Постанова

від 24.09.2024 по справі 761/717/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2024 року місто Київ

справа № 761/717/21

апеляційне провадження № 22-ц/824/10860/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача - Головачова Я.В.,

суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,

за участю секретаря судового засідання: Мазурок О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва у складі судді Савицького О.А. від 12 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , товариство з обмеженою відповідальністю "Рента-Капітал", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець Алла Миколаївна, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ "Рента-Капітал" (в подальшому позивача замінено на ОСОБА_2 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ТОВ "Рента-Капітал", приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Баранець А.М., про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 17 січня 1992 року по 13 березня 1996 року ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час перебування у вказаному шлюбі ними було придбано квартиру АДРЕСА_1 .

1 серпня 1998 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 повторно укладено шлюб, який було розірвано ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер, а в грудні 2020 року представник ТОВ"Рента-Капітал"прийшов до позивачки з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 .

Як стало відомо позивачці, 27 квітня 2016 року ОСОБА_7 заповів спірну квартиру ТОВ"Рента-Капітал".

ОСОБА_1 зазначала, що розлучалась з ОСОБА_7 для поліпшення житлових умов, оскільки в однокімнатній квартирі проживали 6 осіб. У квітні 2009 року вони отримали квартиру і позивачка в ній зареєструвала своє місце проживання, однак майже постійно проживала у спірній квартирі, здійснювали в ній ремонт та оплачувала комунальні послуги.

4 червня 2021 року ТОВ "Рента-Капітал" на підставі договору купівлі-продажу відчужило на користь ОСОБА_2 спірну квартиру.

Посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 , була набута під час шлюбу, позивачка просила визнати її спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 її частину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єкту спільної сумісної власності подружжя. Позивачкою не було надано суду жодних належних та допустимих доказів а підтвердження того, що спірна квартира була набута саме за спільні сумісні кошти або внаслідок спільної праці подружжя, а не за особисті кошти колишнього чоловіка ОСОБА_7 . При цьому позивачка не оспорює правомірність набуття ТОВ"Рента-Капітал", а у подальшому ОСОБА_2 , права власності на спірну квартиру.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Скаржник зазначає, що згідно статті 22 КпШС майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки квартира була придбана під час перебування у шлюбі.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ТОВ"Рента-Капітал" у письмових поясненнях заперечує проти доводів позивачки, оскільки вони не спростовують висновок суду першої інстанції.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання

ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з наведених в ній підстав та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_9 в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив її відхилити.

ОСОБА_10 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала та просила задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом установлено, що 17 січня 1992 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, який в подальшому було розірвано 13 березня 1996 року (том І а.с. 14,15).

21 липня 1994 року між ОСОБА_12 , від імені ОСОБА_13 , та ОСОБА_7 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_7 придбав квартиру АДРЕСА_1 , за 10 000 000 крб (том І а.с. 18).

1 серпня 1998 року ОСОБА_7 та ОСОБА_1 повторно одружилися, а розлучилися - 12 червня 2001 року (том І а.с. 16-17).

Під час шлюбу у ОСОБА_7 та ОСОБА_1 народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Також у ОСОБА_7 від попереднього шлюбу є донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (том ІІ а.с. 86-89).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_7 помер, після смерті якого відкрилась спадщина на належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 (том ІІ а.с. 90).

Згідно з копією заповіту від 27 квітня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А.М., зареєстрованого в реєстрі за № 500, ОСОБА_7 заповів належну йому на праві

власності квартиру АДРЕСА_1 , на користь ТОВ"Рента-Капітал" (том ІІ а.с. 143).

12 квітня 2017 року на підставі заяви ОСОБА_5 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О.В. заведено спадкову справу № 4/2017 (том ІІ а.с. 82-137).

20 липня 2017 року на підставі заяви ТОВ "Рента-Капітал" в особі директора Мазура Б.В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анцифєровою А.М. заведено спадкову справу № 26/2017 (том ІІ а.с. 216).

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 29 листопада 2019 року задоволено позов ТОВ "Рента-Капітал" про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. Визначено ТОВ"Рента-Капітал" додатковий строк - три місяці з моменту набрання рішенням суду законної сили, для подання ним заяви про прийняття спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 (том ІІ а.с. 178-180).

17 грудня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баранець А.М. видано ТОВ "Рента-Капітал" свідоцтво про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано в реєстрі за № 450 (том ІІ а.с. 214).

4 червня 2021 року на підставі договору купівлі-продажу ТОВ "Рента-Капітал" відчужило на користь ОСОБА_2 спірну квартиру; за домовленістю сторін, продаж здійснено за 905 745 грн 78 коп. (том ІІІ а.с. 70-74).

Позиція суду апеляційної інстанції

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Сімейні правовідносини - це суспільні відносини, врегульовані нормами сімейного права, що виникають із шлюбу, споріднення, усиновлення та інших форм влаштування дітей, що залишилися без піклування батьків.

Дія сімейного законодавства у часі підпорядковується загальному правилу: нові нормативно-правові акти поширюються на ті відносини, які виникають після введення в дію нових актів. Стаття 58 Конституції України закріплює один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності. Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

До 1 січня 2004 року сімейні правовідносини регулювались Кодексом про шлюб та сім`ю України 1963 року (КпШС України).

Оскільки спірна квартира була придбана у 1994 році під час перебування ОСОБА_7 та ОСОБА_1 у шлюбі, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КпШС України.

Так, відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з частиною 1 статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічна норма викладена у статті 70 СК України, відповідно до якої у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частка майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частин 1, 2 статті 29 КпШС України якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов`язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.

Аналогічна норма викладена у частині 1 статті 69 СК України, якою передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Пунктами 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного

ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Отже, спростувати презумпцію спільності майна подружжя може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості, і це є її процесуальним обов`язком.

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції загалом правильно зазначив, що матеріали справи не містять доказів придбання спірної квартири не за особисті кошти ОСОБА_7 .

Однак, враховуючи предмет даного позову, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц (провадження № 14-93цс20) вказано, що: "відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом

захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права (див., зокрема, пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18)".

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

У справі, що переглядається, судом установлено, що ОСОБА_1 пред`явила позовну вимогу про визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя з визначенням її частки у праві спільної власності (визнання права власності на 1/2 частину).

Порушення свого права позивачка обґрунтовувала реєстрацією права власності на її частку у спільному майні подружжя за ТОВ "Рента-Капітал", а в подальшому за ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції, в цілому, зробив правильний висновок про те, що за встановлених обставин справи позивачка не оспорює правомірність набуття відповідачем права власності на спірну квартиру та не висуває відповідних позовних вимог, що по суті є неналежним способом захисту.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (частина 2 статті 328 ЦК України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин).

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина 1 статті 330 ЦК України).

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння

має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Таким чином, обраний позивачкою спосіб захисту (визнання права власності на частину майна, яке зареєстровано за іншою особою) не можна вважати таким, що відповідає закону, а тому є неефективним.

За вказаних обставин, надання оцінки доводам апеляційної скарги щодо незастосування судом презумпції спільності майна подружжя є недоцільним, з урахуванням неналежного способу захисту у цій справі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статі 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статі 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи встановлені судом обставини, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року залишити без змін.

Поновити дію рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 лютого 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: