Постанова

від 31.10.2024 по справі 752/13313/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 752/13313/23

провадження № 61-3296св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Волз Кепітал»;

третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ейві Інвестмент»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Лисканич Діани Валеріївни на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року у складі судді Чередніченко Н. П. та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Волз Кепітал» (далі - АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал»), третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Ейві Інвестмент» (далі - ТОВ «КУА «Ейві Інвестмент»), про стягнення коштів, визнання несправедливими окремих пунктів договору, зобов`язання вчинити певні дії, відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 26 червня 2020 року між ним та АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал», від імені, в інтересах та за рахунок якого на підставі договору про управління активами корпоративного інвестиційного фонду від 25 жовтня 2018 року діє ТОВ «КУА «Ейві Інвестмент», було укладено попередній договір № А36/А136 купівлі-продажу квартири, предметом якого є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу об`єкта - житлової квартири в об`єкті будівництва, на умовах, встановлених цим договором.

Відповідно до пунктів 1.1.1, 1.1.2 цього договору об`єкт будівництва - багатофункціональний комплекс на АДРЕСА_1 , будівництво якого здійснюється замовником - товариством з обмеженою відповідальністю «Віолія». Об`єкт - житлова квартира в об`єкті будівництва № 36, поверх 7, кількість кімнат - 3, загальна проєктна площа 117,1 кв. м. Запланований строк будівництва та прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва - перший квартал 2022 року.

Пунктом 2.2 цього договору передбачено, що сторони зобов`язуються в майбутньому укласти в належній формі та підписати основний договір, згідно з яким АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» передасть об`єкт у власність ОСОБА_1 в порядку, що встановлений цим договором та основним договором.

Пунктом 2.4 попереднього договору сторони визначили, що об`єкт передається АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» у власність ОСОБА_1 за основним договором, що посвідчується нотаріально, виключно після внесення ОСОБА_1 забезпечувального платежу у повному розмірі, згідно з цим договором (в тому числі, з врахуванням платежів відповідно до пункту 4.4 цього договору) прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію та реєстрації права власності АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» на об`єкт. В момент укладення основного договору кошти, сплачені ОСОБА_1 за цим договором, в повному обсязі зараховуються як оплата за таким основним договором.

У перший квартал 2022 року будівництво об`єкта не було закінчено, натомість позивач отримав повідомлення від 09 лютого 2023 року № 09/02-2023-1, яким АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» повідомило його про розірвання попереднього договору № А36/А136 купівлі-продажу квартири від 26 червня 2020 року.

На виконання умов вищевказаного договору позивач мав оплатити забезпечувальний платіж на загальну суму 175 650 доларів США, з яких позивач сплатив на рахунок АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» 85 120,02 доларів США, однак відповідач не повернув зазначені кошти після розірвання попереднього договору.

Крім того, умовами пунктів 7.2, 7.4, 7.5, 7.6, 7.7 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136 передбачено відповідальність сторін за порушення строків виконання грошових зобов`язань за цим договором, порушення його умов щодо оплати забезпечувального платежу, нездійснення оплати платежу у розмірі та строк, встановлені умовами цього договору, порушення запланованого строку завершення будівництва, однак ці умови є несправедливими у розумінні приписів статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив:

- звільнити його від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- стягнути з АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» на його користь грошові кошти в сумі 3 112 719,96 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 500 грн;

- визнати несправедливими та такими, що не підлягають виконанню умови пунктів 7.2, 7.4, 7.5, 7.6 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136;

- зобов`язати АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» повідомити через засоби масової інформації у строк 10 календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення про несправедливі умови, що передбачені пунктами 7.2, 7.4, 7.5, 7.7 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136.

Короткий зміст судових рішень

Ухвалою судді Голосіївського районного суду міста Києва від 05 липня 2023 року було відкрито провадження у справі та призначено її до судового розгляду в порядку загального позовного провадження.

За клопотанням представника відповідача ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Києва.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, щомісцезнаходження відповідача як юридичної особи згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань територіально відноситься до Дніпровського району міста Києва, а достатніх підстав для обрання суду за вибором позивача (альтернативна та/або виключна підсудність) з урахуванням предмету та підстав позову не встановлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 22 серпня 2023 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спір у цій справі виник саме з приводу нерухомого майна, тому має розглядатися за місцезнаходженням майна або основної його частини, тобто за правилами виключної підсудності.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу позову було відмовлено. Позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк п`ять днів з моменту отримання даної ухвали для усунення виявлених недоліків. Запропоновано позивачу подати документи та виправити недоліки, вказані в мотивувальній частині цієї ухвали, а саме: подати суду посилання на докази сплати судового збору за вимоги майнового характеру, у відповідності до заявленої ціни позову, в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не більше 13 420 грн, а також - за п`ять вимог немайнового характеру, тобто по 1 073,60 грн за кожну, що складає суму в розмірі 5 368 грн. Роз`яснено позивачу, що позов буде залишено без розгляду у випадку невиконання ухвали суду у встановлений строк.

За змістом вказаної ухвали місцевий суд виходив з того, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в цій справі.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.Роз`яснено позивачу його право на повторне звернення до суду після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду.

Ухвала місцевого суду мотивована тим, що 12 грудня 2023 року від ОСОБА_1 до суду надійшло клопотання про неможливість виконання ухвали суду від 11 грудня 2023 року, однак стороною позивача не надано посилань на докази сплати судового збору за вимоги майнового характеру, а також за п`ять вимог немайнового характеру. Оскільки провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк, то позовна заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Не погодившись з вищевказаною ухвалою місцевого суду, ОСОБА_1 оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року - без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 536,80 грн.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що норми Закону України «Про захист прав споживачів»не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в цій справі, тому позивач не звільнений від сплати судового збору. Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, ухвала суду першої інстанції, щодо залишення позовної заяви без розгляду з мотивів несплати позивачем судового збору у строк, наданий судом позивачу для усунення недоліків, постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального права і підстави для її скасування відсутні.

Оскільки заявник зазначав, що звільнений від сплати судового збору відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та апеляційним судом було відкрито провадження у справі без сплати заявником судового збору за подачу апеляційної скарги на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року, однак в ході розгляду справи було встановлено, що він не є споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» та апеляційну скаргу залишено без задоволення, то згідно з вимогами статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 536,80 грн за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2024 року ОСОБА_1 та його представник - адвокат Лисканич Д. В. подали до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» касаційну скаргу на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду в іншому складі суду.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20, а також - не дослідили зібрані у справі докази.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Голосіївського районного суду міста Києва.

16 вересня 2024 року справа № 752/13313/23 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника - адвоката Лисканич Д. В. мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що попередній договір купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136 укладався позивачем з метою придбати житло у новобудові у майбутньому для власного споживання, тобто ОСОБА_1 є споживачем, який замовив і мав намір отримати продукцію, якою є житло, для задоволення власних потреб. Тому суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов помилкового висновку про те, що норми Закону України «Про захист прав споживачів» не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в цій справі та відсутність підстав для звільнення позивача від сплати судового збору.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У травні 2024 року представник АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» - адвокат Шевченко Є. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

В позовній заяві ОСОБА_1 просив:

- звільнити його від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»;

- стягнути з АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» на його користь грошові кошти в сумі 3 112 719,96 грн та відшкодування моральної шкоди у розмірі 33 500 грн;

- визнати несправедливими та такими, що не підлягають виконанню умови пунктів 7.2, 7.4, 7.5, 7.6 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136;

- зобов`язати АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» повідомити через засоби масової інформації у строк 10 календарних днів з дати набрання законної сили судового рішення про несправедливі умови, що передбачені пунктами 7.2, 7.4, 7.5, 7.7 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136.

Після відкриття провадження у справі ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року у звільненні ОСОБА_1 від сплати судового збору за подачу позову було відмовлено з тих підстав, що норми Закону України «Про захист прав споживачів»не можуть застосовуватися до спірних правовідносин в цій справі. Тому позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк п`ять днів з моменту отримання даної ухвали для усунення виявлених недоліків, а саме: подати суду посилання на докази сплати судового збору за вимоги майнового характеру, у відповідності до заявленої ціни позову, в розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не більше 13 420 грн, а також - за п`ять вимог немайнового характеру, тобто по 1 073,60 грн за кожну, що складає суму в розмірі 5 368 грн.

12 грудня 2023 року від ОСОБА_1 до суду першої інстанції надійшло клопотання про неможливість виконання ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 11 грудня 2023 року, за змістом якого позивач наполягав на тому, що він звільнений від сплати судового збору з підстав, передбачених нормами Закону України «Про захист прав споживачів».

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 16 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо залишення позову (заяви) без розгляду.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 та його представника - адвоката Лисканич Д. В. не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно із частинами другою, четвертою статті 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

Відповідно до частини четвертої статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За змістом частин одинадцятої, тринадцятої статті 187 ЦПК України суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175, 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України передбачено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк.

У справі, яка переглядається, предметом заявлених позовних вимог є відносини, які виникли внаслідок укладання попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А136, предметом якого є укладення сторонами в майбутньому договору купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 , будівництво якого здійснюється товариством з обмеженою відповідальністю «Віолія».

В пункті 2.3 попереднього договору купівлі-продажу від 26 червня 2020 року № А36/А13 вказано, щоАТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» підтверджує, що об`єкт (житлова квартира в об`єкті будівництва № 36, поверх 7, кількість кімнат - 3, загальна проєктна площа 117,1 кв. м) стане її власністю в майбутньому та вона має право на реєстрацію свого права власності на об`єкт на підставі договору купівлі-продажу майнових прав № А136 від 17 вересня 2019 року, що укладений між АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» та акціонерним товариством «закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Прованс».

Згідно з частиною першою статті 635 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦК України), попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються в порядку, встановленому сторонами в попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (частини друга, третя статті 635 ЦК України).

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки. Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах: від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20 (провадження № 61-7682св21), від 01 лютого 2023 року у справі № 569/6009/19 (провадження № 61-3803св22).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

У теорії цивілістики під майновими правами розуміється: 1) у широкому значенні речового права суб`єктивне цивільне право як таке, що стосується майнових цінностей і має грошову оцінку, наприклад, право власності на похідні права, зобов`язальні права (права з договорів, що укладаються з приводу передання майна у власність або користування), майнові права інтелектуальної власності, корпоративні права, тощо; 2) у вузькому значенні - як суб`єктивне право, яке здатне бути самостійним об`єктом обороту; тобто у разі передання майнового права набувач отримує його як можливість претендування на майно або вчинення власних дій відносно майна.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16 та інших.

Майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва (інвестування), не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва (інвестування) не існує на момент встановлення іпотеки, а тому не може існувати й право власності на нього (постанова Верховного Суду від 03 травня 2022 року у справі № 607/1220/19, провадження № 61-17351св20).

При цьому законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Подібні правові висновки викладено ву постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 923/447/15, від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22 (провадження № 61-14802св23).

Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Статтею 1-1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

В статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що виконавець - суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3); виробник - суб`єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та/або на упаковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім`я), торговельну марку або інший елемент, який ідентифікує такого суб`єкта господарювання; або імпортує товар (пункт 4); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); продавець - суб`єкт господарювання, який згідно з договором реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації (пункт 18); продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); реалізація - діяльність суб`єктів господарювання з продажу товарів (робіт, послуг) (пункт 20); робота - діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 21); споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22).

З огляду на положення укладеного між сторонами попереднього договору про наміри укладення в майбутньому договору купівлі-продажу нерухомого майна, оскільки АТ «ЗНВКІФ «Волз Кепітал» не є власником, виконавцем робіт або надавачем послуг, то ОСОБА_1 не може вважатися споживачем в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2024 року справі № 727/12297/23 (провадження № 61-6575св24).

За таких обставин, суди попередніх інстанцій в цій справіобґрунтовано виходили з того, що частина третя статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» не підлягає застосовуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, оскільки позивач не виконав вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, не сплатив судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі, то суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду з підстав, передбачених пунктом 8 частини першої статті 257 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, а свідчать про неправильне тлумачення стороною позивача норм матеріального та процесуального права.

Крім того, відповідно до частини другої статті 257 ЦПК Україниособа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/3509/18, від 16 лютого 2022 року у справі № 524/8390/20є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та його представника - адвоката Лисканич Діани Валеріївни залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 19 грудня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 27 лютого 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович