Постанова

від 05.11.2024 по справі 908/909/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2024 року м. Дніпро Справа № 908/909/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Мороза В.Ф., Іванова О.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Концерну Міські теплові мережі

на рішення Господарського суду Запорізької області (суддя Боєва О.С.) від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24

за позовом Концерну Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

до Товариства з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД, м. Київ

про стягнення суми 189 667,88 грн, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2024 р. до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД суми 189 667,88 грн заборгованості.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань по оплаті поставленої теплової енергії.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24 у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Концерн Міські теплові мережі, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема зазначає, що судом першої інстанції не враховано приписи ст. 188 ГК України, у відповідності до яких, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно резолютивної частини рішення у справі № 908/3130/23 суд зобов`язав звільнити нежитлове приміщення № 15 підвалу (літ. А-2) площею 211,7 кв.м. в будинку № 23 по вулиці Тенісній у місті Запоріжжя шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД на користь Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7.

Отже, апелянт вважає, що звільнення приміщення є тотожним поняттям з припиненням користування приміщенням.

Із урахуванням того, що рішення суду у справі № 908/3130/23 набуло законної сили 22.02.2024 р., а також того, що жодна зі сторін не надали акту приймання-передачі приміщення, апелянт вважає моментом припинення користування приміщенням ТОВ ОСІНЬ ЛТД 22.02.2024 р.

У зв`язку з викладеним апелянт вважає правомірним здійснення нарахування за спожиті послуги за період з 01.11.2021 по 31.12.2023 р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.09.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну Міські теплові мережі на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24 у письмовому провадженні без виклику та повідомлення учасників справи, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД не скористалося своїм правом та не надало відзиву на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, Концерн Міські теплові мережі є суб`єктом природної монополії відповідно до положень Закону України Про природні монополії та за приписами статті 19 Закону України Про теплопостачання як монополіст не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі.

Концерн Міські теплові мережі діє на підставі Статуту. Основною метою діяльності Концерну Міські теплові мережі є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією. Предметом діяльності Концерну є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ та організацій, її збут та інше.

З матеріалів справи вбачається, що Товариству з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення №328/4 від 02.06.2003 (з урахуванням Договору про внесення змін до нього від 31.10.2016) було надане в оренду нежитлове приміщення №15 підвалу (літ.А-2) по вул. Тенісній, буд. 23 в м. Запоріжжя, загальною площею 211,7 кв.м.

Згідно листа КП ВРЕЖО №7 від 28.11.2022 №1985 про надання інформації, об`єкт оренди знаходиться в користуванні ТОВ ОСІНЬ ЛТД та за актом приймання-передачі не повертався.

Концерн Міські теплові мережі звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з ТОВ ОСІНЬ ЛТД заборгованості за надану послугу з постачання теплової енергії за період з листопада 2021 року по грудень 2023 року включно в розмірі 189 667,88 грн, згідно виставлених рахунків.

Позовні вимоги мотивовані зокрема тим, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 13, ч. 7 ст. 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги між позивачем та відповідачем з 01.11.2021 укладений Типовий індивідуальний договір № 77200151 про надання послуги з постачання теплової енергії до орендованого відповідачем нежитлового приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вул. Тенісна, буд. 23, приміщення 15, яке знаходиться у житловому будинку, оснащеному приладом комерційного обліку теплової енергії.

Ухвалюючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги з теплопостачання у період з 01.11.2021 по 31.12.2023, з чим погоджується і судова колегія, виходячи з наступного.

Відповідно до положень статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб`єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Згідно з ч.ч. 1, 3 статтею 2 Закону України Про житлово-комунальні послуги від 09.11.2017 № 2189-VІІІ, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

У статті 1 Закону України Про житлово-комунальні послуги визначено, що житлово-комунальні послуги результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

За змістом статті 5 Закону України Про житлово-комунальні послуги до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Виконавець комунальної послуги суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (ст. 1, ч. 2 ст. 6 Закону).

Індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (ст. 1 Закону).

За приписами п. 1 частини 2 статті 7 вказаного Закону індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.

Судом першої інстанції встановлено, що 02.10.2021 Концерн Міські теплові мережі оприлюднив на власному офіційному веб-сайті Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Також відповідне повідомлення про розміщення 02.10.2021 на сайті Концерну МТМ публічних договорів опубліковано на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради.

Згідно з п. 1 оприлюдненого Концерном Міські теплові мережі Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України.

Відповідно до п. 53 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, цей договір може бути розірваний у разі прийняття рішення співвласниками щодо зміни моделі договірних відносин відповідно до статті 14 Закону України Про житлово-комунальні послуги.

Враховуючи наведене слідує, що кожний споживач послуг (власник, користувач тощо) повинен укласти з виконавцем цих послуг відповідний договір, який встановлює порядок та умови надання послуг з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води (послуга) індивідуальному споживачу.

