ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03.10.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2319/22
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 (суддя Манько Г.В.)
у справі № 904/2319/22
за позовом Дніпропетровської обласної прокуратури в інтересах держави, в особі Дніпровської міської ради
до Компанія СІВІЛКОМ ЛІМІТЕД
третя особа-1 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1
третя особа-2 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2
третя особа-3 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_3
третя особа-4 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4
третя особа-5 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Баострейт"
про скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно
ВСТАНОВИВ:
Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та заявою про зміну предмету позову, просить скасувати державну реєстрацію права власності компанії Сівілком Лімітед (реєстраційний номер НЕ 402733, Кіпр, Ларнака, Атіену, вул. Гастрас, 4) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 5071012101) з припиненням речового права та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 5071012101".
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/2319/22 в задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Дніпропетровською обласною прокуратурою подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/2319/22 та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- нежитлове приміщення АДРЕСА_1 було надано у користування ТОВ «Правовий центр «Феміда» на підставі договорів оренди від 03.08.2009 №137-УКВ/09 (площа 134,2 кв.м.) та від 03.09.2009 №196-УКВ/09 (площа 125,3 кв.м.), укладених між Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Правовий центр «Феміда», єдиним беніфіціарним власником якого була ОСОБА_4 . Проте, через неналежне виконання договірних зобов`язань на підставі рішень Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2011 у справі № 20/5005/13169/2011 та від 29.11.2011 у справі №35/5005/13128/2011 за позовами прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради договори оренди від 03.08.2009 №137-УКВ/09 та від 03.09.2009 №196-УКВ/09 було розірвано, а ТОВ «Правовий центр «Феміда» виселено із займаних нежитлових приміщень, що розташовані на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та стягнуто з орендаря борг за договором оренди. Разом із цим, орендар нежитлового приміщення ухилився від виконання взятих на себе договірних зобов`язань та вчинив дії, що на цей час унеможливлюють розпорядження комунальним майном;
- Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.07.2012 у справі № 2-6646/11 задоволено апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради та прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська, рішення Бабушкінського районного суду від 14.10.2011 у справі № 2-6646/11 в частині позовних вимог ТОВ «Правовий центр «Феміда» до Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради про визнання права власності скасовано, провадження у справі в цій частині закрито. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.02.2013 задоволено апеляційну скаргу прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі;
- в цей час, іншими особами вчинялись дії направлені на заволодіння комунальним майном, у тому числі спірним нежитловим приміщенням. З метою вчинення дій з відчуження комунального майна за заявою арбітражного керуючого Саричевої Н.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 12.07.2013 зареєстровано право власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з відкриттям розділу про об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 109451112101. В подальшому ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013 затверджено мирову угоду у справі №38/5005/11447/2012, відповідно до якої КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради зобов`язалося в якості відкупного передати ТОВ «Солярис.» (пункт 3.1.9 мирової угоди) 96 об`єктів нерухомого комунального майна, які перебували на балансі підприємства. Також, на підставі вказаної мирової угоди у власність ТОВ «Солярис» було передано у тому числі нежитлове приміщення №18, загальною площею 275,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі 4- поверхового житлового будинку. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області 24.07.2013 у справі №38/5005/11447/2012 оскаржено прокуратурою Дніпропетровської області в апеляційному порядку. Водночас, на підставі заяви ТОВ «Солярис» ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013 у справі №38/5005/11447/2012 ухвала про затвердження мирової угоди від 24.07.2013 була визнана недійсною. Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 у справі №38/5005/11447/2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 22.07.2014, частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, припинено провадження у справі про банкрутство КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради, як безпідставно порушене. Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 №15/47 вказано, що об`єкти нерухомого майна згідно з додатком є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська (пункт 1). Зокрема, у вказаному переліку містились і спірне нежитлове приміщення (пункт 59). На виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 № 15/47, нежитлове приміщення № 18 у житловому будинку літ. А-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за актом приймання-передачі від 06.02.2014, укладеного між ТОВ «Галій» та Дніпропетровською міською радою передало у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська, а КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» прийняло та облікувало на балансі. На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 №15/47 та акту прийому-передачі від 06.02.2014, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відновлено запис про право власності територіальної громади міста Дніпропетровська на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 109451112101). Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2014, задоволено апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, рішення Дніпропетровського районного суду від 25.02.2014 у справі №175/401/14 скасовано, в позові ОСОБА_2 відмовлено;
- незважаючи на триваючі судові спори, відповідачі продовжили вчиняти дії з метою недопущення повороту виконання судових рішень за штучно створеними спорами. На підставі договору дарування №1311 від 20.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Царейкіним М.М., ОСОБА_2 подарував сину ОСОБА_4 - ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору дарування №2041 від 11.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Лозенко В.В., подарував спірне нерухоме майно своїй матері ОСОБА_4 . ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки №1625 від 26.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Лозенко В.В., відчужено квартиру АДРЕСА_1 ТОВ «Лайн-М», яке в свою чергу передало його на підставі рішення №3/1 від 27.12.2019 Компанії «Сівілком Лімітед». Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_1 незаконно на підставі судового рішення, скасованого в апеляційному порядку. Неодноразове відчуження вказаного майна не може бути засобом легалізації права, що суперечить нормам діючого законодавства щодо незаконно переобладнаного та самовільно захопленого комунального майна;
- також, відповідачі намагались вчинити дії з припинення права комунальної власності на спірне нежитлове приміщення. Після надходження до Дніпропетровського районного суду запиту прокурора про ознайомлення з матеріалами справи №175/207/16 ухвалою від 24.05.2016 заочне рішення від 15.02.2016 скасовано, справу призначено до розгляду. Ухвалою Дніпропетровського районного суду від 08.06.2016 у справі №175/207/16 позовну заяву ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ПАТ «УкрСибБанк» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним залишено без розгляду. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021, залишеною без змін ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2021, у справі №904/4475/20 частково задоволено апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпровської міської ради та АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2020 у справі №904/4475/20 скасовано повністю та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , Компанії «Сівілком Лімітед». Зокрема, судом апеляційної інстанції відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині оскарження позивачами пунктів 48, 50, 60 Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста до рішення сесії VI скликання Дніпровської міської ради від 29.01.2014 №15/47, яким передбачено включення до переліку нежитлових приміщень №16, 17, 18 в житловому будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_2 , а також рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47911032 від 23.07.2019 та запис про право власності/довірчої власності за номером: 32515129;
- судом допущено порушення норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції обмежився вибірковим викладом обставин справи, зазначивши лише про існування реєстрації прав власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 за Дніпровською міською радою та на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем, а також зазначив про те, що відносно квартири вчинялися правочини. При цьому суд не надав жодної правової оцінки підставам звернення прокурора з позовом, не зазначив про наявність чи відсутність порушеного права позивача, та чи підлягає таке право захисту, а також не зазначив чому обраний спосіб захисту, на думку, суду є не належним, при цьому обмежившись посиланням на те, що докази, надані прокурором, на думку суду є неналежними. Господарський суд безпідставно відхилив всі надані прокурором докази, зазначивши, що «не приймає у якості належних доказів, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, надані прокурором матеріали кримінального провадження, за виключенням вироку у справі №201/8471/14-к, оскільки процесуальні дії виконані в межах кримінальних проваджень та обставини, визначені в них можуть бути прийняті судом як обов`язкові лише в межах приписів частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України»;
- враховуючи наявність двох записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, єдиним ефективним способом захисту порушених майнових прав територіальної громади міста Дніпра є скасування державної реєстрації компанії Сівілком Лімітед з припиненням його речового права та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який відкритий на підставі скасованого рішення суду та містить у собі посилання виключно на правочини, що є нікчемними.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
08.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-4 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення з підстав її необґрунтованості, а оскаржуване рішення без змін, як таке, що ухвалено при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
10.04.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення у справі, в яких він підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги прокурора.
02.07.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку зайнятістю представника в іншому судовому процесі.
02.10.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи-4 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з залученням нового представника.
В судовому засіданні 03.10.2024 приймали участь прокурор (апелянт) та представник позивача. Відповідач та треті особи, які не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, судове засідання за клопотанням представника Бабенко О.Л. вже відкладалося, а також, в судових засіданнях у справі оголошувалася перерва.
До того ж, третя особа-4 без самостійних позовних вимог на предмет спору на стороні відповідача як учасник судового процесу, не позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні будь-якого іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді.
Аналогічна позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги кількість судових засідань у справі та необхідність дотримання розумних строків її розгляду, а також враховуючи межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідача та третіх осіб.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Прокурор (апелянт) та представник позивача в судовому засіданні 03.10.2024 підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позовних вимог.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметром запиту: АДРЕСА_3 за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 109451112101 зареєстровано нежитлове приміщення, № 18, об`єкт житлової нерухомості: Ні.
Опис об`єкта: на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку літ. А-4, нежитлове приміщення №18, загальною площею 275,6 кв.м., яке складається з позицій 1-19- другий поверх, позиції 20-22,1- балкон, II- балкон - другий поверх. Адреса: Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вулиця Пастера, будинок 16, приміщення 18. Номер відомостей про речове право: 32515129. Право власності - дата реєстрації 17.07.2019р. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 47911032 від 23.07.2019р., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Дніпропетровська обл. Документи, подані для державної реєстрації: рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 15/47, виданий 29.01.2014, видавник: Дніпропетровська міська рада. Розмір частки: 1. Власники: Територіальна громада м. Дніпра в особі Дніпровської міської ради, код ЄДРПОУ: 26510514, країна реєстрації: Україна. Номер відомостей про речове право: 6015685. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації 16.04.2014р. Документи, подані для державної реєстрації: рішення, серія та номер: 15/47, виданий 29.01.2014, видавник: Дніпропетровська міська рада. Розмір частки: 1/1. Власники: Територіальна громада, Територіальна громада міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради, код ЄДРПОУ: 26510514, країна реєстрації: Україна. Речове право скасовано/анульовано. Дата реєстрації 28.01.2016р. Підстава: рішення суду, серія та номер: 175/207/16-ц, виданий 15.02.2016, видавник: Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області; супровідний лист, серія та номер: б/н, виданий 11.03.2016, видавник: Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області. Номер відомостей про речове право:1869405. Тип речового права: право власності. Дата реєстрації 27.07.2013р. Підстава внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 4440341 від 27.07.2013р. Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер: 5442, виданий 27.07.2013р. Розмір частки: 1. Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛЛІЙ", код ЄДРПОУ: 38836187, країна реєстрації: Україна.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за параметром запиту - реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5071012101 зареєстровано квартиру, об`єкт житлової нерухомості
Опис об`єкта: Загальна площа (кв.м): 397.8, житлова площа (кв.м): 222.9, Опис: шестикімнатна квартира АДРЕСА_4 , до складу якої входить: вітальня площею 64,9 кв.м.; житлова кімната 1 площею 23,2 кв.м.; житлова кімната 2 площею 30,4 кв.м.; житлова кімната 3 площею 53,3 кв.м.; житлова кімната 4 площею 30,3 кв.м.; житлова кімната 5 площею 20,8 кв.м.; санвузол площею 18,6 кв.м.; коридор площею 18,1 кв.м.; гардеробна площею 12,8 кв.м.; туалет площею 2,0 кв.м.; кухня-столова площею 46,7 кв.м.; котельня площею 7,6 кв.м.; санвузол площею 8,9 кв.м.; сход.кліт. площею 4,0 кв.м.; балкон І площею 0,6 кв.м.; балкон II площею 0,6 кв.м., мансарда літерою м.с. загальною площею 397,8 кв.м., житлова площа 222,9 кв.м.; на другому поверсі в житловому будинку № 16. Адреса: АДРЕСА_3 . Тип речового права: право власності, дата державної реєстрації:27.12.2019р. Документи, подані для державної реєстрації: акт приймання-передачі нерухомого майна, серія та номер: 2391,2392, виданий 27.12.2019р. Рішення № 3/1, серія та номер: 2390, виданий 27.12.2019р. Розмір частки: 1/1. Власники: компанія СІВІЛКОМ ЛІМІТЕД, причина відсутності коду ЄДРПОУ: особа не є резидентом України, країна реєстрації: Кіпр. Номер відомостей про речове право:16673022р. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації:23.09.2016р. Документи, подані для державної реєстрації: Договір іпотеки, серія та номер:1625, виданий 26.07.2016р. Розмір частки: 0. Власники: Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайн-М", код ЄДРПОУ: 33159718, країна реєстрації: Україна. Речове право припинено. Дата державної реєстрації: 27.12.2019р. Номер відомостей про речове право: 11129205. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації 11.09.2015р. Документи, подані для державної реєстрації: договір дарування, серія та номер: 2041, виданий 11.09.2015р. Розмір частки: 0. Власники: ОСОБА_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_2 . Речове право припинено. Дата державної реєстрації: 23.09.2016р. Підстава: Договір іпотеки, серія та номер: 1625, виданий 26.07.2016р. Номер відомостей про речове право: 6737801. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації: 20.08.2014р. Документи подані для державної реєстрації: договір дарування, серія та номер: НАВ 361670/р№1311, виданий 20.08.2014р. Розмір частки: 0. Власники: ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_4 , виданий 06.05.2010р. Речове право припинено. Дата державної реєстрації 11.09.2015р. Підстава: договір дарування, серія та номер:2041, виданий 11.09.2015р. Номер відомостей про речове право: 78129. Тип речова права: право власності. Дата державної реєстрації: 02.02.2013р. Документи, подані для державної реєстрації: договір купівлі-продажу, серія та номер:281, виданий 02.02.2013р. Розмір частки: 0. Власники: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_5 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_6 , виданий 10.08.1995р. Речове право припинено. Дата державної реєстрації 20.08.2014р. Номер відомостей про речове право: 76460. Тип речового права: право власності. Дата державної реєстрації 31.01.2013р. Документи, подані для державної реєстрації: свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_7 , виданий 01.02.2013. Розмір частки: 0. Власники: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 , паспорт громадянина України, серія та номер: НОМЕР_9 , виданий 04.08.2005р. Речове право припинено. Дата державної реєстрації:02.02.2013р. Підстава: договір, купівлі-продажу, серія та номер: 281, виданий 02.02.2013р.
