Ухвала

від 05.11.2024 по справі 468/2035/24

КАЗАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №468/2035/24 пров. №2-о/478/49/2024

У х в а л а

про відмову у відкритті провадження у справі

05 листопада 2024 року Суддя Казанківського районного суду Миколаївської області Сябренко І.П. ознайомившись з матеріалами заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Володимирівська сільська рада про встановлення факту перебування на утриманні дитини,

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 звернувся до Баштанського районного суду Миколаївської області з заявою про встановлення факту перебування на утриманні дитини.

В обґрунтування поданої заяви представник заявника зазначив, що заявник ОСОБА_1 у період з 2017 року по 02 липня 2024 року проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 . У цей період часу у заявника ОСОБА_1 та ОСОБА_3 народилося двоє спільних дітей: дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

02 липня 2024 року заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_3 уклали шлюб.

Разом з цим, у ОСОБА_3 від попередніх стосунків з іншим чоловіком, з яким вона не перебувала у зареєстрованому шлюбі, є малолітня дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , запис про батька якої в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч.1 ст.135 СК України за вказівкою матері.

З початку спільного проживання з ОСОБА_3 , заявник ОСОБА_1 взяв на своє виховання та утримання падчерку - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яку продовжує утримувати і на даний час, так як вважає її своєю дитиною, оскільки біологічний батько самоусунувся від виховання та матеріального утримання дитини, а заявник свідомо та за власним розсудом несе обов`язок щодо забезпечення своєї родини, разом з ОСОБА_3 веде спільне господарство, створює належні умови проживання та виховання трьох дітей, бере безпосередню участь у їх фізичному, інтелектуальному, моральному, культурному, духовному та соціальному розвитку.

Факт перебування на утриманні малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має для заявника ОСОБА_1 юридичне значення, оскільки породжує виникнення прав та обов`язків, визначених Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», так як даний факт є підставою для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, тому представник заявника просив встановити факт перебування на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , малолітньої дитини - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області від 15 жовтня 2024 року матеріали заяви ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Володимирівська сільська рада про встановлення факту перебування на утриманні, з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.31 ЦПК України, передано на розгляд до Казанківського районного суду Миколаївської області.

Ухвалою Казанківського районного суду Миколаївської області від 31 жовтня 2024 року заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 про встановлення факту перебування на утриманні дитини, була залишена без руху, оскільки її було подано без додержання вимог, викладених у ч.4 ст.177 ЦПК України.

04 листопада 2024 року, на виконання вимог ухвали судді від 31 жовтня 2024 року, від представника заявника ОСОБА_2 , через систему «Електронний суд», до суду надійшла Платіжна інструкція №0.0.3980046141.1 від 01.11.2024 року про сплату судового збору, в розмірі 605 грн 60 коп.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суддя приходить такого висновку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною 7 ст.19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Пунктом 5 ч.2 ст.293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спором є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 26 травня 2021 року у справі №523/19129/19 (провадження №61-10712св20) та від 17 листопада 2021 року у справі №214/1816/20 (провадження 61-6397св21), ухвалі від 2 травня 2022 року у справі №944/2326/21 (провадження №61-3761ск22).

У п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз`яснено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18) зазначено, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 3 лютого 2021 року у справі №644/9753/19 (провадження №61-14667св20), від 16 червня 2021 року у справі №643/6447/19 (провадження №61-14968св20), від 12 січня 2022 року у справі №227/2188/21 (провадження №61-18156св21) та від 26 січня 2022 року у справі №568/310/21 (провадження №61-16757св21).

Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №320/948/18 (провадження №14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі №370/2898/16 (провадження №14-573цс19).

З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.

У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до ч.2 ст.77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

У даній заяві, заявник ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , просить встановити факт перебування на утриманні малолітньої дитини (падчерки). Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - батька, на утриманні якого перебуває троє дітей віком до 18 років.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст.1 СК України).

Частиною 1 ст.121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.

Права та обов`язки батьків щодо виховання та утримання дитини передбачені у статтях 150, 151, 180 СК України.

За приписами ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов`язки), яка припиняється у момент її смерті (ст.25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст.30 ЦК України).

Відповідно до ст.15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У ч.4 ст.15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 (провадження №14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду, проаналізувавши наведені положення закону, зробила наступні висновки.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (ст.164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження факту самостійного утримання дитини необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Таким чином встановлення факту самостійного утримання дитини може мати негативні наслідки для матері дитини.

З огляду на зазначене, вбачається, що у заяві ОСОБА_1 наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі одного з батьків в утриманні дитини та/або ухилення від участі в утриманні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування, відповідно до положень ст.19 СК України.

Доведення факту одноосібного утримання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.

Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.

Відповідно до ч.4 ст.315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Таким чином, зазначені у заяві ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , обставини щодо утримання дитини можуть доводитися при вирішенні справи в порядку цивільного судочинства, але не окремого, а позовного провадження, що є підставою для відмови у відкритті провадження у справі на підставі ч.4 ст.315 ЦПК України.

Керуючись ч.4 ст.315, ст.260-261 ЦПК України, суддя

П о с т а н о в и в:

Відмовити ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , у відкритті провадження у справі за його заявою про встановлення факту перебування на утриманні дитини, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , Володимирівська сільська рада.

Роз`яснити заявнику, що він має право звернутися до суду для вирішення спору в порядку позовного провадження.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Дата складення ухвали - 05.11.2024 року.

Суддя І.П. Сябренко