Як зазначено вище, відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю ОСІНЬ ЛТД відповідно до Договору оренди нежитлового приміщення №328/4 від 02.06.2003 було надане в оренду нежитлове приміщення №15 підвалу (літ.А-2) по вул. Тенісній, буд. 23 в м. Запоріжжя, загальною площею 211,7 кв.м.

Відповідно до Договору про внесення змін від 31.10.2016 до договору оренди від 02.06.2003 №328/4, Договір оренди від 02.06.2003 №328/4 нежитлового приміщення по вул. Тенісній, 23, вважається продовженим до 02.06.2021.

Судом першої інстанції з бази даних КП Діловодство спеціалізованого суду було встановлено, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2024 у справі № 908/3130/23 (суддя Науменко А.О.) позов Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 про звільнення нежитлового приміщення № 15 підвалу (літ. А-2) площею 211,7 кв.м. в будинку № 23 по вулиці Тенісній у місті Запоріжжя, шляхом виселення Товариства з обмеженою відповідальністю Осінь ЛТД, код ЄДРПОУ 22159988 на користь Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 задоволено. Зазначене рішення суду набрало законної сили 22.02.2024 року.

У вказаному рішенні судом встановлено та зазначено, зокрема, про наступне: Договором про внесення змін від 31.10.2016 року до Договору №328/4 нежитлового приміщення по вул. Тенісній, 23 строк дії Договору оренди продовжено до 02.06.2021. Договір викладено у новій редакції. Так, згідно п.1.1. нової редакції Договору Орендарю надано у платне користування нежитлове приміщення №15 підвалу (літ. А-2) площею 211,7 кв.м. в будинку №23 по вул. Тенісній. Згідно із п.11.1. Договору №328/4 він вважається продовженим на 5 років до 02.06.2021 року… 02.06.2021 року строк дії Договору закінчився, проте згідно п. 151 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ №483 від 03.06.2020 року, такий договір вважається продовженим до моменту укладення договору з переможцем аукціону (Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації ЗМР від 20.10.2021 №585 р Про відміну повторного аукціону із зниженням стартової орендної плати на проведення аукціону щодо оренди об`єкта права комунальної власності за адресою: вул. Тенісна, 23, м. Запоріжжя, 69067 договір оренди від 02.06.2003 №328/4 вважається припиненим)… Наказом Департаменту комунальної власності та приватизації ЗМР від 20.10.2021 № 585 р Про відміну повторного аукціону із зниженням стартової орендної плати на проведення аукціону щодо оренди об`єкта права комунальної власності за адресою: вул. Тенісна, 23, м. Запоріжжя, 69067 договір оренди від 02.06.2003 №328/4 визнано припиненим.

Також у мотивувальній частині рішення від 31.01.2024 у справі №908/3130/23 суд дійшов до висновку, що Договір № 328/4 припинено з дати закінчення строку договору. І з огляду на припинення дії договору оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, відсутні правові підстави для продовження користування відповідачем нерухомим майном (сторінки 6-7 рішення).

За змістом ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже факт припинення Договору оренди нежитлового приміщення №328/4 від 02.06.2003 підтверджується рішенням Господарського суду Запорізької області від 31.01.2024 у справі №908/3130/23, що також відповідає змісту Договору про внесення змін від 31.10.2016 до договору оренди від 02.06.2003 №328/4, згідно з яким Договір оренди від 02.06.2003 №328/4 нежитлового приміщення по вул. Тенісній, 23, був продовжений до 02.06.2021.

Згідно зі ст. 631 ЦК України та ч. 7 ст. 180 ГК України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Тобто починаючи з 02.06.2021 ТОВ Осінь ЛТД не є користувачем нерухомого майна до якого позивачем надавалися послуги з теплопостачання, а отже не є споживачем послуг з теплопостачання та відповідно не є зобов`язаною стороною по оплаті цих послуг.

Крім цього варто звернути увагу, що у пункті 2.2 Договору про внесення змін від 31.10.2016 до договору оренди від 02.06.2003 №328/4 нежитлового приміщення по вул. Тенісній, 23 встановлено, що власником орендованого майна залишається територіальна громада міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, а орендар користується ним протягом строку оренди.

Також судова колегія зауважує, що відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже судова колегія вважає, що позивач належних та допустимих доказів порушення відповідачем його прав у період з 01.11.2021 по 31.12.2023 (у заявлений спірний період), тобто після закінчення строку дії договору оренди комунального майна, суду не надав.

За таких обставин, враховуючи вищевикладені приписи законодавства, якими врегульовано правовідносини у сфері надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, відсутність доказів щодо наявності зобов`язань відповідача оплачувати надані позивачем послуги після припинення терміну дії договору оренди комунального майна, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність заявлених позовних вимог та, як наслідок, відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми заборгованості за надані послуги з теплопостачання у період з 01.11.2021 по 31.12.2023.

З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у даній справі відсутні.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн слід покласти на останнього.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну Міські теплові мережі на рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 10.06.2024 р. у справі № 908/909/24 залишити без змін.

Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Концерн Міські теплові мережі.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право на касаційне оскарження постанови та строк оскарження встановлені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз

Суддя О.Г. Іванов