Судом встановлено, що в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація, на якій підставі державним реєстратором було зареєстровано право власності за ОСОБА_1 (перший власник спірного нерухомого майна).
Під час розгляду справи учасниками справи не надано належних доказів з питання, що стало підставою для державного реєстратора щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно.
Натомість наявними у справі доказами підтверджено, що між фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Лайн-М", Компанією "Сівілком Лімітед" укладались правочини щодо спірного нерухомого майна.
Крім того, зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Галлій" 28.01.2014р. було ухвалено рішення (протокол №3): Передати у комунальну власність територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку літ "А-4" нежитлове приміщення №18, загальною площею 275,6 кв.м., яке складається з позицій 1-19 - другий поверх, позиції 20-22, І- балкон, ІІ - балкон - третій поверх, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
06.02.2014р. Комунальне підприємство "Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця" Дніпропетровської міської ради та Товариство з обмеженою відповідальністю "ГАЛЛІЙ" діючи на виконання рішення сесії Дніпропетровської міської ради №15/47 від 29.01.2014 р. "Про об`єкти права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська", склали акт приймання-передачі згідно якого товариство передало у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська, а Балансоутримувач прийняв та облікував на балансі наступне нерухоме майно: на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку літ "А-4" нежитлове приміщення № 18, загальною площею 275,6 кв.м., яке складається з позицій 1-19 -другий поверх, позиції 20-22, 1 - балкон, II - балкон - третій поверх, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Дніпропетровською міською радою прийнято рішення №15/47 від 29.01.2014р., що об`єкт нерухомого майна на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку літ "А-4" нежитлове приміщення № 18, загальною площею 275,6 кв.м., яке складається з позицій 1-19 -другий поверх, позиції 20-22, 1 - балкон, II - балкон - третій поверх по АДРЕСА_2 є об`єктом права комунальної власності територіальної громада міста Дніпропетровська.
Водночас, останнім набувачем, за яким зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, - є Компанія "Сівілком Лімітед".
В свою чергу, матеріалами справи підтверджується, що рішенням №2 єдиного власника КОМПАНІЇ СІВІЛКОМ ЛІМІТЕД від 25.12.2019р. прийнято внесок до статутного капіталу компанія СІВІЛКОМ Л1МІТЕД майно, а саме: Адреса об`єкта: АДРЕСА_3 ; Тип об`єкта: Загальна площа (кв.м): 397.8, житлова площа (кв.м): 222.9, Опис: шестикімнатна квартира АДРЕСА_4 , до складу якої входить: вітальня площею 64,9 кв.м.; житлова кімната І площею 23,2 кв.м.; житлова кімната 2 площею 30.4 кв.м., житлова кімната 3 площею 53,3 кв.м.; житлова кімната 4 площею 30,3 кв.м.; житлова кімната 5 площею 20,8 кв.м.; санвузол площею 18,6 кв.м.; коридор площею 18,1 кв.м.; гардеробна площею 12,8 кв.м.; коридор площею18,1 кв.м.; гардеробна площею 12,8 кв.м.; туалет площею 2,0кв.м.; кухня-столова площею 46,7 кв.м.; котельня площею 7,6 кв.м.; санвузол площею 8,9 кв.м.; сход.клітина площею 4.0 кв.м.; Балкон І площею 0,6 кв.м.; Балкон II площею 0,6 кв.м.; мансарда літерою м.с. загальною площею 397,8 кв.м., житлова площа 222,9 кв.м.; на другому поверсі в житловому будинку№ 16.
Постановою Центрального Апеляційного Господарського суду від 08.06.2021р. у справі № 904/4475/20 визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 24.06.2020р. №48/58 "Про зміну до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020р." в частині включення нежитлового приміщення за адресою вул. Пастера, 16, прим. 16, 18 до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020р.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявними матеріалами справи не доведено умови, визначені приписами 228 Цивільного кодексу України, щодо нікчемності правочинів між фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Лайн-М", Компанією "Сівілком Лімітед". Суд зауважив, що з позовними вимогами щодо визнання недійсними вказаних правочинів, в межах приписів ст. 203 ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, прокурор не звертався. При цьому господарським судом було відхилено як докази надані прокурором матеріали кримінального провадження, за виключенням вироку у справі №201/8471/14-к, який, втім, не вплинув на результат вирішення спору.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Дніпропетровська обласна прокуратура звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою та з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просить скасувати державну реєстрацію права власності компанії «Сівілком Лімітед» (реєстраційний номер НЕ 402733, Кіпр, Ларнака, Атіену, вул. Гастрас, 4) на квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 5071012101) з припиненням речового права та закриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з реєстраційним номером 5071012101".
Прокурор в обґрунтування позовних вимог посилався на матеріали кримінального провадження, та приписи ст. 228 ЦК України.
Позивач (Дніпровська міська рада) підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Третя особа-4 надала пояснення щодо позову, вважає обраний спосіб захисту неналежним, просить суд у позові відмовити.
Судом встановлено наступні неоспорені обставини.
Рішенням Дніпропетровської міської від 19.11.2003 №11/13 прийнято в комунальну власність міста обласні житлово-комунальні підприємства «Південне», «Центральний», «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебувають на їх балансі (пункт 1), та внесено зазначені об`єкти нерухомого майна до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста (пункт 2.2.).
Згідно з пунктом 49 переліку житлового фонду обласного житлово-комунального підприємства «Південне», що передаються до комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська передано в цілому житловий будинок АДРЕСА_2 , введений в експлуатацію в 1901 році, загальною площею 1 202,4 кв.м.
Актом приймання-передачі із спільної власності територіальних громад області у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Південне» від 10.09.2003 прийнято до комунальної власності міста Дніпропетровська нерухоме майно ОЖКП «Південне», зокрема все майно зазначене у вищезазначеному переліку, зокрема, будинок АДРЕСА_2 в цілому.
Як вбачається з виписки з облікової книги КП «Дніпропетровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 25.06.2009, житловий будинок літ. А-4, розташований по АДРЕСА_2 зареєстрований за №4827-131 в облікову книгу №48ЖЮ в цілому за Комунальним виробничим житловим ремонтно-експлуатаційним підприємством Кіровського району.
Тобто фактично відбулась передачі комунального майна із власності територіальної громади Дніпропетровської області у власність територіальної громади міста Дніпропетровська.
Водночас, право комунальної власності територіальної громади на нежитлові приміщення окремо від житлового будинку не реєструвались та технічна документація не виготовлялась.
