Постанова

від 31.10.2024 по справі 916/5727/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5727/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Принцевська Н.М.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Бондар А.Г. в порядку самопредставництва

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024, суддя суду першої інстанції Щавинська Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 17.07.2024

по справі №916/5727/23

за позовом Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України

про стягнення 423 634,42 грн, розірвання договору та виселення,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

28.12.2023 Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, в якій просив суд:

- стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у сумі 402 124,35 грн, пеню у сумі 21 510,07 грн;

- розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003, укладений між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради та Іллічівським районним спортивно-технічним клубом товариства сприяння обороні України;

- виселити Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Підставою для звернення з позовом є те, що відповідно до розрахунку заборгованості від 12.12.2023, орендар не виконує істотні умови договору оренди щодо сплати орендної плати за користування об`єктом оренди вчасно та у повному обсязі, у зв`язку з чим за останнім наявна заборгованість з орендної плати за період з червня 2020 року по грудень 2023 року у розмірі 402 124,35 грн.

Крім того, відповідачу згідно з п. 5.2. договору оренди також нарахована пеня за несвоєчасне внесення орендної плати, яка станом на 12.12.2023 становить 21 510,07 грн.

Крім того, позивач посилається на п.3.3 договору та ст. 549, 611 Цивільного кодексу України, ст. 291 Господарського кодексу України та просив суд розірвати договір оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003 з огляду на несплату орендарем орендної плати 3 роки поспіль.

Позивач також просив суд виселити Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України у зв`язку з розірвання умов договору.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що особою, яка складала спірний договір та додаткові погодження та договори до нього, є позивач, а відповідач є слабкою стороною договору, саме Департамент комунальної власності Одеської міської ради повинен нести ризик, пов`язаний з неясністю умов продовження строку дії договору за принципом "contra proferentem", а отже, за відсутності належних і допустимих доказів, сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь відповідача. Тому, посилання позивача на те, що договір продовжився автоматично на підставі ст.764 ЦК України, судом до уваги не приймаються. Таким чином, оскільки на момент пред`явлення позову договір припинено внаслідок закінчення строку дії договору 29.04.2020, суд не вбачає підстав для розірвання договору №22/73.

Суд першої інстанції також зазначає, що у зв`язку з закінченням дії договору 29.04.2020, що не спростовано позивачем, підстави для стягнення орендної плати та пені як похідної вимоги відсутні.

Суд першої інстанції також вказав, що за умови невиконання позивачем умов договору щодо передачі орендованого приміщення за актом приймання-передачі, вимога про повернення вказаного приміщення за актом приймання-передачі також є необгрунтованою.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23.

Апелянт зазначив, що судом першої інстанції не прийнято до уваги посилання Департаменту про те, що договір продовжився автоматично на підставі ст. 764 ЦК України. За таких обставин, якщо вважати, що термін дії договору оренди від 12.06.2003 № 22/73 закінчився 29.04.2020, Відповідач у відповідності до п. 4.7 Договору був зобов`язаний у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом приймання-передачі, чого ним зроблено не було.

Апелянт вважає, що посилання суду першої інстанції на відсутність акту надання приміщення в оренду, складеного при укладенні договору оренди, не заслуговує на увагу, адже законодавством України необхідність застосування приписів частини другої статті 795 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), підписаним сторонами договору, не ставиться у залежність від факту підписання або непідписання сторонами під час укладення договору найму (оренди) відповідного акту надання приміщення в оренду, тим більше, що факт прийняття Відповідачем орендованого майна у володіння та користування після укладення вищенаведеного договору оренди сторонами фактично не оспорюється та Відповідачем не заперечується.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі № 916/5727/23 в частині відмови у задоволенні вимог про виселення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради в частині відмови у виселенні Іллічівського районного спортивно-технічний клубу товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1 задовольнити у повному обсязі.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/5727/23 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Принцевська Н.М. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/5727/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.08.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/5727/23 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/5727/23.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.09.2024 апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 - залишено без руху; встановлено Департаменту комунальної власності Одеської міської ради строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду 1) клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 з наведенням поважних причин для поновлення такого строку 2) доказів сплати судового збору у сумі 17 583,77 грн 3) доказів направлення копії апеляційної скарги листом з описом вкладення на адресу Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 16.10.2024; призначено справу №916/5727/23 до розгляду на 31.10.2024 о 11:00; встановлено, що засідання відбудеться у приміщенні Південно-західного апеляційного господарського суду за адресою: м. Одеса, пр. Шевченка, 29, зал судових засідань № 7, 3-ій поверх; явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою; роз`яснено учасникам судового провадження їх право подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами; роз`яснено учасникам судового провадження їх право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у тому числі із застосуванням власних технічних засобів.

