Рішення

від 28.10.2024 по справі 922/2923/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2024м. ХарківСправа № 922/2923/24

Господарський суд Харківської області у складі

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Татаурова В.А.

розглянувши за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Чугуївської окружної прокуратури Харківської області в інтересах держави, в особі : 1) Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області (вул. Адміністративна, 9, м. Зміїв, Харківська область, 63404, ідентифікаційний код 04058674), 2) Північно-східного офісу Держаудитслужби (пл. Свободи, 5, Держпром, 4, під`їзд, 10 поверх, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 40478572) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західний офіс Держаудитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 8, ідентифікаційний код 40479801) до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (вул. Половки, 62, м. Полтава, 36010, ідентифікаційний код 38194448), 2) Комунального підприємства "Зміїв-Сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області (вул. Покровська, буд. 24, м. Зміїв, Харківська область, 63404, ідентифікаційний код 37083454) про визнання недійсними додаткових угод за участю представників учасників справи:

прокурора - Хряка О.О.

позивача-1 - не з`явився

позивача-2 - не з`явився

відповідача-1 - не з`явився

відповідача-2 - не з`явився

3-ї особи - не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чугуївської окружної прокуратури Харківської області звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави, в особі Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області (позивач-1), Північно-східного офісу Держаудитслужби (позивач-2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (відповідач-1), Комунального підприємства "Зміїв-Сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області (відповідач-2), в якій просить суд:

1. Визнати недійсною Додаткову угоду № 1 від 13.07.2021 до Договору про закупівлю № 56 від 13.05.2021.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 11.08.2021 до Договору про закупівлю № 56 від 13.05.2021.

3. Визнати недійсною Додаткову угоду № 3 від 10.09.2021 до Договору про закупівлю №56 від 13.05.2021.

4. Визнати недійсною Додаткову угоду № 4 від 13.10.2021 до Договору про закупівлю №56 від 13.05.2021.

5. Визнати недійсною Додаткову угоду № 5 від 12.10.2021 до Договору про закупівлю №56 від 13.05.2021.

6. Визнати недійсною Додаткову угоду № 6 від 14.12.2021 до Договору про закупівлю №56 від 13.05.2021.

7. Визнати недійсною Додаткову угоду № 8 від 15.02.2022 до Договору про закупівлю №56 від 13.05.2021.

Крім того, прокурор просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 16 956,8 грн.

Прокурор обґрунтовує позовні вимоги тим, що внаслідок укладення Додаткових угод № 1 від 13.07.2021, № 2 від 11.08.2021, № 3 від 10.09.2021, № 4 від 13.10.2021, № 5 від 12.11.2021, № 6 від 14.12.2021 та №8 від 15.02.2022 до Договору про закупівлю №56 ДК 021:201509130000-9 - Нафта і дистиляти (бензин А-92, дизельне паливо) від 13.05.2021 збільшилася ціна на бензин та дизельне паливо від первинної ціни, яка була визначена сторонами в п. 3.1. вказаного Договору, що суперечить п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та є підставою для визнання вказаних додаткових угод до договору недійсними.

Ухвалою суду від 21.08.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 03.09.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/2923/24. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 16 вересня 2024 року о 09:30. Встановлено відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Запропоновано учасникам справи провести перемови на предмет проведення процедури мирного врегулювання спору або укладення мирової угоди та письмово повідомити суд до початку підготовчого засідання про наявність обставин, зазначених у ч. 2 ст. 182 ГПК України. Встановлено прокурору та позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Встановлено відповідачу строк для подання заперечення на відповідь на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

06.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від 2-го позивача надійшли пояснення, які зареєстровано 06.09.2024 за вх.№ 22454, в яких він просив здійснювати розгляд справи без участі представника та зазначив, що перевірка зазначеної у позовній заяві закупівлі та моніторинг процедур закупівель UA 2021-03-10-003232-а проводилась не Північно-східним офісом Держаудитслужби, а Західним офісом Держаудитслужби.

Ухвалою суду від 16.09.2024, зокрема, задоволено клопотання позивача-2 про розгляд справи без участі представника 2-го позивача. Залучено до участі у справі 3-ю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Західний офіс Держаудитслужби (79000, м. Львів, вул. Костюшка, 8, ідентифікаційний код 40479801). Зобов`язано учасників справи надіслати 3-й особі копії їх заяв по суті справи разом з доданими до цих заяв документами, докази чого надати суду до 30.09.2024. Встановлено 3-й особі строк на подання пояснення щодо позову - п`ять днів з дня отримання копії позовної заяви, щодо відзиву - п`ять днів з дня отримання копії відзиву на позовну заяву. Підготовче засідання відкладено на "07" жовтня 2024 р. о 09:30 год.

18.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від 2-го відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який зареєстровано 19.09.2024 за вх.№23612, в якому він просить в позові відмовити повністю, наполягаючи на тому, що зміни до умов договору вносились на підставі листів ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" та цінових довідок Харківської ТПП де зазначалась роздрібна ціна на бензини та дизельне пальне, тому кожне підвищення ціни згідно договору від 13.05.2021 № 56 обґрунтовано. Всі додаткові угоди до договору укладені належним чином. Під час виконання умов договору не було перевищено обсяги закупівлі палива та загальну суму договору. Внесені зміни до договору не суперечать нормам законодавства та сторонами договору дотримано вимоги п.п. 2 та 5 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", що було встановлено у постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 22.09.2022 справі № 520/17523/21. Крім того, комунальне підприємство "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області зазначає, що за період з 13.05.2021 по 14.09.2024 не здійснювало жодної трансакції (перерахування коштів) по Договору за рахунок бюджетних коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (постачальника).

23.09.2024 через підсистему "Електронний суд" від прокурора надійшла відповідь на відзив, яку зареєстровано 24.09.2024 за вх.№23946, в якій він просить позов задовольнити. Вважає доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими, з огляду на те, що ані з листів ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" на адресу КП "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району з пропозиціями укладення додаткових угод до договору № 56 від 13.05.2021, ані з цінових довідок Харківської торгово-промислової палати, ані з довідок про рівень роздрібних цін ТОВ "КОНСАЛТИНГОВА ГРУПА "А-95" неможливо встановити ринкову ціну товару станом на дату, з якої почали змінюватися відповідні ціни на ринку, у вказаних документах відсутнє обґрунтування чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні, не наведені причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним, а підвищення ціни товару було непрогнозованим. З огляду на викладене, прокурор вважає, що коливання ціни товару на ринку кожного разу при укладенні оспорюваних додаткових угод до договору на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" сторонами договору належним чином не обґрунтовано та об`єктивно не підтверджено. При цьому, прокурором зазначено, що в адміністративній справі №520/17523/21 згадувалася лише додаткова угода № 1 від 13.07.2021 та № 2 від 11.08.2021 до договору про закупівлю № 56 від 13.05.2021, проте оцінка їм не надавалась.

В судовому засіданні 07.10.2024 без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 07.10.2024, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28 жовтня 2024 року о(б) 15:00 год.

У судове засідання 28.10.2024 з`явився прокурор, який підтримав позов.

Представники позивачів, відповідачів та 3-ї особи у судове засідання 28.10.2024 не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник відповідача-1 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

22.10.2024 до суду від 3-ї особи надійшло пояснення щодо позову (вх. № 26661), в яких 3-я особа просить задовольнити позов прокурора та розглянути справу за відсутності представника 3-ї особи.

Приймаючи до уваги те, що вказане пояснення щодо позову 3-ї особи (вх.№26661 від 22.10.2024) подано до суду після закінчення процесуального строку для його подання без належного обґрунтування поважності причин його неподання в підготовчому провадженні, суд залишив вказане пояснення без розгляду на підставі положень ст. 118 та 207 ГПК України, про що постановлено відповідну ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання від 28.10.2024.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

Як зазначає у позовній заяві прокурор, опрацюванням даних, оприлюднених на веб-порталі "Prozorro - публічні закупівлі", Чугуївською окружною прокуратурою встановлено, що комунальним підприємством "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області оголошено закупівлі дизельного палива та бензину марки А-92, очікуваною вартістю 4347400,00 грн. Замовником 10.03.2021 розміщено на вказаному веб-порталі оголошення про проведення відкритих торгів за номером № UA-2021-03-10-003232-a. Строк поставки товару до 31.12.2021. Згідно з реєстром отриманих тендерних пропозицій по тендеру № UA-2021-03-10-003232-a у проведенні закупівлі прийняли участь наступні учасники:

- ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗОЛОТИЙ СТАНДАРТ К" з пропозицією 4176000,00 грн;

- ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Татнєфть - АЗС Україна" з пропозицією 4177800,00 грн;

- ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЛІВАЙН ТОРГ" з пропозицією 4300000,00 грн.

За результатом проведення торгів переможцем обрано ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "Татнєфть-АЗС-Україна" з остаточною пропозицією 4177800,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи 13.05.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (Постачальник) та Комунальним підприємством "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району (Замовник) укладено Договір про закупівлю нафти і дистилятів (бензин А-92, дизельне паливо) № 56 (далі Договір).

За умовами п. 1.1. Договору на умовах Договору Постачальник (переможець процедури закупівлі) зобов`язується у 2021 році поставити та фактично відпустити Замовникові товар ДК (021:2015 09130000-9 - Нафта і дистиляти) (Бензин А-92, дизельне паливо) (далі - товар), по обліковим карткам - талонам через автозаправні станції, які здійснюють відпуск товару по талонах (далі - АЗС), а Замовник прийняти у власність цей товар та оплатити.

Відповідно до п. 5.2. Договору місце постачання товару: вул. Покровська, 24, м. Зміїв, Чугуївський район, Харківська область, 63404.

Згідно з п. 3.1. Договору загальна вартість Договору складається із обсягу поставок товару за весь строк його дії з урахуванням визначеної цим Договором ціни за 1 (літр) товару та становить 4177800,00 грн, у тому числі ПДВ в сумі 696300,00 грн. Сума договору може складатися як за власних коштів так і з коштів місцевого бюджету. Ціна договору визначається з урахуванням Закону України "Про податок на додану вартість". Ціна товару включає в себе сплату податків і зборів, витрат на транспортування, страхування, навантаження, розвантаження, сплату митних тарифів та усіх інших витрат. Ціна договору складається з сум, вказаних у додаткових накладних і рахунках-фактурах, виданих на підставі Договору, ціна з ПДВ бензину А-92 27,18 грн за літр з ПДВ, дизельного палива 27,9 грн за літр.

Відповідно до п. 4.1. ціна указується в накладних і рахунках, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 4.2. Договору Замовник зобов`язаний провести оплату на підставі рахункуфактури, видаткової накладної, виписаних Постачальником у відповідності до погодженого сторонами асортименту, кількості, ціни і вартості товару.

Відповідно до пункту 4.3. Договору оплата по договору може проводитись як за власні кошти підприємства, так і за кошти місцевого бюджету.

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків до повного виконання своїх зобов`язань (п. 10.1 Договору).

У подальшому було укладено Додаткові угоди № 1 від 13.07.2021, № 2 від 11.08.2021, № 3 від 10.09.2021, № 4 від 13.10.2021, № 5 від 12.11.2021, № 6 від 14.12.2021 та №8 від 15.02.2022 до Договору, внаслідок укладення яких за твердженням прокурора збільшилася ціна на бензин та дизельне паливо більше ніж на 10% від первинної ціни, яка була визначена сторонами в п. 3.1. вказаного Договору.

При цьому, прокурор зазначає, що постачальником не доведено підвищення ціни на бензин А-92 та дизельне паливо за допомогою належних доказів, не обґрунтовано для замовника пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі, а також не доведено чому неможливо було передбачити та врахувати на момент подання постачальником тендерної пропозиції можливі коливання ринкових змін ціни товару.

Таким чином, на думку прокурора додаткові угоди № 1 від 13.07.2021, № 2 від 11.08.2021, № 3 від 10.09.2021, № 4 від 13.10.2021, № 5 від 12.11.2021, № 6 від 14.12.2021 та № 8 від 15.02.2022 укладені з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» (в частині належного обґрунтування існування обставин, які є підставою для зміни ціни товару, доведення та документального підтвердження існування таких обставин), що є підставою для визнання їх недійсними.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Щодо порушень інтересів держави у даному спорі та підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивачів, суд зазначає наступне.

Пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Так, згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацами 1, 3 частини 3 статті статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру"наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Згідно з положеннями частин третьої, четвертої статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами; прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, і невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

У постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі № 204/6292/18, від 17.06.2020 у справі № 204/7119/18 викладено правовий висновок про те, що саме наявність державно-владних повноважень відокремлює органи державної влади від інших державних установ, які також утворюються державою для здійснення завдань і функцій держави, але на відміну від органів державної влади не наділяються владними повноваженнями. Органи державної влади є складовою частиною державного апарату - системи органів та осіб, які наділяються певними правами та обов`язками щодо реалізації державної влади. Натомість державні організації (установи, заклади) на відміну від державного органу не мають державно-владних повноважень, не виступають від імені держави та виступають частиною механізму, а не апарату держави.

Позов у цій справі прокурором подано в інтересах держави в особі Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області та Північно-східного офісу Держаудитслужби з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають в недопущенні порушень законодавства в сфері публічних закупівель.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області та Північно-східного офісу Держаудитслужби прокурором зазначено зокрема, що під час укладення вказаних додаткових угод сторонами не дотримані вимоги Бюджетного кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі", а також визначені останнім принципи ефективного та прозорого здійснення закупівлі, максимальної ефективності та економії.

На думку прокурора, такі дії при закупівлі за бюджетні кошти нівелюють інститут публічних закупівель як засіб забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, а також визначені ст.7 Бюджетного кодексу України принципи бюджетної системи, зокрема, принцип ефективності та результативності, за яким учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Зазначене в свою чергу на думку прокурора порушує основні принципи публічниних закупівель, передбачені ст. 5 Закону України "Про публічні закупівлі", максимальної економії та ефективності на всіх стадіях закупівель, а також створення умов добросовісної конкуренції у сфері закупівлі, що обумовило ризик протиправного витрачання коштів бюджету.

Відповідно до ст. 7, 140 Конституції України в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Територіальна громада має право самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною другою статті 10 цього Закону передбачено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому, орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону).

Територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (частини перша, четверта та восьма статті 60 Закону).

Частинами другою та четвертою статті 61 Закону передбачено, що районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

Згідно зі статтею 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Стаття 16 Закону передбачає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 64 Закону видатки, які здійснюються органами місцевого самоврядування на потреби територіальних громад, їх розмір і цільове спрямування визначаються відповідними рішеннями про місцевий бюджет; видатки, пов`язані із здійсненням районними, обласними радами заходів щодо забезпечення спільних інтересів територіальних громад, - відповідними рішеннями про районний та обласний бюджети. Районні, обласні бюджети виконують місцеві державні адміністрації в цілях і обсягах, що затверджуються відповідними радами.

Рішенням II сесії VIII cкликання №63-II-VIII від 24.12.2020 "Про зміну засновника, зміну назви та затвердження статуту (у новій редакції) КП "Зміїв-сервіс" Зміївської районної ради Харківської області змінено засновника комунального підприємства "Зміїв-сервіс" шляхом виключення зі складу засновників Зміївської районної ради Харківської області та включення до нього в якості засновника Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області.

Отже Зміївська міська рада Чугуївського району є органом, уповноваженим контролювати діяльність КП "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради, а відтак і позивачем у цій справі.

Стаття 18-1 Закону наділяє органи місцевого самоврядування повноваженнями щодо звернення до суду, якщо це необхідно для реалізації їх повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 71 Закону органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Прокурором зазначено, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб Зміївської територіальної громади Чугуївського району Харківської області. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним підприємством незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади.

Відповідно до п. 5.1 Статуту КП "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області, затвердженого рішенням II сесії Зміївської міської ради VIII скликання від 24.12.2020 № 63-VIII, Зміївська міська рада Чугуївського району Харківської області здійснює управління та контроль за діяльністю підприємства.

За висновками Верховного Суду, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ.

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК України).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, передбачено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання, витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Комунальне підприємство "Зміїв-сервіс" Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів), адже за умовами договору оплата по договору може проводитись як за власні кошти підприємства так і за кошти місцевого бюджету (п.4.3 договору).

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про публічні закупівлі" моніторинг закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його територіальні органи (далі органи державного фінансового контролю). Моніторинг процедури закупівлі здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, та його міжрегіональні територіальні органи (далі - органи державного фінансового контролю).

Згідно з п. 1, 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю. Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки закупівель та моніторингу закупівель.

Відповідно до положення про Північно-східний офіс Держаудитслужби, затвердженого Наказом Держаудитслужби від 02.06.2016 № 23, Північно-східний офіс Держаудитслужби (далі - Офіс) підпорядковується Держаудитслужбі та є її міжрегіональним територіальним органом. Офіс відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення перевірки закупівель та моніторингу закупівель, здійснює контроль за дотриманням законодавства про закупівлі.

Статтею 28 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" передбачено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи звертаються до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Наявність повноважень Держаудитслужби та її територіальних органів щодо звернення до суду із позовам про визнання недійсними результатів публічних закупівель та укладених на їх підставі договорів підтверджується також судовою практикою, наведеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17.

Згідно з п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимоги про визнання правочину недійсним можуть заявлятися як сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 у справі № 260/1666/19 зробив висновок, що оскільки юридична особа публічного права створюється за безпосередньої участі держави з метою ефективного та раціонального використання державного і громадського майна, але держава чи територіальна громада не можуть управляти належними їй цінностями, то це майно закріплюється за окремими підприємствами, установами та організаціями на праві господарського відання. При цьому держава, територіальні громади як власники майна дозволяють цим підприємствам, установам та організаціям управляти належним їм майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені у будь-які правовідносини для реалізації певних інтересів та потреб держави або територіальної громади.

Ураховуючи наведене, суд вважає, що прокурор має право представляти інтереси держави в особі Зміївської міської ради Чугуївського району Харківської області та Північно-Східного офісу Держаудитслужби.

Разом з тим, заявлені прокурором вимоги не відповідають ефективному способу захисту права та не поновлять жодного майнового права позивача, з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

У статті 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Положення частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачають такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

Реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади визначає Закон України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

З аналізу правової природи відкритих торгів як способу забезпечення потреб замовника шляхом закупівлі товарів, робіт, послуг (з урахуванням особливостей, передбачених законодавством щодо проведення відкритих торгів) вбачається, що оформлення за їх результатом договору про закупівлю є правочином, який може бути визнаний недійсним у судовому порядку з підстав недодержання при його вчиненні вимог, передбачених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. При цьому підставою визнання такого договору недійсним є порушення передбачених законодавством правил проведення торгів, визначених, зокрема, Законом України "Про публічні закупівлі", та наслідком проведення яких фактично є дії сторін щодо укладання договору.

До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21.

Водночас, частинами першою та другою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічна правова позиція викладена в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте згідно з частиною п`ятою статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову. Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини п`ятої статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (таку правову позицію викладено в пунктах 80 - 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі №925/1276/19).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність з погляду Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Сполученого Королівства" (Chahal v. the United Kingdom) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, в якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції залежить, зокрема, від характеру скарг заявника. Однак, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення ЄСПЛ від 05.05.2005 у справі "Афанасьєв проти України").

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17).

Водночас, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила, що визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині першій статті 2 Господарського процесуального кодексу України (аналогічні висновки сформульовано також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини першої статті 216, статті 387, частин першої, третьої статті 1212 ЦК України).

Застосовуючи вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду та уточнюючи висновок, викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 зазначила таке:

"Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача".

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.08.2023 у справі №905/1014/21.

Відповідач 2 у своєму відзиві на позов зазначає, що не здійснював жодної трансакції (перерахування коштів) по Договору за рахунок бюджетних коштів на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" (постачальника), що не спростовано прокурором під час розгляду справи.

Зазначене підтверджується відомостями з Єдиного веб-порталу використання публічних коштів (пряме посилання: https://spending.gov.ua/new/) Spending - офіційний державний вебпортал з відкритими даними про використання розпорядниками та одержувачами публічних коштів державного та місцевих бюджетів. Вебпортал входить до складу платформи відкритих даних у сфері публічних фінансів Є-data.

На цьому web-ресурсі є підсторінка Пошук за трансакціями. Застосувавши (активувавши) 3 (три) фільтри:

1) Дата оплати, обравши період 2021-05-13 - 2024-09-14;

2) Платник, зазначивши код ЄДРПОУ КП Зміїв-сервіс - 37083454;

3) Отримувач, зазначивши код ЄДРПОУ Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна" - 38194448; у полі результатів пошуку бачимо дані щодо 0 (нуля) трансакцій (написано наступне: Немає трансакцій за вибраними параметрами пошуку!).

Скріншоти (3 (три) одиниці) пошуку у Єдиному веб-порталі використання публічних коштів (Spending) додаються [6].

Окрім того, у листі Північно-східного офісу Держаудитслужби за № 202031-17/2353-2024 від 16.05.2024 також зазначено: … Поряд з цим, Офісом проаналізовано портал використання публічних коштів е-data і пошуково-аналітичну систему https://007.org.ua та встановлено, що станом на 16.05.2024 Замовником не здійснювалася оплата товару по договору від 13.05.2021 № 56, інформація про укладання якого оприлюднена з електронній системі закупівель за номером UA-2021-03-10-003232-а. ….

Приймаючи до уваги вищенаведене та те, що у цій справі прокурором не заявлено окремо вимоги про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді стягнення грошових коштів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсними Додаткових угод № 1 від 13.07.2021, № 2 від 11.08.2021, № 3 від 10.09.2021, № 4 від 13.10.2021, № 5 від 12.11.2021, № 6 від 14.12.2021 та №8 від 15.02.2022 до Договору не підлягають задоволенню, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача 1, а лише створює преюдиційну обставину та доказ для іншого судового провадження, що суперечить завданням господарського судочинства, а тому є самостійною підставою для відмови в позові.

Крім того, суд зазначає, що відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отож враховуючи те, що Замовником не здійснювалась оплата товару по договору від 13.05.2021 № 56 з урахуванням додаткових угод, які є предметом спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність порушеного або оспорюваного права позивачів, а тому відмовляє в задоволенні позову повністю.

Ураховуючи те, що у позові відмовлено повністю, відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись ст. 6, 7, 8, 19, 124, 129, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 2, 10, 16, 18-1, 60, 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 15, 16, 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 4, 20, 53, 73-74, 77, 129, 236-240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позову повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "06" листопада 2024 р.

СуддяІ.О. Чистякова