Відповідно до даних технічної інвентаризації (поверхових планів) житлового будинку літ. А-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 на першому поверсі житлового будинку, розташовуються нежитлові приміщення №№ 15, 16, АДРЕСА_5 , а на другому поверсі нежитлове приміщення №18, площею 275,6 кв.м. Житлові приміщення (квартир) розташовані на третьому та четвертому поверсі будинку.
Як пояснив прокурора та представник міськради, 1 та 2 поверхи житлового будинку використовувались під нежитлові приміщення, у тому числі, з метою їх використання для потреб територіальної громади та надходження коштів до міського бюджету від оренди майна.
Зокрема, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 було надано у користування ТОВ «Правовий центр «Феміда» на підставі договорів оренди від 03.08.2009 №137-УКВ/09 (площа 134,2 кв.м.) та від 03.09.2009 №196-УКВ/09 (площа 125,3 кв.м.), укладених між Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ТОВ «Правовий центр «Феміда», єдиним беніфіціарним власником якого була ОСОБА_4 .
Рішеннями Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2011 у справі №20/5005/13169/2011 та від 29.11.2011 у справі № 35/5005/13128/2011 за позовами прокурора м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради договори оренди від 03.08.2009 №137-УКВ/09 та від 03.09.2009 №196-УКВ/09 було розірвано, а ТОВ «Правовий центр «Феміда» виселено із займаних нежитлових приміщень, що розташовані на другому поверсі 4- поверхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та стягнуто з орендаря борг за договором оренди.
Разом із цим, з матеріалів справи слідує, що орендар нежитлового приміщення ухилився від виконання взятих на себе договірних зобов`язань та вчинив дії, що унеможливили розпорядження комунальним майном.
Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.10.2011 у справі №2-6646/11 задоволено позов ТОВ «Правовий центр «Феміда» до Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради та ОСОБА_10 , визнано за ТОВ «Правовий центр «Феміда» право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 276,5 кв.м, що розташоване на другому поверсі будівлі літ. А-4, без акту введення в експлуатацію.
Водночас, ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.07.2012 у справі № 2-6646/11 задоволено апеляційну скаргу Дніпропетровської міської ради та прокурора Бабушкінського району м. Дніпропетровська, рішення Бабушкінського районного суду від 14.10.2011 у справі № 2-6646/11 в частині позовних вимог ТОВ «Правовий центр «Феміда» до Департаменту корпоративних прав та правового забезпечення Дніпропетровської міської ради про визнання права власності скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.
Поряд з цим, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012 задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 до ФОП Головченко К.М., визнано недійсним договір підряду від 25.01.2012, укладений між ОСОБА_1 та ФОП Головченко К.М., визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 від 25.01.2012, укладений між ТОВ «Правовий центр «Феміда» та ОСОБА_1 , а також визнано за ОСОБА_1 право власності на шестикімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
Прокурор посилається на те, що за результатами досудового розслідування кримінального провадження №420160414440000039 від 02.08.2016 встановлено, що рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012 ухвалене на підставі підроблених документів, зокрема, позовної заяви від імені ОСОБА_11 (висновок експерта №19/104-7/7/864 від 02.12.2020, протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 15.07.2019) та зустрічної позовної заяви від імені ОСОБА_1 (висновок експерта №19/104-7/7/124 від 21.02.2020), які містять недостовірні відомості та сфальсифіковані підписи осіб, від імені яких їх подано. Також, з метою створення правових підстав для набуття права власності, на спірне майно від імені ОСОБА_1 до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області було подано декларації про проведення будівельних робіт з реконструкції спірного нежитлового приміщення під квартиру.
Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано декларації ОСОБА_1 про початок виконання будівельних робіт ДП 0831210970 від 03.07.2012 та про готовність об`єкта до експлуатації ДП 14312131456 від 01.08.2012, які містять підроблений підпис ОСОБА_1 , як особи, що подала ці декларації.
На підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012, яке не набрало законної сили та декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП 14312131456 від 01.08.2012, державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Мудрак В.В. видано свідоцтво про право власності №254533 від 01.02.2013 та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 із відкриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу про об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номер 5071012101.
Проте, апеляційний суд зауважує, що незважаючи на те, що на час проведення державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на спірне нерухоме майно (рішення №216544 від 02.02.2013) право власності територіальної громади м. Дніпропетровська на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 не було зареєстрованим, тим не менш вказане право виникло у Дніпропетровської міської ради з 19.11.2003, а тому вважалося набутим з моменту фактичної передачі речі, що відповідає приписам діючого на той час законодавства, а саме: ст. 128 ЦК УРСР 1963).
Як свідчать матеріали справи, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.02.2013 задоволено апеляційну скаргу прокурора Кіровського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012, рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є власністю територіальної громади міста Дніпропетровська. Запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 не було скасовано, оскільки на час винесення рішення судом апеляційної інстанції об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номер 5071012101 за договором купівлі-продажу №281 від 02.02.2013 ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_2 .
В цей же час, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 28.03.2012 №38/22 нежитлові приміщення, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_2 були передані на баланс КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 27.12.2012 у справі №38/5005/11447/2012 відкрито провадження про банкрутство КП «Спеціалізована ремонтна-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради та нежитлові приміщення, що перебували на його балансі, арбітражним керуючим Саричевою Н.В. було включено до ліквідаційної маси комунального підприємства.
В подальшому за заявою арбітражного керуючого Саричевої Н.В. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень 12.07.2013 зареєстровано право власності територіальної громади міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з відкриттям розділу про об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 109451112101.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2013 затверджено мирову угоду у справі №38/5005/11447/2012, відповідно до якої КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради зобов`язалося в якості відкупного передати ТОВ «Солярис» (пункт 3.1.9 мирової угоди) 96 об`єктів нерухомого комунального майна, які перебували на балансі підприємства.
Також, на підставі вказаної мирової угоди у власність ТОВ «Солярис» було передано у тому числі нежитлове приміщення № 18, загальною площею 275,6 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку.
Згодом між ТОВ «Солярис» та ТОВ «Галій» укладено 27.07.2013 договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Наряду з цим, судом встановлено, що ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області 24.07.2013 у справі №38/5005/11447/2012 було оскаржено прокуратурою Дніпропетровської області в апеляційному порядку.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.10.2013 у справі № 38/5005/11447/2012, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду від 22.07.2014, частково задоволено апеляційну скаргу прокурора та припинено провадження у справі про банкрутство КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради.
Водночас, на підставі заяви ТОВ «Солярис» ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 19.09.2013 у справі №38/5005/11447/2012 ухвала про затвердження мирової угоди від 24.07.2013 була визнана недійсною.
Також, вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.08.2014 у справі №201/8471/14-к арбітражного керуючого Саричеву Н.В. визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України.
Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_12 , будучи арбітражною керуючою КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради, уклала мирову угоду про відчуження комунального майна за відсутності правових підстав, чим спричинила збитки територіальній громаді міста Дніпропетровська.
Поміж іншого, прокурором Кіровського району м. Дніпропетровська до Господарського суду Дніпропетровської області пред`явлено позов про витребування від ТОВ «Галій» нежитлового приміщення АДРЕСА_1 на користь територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради (справа № 904/10135/13).
Під час розгляду зазначеної справи судом ТОВ «Галій» на загальних зборах учасників товариства 28.01.2014 прийнято рішення про передачу у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська нерухомого майна, що було відчужено в процедурі банкрутства КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» Дніпропетровської міської ради, кінцевим набувачем яких було товариство, в тому числі, нежитлового приміщення АДРЕСА_1 .
Рішенням Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 №15/47 вказано, що об`єкти нерухомого майна згідно з додатком є об`єктами права комунальної власності територіальної громади міста Дніпропетровська (пункт 1).
У вказаному переліку містилось і спірне нежитлове приміщення (пункт 59).
На виконання рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 № 15/47, нежитлове приміщення № 18 у житловому будинку літ. А-4, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 за актом приймання-передачі від 06.02.2014, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ «Галій», останнім передано у комунальну власність територіальної громади міста Дніпропетровська, а КП «Спеціалізована ремонтно-будівельна дільниця» прийнято його на баланс.
На підставі рішення Дніпропетровської міської ради від 29.01.2014 №15/47 та акту прийому-передачі від 06.02.2014, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відновлено запис про право власності територіальної громади міста Дніпропетровська на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 109451112101).
У зв`язку з чим, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2014 у справі № 904/10135/13 припинено провадження за позов прокурора Кіровського району міста Дніпропетровська в інтересах Дніпропетровської міської ради до ТОВ «Галлій», Дніпропетровського міського управління юстиції в особі реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області, ТОВ «Солярис» про визнання права власності та витребування майна.
Водночас, матеріалами справи засвідчується, що рішенням Дніпропетровського районного суду від 25.02.2014 у справі №175/401/14 було задоволено позов ОСОБА_2 до ТОВ «Солярис» про визнання добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 .
Зокрема, у вказаній справі встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є переобладнаним нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 .
Проте, рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10.09.2014, задоволено апеляційну скаргу прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради, рішення Дніпропетровського районного суду від 25.02.2014 у справі № 175/401/14 скасовано, в позові ОСОБА_2 відмовлено.
Судом також встановлено, що раніше до цього, на підставі договору дарування №1311 від 20.08.2014, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Царейкіним М.М., ОСОБА_2 подарував сину ОСОБА_4 - ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 .
В подальшому, ОСОБА_3 на підставі договору дарування №2041 від 11.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Лозенко В.В., подарував спірне нерухоме майно своїй матері ОСОБА_4 .
Заочним рішенням Дніпропетровського районного суду від 15.02.2016 у справі №175/207/16 задоволено позов ОСОБА_5 до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ПАТ «УкрСибБанк» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним, та вирішено: припинити право власності територіальної громади міста Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради на нежитлове приміщення № 18 в буд. АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна № 109451112101; скасувати державну реєстрацію права власності зареєстровану в розділі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №6015685 від 16.04.2014, відкритого на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним №109451112101, а також зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно закрити розділ в Державному реєстрі речових прав на вказане нерухоме майно.
На підставі вказаного рішення суду 21.03.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. внесено записи про припинення права власності територіальної громади міста Дніпропетровська на нежитлові приміщення АДРЕСА_1 .
Ухвалою Дніпропетровського районного суду від 24.05.2016 у справі № 175/207/16 заочне рішення від 15.02.2016 скасовано, справу призначено до розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського районного суду від 08.06.2016 у справі №175/207/16 позовну заяву ОСОБА_5 залишено без розгляду.
В той же час, ОСОБА_4 на підставі договору іпотеки №1625 від 26.07.2016, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Лозенко В.В., було відчужено квартиру АДРЕСА_1 ТОВ «Лайн-М», яке, в свою чергу, передало його на підставі рішення №3/1 від 27.12.2019 Компанії «Сівілком Лімітед».
Рішенням №2 єдиного власника КОМПАНІЇ СІВІЛКОМ ЛІМІТЕД від 25.12.2019р. прийнято внесок до статутного капіталу компанія СІВІЛКОМ Л1МІТЕД майно, а саме: Адреса об`єкта: АДРЕСА_3 ; Тип об`єкта: Загальна площа (кв.м): 397.8, житлова площа (кв.м): 222.9, Опис: шестикімнатна квартира АДРЕСА_4 , до складу якої входить: вітальня площею 64,9 кв.м.; житлова кімната І площею 23,2 кв.м.; житлова кімната 2 площею 30.4 кв.м., житлова кімната 3 площею 53,3 кв.м.; житлова кімната 4 площею 30,3 кв.м.; житлова кімната 5 площею 20,8 кв.м.; санвузол площею 18,6 кв.м.; коридор площею 18,1 кв.м.; гардеробна площею 12,8 кв.м.; коридор площею18,1 кв.м.; гардеробна площею 12,8 кв.м.; туалет площею 2,0кв.м.; кухня-столова площею 46,7 кв.м.; котельня площею 7,6 кв.м.; санвузол площею 8,9 кв.м.; сход.клітина площею 4.0 кв.м.; Балкон І площею 0,6 кв.м.; Балкон II площею 0,6 кв.м.; мансарда літерою м.с. загальною площею 397,8 кв.м., житлова площа 222,9 кв.м.; на другому поверсі в житловому будинку№ 16.
Також, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2020 у справі № 904/4475/20 задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , Компанії «Сівілком Лімітед» до Дніпровської міської ради, Державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. про визнання незаконними та скасування рішень.
Зокрема, щодо нежитлового приміщення АДРЕСА_1 скасовано рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47911032 від 23.07.2019 та запис про право власності/довірчої власності за номером: 32515129, визнано незаконними та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 24.06.2020 №51/58 «Про приватизацію об`єкта нерухомого майна по вул. Пастера, 16, прим. 18», рішення Дніпровської міської ради від 24.06.2020 №48/58 «Про зміну до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020 році» в частині включення пункту 124 - нежитлове приміщення за адресою вул. Пастера, 16, прим.18, площею 275,6 кв.м. до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020 році, затвердженого рішенням міської ради від 18.12.2019 №29/52 «Про приватизацію комунального нерухомого майна у 2020 році», пункт 60 Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста до рішення Дніпровської міської ради від 29.01.2014 №15/47, яким передбачено включення до переліку на другому поверсі 4-поверхового житлового будинку літ.А-4 нежитлове приміщення №18, загальною площею 275,6 кв.м., яке складається з позицій 1-19- другий поверх, позиції 20-22, I - балкон, II - балкон - третій поверх" за адресою: АДРЕСА_2 .
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2021 у справі №904/4475/20, яка набрала законної сили, було частково задоволено апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури, Дніпровської міської ради та АТ «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Придніпровська залізниця», рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.12.2020 у справі № 904/4475/20 скасовано повністю та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позов ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , Компанії «Сівілком Лімітед» та визнано незаконним та скасовано рішення Дніпровської міської ради від 24.06.2020р. №48/58 "Про зміну до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020р." в частині включення нежитлового приміщення за адресою вул. Пастера, 16, прим. 16, 18 до Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності, що підлягають приватизації в 2020р.
В задоволенні позовних вимог в частині оскарження позивачами пунктів 48, 50, 60 Переліку об`єктів нерухомого майна комунальної власності територіальної громади міста до рішення сесії VI скликання Дніпровської міської ради від 29.01.2014 №15/47, яким передбачено включення до переліку нежитлових приміщень №16, 17, 18 в житловому будинку літ. А-4 за адресою: АДРЕСА_2 , а також рішення державного реєстратора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 47911032 від 23.07.2019 та запис про право власності/довірчої власності за номером: 32515129 відмовлено.
Відповідно до ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Статтею 318 ЦК України визначено, суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу, зокрема територіальна громада міста Дніпра. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
В свою чергу, статтею 327 ЦК України унормовано, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Права місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку (стаття 145 Конституції України та стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Подібний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, а також в постановах Верховного Суду від 08.03.2023 у справі № 461/5771/17, від 15.03.23 у справі № 725/1824/20, від 15.03.23 у справі № 336/665/19.
Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечувати відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).
В свою чергу, ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Допустимість доказів за статтею 77 ГПК України полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких із них для підтвердження конкретних обставин справи.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Слід наголосити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (відповідні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
За змістом статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Таким правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/23713/16 (910/21036/20) та від 14.11.2023 у справі № 904/2063/20 (904/8245/21).
Враховуючи наведену вище сутність принципу змагальності сторін та стандарту доказування вірогідності доказів, господарський суд дійшов помилкового висновку про неналежність доказів наданих прокурором до позову, з огляду на їх відношення до кримінального провадження, оскільки, механізм отримання доказів не спростовує факту відношення цих доказів до предмету спору.
При цьому судом не зазначено, які саме докази, надані прокурором отримані в рамках кримінального провадження, та яким чином судом встановлено цей факт.
Зокрема, прокурор, звертаючись з позовом до суду наголошував на тому, що права позивача порушені внаслідок наявності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно двох розділів, відкритих щодо одного нерухомого майна, як на нежитлове приміщення та квартиру. При цьому право власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 первісно та законних підставах виникло саме у позивача, а тому саме його право порушено та підлягає захисту.
На підтвердження своїх позовних вимог прокурором надано ряд доказів, отриманих ним від позивача - Дніпровської міської ради, як володільця, та інших юридичних осіб та судів в порядку, установленому законом, зокрема, статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», статтею 272 ЦПК України та статтею 242 ГПК України, пунктом 7 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141.
Так, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб`єктів, у порядку, визначеному законом.
Водночас, статтею 272 ЦПК України та статтею 242 ГПК України передбачено право прокурора, як учасника справи отримати копію судового рішення у справі. Крім того, частиною другою статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень визначено, що судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Пунктом 7 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011 № 1141 визначено, що надання інформації з Державного реєстру прав в електронній формі з безпосереднім доступом до Реєстру забезпечується за допомогою програмних засобів його ведення шляхом здійснення користувачем пошуку відомостей Державного реєстру прав, завантаження та перегляду в електронній формі для їх подальшого використання, зокрема друку.
Для посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, органів Національної поліції, органів прокуратури, органів Служби безпеки України, Національного банку України, Національного антикорупційного бюро України, Національного агентства з питань запобігання корупції, адвокатів, нотаріусів інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у зв`язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом, надається за суб`єктом права чи за об`єктом нерухомого майна в електронній формі шляхом безпосереднього доступу до цього реєстру, за умови ідентифікації відповідної посадової особи за допомогою електронного цифрового підпису.
Таким чином, всі документи, надані прокурором до позову, отримані в законний спосіб на підставі статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011№ 1141.
Також, як зазначив прокурор, рішення судів у справах №38/5005/11447/2012; №201/8471/14к; №904/149/14; №904/4475/20; №175/207/16; №20/5005/13169/2011; №35/5005/13128/2011; №2-6646/11; №2-6646/11 провадження №22-ц/490/4704/12; №0418/4650/2012; №0418/5790/2012 провадження №22-ц/774/2301/13; №175/401/14, надані прокурором до позову, отримані ним, як учасником процесу на підставі статті 272 ЦПК України та статті 242 ГПК України, а також виготовленні з Єдиного державного реєстру судових рішень України на підставі статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», тому відповідно до статті 77 ГПК України такі є достовірними.
Апеляційний суд зауважує, що згідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішення у вказаних вище господарських та цивільних справах набрали законної сили, в них брали участь ті ж самі особи, що є учасниками справи № 904/2319/22, вони отримані прокурором в порядку визначеному законом, тому у суду першої інстанції були відсутні підстави для їх неврахування та відхилення відповідних доказів як неналежних та таких, що отримані з порушенням встановленого законом порядку.
Так само, що стосується двох висновків експерта №19/104-7/7/864 від 02.12.2020 та №19/104-7/7/124 від 21.02.2020, то зазначені висновки надані прокурором як стороною у справі відповідно до статті 101 ГПК України, якою визначено, що учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права та обов`язки, що і експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
В свою чергу, відповідно до положень ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» висновок експерта у господарській справі може бути наданий державною спеціалізовано установою, судовим експертом, який не є працівником такої установи та іншим фахівцем (експертом) з відповідної галузі знань у порядку та на умовах, визначених Законом України «Про судову експертизу» (див постанови Верховного Суду від 08.07.2021 у справі №915/1889/19, від 25.02.2021 у справі № 910/1668/19, від 20.04.2023 у справі № 910/4542/20).
Враховуючи, що надані прокурором висновки експерта, виготовлені особою, що має кваліфікацію судового експерта, яка повідомлена про кримінальну відповідальність, з урахування вимог статті 101 ГПК України та Закону України «Про судову експертизу» такі є доказами в господарському процесі.
Можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019), № 461/3675/17 (постанова від 05.02.2020) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020).
Однак, всупереч наведеному, суд першої інстанції відхилив надані прокурором докази, зазначивши, що «не приймає у якості належних доказів, у розумінні приписів статті 76 ГПК України, надані прокурором матеріали кримінального провадження, за виключенням вироку у справі №201/8471/14-к, оскільки процесуальні дії виконані в межах кримінальних проваджень та обставини, визначені в них можуть бути прийняті судом як обов`язкові лише в межах приписів частини шостої статті 75 Господарського процесуального кодексу України».
Водночас, слід наголосити, що положення ч. 6 ст. 75 ГПК України, на які послався суд, свідчать про можливість звільнення сторін від доказування у випадку наявності вироку у кримінальному провадженні, однак за відсутності вироку, обставини справи, що входять у предмет доказування, можуть бути доведені належними та допустимими доказами, наданими сторонами до суду.
При цьому алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду (постанова Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 923/560/17).
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 Господарського процесуального кодексу України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом (постанова Верховного суду від 15.07.2021 у справі №904/1604/19).
Більше того, у постанові Верховного Суду від 05.02.2020 у справі №461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЩІК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Як свідчать встановлені обставини, суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову прокурора, не виконав вимог процесуального закону та не зазначив в мотивувальній частині рішення які саме докази, ним відхилені, мотиви їх відхилення, не наведена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Натомість, враховуючи все вищенаведене, апеляційний суд доходить обґрунтованого висновку, підтвердженого матеріалами справи, що право власності територіальної громади м. Дніпропетровська на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 було порушено внаслідок незаконних дій та правочинів з відчуження спірного майна та проведення реєстрацій прав на нього, погоджуючись в цій частині з доводами прокурора та позивача.
Варто зауважити, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 ГПК України).
Водночас, в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції обмежився вибірковим викладом обставин справи, зазначивши лише про існування реєстрації прав власності на нежитлове приміщення №18 в будинку №16 по вул. Пастера в м. Дніпрі за Дніпровською міською радою та на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем, а також зазначив про те, що відносно квартири вчинялися правочини.
При цьому суд не надав жодної правової оцінки підставам звернення прокурора з позовом, не зазначив про наявність чи відсутність порушеного права позивача, та чи підлягає таке право захисту, а також не встановив правильність обраного способу захисту, обмежившись лише посиланням на те, що докази, надані прокурором, не є належними.
В той же час, оцінюючи належність та ефективність обраного способу захисту, колегія суддів звертає увагу на таке.
Під способом захисту цивільного права чи інтересу розуміють визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (аналогічний висновок, викладений у п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, у п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.07.2021 у справі № 903/1030/19). Інакше кажучи, це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (подібний висновок, викладений в п. 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №310/11024/15-ц та п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 09.02.2021 у справі №381/622/17, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20 (пункт 11.87), від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18 (пункт 9.21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 28.09.2022 у справі №483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункти 5.6, 5.9)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 вказала на те, що розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача у цих правовідносинах, позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц виснувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (пункт 58).
Аналогічні висновки приведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80-81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20 (пункт 85), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31), від 20.06.2023 у справах № 554/10517/16-ц (пункт 7.47) та №633/408/18 (пункт 11.12).
Так, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об`єкта права власності у володіння власника. Віндикаційному позову притаманні такі ознаки: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
У п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц указала, що предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, що незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно ст. 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини 1-3 ст. 388 ЦК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав. Натомість, негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов`язані із порушенням володіння. Негаторний позов характеризується такими ознаками: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18). Зокрема, в пункті 39 зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; в пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника.
У постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц Велика Палата Верховного Суду частково відступила від зазначених висновків шляхом такого уточнення: визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника, включаючи право володіння (див. також постанову 18.01.2023 у справі №488/2807/17).
Верховний Суд у постанові від 26.05.2022 у справі № 5013/458/11 зауважив, що можливість віндикації майна, його витребування від особи, яка незаконно або свавільно заволоділа ним, має нормативну основу в національному законодавстві.
Зокрема, п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України та п. 3 ч. 2 ст. 20 ГК України передбачений такий спосіб захисту, як відновлення становища, яке існувало до порушення, а ст. 387 ЦК України передбачено право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння.
Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що власник може подати позов про витребування майна, якщо втратив володіння цим майном (але має право власності, включно з правом володіння).
Крім того, як зазначила у своїй постанові Велика Палата Верховного Суду 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими можна підтвердити, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (пункт 43 постанови). Факт володіння нерухомим майном можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (пункт 90 постанови).
Володіння як фактичний стан слід відрізняти від права володіння. Права володіння, користування та розпоряджання майном належать власнику майна (частина перша статті 317 ЦК України), незалежно від того, є він фактичним володільцем чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість така особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем такого майна, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (пункт 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
За змістом висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження №12-25гс21) метою позову про витребування майна з чужого володіння (незалежно від того, на підставі приписів яких статей ЦК України цю вимогу заявив позивач) є забезпечення введення позивача у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. Так, у випадку нерухомого майна означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на таке майно (пункт 37 постанови).
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є переобладнаним та реконструйованим нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 .
Зокрема, з наявних в матеріалах справи технічних документів на ці об`єкти нерухомого майна вбачається, що до складу створеного об`єкту нерухомого майна, що зареєстрований як квартира АДРЕСА_1 включено в цілому нежитлове приміщення №18 площею 275,6 кв.м., що складається з двадцяти двох кімнат та двох балконів.
Крім того, до площі квартири АДРЕСА_1 включено 5 приміщень загальною площею 122,2 кв.м., що розташовані в будівлі літ. А-4, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .
Колегія суддів зазначає, що матеріали справи також містять, зокрема, висновок експертів за результатами проведення комісійного оціночного будівельно-технічного експертного дослідження №316/317-18 від 12.06.2018, яким встановлено функцiональне призначення нерухомого майна, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 квартира, а також висновок експерта №79/20 від за результатами судової будівельно-технічної експертизи від 09.10.2020, якою підтверджено відповідність спірного приміщення вимогам державних будівельних норм для житлових приміщень. Згідно відомостей порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 01.08.2012 №ДП14312131456 є чинною (т. 3 а.с. 3-143).
Тобто внаслідок переобладнання та реконструкції нежитлове приміщення АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 109451112101, т. 3 а.с. 164) увійшло до складу квартири АДРЕСА_1 , яка вже має іншу конфігурацію та більшу площу (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5071012101, т. 3 а.с. 112, 158).
В апеляційній скарзі, прокурор стверджує, що нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є незаконно захопленим та самочинно переобладнаним нерухомим майном.
Згідно ч. 1 ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22 зазначила, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 376 ЦК України якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Таким чином, вказана стаття визначає можливі способи захисту прав особи, яка вважає себе власником реконструйованого нерухомого майна, та стверджує, що реконструкція цього майна є самочинною. Стосовно частини багатоквартирного будинку це може бути: знесення споруди, якщо це можливо без шкоди для решти будівлі, приведення її у первісний стан чи визнання за позивачем права власності на новостворене нерухоме майно.
Проте таких вимог у справі, що розглядається, заявлено не було.
Поряд з цим як вже було зазначено, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012, зокрема, було визнано за ОСОБА_1 право власності на шестикімнатну квартиру АДРЕСА_6 .
На підставі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012 державним реєстратором Реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції Мудрак В.В. видано свідоцтво про право власності №254533 від 01.02.2013 та зареєстровано право власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 із відкриттям у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу про об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номером 5071012101.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07.02.2013 рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 23.07.2012 у справі №0418/4650/2012 було скасовано, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Таким чином, право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_1 на підставі судового рішення, скасованого в апеляційному порядку.
В той же час, як свідчать матеріали справи, запис про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 не було скасовано, оскільки на час винесення рішення судом апеляційної інстанції об`єкт нерухомого майна із реєстраційним номер 5071012101 за договором купівлі-продажу №281 від 02.02.2013 ОСОБА_1 відчужено ОСОБА_2 .
В подальшому, на підставі ряду правочинів, про які згадувалося вище по тексту постанови, спірне нерухоме майно відчужувалося різним особам, а кінцевим його набувачем є Компанія «Сівілком Лімітед» (номер запису про право власності: 34931375, дата та час державної реєстрації 27.12.2019 о 12:12:53, т. 3 а.с. 112, 158).
Варто наголосити, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (див. постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 75), від 22.06.2021 у справі №334/3161/17 (пункт 55)). Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі №910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі №916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).
Тож задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає характеру спірних правовідносин і призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 28.01.2020 у справі № 50/311-б, від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц).
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 26.07.2023 у справі № 906/986/21, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
Позивач із дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача. Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, із тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 86, 94, 147), від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц (пункти 73-76), від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (пункти 38-39), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 34), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 50), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (пункти 71, 76), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункти 55-57), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункти 120-121, 123-124), від 16.09.2021 у справі №910/2861/18 (пункти 101, 103), від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19 (пункти 9.32-9.33, 9.38), від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (пункти 86-87), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 148-151, 153-154, 167-168), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15.02.2023 у справі № 910/18214/19 (пункт 9.47)), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 08.11.2023 у справі № 206/4841/20).
У даному випадку, судом враховується, що за обставини справи: законним, проте наразі "неволодіючим", власником спірного майна є територіальна громада міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради, яка уповноважена виконувати функції власника щодо нього; вказане майно вибуло з володіння власника не з його волі іншим шляхом на підставі судового рішення, що було скасовано, в цей же час майно було відчужено ОСОБА_1 , який не мав права його відчужувати, що виключає можливість правомірного його набуття ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Лайн-М" за відповідними правочинами та кінцевим набувачем (відповідачем у даній справі); між Компанією "Сівілком Лімітед" та власником відсутні речово-правові відносини; згідно з декларації про готовність об`єкта до експлуатації ДП 14312131456 від 01.08.2012 спірний об`єкт нерухомого майна було переобладнано, реконструйовано та зареєстровано як житлове приміщення (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 5071012101); за відповідачем зареєстровано право власності на спірне нерухоме майно, у зв`язку з чим, можна дійти висновку, що приміщення № 18 у АДРЕСА_2 перебуває у володінні відповідача, а тому правильним (належним та ефективним) способом захисту порушеного права позивача буде подання віндикаційного позову.
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння відповідача на користь позивача забезпечить захист та відновлення порушеного права.
Вказаним підтверджується помилковість висновків господарського суду, що «наявними матеріалами справи не доведено умови, визначені приписами 228 Цивільного кодексу України, щодо нікчемності правочинів між фізичними особами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ТОВ "Лайн-М", Компанією "Сівілком Лімітед". З позовними вимогами щодо визнання недійсними вказаних правочинів, в межах приписів ст. 203 ч.ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, прокурор не звертався», адже неодноразове відчуження спірного майна не може бути засобом легалізації права, що суперечить нормам діючого законодавства, а тому визнання недійсними в судовому порядку договорів (як-то договору купівлі-продажу №281 від 02.02.2013, договору дарування №1311 від 20.08.2014, договору дарування №2041 від 11.09.2015, договору іпотеки №1625 від 26.07.2016), рішення №3/1 від 27.12.2019 та акту приймання-передачі нерухомого майна №2391,2392 від 27.12.2019 (за якими Компанія "Сівілком Лімітед" заволоділа спірним нерухомим майном) в такому разі не вимагається, позаяк заявлені способи захисту не є ефективними.
В цьому контексті важливо відмітити, що у постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (п. 5.17 постанови від 04.09.2018 у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.
Пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права. Після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 23.11.2021 №359/3373/16-ц, від 29.11.2023 у справі № 513/879/19).
В свою чергу, скасування державної реєстрації речових прав повинно бути пов`язано з підставою для проведення такої реєстрації з одночасним визнанням того, хто набуватиме це право. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (постанова Верховного Суду від 14.02.2023 у справі № 907/726/20).
До того ж, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі прав у частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру прав має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову (пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20)).
З огляду на що є помилковими твердження апелянта про подвійну реєстрацію прав на спірний об`єкт нерухомого майна та можливість неволодіючого власника Дніпровської міської ради відновити свої порушені права шляхом скасування державної реєстрації права власності Компанії «Сівілком Лімітед» з припиненням речового права та закриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Крім того, у постанові від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").
Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц (пункти 95, 98, 121, 123), від 07.11.2018 у справі № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункти 114-116, 142-144), від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц (пункт 67), від 12.02.2020 у справі № П/811/1640/17 (пункт 42), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (пункт 80), від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункти 63, 74), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 146), від 14.12.2021 у справі № 344/16879/15-ц, від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 37), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 57), від 18.01.2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 94)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається у порядку віндикації (статті 387, 388 ЦК України), чи в порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212 1215 ЦК України), чи в порядку примусового виконання обов`язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України) (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16).
Апеляційний суд звертає увагу, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі № 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44)). Інакше кажучи, не є ефективним той спосіб захисту, який у разі задоволення відповідного позову не відновлює повністю порушене, оспорюване право, а відповідне судове рішення створює передумови для іншого судового процесу, у якому буде відбуватися захист права позивача, чи таке рішення об`єктивно неможливо буде виконати.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.02.2020 у справі № 923/364/19 та від 16.06.2020 у справі № 904/1221/19.
Отже, судове рішення про витребування майна з чужого незаконного володіння Компанії "Сівілком Лімітед" на користь Дніпровської міської ради буде належною підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, тобто в повному обсязі дозволить позивачу ефективно захистити його порушене право без необхідності нових звернень до суду з іншими вимогами.
Колегія суддів наголошує, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.46), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155)).
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством/договором, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Аналогічний висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 43); постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі №922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19, від 02.04.2020 у справі № 910/7160/19, від 01.07.2021 у справі № 910/7029/20.
Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20).).
Відтак, слід погодитися з висновком господарського суду про відмову у позові, однак за інших підстав (обрання неправильного (неналежного та неефективного способу захисту).
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).
З урахуванням фактичних обставин справи та норм чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі є частково обґрунтованими та підтвердженими відповідними доказами, проте не впливають на результат вирішення спору, не спростовують правильного по суті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/2319/22, у зв`язку з тим, що останнє прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, в результаті неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, його належить змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В решті рішення залишається без змін.
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Зважаючи на результат розгляду апеляційної скарги та вирішення справи, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на підставі положень ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/2319/22 задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі №904/2319/22 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2024 у справі № 904/2319/22 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Дніпропетровську обласну прокуратуру.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 06.11.2024
Головуючий суддяВ.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко
Суд | Центральний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 03.10.2024 |
Оприлюднено | 08.11.2024 |
Номер документу | 122833495 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Центральний апеляційний господарський суд
Мороз Валентин Федорович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні