Рішення

від 06.11.2024 по справі 341/1220/24

ГАЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 341/1220/24

Номер провадження 2/341/466/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року місто Галич

Галицький районний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Мергеля М. Р. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без участі сторін справу за позовом ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.

УСТАНОВИВ

Представниця ОСОБА_2 в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.

У позові просить стягнути з відповідача на користь позивача:

-12214,10 грн страхового відшкодування витрат, понесених на лікування;

-586,30 грн страхового відшкодування, пов`язаного з тимчасовою втратою працездатності;

-640,02 грн страхового відшкодування моральної шкоди;

- судові витрати.

Позовна заява обґрунтована тим, що 17.12.2017 мала місце дорожньо-транспортна пригода, під час якої водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки Volkswagen Passat, р. н. НОМЕР_1 , у місті Галичі допустив наїзд на ОСОБА_1 . У результаті ДТП останній отримав тілесні ушкодження. Цивільно-правова відповідальність водія на момент вчинення ДТП застрахована у ПрАТ «СК» Арсенал Страхування». 22.02.2018позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування витрат на лікування, відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, та моральної шкоди. Відповідно до листа від 15.05.2024відповідач повідомив, що сума виплати страхового відшкодування зменшується на підставі п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон) та виплатив позивачу страхове відшкодування витрат на лікування, відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності та моральної шкоди в розмірі 12544,47 грн. Вважає таке рішення відповідача необгрунтованим та таким, що порушує право позивача на гарантований законом розмір страхового відшкодування. Просить стягнути невиплачену суму страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 21.06.2024 відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 09.07.2024, яке відкладено на 26.07.2024.

15.07.2024представник відповідачанадіслав досуду відзивна позов,у якомупозов невизнав.Заперечуючи протидоводів позивача,вказав,що відповідачуклав договіробов`язкового страхуванняцивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів №АК/4222299,забезпечений транспортнийзасіб VolkswagenPassat,р.н. НОМЕР_1 .Відповідач установив,що загальнийрозмір витратна лікування,понесених позивачемстановить 22720,89грн.При цьомуза результатамирозгляду наданихпозивачем чеківта квитанційстраховик неврахував чекина загальнусуму 1809,53грн,як такі,що непідлягають відшкодуваннюв порядкуст.24Закону,оскільки містятьвитрати накупівлю води,пелюшок,пакетів,оплати комісіїбанку,благодійних внесків,та витрати,здійснені вперіод,що непідтверджений документамизакладів охорониздоров`я абочеки маютьдуже погануякість.Щодо відшкодуваннятимчасової втратипрацездатності,відповідач визначив,що такийрозмір становить1173,33грн.Розмір моральноїшкоди відповідачвизначив відповіднодо ст.26-1Закону України«Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка становить 1194,71 грн. Відповідач, покликаючись на п. 36.3 ст.36Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів», здійснив виплату страхового відшкодування позивачу, який розрахований відповідно до формули 25088,93 грн/2 12544,47 грн. Зазначив, що виплата страхового відшкодування здійснена відповідачем у повному обсязі у порядку та розмірі, передбаченому законом. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

У чергове судове засідання 05.11.2024 сторони не з`явились, хоча повідомлені про розгляд справи належним чином відповідно до норм ст. 128 ЦПК України.

05.08.2024 представниця позивача надіслала до суду заяву про розгляд справи без участі сторони позивача.

04.11.2024 представник відповідача подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

Положеннями частини першої статті 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (пункт 1 частини третьої статті 223 ЦПК України).

Таким чином, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за відсутності сторін, оскільки такі повідомлені належним чином про судове засідання, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не подавали, просили розгляд справи здійснювати без їхньої участі.

На підставі приписів частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши та надавши належну правову оцінку наявним у справі письмовим доказам, заслухавши пояснення сторін, суд установив наступні фактичні обставини справи.

Відповідно до змісту постанови про закриття кримінального провадження від 26.12.2023 установлено, що кримінальне провадження, внесене до ЄДР від 18.12.2017 під № 12017090140000417, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 286 КК України (а. с. 37-38).

Постановою установлено, що 17.12.2017 близько 18 години 50 хвилин ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки Volkswagen Passat, р. н. НОМЕР_1 , рухаючись освітленою ділянкою автодороги Н-09 "Мукачево-Львів" у м. Галичі по вул. Львівській, допустив наїзд на пішохода ОСОБА_1 , який переходив автодорогу поза межами пішохідного переходу зліва направо, відносно руху автомобіля. У результаті ДТП ОСОБА_1 отримав тілесні ушкодження із діагнозом: закритий перелом стегна правої ноги зі зміщенням відламків. 18.12.2017 за вказаним фактом СВ відділення поліції № 3 (м. Галич) розпочало досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України. Відповідно до довідки КНП «Прикарпатський наркологічний центр» у крові ОСОБА_4 виявлено етиловий спирт 3.59 проміле. Відповідно до довідки КНП «Прикарпатський наркологічний центр» у крові ОСОБА_3 етиловий спирт не виявлено. За заданим комплексом вихідних даних водій автомобіля марки Volkswagen Passat, р. н. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 , рухаючись як із заданою, так і із розрахованою швидкістю, не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1 шляхом застосування своєчасного екстреного гальмування з моменту виникнення небезпеки для руху. Виходячи із вище наведеного, та приймаючи до уваги те, що у такій дорожньо-транспортній пригоді водій ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_1 , склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, відсутній.

Також, згідно з відображеною у постанові про закриття кримінального провадження від 26.12.2023 інформацією, суд установив, що подія ДТП мала місце у темну пору доби (18:50, грудень) на неосвітленій ділянці руху, а ОСОБА_1 під час перетину дороги рухався під кутом до правого краю смуги для руху.

Відповідно до копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 28.12.2017 № 2470117 підтверджується, що ОСОБА_1 проведено лікування: оперативне 18.12.2017 закрита репозиція перелому шийки правої стегнової кістки на ортопедичному столі та столі Хоулі, МОС системою DНS та компресійним шурупом. Відкрита репозиція перелому виростка гомілки МОС компресійним шурупом (а. с. 10). Також, позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 19.06.2018 (а. с. 23).

До матеріалів справи сторона позивача долучила квитанції на загальну суму 25194,85 грн, якими підтверджує розмір витрат на лікування (а. с. 11-14, 24, 29, 30).

Згідно з копією листа від 15.05.2024 № 150524-1520/к/у підтверджується, що відповідно до п. 36.2 ст. 36 та п. 36.3 ст.36Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» ПрАТ«СК «АрсеналСтрахування» прийнято рішення щодо виплати страхового відшкодування ОСОБА_1 у розмірі 12544,47 грн, з яких: 11360,45 грн відшкодування витрат, пов`язаних з лікуванням потерпілого; 586,67 грн відшкодування шкоди, пов`язаної з тимчасовою втратою працездатності, 597,36 грн відшкодування моральної шкоди потерпілому (а. с. 21).

У судовому засіданні сторони визнали ту обставину, що відповідач виплатив страхове відшкодування з розрахунку (50%) від вартості наданих позивачем чеків, проте, при цьому частина відображених у чеках сум страховою компанією не врахована.

Вважаючи неправомірним здійснення виплати страхового відшкодування у розмірі лише 50% від спричиненої шкоди, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку установленим обставинам справи та спірним правовідносинам, доводам сторін, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з приписами статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Приписами статті 81 ЦПК України передбачено, щокожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до положень частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При цьому частинами першою, другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 7 Закону України «Про страхування» страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є обов`язковим.

Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Відповідно до пункту 1.5 статті Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наземні транспортні засоби - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.

Згідно зп.24.1статті 24Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов`язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров`я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів.

У статті 25 цього Закону передбачено, що у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності.

Страховиком відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю (ст. 26-1 Закону).

За змістом пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі, якщо відповідальними за заподіяння неподільної шкоди взаємопов`язаними, сукупними діями є декілька осіб, розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) за кожну з таких осіб визначається шляхом поділу розміру заподіяної шкоди на кількість таких осіб.

Як установлено, відповідач, керуючись зазначеною нормою, виплатив позивачу половину урахованих витрат на лікування і, відповідно, половину визначеної суми не отриманих доходів та моральної шкоди.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України зазначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 274/4882/17-ц викладено наступний правовий висновок щодо застосування пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Положення пункту 36.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» застосуванню не підлягають, оскільки у ній йдеться про поділ розміру заподіяної шкоди між особами, цивільно-правова відповідальність яких застрахована, а цивільно-правова відповідальність візника гужового транспорту не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Розглядаючи цей спір, суд констатує, що цивільно-правова відповідальність пішохода ОСОБА_1 не була і не може бути застрахована відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Таким чином, суд вважає слушними доводи сторони позивача щодо необґрунтованості рішення ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» в частині зменшення виплати страхового відшкодування вдвічі на підставі положень пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Своєю чергою, вирішуючи спір по суті, суд дійшов висновку про відсутність з боку відповідача порушення прав ОСОБА_1 , а тому і про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду від 10 квітня 2020 року у справі № 532/1374/18 викладено наступну правову позицію.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Згідно зі статтями 22, 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкодою, заподіяною життю та здоров`ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема: шкода, пов`язана з лікуванням потерпілого; шкода, пов`язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим; моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та вина зазначеної особи. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі закриття кримінального провадження за правилами КПК України не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова про закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі в порядку, передбаченому ЦПК України.

Відповідно до пунктів 4.4., 4.7 та 4.8 Правил дорожнього руху України пішоходи у темну пору доби, які рухаються проїзною частиною чи узбіччям, повинні виділити себе, а за можливості мати на зовнішньому одязі світлоповертальні елементи, для своєчасного їх виявлення іншими учасниками дорожнього руху. Пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч. Якщо в зоні видимості немає переходу або перехрестя, а дорога має не більше трьох смуг руху для обох його напрямків, дозволяється переходити її під прямим кутом до краю проїзної частини в місцях, де дорогу добре видно в обидва боки, і лише після того, як пішохід упевнився у відсутності небезпеки.

За змістом пункту 32.1 статті 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону.

У зазначеній постанові Верховний Суду погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що, виходячи з того, що вини водія у скоєнні ДТП не встановлено, проте у діях потерпілого є порушення пункту 4.8 Правил дорожнього руху України, які знаходяться в прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП, під час якої йому заподіяно шкоду, та враховуючи, що позивач усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (рух пішохода в непередбачуваному для цього місці), дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог потерпілого.

Також, Верховний Суд зазначив, що потерпілий, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, своїми діями створив небезпеку, яка унеможливила відвернення негативних наслідків, що підтверджено результатами експертних досліджень, тобто встановлено наявність вини потерпілого.

Крім того, відсутність у водія технічної можливості уникнути ДТП є непереборною силою, оскільки у цьому випадку зіткнення його автомобіля з пішоходом не залежало від нього, при усій обачливості його дій та/або поведінки. Останній не міг передбачити таку подію або передбачив проте не міг її відвернути.

В іншій постанові від 31 січня 2019 року у справі № 204/6539/16-ц Верховний Суд зазначив наступне.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено ПДР.

Надавши правову оцінку установленим під час розгляду цієї справи фактичним обставинам, суд висновує, що вина водія у ДТП відсутня, а сама ДТП мала місце внаслідок грубої необережності потерпілого, тобто ОСОБА_1 , зокрема через його перебування у стані алкогольного сп`яніння та порушення ряду вимог Правил дорожнього руху України.

Водночас суд констатує, що водій ОСОБА_3 завдав шкоди ОСОБА_1 джерелом підвищеної небезпеки внаслідок саме непереборної сили, тобто невідворотної за відповідних умов події, що виключає цивільно-правову відповідальність водія, а, як наслідок, страховика (п. 32.1 Закону).

З урахуванням вище викладеного, суд дійшов висновку про те, що страхова компанія, здійснивши виплату страхового відшкодування позивачу у розмірі 12544,47 грн не порушила права ОСОБА_1 .

При цьому, на переконання суду, безпідставне обгрунтування відповідачем здійснення такої виплати саме приписами пункту 36.3 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може бути підставою для задоволення позову, оскільки положення частини п`ятої статті 1187 та статті 1193 ЦК України та установлені обставини ДТП свідчать про відсутність порушення у діях і рішенні відповідача в частині виплати потерпілому 12544,47 грн.

Також,розглядаючи цейспір,суд ненадає оцінкудоводам сторіну судовомузасіданні щодонаявності чивідсутності підставдля врахуваннявідповідно доп.24.1статті 24Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» наданих потерпілим усіх чеків для відшкодування витрат, пов`язаних із лікуванням. Так, незгода позивача із неврахуванням страховиком окремих чеків не була підставою позову, відповідну різницю позивач не просив стягнути навіть з урахуванням сплачених йому коштів, а копії окремих чеків є нечитабельними (а. с. 24).

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, а відповідач діяв відповідно до вимог приписів ЦК України, зокрема статей 1187, 1193 цього Кодексу.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на відмову у позові, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Оскільки сторони в судове засідання не з`явились, суд, з дотриманням положень частини шостої статті259, частин четвертої та п`ятої статті268 ЦПК України, відклав складення повного рішення суду на строк не більше п`яти днів та зазначив датою ухвалення рішення дату його складання. На виконання вимог частини четвертоїстатті 268 ЦПК Українипідписав судове рішення без його проголошення.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 258, 259, 263, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

Відмовити у позові ОСОБА_1 до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» про стягнення невиплаченого страхового відшкодування.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене).

Повний текст рішення складено 06 листопада 2024 року.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач ПрАТ «СК «Арсенал Страхування», місцезнаходження: вул. Борщагівська, 154, м. Київ, код ЄДРПОУ 33908322.

СуддяМикола МЕРГЕЛЬ