Постанова

від 05.11.2024 по справі 640/20808/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/20808/22 Головуючий у 1 інстанції: Мамедова Ю.Т.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Аліменка В.О.

Ключковича В.Ю.

За участю секретаря Заміхановської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, згідно статті 229 КАС України, адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування арешту, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд скасувати арешт з усього майна боржника ОСОБА_1 , накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45724146 від 05.12.2014 р.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року адміністративний позов задоволено. Знято арешт всього рухомого та нерухомого майна, що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № 45724146. Скасовано заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , застосовану постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко О.С. від 05 грудня 2014 року в межах виконавчого провадження № 45724146.

Не погодившись із рішенням суду, відповідач - Міністерство юстиції України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими особами до суду, який видав виконавчий документ. Таким чином, апелянт вважає, що судом першої інстанції необхідно було відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною бездіяльності зобов`язання вчинити дії та роз`яснити, що дана справа належить до юрисдикції Печерського районного суду м. Києва за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

22 травня 2023 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року заяву ОСОБА_1 про закриття провадження у справі - задоволено. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.12.2022 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про скасування арешту - закрито (головуючий суддя - Василенко Я.М.).

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року касаційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України задоволено. Ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2023 року скасовано. Справу направлено до Шостого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2024 року прийнято справу № 640/20808/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції про скасування арешту до свого провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч. 2 ст. 313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби України в межах виконавчого провадження № 45724146 відкритого з виконання виконавчого листа від 20.10.2014 року № 757/6367/13-ц, виданого Печерським районним судом м. Києва, було винесено постанову від 05 грудня 2014 року про арешт всього рухомого та нерухомого майна боржника та накладено заборону здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 . Виконавчий лист виданий на підставі рішення Апеляційного суду м. Києва № 757/6367/13-ц від 30.09.2014 року,

В той же час, ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Верховного Суду України від 21.01.2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 вересня 2014 року у справі 757/6367/13-ц скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У подальшому, представник ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з заявою про зняття арешту з майна ОСОБА_1 .

Листом від 15 листопада 2022 року № 106905/108294-31-22/20.1 Заступника директора Департаменту - Начальника відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нещадима І. повідомлено, що за даними з реєстру Автоматизованої системи виконавчого провадження, у відділі у період з 2014 року по 2016 рік на виконанні перебувало виконавче провадження № 45724146, а тому відсутні правові підстави для прийняття відповідного процесуального рішення у вигляді постанови про зняття арешту, при цьому виконавче провадження № 45724146 вже знищено, у зв`язку зі спливом терміну його зберігання в архіві.

Не погоджуючись із арештом усього майна, позивач звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції, вирішуючи зазначений спір по суті, виходив з того, що даний спір віднесений до адміністративної юрисдикції.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно пунктів 1-2 частини 1 статті 4 КАС України, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Положеннями пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

З наведеного слідує, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з, у тому числі, іншим суб`єктом при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих осіб, відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Разом з тим, у відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Наведеними положеннями процесуального закону визначено перелік повноважень адміністративного суду при вирішенні питання про правомірність рішень, дій чи бездіяльності осіб, яким делеговані повноваження зі здійснення владних (публічно-владних) управлінських функцій.

Колегія суддів зазначає, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто, передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №824/1115/18-а вказала наступне: «…Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин».

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Під час визначення предметної юрисдикції справ необхідно виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як вбачається з матеріалів, предметом позову у даній справі є скасування арешту з усього майна боржника ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження № 45724146 від 05.12.2014 р.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Нормами статті 2 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

За приписами ч.ч. 3-5 ст. 59 Закону №1404-VІІІ, у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону.

У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

З наведеної норми вбачається, що зняття арешту з майна здійснюється шляхом винесення виконавцем постанови. Така постанова може бути винесена на підставі постанови начальника відповідного відділу державної виконавчої служби лише у разі порушення порядку накладення арешту, в усіх інших випадках - виключно на підставі рішення суду.

Матеріали справи свідчать, що на примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України перебувало виконавче провадження №45724146, відкрите на підставі виконавчого листа № 757/6367/13-ц виданого 20.10.2014 Печерським районним судом м. Києва щодо стягнення з ОСОБА_1 як солідарного з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска Трейд" боржника на користь Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" 969 163 долари 64 центи США та 13 386 791,35 грн. заборгованості за Кредитним договором № 2007-112/DC від 31.10.2007; стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска Трейд", ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Аляска ЛД" з кожного на користь Публічного акціонерного товариства "БМ Банк" по 860,25 грн. судового збору.

В межах даного виконавчого провадження державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Юхименко Оксаною Сергіївною винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 05 грудня 2014 року, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідач, завершуючи виконавче провадження № 45678332 (в рамках якого накладено арешт на все майно позивача), при поверненні виконавчого документа стягувачу повинен був зняти накладений арешт, проте, відповідачем цього зроблено не було.

Отже, з вищевказаного вбачається, що позивач фактично не згодна з бездіяльністю відповідача щодо незняття арешту з її майна, накладеного в межах виконавчого провадження №45724146 відкритого на підставі виконавчого листа № 757/6367/13-ц виданого 20.10.2014 Печерським районним судом м. Києва.

Відповідно до частини 1 статті 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Згідно частини 1 статті 74 Закону №1404-VІІІ, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Враховуючи вищезазначене, оскільки, ОСОБА_1 була відповідачем у цивільній справі № 757/6367/13-ц та боржником у виконавчому провадженні з виконання судового рішення в цивільній справі про стягнення заборгованості, то справа щодо зняття арешту з майна боржника, який накладено під час здійснення виконавчих дій у виконавчому провадженні щодо виконання судових рішень, ухвалених в порядку цивільного судочинства, також підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічні правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 815/4232/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 757/53656/17-а, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 643/5597/19, від 06 березня 2020 року у справі №640/23588/19.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За приписами частини 1 статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для закриття провадження у даній справі, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, оскільки, справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а слід розглядати в порядку цивільного судочинства.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині розгляду справи з порушенням правил юрисдикційної підсудності, колегія суддів дійшла висновку що, у відповідності до ч. 1 ст. 319 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі, роз`яснивши позивачу його право на звернення з позовом до суду цивільної юрисдикції.

Керуючись ст.ст. 229, 238, 239, 241, 242, 243, 287, 308, 315, 319, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування арешту - закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції та її право звернутися до Шостого апеляційного адміністративного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Аліменко В.О.

Ключкович В.Ю.