Постанова

від 06.11.2024 по справі 910/11931/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2024 р. Справа№ 910/11931/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання Мельничук О.С.,

представники сторін в судове засідання не з`явились,

розглядає апеляційну скаргу

Приватного виконавця Колечка Д.М.

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 (повний текст ухвали складено 06.09.2024)

про відмову у тимчасовому обмеженні керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України

За заявою Приватного виконавця Колечка Д.М. про тимчасове обмеження керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань боржником за рішенням суду

у справі № 910/11931/19 (суддя Чебикіна С.О.)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Київобленерго"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ"

про стягнення 1 519 936,03 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Приватне акціонерне товариство "Київобленерго" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ" про стягнення 1 519 936,03 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2019 року позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ" на користь Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" 346 933,69 грн. збитків по акту порушення №К 036677 від 10.01.2018 року, 873 477,60 грн. заборгованості по активній електричній енергії, 6 253,92 грн. заборгованості по реактивній електричній енергії, 168 216,31 грн. пені, 32 922,97 грн. 3% річних, 92 131,62 грн. інфляційних втрат та 22 799,04 грн. судового збору.

09.01.2020 року на виконання вищевказаного рішення було видано відповідний наказ.

22.08.2024 року приватний виконавець виконавчого округу Одеської області - Колечком Д.М. звернувся до Господарського суду міста Києва з заявою про тимчасове обмеження керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань боржником за рішенням суду.

Заява обґрунтована тим, що боржник ухиляється від виконання рішення суду у даній справі, не вчиняє будь-яких дій, спрямованих на виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, при цьому всі примусові заходи приватного виконавця щодо виконання судового рішення виявились безрезультатними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у задоволенні заяви приватного виконавця Колечка Д.М. про тимчасове обмеження керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України до виконання зобов`язань боржником за рішенням суду відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відсутність майна чи достатньої суми коштів на рахунку не свідчать про вчинення боржником свідомих дій, спрямованих на ухилення від виконання судового рішення. Також місцевий господарський суд зазначив, що у поданні, яке розглядається, приватний виконавець просив суд обмежити у праві на виїзд за межі України керівника Товариства - Афанасьєва Ігоря Валерійовича, який не є фізичною особою - боржником за наказом Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 року у справі № 910/11931/19.

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, Приватний виконавець Колечко Д.М. звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/11931/19 та прийняти нове рішення, яким заяву про тимчасове обмеження керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ" - громадянина України ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що ухвала суду першої інстанції є необґрунтованою та такою, що винесена із порушенням норм матеріального та процесуального права і має бути скасована. Зокрема скаржник вважає, що всупереч положенням ст. 236, 337 Господарського процесуального кодексу України, ч. 5, 8 ст. 19, ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки діям керівника боржника із невиконання законних вимог виконавця, як умисному ухиленню від виконання зобов`язань, покладених на боржника судовим рішенням, що і було підставою для застосування до особи відповідного обмеження. Також скаржник вважає, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду наголосив увагу на можливості обмеження у праві виїзду за межі України керівника/кінцевого беніфіціара/власника юридичної особи, тобто, застосуванні таким чином положень ст. 337 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.09.2024 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Приватного виконавця Колечка Д.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року, витребувано з Господарського суду міста Києва копії матеріалів справи № 910/11931/19.

26.09.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли справи №910/11931/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.10.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного виконавця Колечка Д.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/11931/19 та призначено розгляд справи на 06.11.2024 року

В судове засідання 06.11.2024 року представники сторін не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно з п. 11, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційні скарги у даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 року N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно зі ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права також передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст. 313 Цивільного кодексу України, відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Статтею 337 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що тимчасове обмеження фізичної особи - боржника у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як виключний захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Положеннями пункту 1 розділу XIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5, передбачено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, що відповідно до Закону підлягає примусовому виконанню, питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи у праві виїзду за межі України вирішує суд, за місцем виконання відповідного рішення, за поданням державного або приватного виконавця.

Системний аналіз зазначених вище законів свідчить про те, що підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є факт ухилення боржника від виконання рішення.

Таким чином, наявність у особи невиконаних зобов`язань, покладених на неї судовим рішенням, є підставою для обмеження її у праві виїзду за межі України та зазначений захід є виключним заходом забезпечення виконання судового рішення, застосування якого є правом, а не обов`язком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За приписами п. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження поміж іншого має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Нормами ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; допускати в установленому законом порядку виконавця до житла та іншого володіння, приміщень і сховищ, що належать йому або якими він користується, для проведення виконавчих дій; за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України; повідомити виконавцю про зміну відомостей, зазначених у декларації про доходи та майно боржника, не пізніше наступного робочого дня з дня виникнення відповідної обставини; своєчасно з`являтися на вимогу виконавця; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України у листі від 01.02.2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України» однією з підстав для відмови у задоволенні подань, що складає основну частину розглянутих справ, є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань і відомостей про обізнаність боржника щодо наявності відкритого виконавчого провадження та строків його добровільного виконання.

При цьому, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що право державного/приватного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає лише у разі ухилення боржника від виконання, покладених на нього рішенням суду зобов`язань, тобто наявність лише самого зобов`язання не наділяє виконавця правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Водночас, відсутність майна та коштів у боржника не свідчить про ухилення останнього від виконання рішення суду, і що саме такий захід як тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України буде ефективним заходом для виконання судового рішення і не порушить визначене ст. 33 Конституції України право на свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Разом з цим, ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Зважаючи на це, доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання покладається на державного/приватного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.

Одночасно, при розгляді вказаної категорії спорів виконавець повинен довести яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника забезпечить виконання рішення суду у даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 30.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу Одеської області - Колечком Д.М. відкрито виконавче провадження ВП № 63455614 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 року у справі № 910/11931/19. (зворот а.с. 135).

30.10.2020 року приватним виконавцем за адресою боржника, вказаною у виконавчому документі, направлено рекомендованим листом (трек-номер 6800402748247) постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 63455614 якою зобов`язав боржника подати Декларацію про доходи та майно боржника - юридичної особи та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. (а.с. 136).

Також, 30.10.2020 року приватним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про арешт майна боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ", код ЄДРПОУ: 41368359, в межах суми заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 року у справі № 910/11931/19. (зворот а.с. 136).

Крім того, 30.10.2020 року приватним виконавцем, керуючись статтею 56 Закону України "Про виконавче провадження", винесено постанову про арешт коштів боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ", код ЄДРПОУ: 41368359, в банківських установах: ПАТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", МФО 300614; ПАТ "МТБ БАНК", МФО 328168; ПАТ "МЕГАБАНК", МФО 351629; ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012; ПАТ "БАНК КРЕДИТ ДНІПРО", МФО 305749; ПАТ "БТА БАНК", МФО 321723; ПАТ "ВТБ БАНК", МФО 321767; ПАТ "Ідея Банк", МФО 336310; ПАТ "ІНГ Банк Україна", МФО 300539; ПАТ "А-БАНК", МФО 307770; ПАТ "АЛЬФА-БАНК", МФО 300346; ПАТ "БАНК ВОСТОК", МФО 307123; АБ "Південний", МФО 328209; АТ "Місто Банк", МФО 328760; АТ "ОТП БАНК", МФО 300528; АТ "Ощадбанк", МФО 300465; АТ "ПІРЕУС БАНК МКБ", МФО 300658; АТ "Райффайзен Банк Аваль", МФО 300335; АТ "Укрексімбанк", МФО 322313;АТ "УкрСиббанк", МФО 351005; ПАТ "ПУМБ", МФО 334851; ПАТ "СБЕРБАНК", МФО 320627; ПАТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МФО 322001; ПАТ КБ "ПРАВЕКС-БАНК", МФО 380838; ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", МФО 305299; ПАТ "КРЕДОБАНК", МФО 325365; ПАТ "ТАСКОМБАНК", МФО 339500; ПАТ "МетаБанк", МФО 313582; ПАТ "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ", МФО 300647; ПАТ "МІЖНАРОДНИЙ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БАНК", МФО 380582; ПАТ "ПроКредит Банк", МФО 320984; ПАТ АБ "УКРГАЗБАНК", МФО 320478; ПАТ "Промінвестбанк", МФО 300012; АКБ "КОНКОРД", МФО 307350; АТ "МОНОБАНК", МФО 322001; АТ "КБ "ГЛОБУС", МФО 380526; АКБ "ІНДУСТРІАЛБАНК", МФО 313849; ПАТ "КРИСТАЛ БАНК", МФО 339050, а також на усіх рахунках боржника в усіх філіях, відділеннях, регіональних управліннях, в межах суми заборгованості за наказом Господарського суду міста Києва від 09.01.2020 року у справі № 910/11931/19, направлено платіжні інструкції на примусове списання коштів з рахунків боржника. (а.с. 137-138).

Згідно з повідомленнями вищезазначених банківських установ кошти на рахунках боржника відсутні. (зворот а.с. 139-141).

23.05.2022 року направлено виклик керівнику Товариства з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ", код ЄДРПОУ: 41368359 - ОСОБА_1 за всіма відомими адресами щодо надання пояснень у виконавчому провадженні, зокрема, з вимогою надати приватному виконавцю декларацію про доходи та майно боржника - юридичної особи; надати інформацію щодо всього майна, що належать боржнику - Товариству з обмеженою відповідальністю "АГЦТ Київ". (зворот а.с. 141-142).

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що приватним виконавцем доведено обставини ухилення керівником боржника від виконання рішення суду, що полягає у неподанні декларації про доходи та майно боржника та ненаданні пояснень стосовно факту невиконання судового рішення.

Надаючи оцінку обставинам справи та доводам апеляційних скарг, колегія суддів виходить з того, що у сучасній українській мові слово «ухилення» тлумачиться так:

1) відступати, відхилятися, вивертатися; 2) намагатися не робити чого-небудь, не брати участі в чомусь; уникати; 3) навмисно не давати відповіді на запитання або говорити про щось інше.

Значення словосполучення "ухилення від виконання зобов`язань, покладених судовим рішенням означає з об`єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов`язків, у зв`язку з чим і здійснюється примусове виконання. Водночас, це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Колегія суддів підкреслює, що саме невиконання боржником самостійно зобов`язань протягом строку, про який вказує державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

На момент звернення до суду з поданням, факт ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, повинен вже відбутися і бути об`єктивно наявним та вбачатися з матеріалів виконавчого провадження.

Відтак, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Одночасно, як уже було зауважено, під поняттям «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини (непереборної сили, події тощо).

Переглядаючи справу в апеляційному провадженні колегія суддів констатує, що матеріалами справи не підтверджується факт ухилення боржника від виконання рішення суду, оскільки останні не містять доказів здійснення боржником будь-якої, у тому числі, господарської діяльності, отримання ним доходів, наявності грошових коштів або ж майна, які могли б бути спрямовані на виконання рішення суду.

Навпаки, подання містить докази відсутності у боржника як будь-яких активів, так і будь-яких грошових коштів, як і не містять доказів вчинення боржником (його керівником) дій, спрямованих на приховання майна. Тобто відчуження цього майна у будь-який спосіб, придбання майна на користь третіх осіб тощо.

Колегією суддів враховується та обставина, що невиконання рішення суду, в межах якого приватним виконавцем подано подання, зумовлено об`єктивними причинами, а саме, відсутністю майна, незадовільним фінансовим станом боржника (тобто відсутністю грошових коштів на рахунках) тощо.

Варто зауважити, що ігнорування та невиконання вимог приватного виконавця у першу чергу, повинно мати наслідком накладення штрафу, передбаченого ст. 188-13 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не обмеження особи у здійсненні її конституційних прав. Таке обмеження можливо за існування виключних обставин та доведеності наявності таких обставин приватним виконавцем.

Оскільки матеріали подання приватного виконавця не підтверджують обставин наявності у боржника реальної можливості виконати рішення суду у повному обсязі та невиконання цього рішення із суб`єктивних мотивів, колегія суддів приходить до висновку, що приватним виконавцем при зверненні з відповідним поданням належними та допустимими доказами в контексті ст. ст. 76, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України не доведено ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань, а відтак висновок суду першої інстанції про відмову в його задоволенні є правомірним.

Судовою колегією також враховано, що у справі «Гочев проти Болгарії» («Gochev v. Bulgaria» від 26 листопада 2009 року) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч.3 ст.2 Протоколу №4 до Конвенції, і, по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому, при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів необхідно пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдане лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте, навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим з самого початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, у тому числі й ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

У справі «Хлюстов проти Росії» («Khlyustov v. Russia» від 11 липня 2013 року) ЄСПЛ застосував вказані стандарти при вирішенні питання щодо заборони виїзду боржника за кордон у зв`язку з невиконанням судового рішення про стягнення заборгованості. Зокрема, у цій справі ЄСПЛ визнав порушенням ст.2 Протоколу №4 до Конвенції через те, що рішення про заборону виїзду за кордон було застосовано «автоматично», тобто лише у зв`язку з тим, що боржник добровільно не сплатив заборгованість, без належного обґрунтування з врахуванням індивідуальної ситуації заявника.

Матеріали подання, як і доводи апеляційної скарги не містять будь-якого обґрунтування того, яким чином, обмеження у виїзді за кордон керівника боржника сприятиме погашенню заборгованості.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги стягувача стосовно того, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, які б надавали можливість припускати/стверджувати, що подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника - юридичної особи є необґрунтованим та неправомірним.

Так, рішення місцевого господарського суду мотивовано нормами права, якими врегульовано спірні правовідносини сторін, а саме, ст. 129-1 Конституції України, ст.ст. 1, 13, 18, 19, 48, 52, 53 Закону України «Про виконавче провадження», п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзд в Україну громадян України», ст.2 Указу Президента України від 24.03.2008 №261/2008 «Про додаткові заходи щодо підвищення ефективності виконання рішень судів», ст.ст. 18, 377 Господарського процесуального кодексу України, а також встановленою судом відсутністю належних та допустимих доказів ухилення боржника від виконання рішення суду.

Натомість, апеляційна скарга не містять жодних посилань на наявні у матеріалах справи (подання) докази, які б давали змогу достеменно встановити обставини приховування боржником наявного у нього майна, чи взагалі наявності у нього будь-якого майна або ж здійснення господарської діяльності, тобто докази того, що саме боржник, а не його керівник у силу свого майнового стану, реально має фінансові можливості виконати рішення суду, проте ухиляється від цього та не бажає цього робити, - відсутні.

Ненадання боржником декларації про майновий стан може свідчити про неналежне виконання боржником вимог приватного виконавця із відповідними наслідками (накладення штрафу), а не про ухилення від виконання рішення суду чи про приховування майна.

Колегія суддів також не вбачає в оскаржуваній ухвалі ознак «правового пуризму», тобто надмірного процесуального формалізму, оскільки усі норми процесуального закону судом першої інстанції застосовано відповідно до встановлених ним обставин.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Приватного виконавця Колечка Д.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/11931/19.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, питання вичерпності висновків суду, позиція колегії суддів ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Судові витрати у вигляді судового збору за розгляд апеляційної скарги, згідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 253-254, 269, 270-271, 275-284, 337 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного виконавця Колечка Д.М. на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/11931/19 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.09.2024 року у справі №910/11931/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/11931/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.11.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир