Постанова

від 21.10.2024 по справі 908/151/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2024 року м. Дніпро Справа № 908/151/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь"

на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. (суддя Горохов І.С.) у справі № 908/151/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь", 31000, Хмельницька область, м. Красилів, вул. Центральна, буд. 16

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт Сема ЛТД", 69124, Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Випробувачів, буд. 6

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2024 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Тім Сталь до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Форт Сема ЛТД про стягнення заборгованості в розмірі 523 609,11 грн, з яких: основна заборгованість в розмірі 398 956,46 грн, 3 % річних в розмірі 10 823,10 грн, пеня в розмірі 105 661,23 грн, втрати від інфляції в розмірі 8 168,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що в період часу з 31.03.2023 по 28.08.2023 позивач надавав відповідачу послуги з поставки товару. В порушення термінів оплати та неповноти оплати за відповідачем обліковується заборгованість за надані послуги в розмірі 398 956,46 грн. За порушення взятих на себе договірних зобов`язань, окрім суми основного боргу позивач просив стягнути з відповідача пеню, 3% річних, інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24:

-позов задоволено частково;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт Сема ЛТД" (вул. Випробувачів, буд. 6, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69124, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 30709995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" (вул. Центральна буд. 16, м. Красилів, Хмельницька область, 31000, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 40246112) заборгованість за одержаний товар у сумі 378 956,46 грн (триста сімдесят вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість гривень 46 коп.), інфляційні втрати у розмірі 8 168,32 грн (вісім тисяч сто шістдесят вісім гривень 32 коп.), 3 % річних у сумі 10 237,30 грн (десять тисяч двісті тридцять сім гривень 30 коп.);

-відмовлено у позові в частині стягнення суми основного боргу 20 000,00 грн, пені в розмірі 105 661,23 грн, 3 % річних у розмірі 585,80 грн;

-стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт Сема ЛТД" (вул. Випробувачів, буд. 6, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69124, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 30709995) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" (вул. Центральна буд. 16, м. Красилів, Хмельницька область, 31000, Україна, ідентифікаційний код юридичної особи 40246112) судовий збір у розмірі 5 960,43 (п`ять тисяч дев`ятсот шістдесят гривень 43 коп.).

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24 в частині відмови у стягненні суми пені в розмірі 105 661,23 грн та ухвалити нове рішення у відповідній частині, яким задовольнити вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форт Сема ЛТД" про стягнення суми пені в розмірі 105 661,23 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції зроблений хибний висновок щодо відсутності між сторонами письмової домовленості щодо встановлення відповідальності для відповідача за несвоєчасне виконання зобов`язання з оплати товару у вигляді встановлення пені в розмірі 0,1 % від суми товару за накладною за кожен день прострочення сплати.

Так, апелянт стверджує, що підписані позивачем та відповідачем видаткові накладні, які одночасно підтверджують факт досягнення сторонами домовленості щодо предмету та ціни такого правочину, а також факт передачі та одержання товару, свідчить про виникнення між сторонами відносин з поставки.

Отже, за твердженнями позивача, підписана сторонами видаткова накладна має сприйматися як спрощена форма укладення договору, зокрема оскільки ця накладна містить інформацію щодо істотних умов договору.

Таким чином, апелянт вважає, що між сторонами у письмовій формі вчинений правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання а саме у відповідних видаткових накладних встановлена пеня в розмірі 0,1 % від суми товару за накладною за кожен день прострочення сплати. У зв`язку з чим наполягає на обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 105 661,23 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2024 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючого судді-доповідача Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Коваль Л.А.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 19.08.2024 р.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Коваль Л.А. на лікарняному та неможливістю проведення судового засідання 19.08.2024 р., розгляд апеляційної скарги у справі № 908/151/24 не відбувся.

На підставі розпорядження керівника апарату суду щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю судді Коваль Л.А. та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.09.2024 р. для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі головуючого судді Чередка А.Є., суддів Мороза В.Ф., Іванова О.Г.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.09.2024 р. зазначеною колегією суддів прийнято до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 21.10.2024 р.

Представник апелянта в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав у повному обсягу та просив її задовольнити.

Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу та не забезпечив явку свого представника, про час та місце судового засідання був повідомлений апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

16.10.2024 р. від представниці відповідача засобами електронного зв`язку (з КЕП) до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи на іншу дату, щодо якого судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 11 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними.

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі "Цихановський проти України" (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ "Смірнова проти України" (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), "Карнаушенко проти України" (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постанові від 12.03.2019 року у справі № 910/12842/17 відповідач, як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В свою чергу, Верховний Суд у постанові від 01.10.2020 року у справі № 361/8331/18 зробив правовий висновок, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Отже, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-от неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення; при цьому не повинно створюватися умов, за яких будуть порушені процесуальні строки розгляду справи.

В обґрунтування свого клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи представниця відповідача зазначила, що інтереси відповідача у цій справі представляла адвокат Дерев`янко Ліна Леонідівна. У зв`язку з тим, що представник відповідача Дерев`янко Л.Л. Указом Президента України призначена на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду, довіреністю від 14.10.2024 року відповідач уповноважив адвоката Логінову В.В. на представництво інтересів в цій справі. Станом на 16.10.2024 року представник відповідача Логінова В.В. не мала змоги ознайомитись з матеріалами справи та визначитись з позицією відповідача. Також, представниця відповідача зазначила, що на даний час вирішується питання щодо можливості укладення мирової угоди між сторонами на стадії апеляційного розгляду.

Проте, судова колегія звертає увагу, що ОСОБА_1 призначена на посаду судді Миколаївського окружного адміністративного суду Указом Президента України № 414/2024 від 04.07.2024 р., тобто більш ніж за 3,5 місяці до дати судового засідання, призначеного на 21.10.2024 р.

Отже судова колегія вважає, що у відповідача було достатньо часу на уповноваження іншого представника для на представництва інтересів в цій справі, ознайомлення цього представника з матеріалами справи та визначення зі своєю правовою позицією.

Щодо посилання представниці відповідача на те, що на даний час вирішується питання щодо можливості укладення мирової угоди між сторонами на стадії апеляційного розгляду, судова колегія зауважує, що до клопотання про відкладення розгляду справи, не додано ані проєкту мирової угоди, ані інших доказів на підтвердження того, що таке питання дійсно вирішується сторонами.

Водночас судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін цього спору, в яких останні висловили свою позицію зі спору під час розгляду справи судом першої інстанції.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а відповідач не був позбавлений права і можливості представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, зважаючи на необхідність дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, встановлених ГПК України, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача одночасно відмовляючи у задоволенні клопотання останнього про відкладення розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, у період часу з 31.03.2023 по 28.08.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю Тім Сталь (постачальник) постачало на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю Форт Сема ЛТД (покупець) товар.

31.03.2023 позивач поставив на адресу відповідача товар на загальну суму 61 030,00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 104 та товарно-транспортною накладною № Р104 від 31.03.2023. Відповідачу було виставлено рахунок на оплату по замовленню № 150 від 31.03.2023 на суму 61 030,00 грн.

10.04.2023 покупець здійснив оплату товару, що підтверджується платіжною інструкцією № 377 від 10.04.2023 на суму 61 030,00 грн.

20.04.2023 позивач виставив відповідачу рахунок на оплату по замовленню № 162 від 20.04.2023 на суму 858 748,98 грн.

20.04.2023 відповідач перерахував позивачу кошти в сумі 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 434 від 20.04.2023 з призначенням платежу плата за металопрокат зг.рах. № 162 від 20.04.2023.

24.04.2023 позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 858 748,98 грн, що підтверджується видатковою накладною № 139 та товарно-транспортною накладною № Р160 від 24.04.2023.

03.05.2023 відповідач перерахував позивачу кошти у сумі 100 000,00 грн за платіжною інструкцією № 489 з призначенням платежу плата за металопрокат зг. рах. № 162 від 20.04.2023.

Враховуючи неповну оплату за отриманий товар, відповідач здійснив часткове погашення заборгованості перед постачальником шляхом відвантаження товару листів оцинкованих на загальну суму 269 652,51 грн, що підтверджується видатковою накладною № 472 від 12.07.2023.

12.07.2023 постачальник надав покупцю заяву про проведення заліку взаємних однорідних вимог, у зв`язку з чим заборгованість позивача за товар, що отриманий за накладною № 139 від 24.04.2023 зменшилася до 439 096,47 грн.

24.08.2023 та 23.10.2023 відповідач перерахував позивачу кошти у сумі 38 500,00 грн та 40 000,00 грн за платіжними інструкціями № 902 та № 1124 відповідно.

28.08.2023 постачальник здійснив поставку товару на адресу покупця на загальну суму 38 359,99 грн, що підтверджується видатковою накладною № 472 від 28.08.2023 та товарно-транспортною накладною № Р472 від 28.08.2023. Товар неоплачений.

Видаткові накладні та товарно-транспортні накладні підписані між сторонами без зауважень та скріплені печатками.

27.12.2023 відповідач перерахував позивачу кошти у сумі 20 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1331 з призначенням платежу плата за металопрокат зг. рах. № 162 від 20.04.2023.

Враховуючи неповну оплату за отриманий товар позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість з урахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Як вбачається з оскаржуваного рішення судом першої інстанції було встановлено, що позивачем не враховано платіж у сумі 20 000,00 грн, здійснений відповідачем за платіжною інструкцією № 1331 в рахунок погашення заборгованості за рахунком № 162 від 20.04.2023 на суму 858 748,98 грн, за яким обліковується заборгованість, у зв`язку з чим позов в частині стягнення суми основного боргу задоволений судом частково, а саме без врахування 20 000,00 грн.

Також суд першої інстанції здійснив перевірку розрахунку нарахованих позивачем сум 3 % річних та інфляційних втрат і дійшов висновку про часткове задоволення цих позовних вимог, а саме щодо стягнення 3 % річних у розмірі 10 237,30 грн та інфляційних втрат у розмірі 8 168,32 грн.

Судова колегія відзначає, що рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 378 956,46 грн заборгованості за одержаний товар, 8 168,32 грн інфляційних втрат, 10 237,30 грн 3 % річних, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми основного боргу у розмірі 20 000,00 грн і 3 % річних у розмірі 585,80 грн, не є предметом апеляційного оскарження, отже, в силу положень ст. 269 ГПК України, оскаржуване рішення суду першої інстанції в цій частині не перевіряється судом апеляційної інстанції.

Водночас предметом апеляційного оскарження та, відповідно, апеляційного розгляду у цій справі є рішення місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 105 661,23 грн.

Так, ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині місцевий господарський суд, врахувавши вчинення між сторонами у справі правочину поставки товару у спрощеній формі та відповідно відсутність погодження нарахування пені щодо її розміру та періоду нарахування, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені, з чим погоджується і судова колегія, з огляду на наступне.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а у відповідності до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. 526 ЦК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Судом першої інстанції було встановлено та не заперечується сторонами, що покупець не відмовився від прийняття товару, доказів наявності спору між сторонами щодо якості та комплектності переданого товару не надано.

Таким чином, покупець отримавши товар зобов`язаний був провести його оплату. Проте покупець свій обов`язок щодо своєчасної оплати товару в повному обсязі не виконав, що було встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами під час апеляційного розгляду справи.

За порушення строків оплати товару позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 105 661,23 грн за період з 24.04.2023 по 23.10.2023, що передбачена видатковими накладними, підписаними сторонами.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обрати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів.

За п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За ст. 181 ГК України, господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 218 ЦК України, недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не укладалося договору постачання товару у письмовій формі, як це передбачено законом, в т.ч. у «спрощений спосіб» шляхом обміну листами чи телеграмами, та не узгоджувалось його істотних умов.

Так, виходячи з вищевикладених норм чинного законодавства України, колегія суддів вважає, що виставлення рахунку на оплату та передача товару за видатковою накладною має здійснюватися на виконання досягнутих між сторонами домовленостей (вчинення правочину) та не може замінювати чи ототожнюватися з укладенням між сторонами договору у письмовій формі.

Отже, фактично правочин щодо постачання товару, всупереч нормам ст.ст. 206, 208 ЦК України було укладено між сторонами в усній формі, що підтверджується вчиненням сторонами дій спрямованих на його виконання, втім в силу вимог ст.ст. 11, 202, 204, 218, 509 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 175 ГК України це не свідчить про його недійсність та про відсутність у сторін зобов`язань з постачання товару та його оплати.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської операції, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судова колегія зазначає, що чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого стягується неустойка і конкретний її розмір.

Позивач, обґрунтовуючи своє право на стягнення з відповідача пені у розмірі 105 661,23 грн, наполягає саме на договірному визначенні такого права та встановлення розміру цієї неустойки, посилаючись при цьому на видаткові накладні, підписані сторонами.

Втім, як вже вище зазначалось, судова колегія вважає, що підписані між сторонами видаткові накладні за своєю правовою природою є первинними документами, що фіксують факт передачі товару, і не можуть розцінюватися, як повноцінна заміна договору для встановлення умов правовідносин сторін, зокрема для визначення виду правопорушення, за вчинення якого зі сторони може бути стягнута пеня, та встановлення розміру пені.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, підписана сторонами видаткова накладна, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам ст. 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Проте сама собою видаткова накладна, за відсутності укладеного в письмовій формі договору з узгодженням сторонами умов нарахування неустойки та її розміру, не є підставою для стягнення пені зі сторони, яка навіть і порушила зобов`язання.

Враховуючи вчинення між сторонами у справі правочину поставки товару в усній формі та відповідно відсутність погодження між сторонами умов нарахування пені, а саме щодо її розміру, періоду нарахування та підстав, за яких відбувається таке нарахування тощо, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача пені.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у цій справі відсутні.

Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9 424,80 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь" на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.04.2024 р. у справі № 908/151/24 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Тім Сталь".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повна постанова складена та підписана 04.11.2024 року.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов