Постанова

від 06.11.2024 по справі 215/1267/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4639/24 Справа № 215/1267/24 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів Бондар Я.М., Корчистої О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лідовської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №215/1267/24 за позовом Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, за апеляційною скаргою Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» на ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Демиденко Ю.Ю., -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2024 року позивач КПТМ «Криворіжтепломережа» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 128 356,73 грн., послуги за абонентське обслуговування - 478,15 грн., суму збитків від інфляції 21898,35 грн. (з лютого 2022 року по січень 2024 року), 3% річних 5 732,81 грн. (з 01 лютого 2022 року по 12 лютого 2024 року), пені 152,34 грн. (з 01 серпня 2023 року по 12 лютого 2024 року) та судовий збір 3 028,00 грн.

Ухвалою Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом КПТМ «Криворіжтепломережа» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, роз`яснено позивачу, що заявлені ним позовні вимоги можуть бути вирішені в порядку господарського судочинства.

На вказану ухвалу судді КПТМ «Криворіжтепломережа» подало апеляційну скаргу, в якій просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Так, як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 29 грудня 2016 року. Таким чином, вказаний у позовних вимогах період заборгованості за спожиту електричну енергію в період з 05 листопада 2021 року по 30 листопада 2023 року не входить до періоду, коли відповідач здійснював підприємницьку діяльність.

Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.

Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи скарги, просив її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з`явився в судове засідання, оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу КПТМ «Криворіжтепломережа» слід задовольнити з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвала суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в лютому 2024 року позивач КПТМ «Криворіжтепломережа» звернулось до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послугу з постачання теплової енергії, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь КПТМ «Криворіжтепломережа» заборгованість за послугу з постачання теплової енергії за період з 05 листопада 2021 року по 30 листопада 2023 року у розмірі 128 356,73 грн, послуги за абонентське обслуговування - 478,15 грн, суму збитків від інфляції 21898,35 грн (з лютого 2022 року по січень 2024 року), 3% річних 5 732,81 грн (з 01 лютого 2022 року по 12 лютого 2024 року), пені 152,34 грн (з 01 серпня 2023 року по 12 лютого 2024 року) та судовий збір 3 028,00 грн.

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, фізична особа - підприємець ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність 29 грудня 2016 року, номер запису № 22270170000014957, підстава: ДР припинення ФОП за її рішенням (а.с.7-9).

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що КПТМ «Криворіжтепломережа» фактично уклало договір з відповідачем в якості фізичної особи-підприємця, з надання йому послуг з постачання теплової енергії внаслідок здійснення ним господарської діяльності як суб`єктом господарювання у нежитлових приміщеннях (магазину), а тому з огляду на предмет, характер спору та фактичний суб`єктний склад сторін, спір у цій справі є господарським, у зв`язку із чим справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Апеляційний суд не може погодитися з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Визначаючи співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця і їх правового статусу, необхідно зазначити таке.

Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою (частина перша статті 24 ЦК України).

За вимогами статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті (частини друга та четверта зазначеної статті).

Відповідно до статті 26 ЦК України всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 ЦК України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право - і дієздатністю, та не обмежує їх.

Такий підхід Великої Палати Верховного Суду щодо співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи - підприємця і їх правового статусу є усталеним, що підтверджено, зокрема, у постановах від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18); від 24 квітня 2018 року у справі № 303/5186/15-ц (провадження № 14-86цс18); від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19); від 21 вересня 2019 року у справі № 922/4239/16 (провадження № 12-102гс19); від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18 (провадження № 12-37гс19); від 09 жовтня 2019 року у справі № 209/1721/14-ц (провадження № 14-418цс19) тощо.

Отже, з моменту державної реєстрації фізичної особи підприємця, фізична особа фактично перебуває у двох правових статусах як фізична особа, та як фізична особа - підприємець.

При цьому наявність статусу підприємця не свідчить про те, що така особа виступає як підприємець у всіх правовідносинах або ж що всі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно тощо (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані, зокрема, у постановах від 14 березня 2018 року у справі № 2-7615/10 (провадження № 14-17цс18), від 05 червня 2018 року у справі № 522/7909/16-ц (провадження № 14-150цс18)).

Відповідно до статті 42 ГК України підприємництво це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відтак підприємець це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Такий висновок Велика Палата Верховного Суду зробила в постановах від 13 березня 2018 року у справі № 306/2004/15-ц (провадження № 14-39цс18), від 15 травня 2019 року у справі № 904/10132/17 (провадження № 12-43гс19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 263/2359/19 (провадження № 14-467цс19), від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) та інших.

Згідно із частинами першою, другою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб`єктами господарювання є, зокрема, юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У частині першій статті 58 ГК України передбачено, що суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що в господарському законодавстві юридична особа та фізична особа - підприємець охоплюються спільним поняттям «суб`єкт господарювання».

У постанові від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19 (провадження № 12-167гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи - підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб`єктом господарювання та чи є ці правовідносини господарськими.

Аналогічний висновок викладено й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 125/1216/20 (провадження № 14-25цс23).

Матеріали справи свідчать про те, що з 29 грудня 2016 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 припинив свою підприємницьку діяльність, номер запису №22270170000014957.

Таким чином, починаючи з 29 грудня 2016 року ОСОБА_1 не є суб`єктом підприємницької діяльності.

Разом з тим ОСОБА_1 є власником (як фізична особа) нежитлових приміщень №№105, 106, 107 в буд. АДРЕСА_1 за якою надається, як зазначає позивач в позовній заяві, теплопостачання.

Отже, як за суб`єктним складом, так і виходячи зі змісту спірних правовідносин, спір між сторонами не є спором двох суб`єктів господарювання, а отже підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Схожий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 29 травня 2024 року у справі №591/3003/21 (провадження №61-13964св23).

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у відкриття провадження у справі з підстав, визначених пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України.

Виходячи з того, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, судова колегія вважає за необхідне, відповідно до статті 379 ЦПК України, апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судових витрат за результатами розгляду не вбачається.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» задовольнити.

Ухвалу Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2024 року скасувати. Справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Судді:

Повний текст постанови складено 06.11.2024р.

Головуючий суддя О.В. Агєєв