чискарги необґрунтованоюроз`яснитипорядок оскарженняприйнятого занею рішення; недопускати безпідставноїпередачі розглядузаяв чискарг іншиморганам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.

Як зазначено,у статті20Закону України«Про зверненнягромадян»,звернення розглядаютьсяі вирішуютьсяу термінне більшеодного місяцявід дняїх надходження,а ті,які непотребують додатковоговивчення,-невідкладно,але непізніше п`ятнадцяти дніввід дняїх отримання.Якщо вмісячний термінвирішити порушеніу зверненніпитання неможливо,керівник відповідногооргану,підприємства,установи,організації абойого заступниквстановлюють необхіднийтермін дляйого розгляду,про щоповідомляється особі,яка подалазвернення.При цьомузагальний термінвирішення питань,порушених узверненні,не можеперевищувати сорокап`ятиднів. Наобґрунтовану письмовувимогу громадянинатермін розглядуможе бутискорочено відвстановленого цієюстаттею терміну. Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не отримала відповідь на свою заяву від 01 лютого 2023 року у встановлені законом строки, але помилково відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначенінорми процесуальногота матеріальногоправа,роз`яснення Вищогоспеціалізованого судуУкраїни зрозгляду цивільнихі кримінальнихсправ,правової висновокВерховного Суду,застосовуючи Європейськуконвенцію зправ людинита практикуЄвропейського судуз правлюдини,з`ясовуючи вказаніобставини справи,що маютьсуттєве значеннядля правильноговирішення справи,та оцінюючиналежність,допустимість,достовірність наявниху справідоказів,на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів вважає, що відповідачем порушені права позивачки на відповідь у встановлений законом строк, отже у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її права підлягають захисту судом.

Тому, позовні вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню частково в частині визнання протиправною бездіяльність керуючої ЖБК «Суворовський-8» Ковальчук О.В. щодо ненадання відповіді на звернення ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 89, 263, 264, 265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, статті 40 Конституції України та статей 19, 20 Закону України «Про звернення громадян», у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про задоволення позову частково. В решті позовних вимог слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимогиОСОБА_1 до Керуючої Житлово-будівельним кооперативом «Суворовський-8» Ковальчук Ольги Володимирівни про визнання протиправною бездіяльність керуючої та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправноюбездіяльність КеруючоїЖитлово-будівельнимкооперативом «Суворовський-8»Ковальчук ОльгиВолодимирівни щодоненадання увстановлений закономстрок письмовоївідповіді назвернення ОСОБА_1 від 01 лютого 2023 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 05 листопада 2024 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк