Постанова

від 31.10.2024 по справі 466/1919/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 466/1919/23 Головуючий у1інстанції: Луців-Шумська Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/2141/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2024 року м.Львів

Справа № 466/1919/23

Провадження № 22-ц/811/2141/24

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова,ухвалене ум.Львові 12червня 2024 року у складі судді Луців-Шумської Н.Л. усправі запозовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ, про визнання неправомірною бездіяльності,-

встановив:

23 лютого 2023 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ (ЛьвДУВС) про визнання неправомірними дій інспектора відділення комплектування та проходження служби ЛьвДУВС ОСОБА_3 щодо не включення його ( ОСОБА_1 ) до наказу Львівського державного університету внутрішніх справ від 29 серпня 2014 року №567о/с «По особовому складу» (пункт 2: Продовжити термін дії контракту на період до 31 серпня 2015 року на підставі поданих працівниками заяв). В обґрунтування позову посилається на те, що він (позивач) працював з 2 січня 2004 року по 31 серпня 2014 року на посаді доцента кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ. Стверджує, що внаслідок неправомірних дій інспектора відділення комплектування та проходження служби цього Університету ОСОБА_3 у 2014 року його ( ОСОБА_1 ) було позбавлено права на працю, а саме: включено до наказу №566/ос «По особовому складу» від 29 серпня 2014 року про звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення терміну дії строкового трудового договору). Вважає такі дії ОСОБА_3 неправомірними, оскільки його заява про продовження терміну дії контракту була погоджена завідувачем кафедри, зареєстрована у відділі документального забезпечення відповідача та завізована 31 липня 2014 року т.в.о. ректора Гурковським М.П.- «До розгляду». Зазначає, що наведене свідчить про погодження продовження контракту на період до 31 серпня 2015 року. Вважає, що його (позивача) слід було включити до наказу №567 о/с «По особовому складу» від 29 серпня 2014 року про продовження контракту. Про те, що виконавцем наказів №566 о/с та №567 о/с була ОСОБА_3 йому стало відомо в січні 2023 року. Просить позов задовольнити.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Львова від 12 червня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання неправомірними дій інспектора відділення комплектування та проходження служби Львівського державного університету внутрішніх справ Мороз О.А. щодо не включення ОСОБА_1 до наказу Львівського державного університету внутрішніх справ від 29 серпня 2014 року №567о/с «По особовому складу» (пункт 2: Продовжити термін дії контракту на період до 31 серпня 2015 року на підставі поданих працівниками заяв).

Рішення судуоскаржив ОСОБА_1 .Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що в ході розгляду справи представником відповідача було надано суду для огляду оригінали наказів №566/ос та №567/ос від 29 серпня 2014 року. Встановлено, що ці накази на звороті містять візи проректора з кадрового забезпечення та міжнародних зв`язків ОСОБА_4 , а також інших посадових осіб. Таким чином, ОСОБА_4 погодив наказ №566/ос від 29 серпня 2014 року, в якому, серед іншого, йшлося про звільнення його ( ОСОБА_1 ) з роботи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (закінчення терміну дії строкового трудового договору) з 31 серпня 2014 року. Наявність підпису ОСОБА_4 на цих наказах спростовує резолюція ОСОБА_4 «Для розгляду» на його (позивача) заяві від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року та означає включення його ( ОСОБА_1 ) до наказу про продовження терміну дії контракту. Вказує, що відповідно до пункту 24 Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 170 від 19 березня 1994 року, за двамісяці дозакінчення строкучинності контрактуза угодоюсторін йогоможе бутипродовжено або укладено на новий строк. Таким чином, працівник та власник або уповноважений ним орган за два місяці до закінчення контракту повинні разом ухвалити рішення щодо продовження трудових відносин. Вказує, що продовження чинного контракту означає, що раніше укладений контракт залишається чинним, але його термін продовжується. Якщо контракт продовжується, власник або уповноважений ним орган складає додаткову угоду до контракту; видає наказ (розпорядження) про продовження контракту та ознайомлює з ним працівника. У разі продовження контракту трудові відносини між працівником і власником або уповноваженим ним органом не припиняються. Стверджує, що 31липня 2014року т.в.о.ректора ГурковськийМ.П.розглянув його(позивача)заяву пропродовження термінудії контрактуна періоддо 31серпня 2015року тасвоєю резолюцією(вказівкою) «Для розгляду» продовжив контракт. Стверджує, що згідно пункту 2.12.2. Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 747 від 23 серпня 2012 року, резолюція - це напис уповноваженої на те посадової особи на документі, що міститьстисло викладенівказівки щодойого виконання.Вважає,що резолюція (вказівка) т.в.о. ректора Гурковського М.П. «Для розгляду» мала бути виконана виконавцем наказів №566о/с та №567о/с від 29 серпня 2014 року ОСОБА_3 , адже резолюції (вказівки) «До розгляду», які булинакладенні назаявах доцентів кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 були виконанісаме ОСОБА_3 . Вказує, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 дала показання про те, що вона була виконавцем наказів №566о/с та №567о/с від 29 серпня 2014 року, проте вона ненаділена повноваженнямина прийняттярішень прозвільнення працівниківчи продовженняконтрактів,вказала,що готуючи проекти наказів по особовому складу, вона виконує вказівки керівника установи, наділеного функціями прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці накази перш ніж бути підписаними керівником установи, проходили попереднє погодження керівниками відповідних підрозділів. Ці накази на звороті містять візи проректора з кадрового забезпечення та міжнародних зв`язків ОСОБА_4 та інших посадових осіб. Стверджує, що покази ОСОБА_3 не відповідаютьдійсності, оскільки проректор з кадрового забезпечення та міжнародних зв`язків ОСОБА_4 , який погодив дані накази, резолюції (вказівки) т.в.о.ректора ГурковськогоМ.П.не змінював,а ОСОБА_3 готувала накази №566о/с та №567о/с від 29 серпня 2014 року на підставі поданих працівниками заяв. Зазначає, що відповідно до пункту 2.12.19. Інструкції з діловодства в системі Міністерства внутрішніх справ України забороняється вноситизміни дорезолюції,підписаної посадовоюособою,крім випадківвнесення змін,зроблених власноручноособою,яка їїпідписала. Згідноз пунктами 2.24.11. і 3.25. наказу № 650 від 27 липня 2012 року «Про затвердження Інструкції з оформлення документів у системі МВС України» перелік посадових осіб, які повинні завізувати документ, визначає працівник, який створює документ, виходячи з його змісту; відповідальність за зміст, рівень підготовки та належне оформлення документів, що розробляються в системі МВС, покладається на особу, яка підготувала документ. Вважає,що невиконаннярезолюції (вказівки)т.в.о.ректора ГурковськогоМ.П виконавцем наказів №566о/с та №567о/с від 29 серпня 2014 року ОСОБА_3 призвело до порушення його (позивача) права на працю, гарантованого статтею 43 Конституції України.