31.10.2024 у судовому засіданні прийняв участь представник Департаменту комунальної власності Одеської міської ради Бондар А.Г.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.09.2024, якою призначено справу №916/5727/23 до розгляду на 31.10.2024 о 11:00, була отримана в електронному кабінеті Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України - 25.09.2024, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання.

Явка представників сторін у судове засідання, призначене на 31.10.2024, не визнавалась апеляційним господарським судом обов`язковою, про наявність у сторін доказів, які відсутні у матеріалах справи та без дослідження яких неможливо розглянути апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23, до суду не повідомлялося.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в даному судовому засіданні повинен відбутися розгляд апеляційної скарги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 по суті, не дивлячись на відсутність представника відповідача, повідомленого про судове засідання належним чином. Відсутність зазначеного представника у даному випадку не повинно заважати здійсненню правосуддя.

Фактичні обставини, встановлені судом.

12.06.2003 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (Орендодавець) (правонаступником якого є Департамент комунальної власності Одеської міської ради) та Іллічівським районним спортивно-технічним клубом товариства сприяння обороні України (Орендар) укладено договір №22/73 оренди нежитлового приміщення (т. 1 а.с.9-11).

Відповідно до п.1.1 договору орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м, на підставі додаткового погодження від 12.06.2003 під учбові класи.

Умовами п. 1.2. договору визначено термін дії договору оренди до 12.06.2005.

Згідно з п. 2.1 договору орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України "Про оренду державного з комунального майна" та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 №1054-XXIV "Про Оренду комунального майна, що є власністю територіальної громади міста Одеси".

Відповідно до п.2.2 договору за орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 649,12 грн без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України.

Згідно з п.2.3 договору до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та плата за користування земельною ділянкою.

Пунктом 2.4 договору визначено, що орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

Згідно з п.3.3 договору орендодавець має право виступати з ініціативою щодо розірвання договору у разі невиконання або неналежного виконання орендарем обов`язків, передбачених договором оренди, у тому числі несплати орендної плати своєчасно та у повному обсязі.

Відповідно до п.3.4 договору орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду приміщення, згідно з п.1.1 договору, за актом приймання-передачі, який підписується обома сторонами.

Згідно з п.4.1 договору вказане у п.1.1 приміщення орендодавцем передається орендарю виключно для використання під учбові класи.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.

Згідно з п.5.2 договору за несвоєчасне внесення орендної плати орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.3 договору визначено, що у разі невнесення орендарем орендної плати на протязі 3-х місяців з дати закінчення терміну платежу, договір підлягає розірванню у відповідності з чинним законодавством.

Відповідно до п.5.6 договору за невиконання або неналежне виконання орендарем обов`язків за цим договором, орендодавець має право розірвати договір оренди у відповідності з чинним законодавством.

Пунктом 7.6 договору встановлено, що договір може бути розірваний на вимогу однієї із сторін за рішенням арбітражного суду у випадках, передбачених чинним законодавством.

Пунктом 7.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору орендар має переважне право на його продовження у разі належного виконання ним умов договору.

Згідно з п.7.9 договору дія договору оренди припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- продажу об`єкти оренди за участю орендаря;

- переходу права власності на об`єкт оренди за договором відчуження;

- загибелі об`єкта оренди;

- достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду);

- банкрутства або ліквідації орендаря;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

До договору додається розрахунок орендної плати (п.8.1 договору) та висновок експерта про вартість нежитлового приміщення (будівлі), що передається в оренду (п.8.3 договору) (т. 1 а.с.11).

При цьому, п.8.2 договору, який передбачає, що до договору додається акт приймання-передачі, закреслений.

Вказаний договір підписаний обома сторонами та скріплений печаткою Представництва.

В матеріалах справи наявні додаткові погодження № 1 від 01.11.2003, №2 від 02.06.2005, №3 від 04.08.2005, 07.04.2006, №5 від 24.05.2006, № 6 від 19.06.2007, №7 від 04.07.2007, №8 від 18.07.2008, №9 від 10.09.2009, №10 від 01.06.2010, №11 від 16.02.2011, №12 від 20.09.2011, якими сторони продовжували строк дії договору оренди та змінювали розмір орендної плати (т. 1 а.с.12-17).

Додатковим договором №13 від 18.08.2014 сторонами, зокрема, продовжено строк дії договору до 18.07.2017 та встановлено, що вказане у п.1.1 приміщення орендарю передається виключно для використання під розміщення курсів з навчання водіїв автомобілів (т. 1 а.с.18).

Додатковим договором №14 від 29.05.2017 сторонами внесено зміни до договору щодо строку дії договору, а саме встановлено строк дії договору оренди з 29.05.2017 до 29.04.2020, а також встановлено орендну плату 29.05.2017 в розмірі 5 013,75 грн (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції), що є базовою ставкою орендної плати за місяць (т. 1 а.с.19).

В матеріалах справи наявна претензія позивача від 30.05.2023 щодо необхідності сплати заборгованості з орендної плати та пені у місячний строк (т. 1 а.с.20-21), а також розрахунок заборгованості, з якого вбачається, що станом на 01.01.2020 заборгованість з орендної плати була відсутня, за період січень-лютий 2020 відповідачем здійснювалися оплати за договором, а у період квітня-травня 2020 року мала місце переплата (т. а.с.23).

22.06.2020 відповідач направив на адресу Департаменту заяву про продовження договору оренди, у відповідь на яке позивач листом від 22.07.2020 повідомив, що 01.02.2020 набув чинності Закон України "Про оренду державного та комунального майна". Порядок передачі в оренду державного та комунального майна був схвалений 03.06.2020, набув чинності 16.06.2020 після публікації на урядовому порталі. На теперішній час залишаються неврегульовані інші нормативно-правові документи, а електронна торгова система запрацює з 01.10.2020. Після затвердження усіх нормативних документів з цього питання Департамент розпочне роботу щодо продовження договору оренди вищезазначеного приміщення (т. 1 а.с.61-62).

У акті обстеження від 04.03.2024 комісією Департаменту комунальної власності Одеської міської ради встановлено, що орендоване приміщення зачинене, доступу немає, приміщення не застраховане (т. 1 а.с.64-65).

В матеріалах справи наявні сертифікати про державну акредитацію Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України на підготовку водіїв транспортних засобів категорії «В», строк дії до 03.11.2020 та до 11.10.2015 (т. 1 а.с.78-79).

Листом від 29.05.2024 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях повідомив, що станом на 28.05.2024 Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України не акредитований, як заклад, що проводять підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів з 04.11.2020 (т.1 а.с.112).

Листом від 22.05.2024 РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях повідомив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру МВС, а саме модуля "Реєстрації навчальних груп", є наявна інформація щодо останньої реєстрації навчальної групи Іллічівським районним спортивно-технічним клубом Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України (адреса Б.Хмельницького, 3), а саме: Група №60 з терміном навчання з 13 серпня 2020 року по 25 серпня 2020 року. Дата подання на реєстрацію - 12 серпня 2020 року. Дата реєстрації групи - 12 серпня 2020 року (т. 1 а.с.113).

Постановою Ради Правління Одеської обласної організації Товариства сприяння обороні України від 18.06.2021 призупинено діяльність Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України через відсутність приміщення для проведення занять (т. 1 а.с.114).

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

У даному випадку, позивач оскаржує рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 виключно в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Таким чином, колегія суддів переглядає рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 виключно в частині позовних вимог про виселення.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 колегією суддів не переглядається.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а резолютивна частина рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не підлягає скасуванню, однак підлягає зміні мотивувальна частина рішення з врахуванням мотивів, викладених у даній постанові, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №22/73 від 12.06.2003 є договором найму (оренди) комунального майна.

Згідно з частиною першою статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

В силу частини шостої статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Отже, договір №22/73 від 12.06.2003 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

За умовами частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу статті 530 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з частиною другою статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Частиною четвертою статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 Цивільного кодексу України).

Додатковим договором №14 від 29.05.2017 сторонами внесено зміни до договору щодо строку дії договору, а саме встановлено строк дії договору оренди з 29.05.2017 до 29.04.2020.

Даним договором фактично було пролонговано строк дії договору №2010 від 07.07.2003 на 2 роки та 11 місяців.

У частині другій статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами Додаткового договору №4 від 09.03.2017, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Системний аналіз вищевикладених приписів законодавства дозволяє зробити висновок, що для продовження дії договору оренди необхідна наявність таких юридичних фактів: продовження користування орендарем орендованим майном та відсутність своєчасного письмового повідомлення однієї зі сторін договору про припинення або зміну умов договору.

Правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями цивільного та господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу.

03.10.2019 Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ, у пункті 1 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" якого було передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01.02.2020 (за виключенням окремих зазначених норм).

Водночас згідно з пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 з дня введення в дію цього Закону було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 опублікований в офіційному друкованому виданні "Голос України" 26.12.2019, набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, а відтак саме з цієї дати підлягають застосуванню його приписи (за винятком окремих норм, наведених у розділі "Прикінцеві та перехідні положення").

За загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договорів оренди державного та комунального майна, який діяв до 31.01.2020 та був передбачений Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992 (втратив чинність 31.01.2020), може бути застосовано до процедури продовження тих договорів, строк дії яких закінчився до 01.07.2020 включно, а щодо інших договорів оренди державного та комунального майна (строк дії яких закінчився після 01.07.2020) в силу вимог абзацу 3 пункту 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03.10.2019 має застосовуватися порядок продовження, визначений цим Законом.

Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено в постановах від 19.07.2022 у справі №924/852/21 та від 09.11.2021 у справі №908/2637/20.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що, як зазначалося вище, строк дії укладеного між сторонами договору №22/73 від 12.06.2003 було продовжено до 29.04.2020, тобто останній закінчився до 01.07.2020, тому правовідносини щодо його подальшої пролонгації регламентовані Законом України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" №2269-XII від 10.04.1992, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

У даному випадку були відсутні заяви, як Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, так і Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України, про припинення або зміну умов договору оренди №22/73 від 16.06.2003 протягом одного місяця після закінчення терміну його дії, тобто з 29.04.2020 до 29.05.2020, що свідчить про продовження дії такого договору на той самий термін 2 роки 11 місяців.

Таким чином, строк дії договору оренди №22/73 від 16.06.2003 було продовжено до 29.03.2023.

27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».

Відповідно до п. 5 вказаної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються. У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування.

Таким чином, договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починаючи з 24.02.2022 автоматично було продовжено за таких умов:

- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;

- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»;

- рішення про продовження договорів оренди не прийнято на аукціоні, який оголошено до дати набрання чинності цією постановою.

Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови № 634 дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за умови, зокрема, що строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану.

Верховний Суд у своїй постанові від 21.02.2024 у справі №916/309/23 дійшов висновку, що зміст наведених норм права свідчить про автоматичне продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану. При цьому для продовження договору оренди на строк до припинення чи скасування воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, окреме рішення орендодавця не вимагається, про що прямо зазначено у пункті 5 Постанови № 634.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Цей строк продовжувався згідно з Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/2023, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 від № 271/2024, від 23.07.2024 № 469/2024 (продовжено до 09.11.2024).

Таким чином, строк дії договору оренди №22/73 від 12.06.2003 було продовжено і після 29.03.2023 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Тому суд першої інстанції дійшов хибного висновку про закінчення строку дії договору оренди №22/73 від 12.06.2003, адже відповідний договір був чинним і на момент звернення з позовом у даній справі, тобто станом на 28.12.2023.

Розглянувши вимогу про виселення Іллічівський районний спортивно-технічний клуб товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Відповідно до ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом.

Таким чином, обов`язок повернути майно у відповідач виникає після припинення дії договору.

Згідно з п.7.9 договору дія договору оренди припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- продажу об`єкти оренди за участю орендаря;

- переходу права власності на об`єкт оренди за договором відчуження;

- загибелі об`єкта оренди;

- достроково за згодою сторін або за рішенням арбітражного суду (суду);

- банкрутства або ліквідації орендаря;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Як встановлено вище, строк дії договору оренди №22/73 від 12.06.2003 не закінчився ні на момент звернення з позовом, ні на момент винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції. Тому дія договору оренди №22/73 від 12.06.2003 не припинилася у зв`язку закінченням строку його дії.

В свою чергу, колегією суддів не переглядається оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні вимог про розірвання договору оренди нежитлового приміщення №22/73 від 12.06.2003. Тому дія договору оренди №22/73 від 12.06.2003 не припинилася у зв`язку з його розірванням.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що договір оренди №22/73 від 12.06.2003 припинив свою дію з інших підстав, передбачених пунктом 7.9. договору.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку, що договір оренди №22/73 від 12.06.2003 не припинив свою дію, а отже у відповідача відсутній обов`язок повернути Департаменту комунальної власності Одеської міської ради спірне нежитлове приміщення.

Таким чином, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо виселення Іллічівського районного спортивно-технічного клубу товариства сприяння обороні України з нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 140,1 кв.м., що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська, 1, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Таким чином, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог про виселення.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У даному випадку судом першої інстанції не було з`ясовано обставини, що мають значення для справи, тому колегія суддів вважає за потрібне апеляційну скаргу залишити без задоволення, резолютивну частину оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про виселення залишити без змін та змінити мотивувальну частину оскаржуваного рішення в частині строку дії договору оренди №22/73 від 12.06.2003 з врахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

Враховуючи відмову у задоволенні апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 залишити без задоволення.

Резолютивну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 в частині позовних вимог про виселення залишити без змін.

Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду Одеської області від 08.07.2024 по справі №916/5727/23 з врахуванням мотивів, викладених у даній постанові.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 05.11.2024.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

Н.М. Принцевська