Постанова

від 04.11.2024 по справі 397/448/24

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 листопада 2024 року м. Кропивницький

справа № 397/448/24

провадження № 22-ц/4809/1532/24

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: Карпенка О. Л. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С. М., Чельник О. І.,

за участю секретаря судового засідання Савченко Н. В.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач Фермерське господарство «Агроекохолод»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Грицина Валентина Іванівна, на ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області (суддя Максимович І. В.) від 29.08.2024,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

09.04.2024 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Олександріського районного суду Кіровогардської області з позовом до Фермерського господарства «Агроекохолод» в якому просили суд про таке:

1)про розірвання укладеного між ОСОБА_1 і Фермерським господарством«Агроекохолод» договорів оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 3520585000:02:000:5018) від 03.09.2012, зареєстрований 01.10.2012 у відділі Держкомзему у Олександрівськомц районі за № 352050004003559;

2)про розірвання укладеного між ОСОБА_2 і Фермерським господарством«Агроекохолод» договорів оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 3520585000:02:000:5016) від 03.09.2012, зареєстрований 01.10.2012 у відділі Держкомзему у Олександрівськомц районі за № 35205000400355.

Вимоги позивачів обґрунтовано тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання перед ними, які винили на підставі укладених договорів оренди земельних ділянок, а саме не сплатив орендну плату у 2015 2023 роках.

Позивачі вважають таке порушення відповідачем договорів систематичним і достатнім для їх розірвання.

Короткий зміст заяви про забезпечення позову

27.08.2024 позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Олександріського районного суду Кіровогардської області із заявою про забезпечення їх позову про розірвання договорів оренди землі шляхом накладення арешту на земельні ділянки для іншого сільськогосподарського призначення, а саме: площею 2,0000 га за адресою Кіровоградська область, Олександрівський район, Підлісненська сільська рада, за межами населеного пункту, кадастровий номер 3520585000:02:000:5018, яка належить на праві власності ОСОБА_1 ; площею 1,5700 га за адресою Кіровоградська область, Олександрівський район, Підлісненська сільська рада, за межами населеного пункту, кадастровий номер 3520585000:02:000:5016, яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Крім того, позивачі просили забезпечити позов шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження земельних ділянок.

Прохання позивачів обґрунтовано тим, що на належних їм земельних ділянках відповідач побудував овочесховище. Наразі воно є об`єктом незавершеного будівництва, але відповідач проводить підготовку до введення об`єкта в експлуатацію та подальше його відчуження.

Позивачі вважають, що вчинення відповідачем такого правочину можливе лише за умови відчуження земельної ділянки, на якій зведено овочесховище, а тому існує загроза того, що при переоформлені права власності на овочесховище буде переоформлено і право власності на їх земельні ділянки, тому невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або унеможливити виконання рішення суду.

Позивачі просили суд також не застосовувати зустрічне забезпечення так, як до вирішення спору відповідач не буде позбавлений права користуватися земельними ділянками, а заходи забезпечать не завдадуть збитків відповідачу.

Короткий зміст судового рішення

Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 29.08.2024 у задоволенні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі № 397/448/24 відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позивачі не обґрунтували наявність реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, не довели, що ініційовані види забезпечення позову є співмірним із заявленими позовними вимогами і не суперечить меті інституту забезпечення позову. Подана до суду заява про забезпечення не містять жодних посилань на докази чи переконливих аргументів, які б свідчили, що з урахуванням предмету спору і обставин справи, відповідач може вжити дій для уникнення виконання можливого рішення суду.

Тож, суд визнав заяву про забезпечення позову необґрунтованою.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Позивачі по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Грицина Валентина Іванівна, подали до суду апеляційної інстанції апеляційну скаргу в якій просять скасувати ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 29.08.2024 та постановити нове судове рішення, яким задовольнити їх заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на земельні ділянки та встановлення заборони вчиняти дії щодо відчуження цих ділянок.

Апелянти вважають хибним висновок суду про необґрунтованість їх заяви про забезпечення позову.

Суд не врахував, що забезпечення позову негайний, але тимчасовий захід, направлений на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

Предметом спору у цій справі є розірвання договорів оренди земельних ділянок. Отже, спір між сторонами у справі виник щодо земельних ділянок.

Позивачі повторили свою тезу про існування загрози того, що відповідач переоформить право власності на збудоване на орендованих земельних ділянках овочесховище разом з правом власності на самі земельні ділянки, які належать позивачам, що унеможливить їх повернення власникам.

Вони переконані, що ініційовані ними заходи забезпечення позову є співмірними з позовними вимогами.

Крім того, позивачі вважають, що процесуальна поведінка відповідача у справі є неналежною, направленою на уникнення від суду та відповідальності за вчинене правопорушення.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Від представника відповідача у справі ФГ «Агроекохолод» - адвоката Сенчука Богдана Олександровича до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому викладено незгоду з вимогами та доводами апеляційної скарги. Зокрема, вказується, що твердження позивачів про намір відповідача продати овочесховище разом із земельними ділянками відповідачів не ґрунтується на жодних доказах. Між сторонами у справі відсутній спір щодо належності права власності на земельні ділянки. Відповідач визнає, що не є власником цього майна та, що право власності є непорушним. Його майнові права, як орендаря, є похідними від права власності, але не включають право розпоряджатися об`єктом оренди на свій розсуд, без згоди орендодавця. Теза позивачів про існування загрози переоформлення відповідачем права власності на орендовані ним земельні ділянки на інших осіб є необґрунтованою.

Позиції учасників справи, висловлені у судовому засіданні 04.11.2024

Апелянти ОСОБА_1 і ОСОБА_2 особисто в судове засідання не з`явилися, а їх представник адвокат Грицина Валентина Іванівна підтримала апеляційну скаргу, надала усні пояснення щодо вирішуваного судом питання.

Представники відповідача адвокати Бабак-Гутарєва Ярослава Тарасівна й Сенчук Богдан Олександрович не визнали апеляційну скаргу, надали усні пояснення щодо вирішуваного судом питання.

Суд першої інстанції встановив такі неоспорювані обставини:

09.04.2024 ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Олександріського районного суду Кіровогардської області з позовом до Фермерського господарства «Агроекохолод» в якому просили суд про таке:

1)про розірвання укладеного між ОСОБА_1 і Фермерським господарством«Агроекохолод» договорів оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 3520585000:02:000:5018) від 03.09.2012, зареєстрований 01.10.2012 у відділі Держкомзему у Олександрівськомц районі за № 352050004003559;

2)про розірвання укладеного між ОСОБА_2 і Фермерським господарством«Агроекохолод» договорів оренди земельної ділянки (кадастровий номер: 3520585000:02:000:5016) від 03.09.2012, зареєстрований 01.10.2012 у відділі Держкомзему у Олександрівськомц районі за № 35205000400355.

27.08.2024 позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до Олександріського районного суду Кіровогардської області із заявою про забезпечення їх позову про розірвання договорів оренди землі шляхом накладення арешту на земельні ділянки для іншого сільськогосподарського призначення, а саме: площею 2,0000 га за адресою Кіровоградська область, Олександрівський район, Підлісненська сільська рада, за межами населеного пункту, кадастровий номер 3520585000:02:000:5018, яка належить на праві власності ОСОБА_1 ; площею 1,5700 га за адресою Кіровоградська область, Олександрівський район, Підлісненська сільська рада, за межами населеного пункту, кадастровий номер 3520585000:02:000:5016, яка належить на праві власності ОСОБА_2 . Крім того, позивачі просили забезпечити позов шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження земельних ділянок.

Згідно з долученими до позовної заяви копіями договорів оренди земельної ділянки від 03.09.2012, укладеними між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Агроекохолод», ОСОБА_2 та Фермерським господарством «Агроекохолод», а саме розділом 3 вказаних Договорів, їх сторони мають право за погодженням орендодавця зводити у встановленому законодавством порядку житлові, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та заклади, висаджувати багаторічні насадження. Крім того, умовами вказаних Договорів оренди передбачено, що після закінчення (припинення) терміну дії договору чи у разі розірвання договору орендар зобов`язаний повернути орендодавцю орендовану земельну ділянку в стані, придатному для використання за цільовим призначенням і не гіршому у порівнянні з тим, у якому він одержав її в оренду, згідно з актом прийому-передачі протягом трьох днів. Також, за орендодавцем зберігаються всі права розпорядження земельною ділянкою.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Привиборі ізастосуванні нормиправа доспірних правовідносинсуд враховуєвисновки щодозастосування відповіднихнорм права,викладені впостановах ВерховногоСуду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переглянувши справу в межахдоводів тавимог апеляційноїскаргизанаявними уній доказами,колегія суддівапеляційного судудійшла висновку,що оскаржуванаухвала судупершої інстанції відповідаєзазначеним нормамзакону,а томувимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Норми права та їх джерела

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбаченихст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, встановлених законом.

Серед передбачених ч. 1 ст. 150 ЦПК України видів забезпечення позову значиться, зокрема: накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (п. 1 ч. 1 ст. 150 Кодексу); забороною вчиняти певні дії (п. 2 ч.1ст.150Кодексу);забороною іншимособам вчинятидії щодопредмета споруабо здійснюватиплатежі,або передаватимайно відповідачевічи виконуватищодо ньогоінші зобов`язання (п. 4 ч. 1 ст. 150 Кодексу).

Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч. 2 ст. 150 ЦПК України).

Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).

Обмеження у застосуванні судом заходів забезпечення позову окремо встановлені частинами 4 12 ст. 150 ЦПК України.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У п. 4 рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 № 4-рп/2011 у справі № 1-18/2011 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 376 у взаємозв`язку зі статтями 151, 152, 153 ЦПК України зазначено, зокрема таке: «З метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут забезпечення позову. […] інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову (ч. 3 ст.152, ч. 4 ст. 153, ст. 155, п. 2 ч. 1 ст. 293 Кодексу, 2004).

Аналіз зазначених положень Кодексу дає підстави для висновку, що законодавець збалансував права як особи, яка ініціює питання про застосування заходів забезпечення позову, так і особи, щодо якої такі заходи застосовано».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 вказано: «[…] співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам […]. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів […]. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду першої інстанції

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, позивачі просили суд забезпечити їх позов про розірвання договорів оренди землі через систематичну несплату орендарем орендної плати. Вони просили накласти арешт на земельні ділянки, які є об`єктами оренди, а також заборонити [невизначеному колу осіб] вчиняти дії щодо відчуження цих земельних ділянок.

Необхідність такого забезпечення позову позивачі мотивували ти, що відповідач без їх згоди може відчужити орендовані земельні ділянки разом зі збудованим на них приміщенням овочесховища.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом, то воно має бути спрямованепроти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити тощо.

При вирішенні питання про забезпечення позовусуд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявникащодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:розумності, обґрунтованості й адекватностівимог заявника щодо забезпечення позову;забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;імовірності утруднення виконання або невиконання рішеннясуду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньообґрунтованимдля забезпечення позовує підтверджена доказаминаявність фактичних обставин, реальність загрози істотного ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту порушених прав позивача.

Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій,спрямованих наухилення від відповідальності та виконання можливого рішення суду, ухваленого проти нього, наприклад, реалізація спірного майначи підготовчі відповідних дії тощо.

Одним з принципів цивільного судочинства, перерахованих у ч. 3 ст. 2 ЦПК України, є змагальність, суть якого полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Обставини,які наводятьсяпозивачем вобґрунтування необхідностізабезпечення позову,підлягають доказуваннютаким чином,аби задовольнити,як правило,стандарт перевагибільш вагомихдоказів,тобто коливисновок проіснування стверджуваноїобставини зурахуванням поданихдоказів видаєтьсябільш вірогідним,ніж протилежний.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньообґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача,що має бути підтверджено доказаминаявності відповідних фактичних обставин.

Проте такий стандарт доказування не можна зводити до абсолютного припущення, коли самелише посиланняв заявіна потенційну можливістьухилення відповідача від виконання судового рішеннябезнаведення відповідногообґрунтуванняне є достатньою підставою для задоволеннязаяви про забезпечення.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання до суду доказів, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Учасник справи, який стверджує про певну обставину і має доказ істинності свого твердження, діючи добросовісно, має надати суду такий доказ.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що побоювання позивачів щодо можливого відчуження орендарем ФГ «Агроекохолод» земельних ділянок, які є окремою власністю відповідачів, не ґрунтуються на законі та не підтверджені доказами, а тому їх твердження про реальність загроз для виконання можливого рішення суду/ефективно захисту чи поновлення прав не доведені.

Так згідно з ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику належить право розпорядження своїм майном.

Укладення цивільно-правових угод, що передбачають перехід права власності на земельні ділянки, а також набуття права власності на земельні ділянки за такими угодами здійснюються відповідно доЦивільного кодексу Україниз урахуванням вимог цього Кодексу (ч. 1 ст. 131 ЗК України).

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України та п. «в» ст. 140 ЗК України право власності на земельну ділянку припиняється у разі її відчуження власником.

Натомість згідно зі ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта на праві оренди, до набувача такого об`єкта одночасно переходить право оренди земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) зазначеного об`єкта, розміщеного на земельній ділянці, крім випадків, визначених частиною четвертою цієї статті, а також з урахуванням вимогчастини шістнадцятоїстатті 120 Земельного кодексу України. Волевиявлення орендодавця, відчужувача (попереднього власника), набувача такого об`єкта та внесення змін до договору оренди із зазначенням нового орендаря земельної ділянки не вимагаються (ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оренду землі»).

Близькі за змістом положення містить ч. 1 ст. 377 ЦК України.

Наведені норми актів цивільного законодавства дають підстави стверджувати, що право відчуження земельної ділянки належить лише власнику. Орендар земельної ділянки таким правом не наділений.

Відчуження власником об`єкта нерухомого майна або об`єкта незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці, що перебуває у користуванні відчужувача, має наслідком перехід права оренди такої земельної ділянки до набувача нерухомого майна, а не перехід права власності на неї.

Отже, твердження позивачів про те, що відповідач може відчужити належне йому овочесховище разом із земельними ділянками позивачів, на який воно розташоване, суперечить нормам законодавства.

Пояснення представника позивачів, надані у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, про те, що відповідач може вдатися до протиправних дій з переоформлення права власності на земельні ділянки позивачів, залучивши до такої неправомірної діяльності державного реєстратора, колегія суддів апеляційного суду до уваги не бере так, як воно явно необґрунтоване.

Таким чином, місцевий суд правильно вважав, що позивачі не довели наявність реальних ризиків (загроз) невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову чи ефективного захисту їх прав.

Крім того, місцевий суд врахував, що предметом спору є розірвання договорів про оренду земельних ділянок, що згідно з ч. 2, ч. 3 ст. 653 ЦК України має наслідком припинення зобов`язань сторін моменту набранням рішення суду законної сили. У разі задоволення цих вимог, рішення суду не вимагатиме примусового виконання.

Забезпечення позову шляхом накладення арешту, про що просять позивачі у своїй заяві, допускається переважно у майнових спорах та щодо майна відповідача (майно, яке належить відповідачу по праву, або право на яке зареєстроване за ним), оскільки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України арешт накладається на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі чи сплаті відповідачеві і заходяться у нього чи в інших осіб.

Арешт майна - це накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна. Заборона на відчуження об`єкта нерухомого майна це перешкода у вільному розпорядженню майном.

У цій справі позивачі не пред`являли позовних вимог майнового характеру, як і будь-яких інших позовних вимог, окрім розірвання договорів. До того ж самі земельні ділянки (об`єкти оренди) належать на праві власності окремо кожному з позивачів.

Отже, накладення арешту на земельні ділянки позивачів для забезпечення їх позову немайнового характеру не узгоджується зі змістом позовних вимог та характером спору, а також суперечить змісту п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.

Заборона на відчуження майната арешт майна є самостійними видами (способами) забезпечення позову, які за своєю правовою сутністю обмежують право відповідача розпоряджатися майном, але різняться за виконанням судового рішення про забезпечення позову.

У зв`язку з цим ініційований позивачами захід забезпечення шляхом заборони вчиняти дії щодо відчуження земельних ділянок позивачів не відповідає змісту позовних вимог та характеру спору, як і арешт земельних ділянок.

До того ж, як вже вказував суд, вочевидь ризиків утруднення виконання можливого позитивного рішення суду немайнового характеру немає через те, що таке рішення не підлягає примусовому виконанню, а доказів реальності загроз ефективного захисту або поновлення прав позивачів ними суду не надано.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги, яку подав представник позивачів, не спростовує правильність висновку суду першої інстанції про необґрунтованість заяви про забезпечення позову.

Місцевий суд, розглянув заяву про забезпечення позову з додержанням нормматеріального іпроцесуального правай ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, тому суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , від імені яких діє представник адвокат Грицина Валентина Іванівна залишити без задоволення, а ухвалу Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 29.08.2024 без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст цієї постанови складено 05.11.2024.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 394 ЦПК України.

Головуючий О. Л. Карпенко

Судді: С. М. Єгорова

О. І. Чельник