Постанова

від 05.11.2024 по справі 420/5455/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/5455/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Коваля М.П.,

суддів Осіпова Ю.В.,

Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Рева Світлани Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Вовченко О.А. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року адвокат Рева Світлана Леонідівна в інтересах ОСОБА_1 (далі Позивач, ОСОБА_1 ) за допомогою системи «Електронний суд» подала до Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі Відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області) в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області № 155250022695 від 14.11.2023 року про відмову у призначені пенсії за віком;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з дати звернення та зарахувати до страхового стажу період роботи з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 09.03.1982 року, зокрема, з 17.08.1983 року по 31.08.1983 року на посаді медичної сестри цехового хірурга міськлікарні № 7 м. Одеси (запис в трудовій книжці НОМЕР_1 № 3), з 01.09.1983 року по 06.12.1988 року на посаді фельдшера - лаборанта шкірно-венерологічного відділення міськлікарні м. Одеси (запис в трудовій книжці НОМЕР_1 № 4), з 07.12.1988 року по 15.01.1989 року на посаді фельдшера - лаборанта (0,5 ставки) і мед лаборанта (0,5 ставки) шкірно-венерологічного відділення міської лікарні № 7 м. Одеси (запис в трудовій книжці НОМЕР_1 № 5), з 16.01.1989 року по 30.06.1995 року на посаді інструктора із санпросвітроботи другого поліклінічного відділення міськлікарні № 7 м. Одеси (запис в трудовій книжці НОМЕР_1 № 6), з 01.07.1995 року по 25.03.1997 року на посаді дільничної медсестри міськлікарні № 7 м. Одеси (запис в трудовій книжці НОМЕР_1 № 7, 8).

Вимоги адміністративного позову обґрунтовані протиправною відмовою Відповідача у призначені Позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 через неврахування до страхового стажу періодів роботи з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року у подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії за безпідставністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Рева С.Л. в інтересах ОСОБА_1 звернулась до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з`ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується з висновком суду про те, що посада «фельдшера-лаборанта» (лаборанта) не є посадою молодшого медичного персоналу як то визначено в Списку № 2, оскільки посада «фельдшера-лаборанта» (лаборанта) відноситься до посад середнього медичного персоналу (молодих спеціалістів з медичною освітою), відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25.12.1992 року № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю (Додаток 1, розділ ІІІ «Посади середнього медичного персоналу», пункти 7-8), а також наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23.02.2000 року № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров`я (Додаток 2, розділ «Середній медичний персонал», пункт 37).

Крім цього, скаржник зазначає, враховуючи рішення Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 року, застосуванню до спірних правовідносин підлягає редакція п. «Е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII), що була чинною до 01.04.2015 року, яка не передбачала досягнення певного віку працівнику закладу охорони здоров`я для можливості призначення пенсії за вислугу років.

Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач, 17.01.1963 року народження, звернувся 23.05.2023 року до Відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. До заяви про призначення пенсії були надані диплом про навчання, довідка ДПІ про облік як суб`єкт підприємницької діяльності від 13.04.2023 року, довідка про зміну назви організації № 210 від 18.05.2023 року, № 211 від 18.05.2023 року, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка КНП «Крижопільська окружна лікарня інтенсивного лікування» № 209 від 18.05.2023 року, довідка КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради № 16 від 03.04.2023 року, свідоцтво про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , свідоцтво про шлюб, трудова книжка, що підтверджується розпискоюповідомленням від 23.05.2023 року.

31.05.2023 року за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м. Києві прийнято Рішення № 155250022695 про відмову в призначенні Позивачу пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Як зазначено в Рішенні, загальний страховий стаж для права складає 21 рік 06 місяців 14 днів, що є недостатнім для призначення пенсії. До загального страхового стажу не враховано період роботи згідно трудової книжки та уточнюючої довідки з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року, оскільки у трудовій книжці наявне виправлення в даті наказу про звільнення, а зазначене дівоче прізвище « ОСОБА_3 » у довідці не відповідає прізвищу у свідоцтві про шлюб.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2023 року по справі № 420/18853/23, яке 14.11.2023 року набрало законної сили, визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві № 155250022695 від 31.05.2023 року про відмову в призначенні Позивачу пенсії за віком та зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області врахувати до страхового стажу під час призначення Позивачу пенсії за віком період трудової діяльності з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року, згідно із трудовою книжкою НОМЕР_2 від 09.03.1982 року.

На виконання судового рішення, Відповідачем 14.11.2023 року прийнято Рішення про відмову у призначенні пенсії № 155250022695 на заміну рішення про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в м. Києві № 155250022695 від 31.05.2023 року, відповідно до якого Позивачу зараховано до стажу роботи період трудової діяльності з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року та після зарахування зазначеного періоду роботи, страховий стаж Позивача склав 29 років 01 місяць, а необхідний страховий стаж, визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 30 років, тому вирішено відмовити у призначенні пенсії за віком.

Не погодившись з такою відмовою та вважаючи протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області, які полягають в непризначені пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з мотивів відсутності необхідного страхового стажу, ОСОБА_1 звернулася до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.

Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на відсутність правових підстав для зарахування спірного періоду роботи Позивача до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а також те, що займані посади в міській лікарні № 7 не передбачені Списком № 2. Також судом першої інстанції зазначено, що Позивач в період 01.09.1983 року до 16.01.1989 року працював в інфекційному відділенні шкірно-венерологічного відділення міській лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси, проте займана посада (фельдшер-лаборант) не є посадою молодшого медичного персоналу як то визначено в Списку № 2, а також про відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження безпосереднього обслуговування Позивачем хворих за час роботи на посаді фельдшера-лаборанта.

Проте, колегія суддів не може погодитись із такими висновками суду першої інстанції у зв`язку із допущенням порушень норм матеріального права та порушень норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, з огляду на наступне.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел з 01.01.2004р. визначені Законом № 1058-IV.

Як встановлено ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності;

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Статтею 114 Закону № 1058-IV врегульовані питання щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Як визначено ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах 2 і 3 цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині 4 цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

За приписами п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31.03.1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 01.04.1965 року по 30.09.1965 року; 51 рік - з 01.10.1965 року по 31.03.1966 року; 51 рік 6 місяців - з 01.04.1966 року по 30.09.1966 року; 52 роки - з 01.10.1966 року по 31.03.1967 року; 52 роки 6 місяців - з 01.04.1967 року по 30.09.1967 року; 53 роки - з 01.10.1967 року по 31.03.1968 року; 53 роки 6 місяців - з 01.04.1968 року по 30.09.1968 року; 54 роки - з 01.10.1968 року по 31.03.1969 року; 54 роки 6 місяців - з 01.04.1969 року по 30.09.1969 року; 55 років - з 01.10.1969 року по 31.12.1970 року.

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, зокрема жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи (абзац 24 пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV).

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (абзац 1 частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV).

При цьому, право на пенсію за вислугу років мають, зокрема: працівники охорони здоров`я відповідно до пункту «Е» статті 55 (ст. 52 Закону України № 1788-ХІІ).

Пунктом «Е» статті 55 Закону № 1788-XII (в редакції, що діяла до внесення змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII) передбачалося, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, незалежно від віку при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

У подальшому, Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «Д», «Е», «Ж» статті 55 Закону № 1788, а Законом України № 911 встановлено раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення (п. «Е» ст. 55 Закону № 1788) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Так, пунктом «Е» статті 55 Закону України № 1788-ХІІ (в редакції Закону від 24.12.2015 року № 911-VIII) встановлено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019- не менше 27 років; з 01.04.2019 року по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років.

Рішенням Конституційного Суду України № 2-р/2019 від 04.06.2019 року визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «А» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII.

Зазначено, що вказані положення, які визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

У цьому рішенні Конституційного Суду України викладено висновки, що положення, зокрема, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пунктах «Е», «Ж» статті 55 Закону № 1788, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.

Зазначено також, що положення пункту «А» статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо, крім іншого, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.

Таким чином, п. «Е» ст.55 Закону № 1788-XII з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019 від 04.06.2019 року діє у редакції від 09.12.2012 року, що була чинною до 01.04.2015 року, тобто до внесення у неї змін Законами № 213-VIII від 02.03.2015 року та № 911-VIII від 24.12.2015 року.

Редакція п. «Е» ст. 55 Закону № 1788-XII від 09.12.2012 року передбачала, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Пункт 2 Постанови № 909 у редакції від 28.12.2012 року, чинній під час дії редакції п. «Е» ст.55 Закону № 1788-XII, чинної, в свою чергу, до 01.04.2015 року, передбачав, що пенсії за вислугу років працівникам освіти, охорони здоров`я і соціального захисту призначаються при наявності спеціального стажу роботи не менше 25 років.

Отже, застосуванню до спірних правовідносин підлягає редакція п. «Е» ст. 55 Закону № 1788-XII, що була чинною до 01.04.2015 року, яка не передбачала досягнення певного віку працівнику закладу охорони здоров`я для можливості призначення пенсії за вислугу років.

Питання призначення пенсій на пільгових умовах згідно зі Списком № 2 деталізоване у Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженому наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року № 383 (далі Порядок № 383).

Пунктом 2 Порядку № 383 встановлено, що під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Пунктом 3 Порядку № 383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Комплексний аналіз норми дає підстави дійти висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах статті 114 Закону № 1058 є досягнення особою відповідного віку, зайняття повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, з урахуванням проведеної атестації робочих місць за час виконання роботи після 21.08.1992 року.

Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 10 Порядку № 383 встановлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637 (далі Порядок № 637).

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку № 637 зазначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року по справі № 234/13910/17 та від 07.03.2018 року по справі № 233/2084/17.

Так, згідно з відомостями, що містяться в трудовій книжці Позивача серії НОМЕР_1 від 09.03.1982 року:

- з 10.03.1982 року по 22.07.1983 року, фельдшером-лаборантом в Крижопольській районній лікарні;

- з 17.08.1983 року по 25.03.1997 року (спірний період), в міській лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси, а саме: з 17.08.1983 року медичною сестрою цехового хірурга, з 01.09.1983 року фельдшером-лаборантом шкірно-венерологічного відділення, з 07.12.1988 року фельдшером-лаборантом (0,5 ставки) та медичним лаборантом (0,5 ставки) шкірно-венерологічного відділення, з 16.01.1989 року інструктором із санпросвітроботи 2-го поліклінічного відділення, з 01.07.1995 року дільничною медичною сестрою та з 25.03.1997 року звільнена за власним бажанням.

Як вбачається з довідки № 16 від 03.04.2023 року Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради:

- «Міська лікарня № 7 Ленінського району м. Одеси» перейменована в «Міська лікарня № 7» на підставі рішення Одеської міської ради № 1892-IV від 18.11.2003 року;

- КУ «Міська лікарня № 7» перейменовано в КУ «Міська поліклініка № 7» на підставі рішення Одеської міської ради № 1410-VI від 19.10.2011 року;

- КУ «Міська поліклініка № 7» перейменовано в КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 7» на підставі рішення Одеської міської ради № 2553-VI від 21.12.2012 року та наказів управління охорони здоров`я Одеської міської ради; від 17.01.2023 року і від 16.04.2013 року;

- КУ «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 7» перейменовано на КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 7» Одеської міської ради на підставі рішення Одеської міської ради № 3503-VІI від 18.07.2018 року;

- КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 7» Одеської міської ради було припинено шляхом приєднання до КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 18» Одеської міської ради на підставі рішення Одеської міської ради № 695-VІIІ від 03.11.2021 року.

Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.

Право працівників закладів охорони здоров`я на пенсію за віком на пільгових умовах визначають за чинними Списками № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162, яка діяла до 16.01.2003 року.

Так, відповідно до п.п. 2260000а п. 22600000-1754б розділу XIV Установи охорони здоров`я і соціального забезпечення (Списка № 2 за постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162) передбачено право отримувати пенсію на пільгових умовах робітників, які безпосередньо обслуговують хворих у туберкульозних та інфекційних установах, відділеннях, кабінетах.

Тобто основним критерієм для вирішення питання щодо пільгового пенсійного забезпечення працівників, професії (посади) яких передбачені названим розділом Списку, є безпосереднє обслуговування хворих упродовж повного робочого дня (не менш ніж 80%), установленого для такої професії, посади.

Безпосереднє обслуговування хворих це робота, яка виконується в умовах контакту медичного працівника і пацієнта, а саме: діагностичні й лікувальні процедури, заходи по догляду за хворими, створювання відповідного лікувально-оздоровчого режиму (лист Мінпраці та МОЗ України від 04.12.1996 року № 06/1-4088).

До таких робіт молодших спеціалістів з медичною освітою, до яких належать і фельдшери-лаборанти, може бути віднесено проведення ін`єкцій, маніпуляцій, різних видів масажу, процедур (лікувальних і діагностичних), забір безпосередньо у хворих матеріалу для обстеження: проведення обезболювання, надання анестезійної, хірургічної та реанімаційної допомоги хворим.

Крім того, як зазначено в додатку № 1 до зазначеного листа Мінпраці та МОЗ України від 04.12.1996 року № 06/1-4088, види діяльності середнього медичного персоналу, які відносяться до безпосереднього обслуговування хворих у лікувально-профілактичних установах, відділеннях, кабінетах, що передбачено розділом XXIV Списку № 2: прийом хворих у вказаних розділом установах; проведення ін`єкцій, маніпуляцій, процедур (лікувальних і діагностичних); контроль за лікувально-оздоровчим режимом; забор безпосередньо у хворих матеріалу для обстеження; проведення обезболювання, надання анастезійної, хірургічної та реанімаційної допомоги хворим; здійснення різних видів масажу; лікування хворих в обсязі терапевтичної стоматологічної допомоги санації полості рота; обстеження та догляд інфекційних та туберкульозних очагів.

Кваліфікаційні вимоги середнього медичного персоналу, які відносяться до безпосереднього обслуговування хворих: середня спеціальна медична освіта, здобута у вищому медичному навчальному закладі освіти I-II рівнів акредитації.

Згідно Державного Класифікатора професій, затвердженого наказом Держстандарту України від 27.07.1995 року № 257 (-95,-95,-95 ), до цієї категорії працівників відносяться крім іншого, фельдшер- лаборант - КП 3229.

Відповідно до кваліфікаційної характеристики посади фельдшер-лаборант, визначеної Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників, випуск 78 Охорона здоров`я, затвердженим наказом МОЗ України від 29.03.2002 року № 117, відповідні працівники проводять дослідження, аналіз та діагностику їхніх результатів, готують потрібні матеріали, апаратуру та інструментарій для роботи, проводять дезінфекцію, стерилізацію, знезараження інфікованого матеріалу, ведуть медичну документацію тощо.

Враховуючи зазначене, поняття безпосереднього обслуговування хворих включає в себе і проведення діагностичних процедур, забор безпосередньо у хворих матеріалу для обстеження, обстеження та догляд інфекційних очагів, що і стосується посадових обов`язків Позивача на посаді фельдшера-лаборанта інфекційного відділення шкірно-венерологічного відділення міській лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси.

Таким чином, робота Позивача в період з 01.09.1983 року до 16.01.1989 року передбачена Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Проте, суд першої інстанції дійшов протилежного висновку у зв`язку із невірним застосуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до невірного вирішення справи в цій частині.

При цьому, щодо періодів з 17.08.1983 року по 31.08.1983 року та з 16.01.1989 року по 25.03.1997 року Позивач працював на посадах, які відносилися до відділень та кабінетів не передбачених Списком № 2 за постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року № 162) та не давали право робітнику на отримання пенсії на пільгових умовах, тому відсутні правові підстави для зарахування зазначеного періоду роботи Позивача до стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, тому позов в цій частині слід залишити без задоволення.

З огляду на викладене, враховуючи встановлені обставини по справі, колегія суддів зазначає, що Позивач з 01.09.1983 року до 16.01.1989 року працював на посаді фельдшера-лаборанта інфекційного відділення шкірно-венерологічного відділення міській лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси, тобто, працював на посаді, робота на якій дає право на обрахунок стажу у подвійному розмірі.

Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення Відповідач протиправно не зарахував до стажу роботи Позивача, що дає право на призначення пенсії за вислугою років у відповідності до п. «Е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вищевказані періоди та протиправно зробив висновок про відсутність у Позивача відповідного стажу, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про призначення пенсії, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Дискреційними є виключно повноваження відповідного органу, за яких він вправі діяти на власний розсуд обираючи з декількох правильних варіантів поведінки.

Статтями 80-85 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у процедурі забезпечення громадян пенсіями прямо передбачені такі механізми як призначення пенсії та виплата пенсії.

Ці ж самі механізми згадані законодавцем і у приписах ст.ст. 44-47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Процедура подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» додатково деталізована нормами Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі Порядок № 22-1).

Як визначено п. 4.3 розділу IV Порядку № 22-1, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Рішення органу про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший візується спеціалістом, який його підготував, та спеціалістом, який його перевірив. Рішення підписується начальником управління (заступником начальника управління відповідно до розподілу обов`язків) та завіряється печаткою управління.

Отже, правова категорія призначення пенсії використовується законодавцем у розумінні прийняття територіальним органом Пенсійного фонду України письмового рішення (як індивідуального акту) з приводу визнання за особою суб`єктивного права на одержання грошових платежів у галузі соціального страхування із визначенням розміру регулярного платежу у межах календарного місяця. А тому виданий ПФУ індивідуальний акт з приводу призначення пенсії одночасно охоплює як владне управлінське волевиявлення стосовно правової підстави пенсії, так і владне управське волевиявлення стосовно грошового виміру пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.

Пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.

Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 5 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня отримання їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Таким чином, колегія суддів вважає, що для повного та ефективного захисту порушених прав Позивача необхідно зобов`язати Відповідача, який прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії Позивачу, повторно розглянути заяву від 14.11.2023 про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до п. «Е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, висновків суду, викладених у даному рішенні та прийняти рішення по суті заяви від 23.05.2023 року.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення позовних вимог, проте суд першої інстанції приведені обставини та правове регулювання спірних правовідносин не врахував під час розгляду справи по суті, в зв`язку з чим дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення прозову, з яким колегія суддів категорично погодитись не може.

За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).

В свою чергу, як визначено п.п. 1 та 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

При цьому, колегія суддів не здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України, оскільки Позивачем таки витрати не були понесені за час розгляду цієї справи.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 292, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Рева Світлани Леонідівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії скасувати.

Прийняти нове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасовати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 155250022695 від 14.11.2023 року про відмову у призначені пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 , що дає право на призначення пенсії за вислугою років у відповідності до пункту «Е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період роботи: з 01 вересня 1983 року по 06 грудня 1988 року на посаді фельдшера-лаборанта шкірно-венерологічного відділення міської лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси та з 07.12.1988 року по 15.01.1989 року на посаді фельдшера-лаборанта (0,5 ставки) і мед лаборанта (0,5 ставки) шкірно-венерологічного відділення міської лікарні № 7 Ленінського району м. Одеси.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 23.05.2023 року про призначення пенсії за вислугу років у відповідності до п. «Е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року № 2-р/2019, висновків суду, викладених у даному рішенні та прийняти рішення по суті заяви від 23.05.2023 року.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Суддя-доповідач:М.П. Коваль

Суддя:Ю.В. Осіпов

Суддя:В.О. Скрипченко