Постанова

від 05.11.2024 по справі 564/687/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2024 року

м. Рівне

Справа № 564/687/24

Провадження № 22-ц/4815/933/24

Головуючий у Костопільському районному суді

Рівненської області: суддя Цвіркун О.С.

Рішення суду першої інстанції

(вступна і резолютивна частини) проголошено:

о 09 год. 50 хв. 21 травня 2024 року

у м. Костопіль Рівненської області

Повний текст рішення складено: 30 травня 2024 року

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий: Хилевич С.В.

судді: Боймиструк С.В., Шимків С.С.

секретар судового засідання: Андрошулік І.А.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач ОСОБА_2 ;

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Костопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції;

за участі: ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Костопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції; про оспорювання батьківства (виключення з актового запису про народження відомостей про батька),

в с т а н о в и в:

У лютому 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Костопільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі Костопільський відділ ДРАЦС);, де просив виключити з актового запису №22 від 23.11.2015 про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійсненого Костопільським відділом ДРАЦС, відомості про батька - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, що проживає у АДРЕСА_1 .

Мотивуючи вимоги, позивачем вказувалося, що у червні 2021 року між сторонами зареєстровано шлюб, тоді як ще ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідач народила дочку - ОСОБА_3 . Вважає, що саме через маніпулятивну поведінку ОСОБА_2 він був записаний батьком дитини. Відповідач переконала його, що він є біологічним батьком дитини, у зв`язку з чим у актовому записі його записано як батька дитини, однак згодом зрозумів, що відповідач його ввела в оману. При цьому він довіряв ОСОБА_2 та погодився піти до органу державної реєстрації актів цивільного стану, визнавши батьківство щодо дитини дружини, вважаючи, що це сприятиме зміцненню сімейних відносин.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року ОСОБА_1 відмовлено в позові до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Костопільський відділ ДРАЦС; про оспорювання батьківства.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, що фактично полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його скасувати, задовольнивши позов повністю.

Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом того, що у заяві про визнання батьківства заявник, будучи переконаним у тому, що він є батьком дитини, поставив свій підпис разом із відповідачем. При цьому він перебував під дією седативних препаратів, адже у той час знаходився на лікуванні і приймав медикаменти, що здатні впливати на процеси мислення. Так, він долучив документальні дані про те, що станом на 11 лютого 2023 року перебував на стаціонарному лікуванні у Рівненському тубдиспансері з 25 листопада 2022 року по 10 квітня 2023 року, приймаючи велику кількість лікарських засобів. Внаслідок цього йому було встановлено інвалідність. Ці обставини вплинули на його волевиявлення щодо згоди на визнання батьківства.

Поготів, відповідач сама у судовому засіданні визнала, що заявник не є біологічним батьком дитини, чим ввела в оману державні органи, стверджуючи протилежне.

У поданому відзиві представник ОСОБА_2 адвокат Ковальчук С.Л., вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявника, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги.

Як з`ясовано судом, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_2 народила дочку ОСОБА_4 і за її заявою батьком дитини записано ОСОБА_5 , про що свідчать актовий запис №22 від 23 листопада 2015 року та письмова інформація Костопільського відділу ДРАЦС від 14 березня 2024 року №199/34.10-04-05.

В подальшому, 23 червня 2021 року, сторонами зареєстровано шлюб у Костопільському відділі ДРАЦС, що вбачається зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від того ж дня.

11 лютого 2023 року ними подано до Костопільського відділу ДРАЦС спільну заяву про визнання батьківства, внаслідок чого до актового запису про народження №22 від 23.11.2015 внесено зміни до прізвища дитини з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 », по батькові дитини - з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » та змінено відомості про батька дитини з ОСОБА_5 на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і видано повторне свідоцтво про народження дитини - ОСОБА_3 .

Вважаючи, що відповідач навмисно ввела його в оману, переконавши, що він є біологічним батьком дитини Влади, у лютому 2024 року в суд звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_2 про виключення з актового запису про народження відомостей щодо батька дитини.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимог позивача, оскільки на момент подання до Костопільського відділу ДРАЦС заяви про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини ОСОБА_1 було відомо про те, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ця обставина з огляду на правила сімейного законодавства унеможливлює виникнення у позивача права на оспорювання батьківства, а тому в задоволенні позову відмовлено.

З такими висновками погоджується і колегія суддів.

Згідно зі ст. ст. 126, 136 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття. До вимоги чоловіка про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини позовна давність не застосовується.

Не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до частини першої статті 123 цього Кодексу.

Приходячи до переконання про залишення апеляційної скарги без задоволення, колегія суддів також бере до уваги висновок Верховного Суду, що висловлений у постановах від 17 березня 2020 року у справі №606/2142/18 (провадження №61-19502св19), та від 06 травня 2020 року у справі №641/2867/17-ц (провадження №61-38660св18).

Так, за приписами ч.5 ст.136 СК України для відмови в позові з цієї підстави в ході судового розгляду перевірці підлягають ті обставини, чи особа, яка оспорює батьківство, знала в момент реєстрації про те, що є батьком дитини, або не є батьком дитини, чи за встановленими обставинами справи не могла про це не знати.

Отже, законодавець обмежив право особи, яка записана батьком дитини, на оспорювання свого батьківства, зокрема, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, або не могла про це не знати.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як правильно покликається суд попередньої інстанції, той факт, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 визнається відповідачем.

При цьому на момент внесення змін до актового запису про народження неповнолітньої дитини щодо батька позивач знав, що він не є її біологічним батьком, про що свідчить актовий запис про народження дитини, де було зазначено зовсім інші відомості про батька, які повністю не збігаються з прізвищем, ім`ям та по батькові позивача.

Також обгрунтвоано звернуто увагу на те, що на момент реєстрації шлюбу сторонами дитина досягла майже 6 років, а на момент подачі спільної заяви про визнання батьківства їй виповнилося 8 років.

Щодо доводів заявника про те, що на момент визнання батьківства він перебував у психологічно нестабільному стані у зв`язку з його безпосередньою участю у військових діях, а також, що його свідомість була сплутаною, то суд першої інстанції цим обставинам дав повну і вичерпну оцінку.

Так, ОСОБА_1 не було надано суду будь-яких об`єктивних і переконливих доказів про те, що на момент подання спільної заяви про визнання батьківства він не розумів значення свої дій чи діяв всупереч своєму волевиявленню.

Самі ж по собі виписка з медичної карти стаціонарного хворого ТБ 09, складена 10 квітня 2023 року Комунальним підприємством "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр", та довідка Комунального підприємства "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" від 04 січня 2024 року не свідчать про наявність тих обставин, на існуванні яких наполягав позивач.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Решта аргументів заявника на увагу не заслуговують внаслідок їх необґрунтованості і тому колегією суддів також відхиляються.

Отже, досліджені в судовому засіданні докази, яким судом дано належну і відповідну оцінку, вказують про те, що на момент подання заяви про визнання батьківства та внесення відповідних змін до актового запису про народження дитини позивачу було відомо, що він не є біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягав позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив вимоги ОСОБА_1 без задоволення.

Щодо заявленого заявником у додатку до апеляційної скарги клопотання про призначення судово-імунологічної експертизи, то з ним не можна погодитися.

Так, в суді першої інстанції відповідного клопотання про призначення судової експертизи, за допомогою якої можна було би визначити, чи є позивач біологічним батьком дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сторонами не заявлялося.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Між тим, поважних причин, які унеможливлювали би заявити в суді попередньої інстанції клопотання про призначення відповідної судової експертизи чи подати складений на його замовлення висновок судового експерта в порядку ст. 106 ЦПК України, позивачем наведено не було, а матеріали справи їх не містять.

Крім того, в суді попередньої інстанції відповідач не заперечувала проти того, що ОСОБА_1 не є біологічним батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine), рішення від 10 лютого 2010 року).

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.

Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 21 травня 2024 року без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено: 05.11.2024

Головуючий: С.В. Хилевич

Судді: С.В.Боймиструк

С.С.Шимків