9жовтня 2024 року на адресу Львівського апеляційного суду від відповідача, надійшов відзив на апеляційну скаргу. У відзиві відповідач посилається на законність та обґрунтованість оскарженого рішення суду. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Шевченківського районного суду м. Львові від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2 , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що ОСОБА_1 працював з 2 січня 2004 року у Львівському державному університеті внутрішніх справ. Остання займана ним посада - доцент кафедри фізичної підготовки.

Наказом №566/ос «По особовому складу» від 29 серпня 2014 року ОСОБА_1 звільнено з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення терміну дії строкового трудового договору) з 31 серпня 2014 року.

Законність наказу та звільнення з роботи ОСОБА_1 оспорював у судовому порядку, проте, порушень трудових прав позивача, його права на працю судами встановлено не було.

25 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання у якому просив визнати незаконними та скасувати результати конкурсу на заміщення вакантних посад доцента кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ, визнати незаконним та скасувати наказ від 29 серпня 2014 року № 566/ос про його звільнення із займаної посади, поновити його на посаді доцента кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ з 1 вересня 2014 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 лютого 2015 року у справі №466/8411/14-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

14 січня 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання неправомірною бездіяльності, у якому просив: визнати неправомірними дії посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ, щодо не виконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад»; визнати незаконними дії посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не розгляду його заяви від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року; визнати незаконним і скасувати наказ ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 29 серпня 2014 року № 567 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується продовження терміну дії контракту (призначення на посаду) завідувачам (начальникам) кафедр, професорам, доцентам, старшим викладачам, викладачам; визнати незаконним і скасувати наказ ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 вересня 2014 року № 648 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується призначення на посаду доцента кафедри фізичної підготовки на період з 19 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року у справі №466/223/16-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним не проведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та невиконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 року №206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». У задоволенні позовних вимог про визнання незаконними дій посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 31 жовтня 2019 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 11 вересня 2020 року, апеляційну скаргу Львівського державного університету внутрішніх справ задоволено. Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 31 травня 2016 року скасовано в частині визнання неправомірним не проведення Львівським державним університетом внутрішніх справ конкурсу на заміщення вакантної посади доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ та не виконання наказу ректора Львівського державного університету внутрішніх справ від 24 червня 2014 № 206 «Про проведення конкурсу на заміщення вакантних посад». Ухвалено нову постанову, якою у цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

24 листопада 2016 року ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до Львівського державного університету внутрішніх справ, з участю третьої особи: ОСОБА_8 , про визнання незаконними дій ректора, визнання незаконним наказу, в якому просив: визнати незаконними дії ректора Львівського державного університету внутрішніх справ Середи В.В. щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року від 27 червня 2014 року та визнати незаконним наказ т.в.о. ректора Львівського державного університету внутрішніх справ Струса В.М. від 24 вересня 2014 № 648 о/с «По особовому складу» в частині, що стосується призначення ОСОБА_8 на посаду доцента за рахунок посади професора (за рахунок коштів спеціального фонду) кафедри фізичної підготовки, за контрактом на період з 19 вересня 2014 року по 31 серпня 2015 року.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 травня 2017 року у справі № 466/9804/16-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 вересня 2017 року та постановою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У справі № 466/9804/16-ц суд розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання незаконними дій ректора Львівського державного університету внутрішніх справ Середи В.В. щодо розгляду заяви ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд своє рішення мотивував тим, що заява позивача від 27 червня 2014 року на ім`я ректора Львівського державного університету внутрішніх справ про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року була розглянута. Результатом її розгляду стало прийняття ректором ЛьвДУВС наказу від 29 серпня 2014 року №566/ос про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України.

Апеляційний суд Львівської області, залишаючи без змін вказане рішення суду, в ухвалі від 21 вересня 2017 року погодився з висновками суду першої інстанції. Підтвердив висновки судів першої та апеляційної інстанції у попередніх справах про те, що продовження контракту могло мати місце лише за згодою ЛьвДУВС. Право продовжувати контракт з науково-педагогічними працівниками є виключною компетенцією керівника вищого навчального закладу і ніхто не вправі втручатися до цих повноважень.

Зазначеними судовими рішеннями, які набрали законної сили, надано оцінку правомірності дій відповідача щодо розгляду та вирішення заяви ОСОБА_1 від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року на посаді доцента кафедри фізичної підготовки Львівського державного університету внутрішніх справ.

У рішенні Шевченківського районного суду м. Львова від 18 лютого 2015 року (справа №466/8411/14-ц) вказано, що продовження трудових відносин після спливу строку контракту може бути лише за взаємним бажанням учасників трудового договору. В ухвалі Апеляційного суду Львівської області від 20 серпня 2015 року зазначено, що хоч ОСОБА_1 і подав заяву про продовження контракту, однак це могло мати місце лише за згодою іншої сторони - ЛДУВС.

У справі №466/223/16-ц Шевченківський районний суд м.Львова розглядав позовні вимоги ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання незаконними дій посадових осіб Львівського державного університету внутрішніх справ щодо не розгляду його заяви від 27 червня 2014 року про продовження терміну дії контракту на період до 31 серпня 2015 року. Суд визнав такі позовні вимоги безпідставними. Судом було встановлено, що ця заява позивача була розглянута. Результатом її розгляду стало прийняття ректором ЛьвДУВС наказу від 29 серпня 2014 року №566/ос про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. Рішенням від 31 травня 2016 року у задоволенні цих позовних вимог суд відмовив. Львівський апеляційний суд з такими висновками Шевченківського районного суду м.Львова погодився і постановою від 31 жовтня 2019 року залишив рішення суду у цій частині без змін.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 працює у ЛьвДУВС з 2006 року. У 2014 році вона була виконавцем наказів №566/ос та №567/ос від 29 серпня 2014 року. Вона не наділена повноваженнями на прийняття рішень про звільнення працівників чи продовження дії контрактів. Готуючи проекти наказів по особовому складу, вона виконує вказівки керівника установи, наділеного функціями прийняття на роботу та звільнення з роботи. Крім того, накази №566/ос та №567/ос від 29 серпня 2014 року перш ніж бути підписаними керівником установи, проходили попереднє погодження керівниками відповідних підрозділів.

В ході розгляду справи представником відповідача було надано суду для огляду оригінали наказів №566/ос та №567/ос від 29 серпня 2014 року.

Встановлено, що ці накази на звороті містять візи проректора з кадрового забезпечення та міжнародних зв`язків ОСОБА_4 та інших посадових осіб.

Таким чином, ОСОБА_4 погодив наказ №566/ос від 29 серпня 2014 року, в якому, серед іншого, йшлося про звільнення ОСОБА_1 з роботи на підставі п.2 ст.36 КЗпП України (закінчення терміну дії строкового трудового договору) з 31 серпня 2014 року.

З урахуванням встановленого, суд першої інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 немає.

З такимивисновками судупершої інстанціїколегія суддівпогоджується,оскільки судом першоїінстанції повноз`ясовано обставини,що маютьзначення длясправи,висновки суду відповідаютьобставинам справи;оскаржене рішенняухвалене з додержаннямнорм матеріальногоі процесуальногоправа. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Підстави для скасування оскаржуваного рішення не встановлені.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії») Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до нормзакону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France, рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Керуючись ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 12 червня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 5 листопада 2024 року.

Головуючий_-

---

Т.І. Приколота

Судді:

---

Ю.Р. Мікуш

---

Р.В. Савуляк