Постанова

від 05.11.2024 по справі 144/345/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 144/345/24

Провадження № 22-ц/801/1894/2024

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Довгалюк Л. В.

Доповідач:Ковальчук О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 рокуСправа № 144/345/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Ковальчука О. В.,

суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання Литвина С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Теплицької селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 26 червня 2024 року у смт Теплик Вінницької області суддею цього суду Довгалюк Л. В. , повний текст якого складений 02 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служби у справах дітей Теплицької селищної ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивовано тим, що з 24 січня 2015 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син - ОСОБА_4 . У вересні 2020 року ОСОБА_2 поїхала на роботу у м. Київ. Перший час вона підтримувала зв`язок із чоловіком та сином, але вже близько двох років не телефонує та не цікавиться життям сина, матеріально його не забезпечує, займається виключно своїм життям, не проявляє інтересу до подальшій долі дитини, будь-якої участі у вихованні сина не бере, не цікавиться його станом здоров`я, не турбується про фізичний і духовний розвиток. Позивач самостійно забезпечує сина, створив усі належні умови для його життя та розвитку, займається вихованням та дозвіллям дитини, піклується про стан його здоров`я.

12 червня 2023 року рішенням Теплицького районного суду Вінницької області шлюб між сторонами розірвано.

Висновком Служби у справах дітей Теплицької селищної ради від 07 грудня 2023 року визначено місце проживання сина ОСОБА_4 з батьком.

Крім того, рішенням Теплицького районного суду Вінницької області від 19 грудня 2023 року з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь позивача на утримання сина в розмірі частки всіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 листопада 2023 року і до його повноліття.

30 січня 2024 року на підставі заяви позивача виконавчим комітетом Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області прийнято рішення №23 про затвердження та надання ОСОБА_1 висновку про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її сина.

За таких обставин, позивач просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4

26 червня 2024 року заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку. Вважаючи оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків суду обставинам справи, з невірним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Скаржник вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо недостатньої обґрунтованості висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки у ньому відображені усі встановлені обставини стосовно ухилення матері від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, відсутності у неї інтересу до її життя та потреб. До того ж у судовому засіданні з`ясовано думку малолітнього ОСОБА_4 , пояснення якого також свідчать, що мати не цікавиться дитиною і ухиляється від виконання своїх обов`язків з її виховання. Крім цього, висновок суду про те, що обставини матеріального забезпечення дитини та її виховання батьком не можуть свідчити про відсутність у матері бажання брати участь в утриманні та вихованні сина є безпідставним, оскільки ОСОБА_2 уже два роки не бере участі у вихованні дитини, та хоч і має таку можливість, але не бажає цього робити. Також зазначає, що суд не взяв до уваги те, що сусіди надавали свідчення у суді як свідки - під присягою та попереджені про кримінальну відповідальність, тому дійшов помилкового висновку, що їх свідчення не мають суттєвого значення при вирішенні даного спору.

05 вересня 2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Теплицької селищної ради, у якому вона просить вимоги апеляційної скарги задовольнити, заочне рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Підтримуючи доводи апеляційної скарги, ця особа просить врахувати висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий є обґрунтованим та підкріпленим належними документами.

Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишити без змін, з таких підстав.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване заочне рішення суду першої інстанції цілком відповідає цим вимогам.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Веселівка Теплицького району Вінницької області, його батьками є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 12 жовтня 2015 року (а.с. 19).

12 червня 2023 року заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області у справі № 144/481/23 шлюб між сторонами розірвано (а.с. 26-27).

28 серпня 2023 року комісією в складі: начальника ССД Теплицької селищної ради ОСОБА_11, головного спеціаліста ССД Теплицької селищної ради ОСОБА_13, інспектора СЮП ОСОБА_12 складено акт обстеження умов проживання, відповідно до якого малолітній ОСОБА_4 проживає разом із батьком, який його виховує самостійно, забезпечує одягом, взуттям, продуктами харчування, піклується про здоров`я та здобуття дитиною освіти. Місце проживання матері невідомо, життям сина не цікавиться (а.с. 15).

07 грудня 2023 року рішенням виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області №392 затверджено висновок і щодо визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 21-23).

19 грудня 2023 року заочним рішенням Теплицького районного суду Вінницької області з ОСОБА_2 на користь позивача стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 03 листопада 2023 року і до його повноліття (а.с. 24).

30 січня 2024 року старостою Теплицької селищної ради видана довідка-характеристика №43, з якої слідує, що ОСОБА_2 із серпня 2020 року за місцем реєстрації не проживає, вихованням свого малолітнього сина не займається (а.с.12).

Згідно довідки-характеристики старости Теплицької селищної ради від 30 січня 2024 року № 44 позивач працює в ТОВ «Теплицький відгодівельний комплекс», проживає разом зі своїм сином ОСОБА_4 , займається його вихованням (а.с. 13).

30 січня 2024 року рішенням виконавчого комітету Теплицької селищної ради № 23 затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 стосовно сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 9).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав недоведеним позивачем навмисне, свідоме та систематичне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків у порушення вимог ст. 150 СК України щодо виховання та розвитку дитини внаслідок її винної поведінки, яку у кращу сторону змінити неможливо, а зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу на осіб, які порушують свої батьківські обов`язки, що у даному випадку не відповідає меті захисту інтересу дитини, тому суд вважав недостатніми підстави, наведені у позові, для його задоволення. При цьому суд відступив від висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Теплицької селищної ради Гайсинського району Вінницької області, затвердженого рішенням виконавчого комітету від 30 січня 2024 року № 23 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_6 стосовно малолітнього сина ОСОБА_4 , оскільки вважав його недостатньо обґрунтованим і поверхневим, не підкріпленим сукупністю належних і допустимих доказів.

Із такими висновками суду належить погодитись з огляду на таке.

Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно з ч. 1 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.

Зазначеною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 як на підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 посилався на те, що вона ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, не цікавиться життям сина, матеріально його не забезпечує, не проявляє інтересу до дитини, не бере будь-якої участі у вихованні сина, не цікавиться його станом здоров`я, не турбується про фізичний і духовний розвиток.

Тобто правовою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав позивач визначив саме п. 2 ч.1 ст. 164 СК України.

Тлумачення п. 2 ч.1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 12 вересня 2023 року у справі № 213/2822/21.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100). Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надаючи їм відповідну правову оцінку, встановивши фактичні обставини справи, належить погодитися з висновками суду першої інстанції, що позивач не надав достатні, належні та допустимі докази, які свідчили б про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу. Відповідно за обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відсутні правові підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Разом з тим, висновок органу опіки та піклування Теплицької селищної ради від 30 січня 2024 року, яким було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_4 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5- 6 ст. 19 СК України).

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Тлумачення ч. 6 ст. 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Наявний у матеріалах справи висновок органу опіки та піклування не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, оцінки можливих причин ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, доводів щодо відповідності застосування такого крайнього заходу інтересам дитини та необхідності у такий спосіб захисту її прав. До того ж не зазначено, яка робота проведена органом опіки та піклування з відповідачем чи взагалі така робота проводилася.

Таким чином, наданий висновок органу опіки та піклування судом обґрунтовано визнано не об`єктивним при вирішенні питання щодо доцільності позбавлення батьківських прав.

Відтак доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції не врахував висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не можуть бути взяті до уваги.

Європейська конвенція про здійснення прав дітей 1996 року (набрала чинності в Україні 01 квітня 2007 року) була ратифікована Законом України від 03 серпня 2006 року № 69-V із заявою до статті 1 такого змісту: «Відповідно до пункту 4 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що дія цієї Конвенції поширюється на розгляд судами справ, що стосуються: усиновлення дитини; установлення опіки, піклування над дитиною; визначення місця проживання дитини; позбавлення або оспорювання батьківських прав; інших питань про відносини між батьками та дитиною; будь-яких інших питань, що стосуються дитини особисто, а також питань її сім`ї (у тому числі, її виховання, поновлення батьківських прав, управління її майном)».

Предметом цієї Конвенції є забезпечення найвищих інтересів дітей, підтримка їхніх прав, надання дітям також процесуальних прав, а також сприяння здійсненню ними цих прав шляхом забезпечення становища, при якому діти особисто або через інших осіб чи органи поінформовані та допущені до участі в розгляді судовим органом справ, що їх стосуються (пункт 2 статті 1).

Також зазначено, що під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу (стаття 6 Конвенції).

Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкаються дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства (стаття 12 Конвенції про права дитини).

Відповідно до ст. 14 Закону Украі?ни «Про охорону дитинства» під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Наведене дає підстави для висновку, що з досягненням відповідного віку, який дає можливість дитині висловити свою думку, у дитини з`являється право не лише бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у вирішенні питання про позбавлення її біологічного батька батьківських прав щодо неї, а тому реалізація права дитини бути заслуханою не повинна залежати від наявності клопотання сторін.

Закріплення цього права наголошує, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Практична реалізація цього права означає, що судом при ухваленні рішення щодо дитини ретельно досліджується різноманітні чинники, які разом з думкою дитини щодо предмета спору дозволяють ухвалити рішення в конкретній сімейній ситуації з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Про це свідчить стала судова практика. Зокрема, висновки Верховного Суду у постановах від 01 серпня 2018 року у справі № 207/3144/16, від 04 березня 2020 року у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 303/3102/19, від 18 грудня 2023 року у справі № 523/21283/21, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 31 липня 2024 року у справі № 752/13450/22.

Отже, для правильного застосування норм права під час вирішення питання щодо позбавлення батьківських прав одного із батьків та з`ясування усіх обставин, необхідних для ухвалення рішення в інтересах дитини, перед прийняттям рішення суд надає можливість дитині висловлювати свою думку щодо питань, які стосуються її життя.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 308/10666/22 зазначив, що думка дитини у вирішенні спору про позбавлення батьківських прав є важливою, проте вона не може бути вирішальною, як і не може бути безумовним свідченням того, що позбавлення батьківських прав призведе до забезпечення її якнайкращих інтересів.

У постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18 зазначено: «Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.».

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у позбавленні батьківських прав щодо дитини, яка за своїм віком здатна сформулювати власні погляди, виконав позитивний обов`язок держави, визначений ст. 171 СК України, заслухав думку дитини та надав їй ретельну оцінку.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

У ході судового розгляду справи судом першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , їх показанням була надана належна оцінка у показанням свідків у сукупності з іншими доказами, а тому доводи апеляційної скарги про зворотне є неспроможними. При цьому колегія суддів звертає увагу, що самі лише пояснення свідків не можуть бути безумовною самостійною підставою для задоволення даного позову.

Інші доводи апеляційної скарги додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди скаржника із висновками суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції слід віднести за рахунок особи, яка подала апеляційну скаргу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Теплицького районного суду Вінницької області від 26 червня 2024 року - без змін.

Понесені ОСОБА_1 у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції судові витрати залишити за ним.

Постанова набирає законної сили із дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів із дня складання повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення складено 05 листопада 2024 року.

Головуючий О. В. Ковальчук

Судді: О. Ю. Береговий

О. С. Панасюк