Постанова

від 04.11.2024 по справі 580/10062/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/10062/23 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача: Беспалова О. О., суддів: Коротких А. Ю., Парінова А. Б., розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 13.09.2023 № 262440020313 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди навчання та роботи: з 01.09.1991 до 23.02.1994 у Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України; з 01.03.1994 до 10.10.1994 в торговій фірмі "Ранок"; з 25.01.1995 до 31.12.1997 на ВАТ "Концерн СТИРОЛ".

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою позов залишити без задоволення.

До Шостого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У відповідності до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як вбачається з матерів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно з довідкою ВПО від 26.10.2023 № 7102-5003011575 позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Місце проживання: АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_1 року звернулась засобами електронного кабінету до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

За наслідками розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийняло рішення від 13.09.2023 № 262440020313 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.09.2023 № 262440020313 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зазначено, що за наслідками розгляду документів страховий стаж позивача становить 32 роки 11 місяців. Пільговий стаж: за списком № 1 становить 9 років 1 місяць та 11 днів; за списком № 2 становить 2 роки 04 місяці.

При цьому, до страхового стажу не зараховано:

- періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , оскільки на титульній сторінці зміна прізвища заявниці зроблено не в установленому порядку (не зазначено документ, номер та дата документу, на підставі якого проведено зміну прізвища). Окремий документ про зміну прізвища не надавався. Страховий стаж обчислено згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

- період догляду за дитиною ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 від 09.01.1996 до досягнення нею 3-х річного віку, оскільки факт здійснення догляду не підтверджено в установленому порядку (відсутній штамп в свідоцтві про народження про одержання паспорта, паспорт дитини не надавався);

- період навчання згідно диплому НОМЕР_4 від 25.02.1994, оскільки у дипломі значиться ОСОБА_1 , що не відповідає паспортним даним заявниці - ОСОБА_1 , також відсутній рік вступу в технікум. Окремий документ про зміну прізвища не надавався.

До пільгового стажу згідно реєстру застрахованих осіб не зараховані періоди роботи в ТОВ «Стиролбудмонтаж», оскільки підприємство припинило свою діяльність та «Стиролтермохімзахист» оскільки юридична адреса підприємства м. Київ.

Пільгові довідки за формою Додатка 5 Порядку підтвердження наявного страхового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 заявницею не надано.

Обчислення пільгового стажу роботи проведено згідно відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки підприємство розташоване на території територіальної громади, що перебуває у тимчасовій окупації.

З наведених обставин відповідачем зроблено висновки про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу за віком на пільгових умовах.

Не погодившись з таким рішенням, позивачка звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Частиною першою статті 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Згідно пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (Закон № 1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015 на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, який набув чинності з 01.04.2015, віковий ценз для жінок збільшено до 50 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону № 1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 1 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.

Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком № 1 почали регламентуватись одночасно двома абсолютно ідентичними законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII у редакції Закону № 213-VIII від 02.03.2015 та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VIII від 02.03.2015.

Пунктом 3 цього рішення вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону № 1788-XII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаній нормі, в наступній редакції:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».

Отже, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017.

Відносно позивача, правила зазначених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV.

Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд враховує висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020.

У пункті 3.2. Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 Конституційний Суд України наголошує на принципі правової визначеності, як одному із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов`язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.

У пункті 4.4. зазначеного Рішення Конституційний Суд України визначив, що у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у статті 13 Закону № 1788-XII у редакції до внесення змін Законом № 213, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію.

Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13 зі змінами, внесеними Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

Застосування Пенсійним органом норми статті 114 Закону № 1058-IV не відповідає принципу верховенства права, а також суперечить нормам ч. 2 ст. 19, ч. 3 ст. 22 Конституції України згідно із якими, органи державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.

Так, норми статті 114 Закону України № 1058-IV абсолютно ідентичні нормам статті 13 Закону № 1788-XII, зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, які були визнанні неконституційними вищевказаним Рішенням Конституційного Суду України, як такі, що порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

З огляду на наведену ідентичність цих норм, очевидною є невідповідність положень статті 114 Закону № 1058-IV принципу верховенства права, для осіб які працювали із шкідливими умовами праці до підвищення пенсійного віку Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та статтею 114 Закону № 1058-IV.

Згідно ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.

В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст. 8 Конституції України, така обов`язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 3 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 зазначила, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.

Як вбачається з матерлів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, згідно з відомостями паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 позивач народилась ІНФОРМАЦІЯ_1.

Отже станом на час звернення із заявою про призначення пенсії - ІНФОРМАЦІЯ_3 позивачу виповнилось 49 років, а тому вона досягла визначеного ст. 13 Закону № 1788-ХІІ віку для призначення мені пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.

У спірному рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.09.2023 № 262440020313 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах зазначено, що за наслідками розгляду документів страховий стаж позивача становить 32 роки 11 місяців.

Пільговий стаж за Списком № 1 становить 9 років 1 місяць та 11 днів.

Вказані обставини не є спірними.

Отже, у позивача присутні усі необхідні умови для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1:

- вік - 47 років (при необхідних 45 років),

- загальний страховий стаж - 32 роки 11 місяців (при необхідному 15 років),

- стаж за Списком № 1 - 9 років 1 місяць та 11 днів (при необхідному 7 років 6 місяців).

Відтак, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.09.2023 № 262440020313 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди навчання та роботи: з 01.09.1991 до 23.02.1994 у Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України; з 01.03.1994 до 10.10.1994 в торговій фірмі «Ранок»; з 25.01.1995 до 31.12.1997 на ВАТ «Концерн СТИРОЛ», суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі ч. 4 ст. 24 Закону № 1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Так, на підставі п. "д" ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Отже, час навчання зараховується у стаж роботи.

Аналогічне застосування наведених норм викладене у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 569/15943/16-а.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, період навчання позивача з 1991 до 1994 у Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України підтверджується копією диплому від 25.02.1994 серії ЗК №017015 та витягом з семестрових екзаменаційних відомостей.

Наведені обставини також підтверджуються даними трудової книжки від 22.11.1994 серії НОМЕР_2 .

Стосовно зазначення у вищевказаному дипломі прізвища « ОСОБА_1 », то як вірно зауважено судом першої інстанції, відповідно до свідоцтва про укладення шлюбу від 12.07.1995 серії НОМЕР_5 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено шлюб. Після укладення шлюбу позивачу присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

Зважаючи на викладене, період навчання позивача в Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України з 01.09.1991 (початок навчального року) до 23.02.1994 (рішення екзаменаційної комісії про присвоєння кваліфікації) підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Також, спірним рішенням не зараховано до страхового стажу позивача період роботи до 01.01.1998, оскільки на титульній сторінці запис про зміну прізвища здійснений не в установленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 62 Закону № 1788 основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 470/836/17.

Згідно із записами трудової книжки позивача, у період з 01.03.1994 до 10.10.1994 вона працювала в торговій фірмі «Ранок» касиром-контролером.

З 25.01.1995 до 31.12.1997 (період, який не зарахований до страхового стажу спірним рішенням) працювала на різних посадах на ВАТ «Концерн СТИРОЛ».

Відповідач у спірному рішенні вказує, що підставою для відмови у зарахуванні вказаного стажу стало те, що на титульній сторінці запис про зміну прізвища здійснений не в установленому порядку.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Також, Верховним Судом неодноразово висловлювалася правова позиція, зокрема, у постановах від 16 квітня 2020 року у справі № 159/4315/16-а, від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 05 березня 2020 року у справі № 171/799/17(2-а/171/45/17), згідно з якою, певні недоліки при заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.

Крім того, зміна прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу від 12.07.1995 серії НОМЕР_5 між позивачем та ОСОБА_4 . Після укладення шлюбу присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».

Тому періоди навчання та роботи: з 01.09.1991 до 23.02.1994 у Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України; з 01.03.1994 до 10.10.1994 в торговій фірмі «Ранок»; з 25.01.1995 до 31.12.1997 на ВАТ «Концерн СТИРОЛ», - підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1, а також зарахувати до її страхового стажу періоди навчання з 01.09.1991 до 23.02.1994 у Горлівському технікумі харчової промисловості МСГП України та роботи: з 01.03.1994 до 10.10.1994 в торговій фірмі «Ранок»; з 25.01.1995 до 31.12.1997 на ВАТ «Концерн СТИРОЛ».

При цьому, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта в частині недосягнення позивачем граничного віку, необхідного для призначення пенсії, адже зазначена обставина не слугувала підставою для прийняття спірного рішення про відмову у призначенні пенсії.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують позицію суду першої інстанції та відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Згідно ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Керуючись ст. ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Суддя-доповідач О. О. Беспалов

Суддя А. Б. Парінов

Суддя А. Ю. Коротких

(Повний текст постанови складено 04.11.2024)