Ухвала

від 06.11.2024 по справі 240/10508/24

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

06 листопада 2024 року

м. Київ

справа №240/10508/24

адміністративне провадження № К/990/39011/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Соколова В. М., суддів: Загороднюка А. Г., Єресько Л. О., перевіривши касаційну скаргу Житомирської обласної державної адміністрації на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 11 вересня 2024 року у справі №240/10508/24 за позовом Житомирської обласної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов,

УСТАНОВИВ:

Житомирська обласна державна адміністрація звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. від 21 травня 2024 року про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження по виконавчому провадженню НОМЕР_1;

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. від 21 травня 2024 року про стягнення виконавчого збору по виконавчому провадженню НОМЕР_1.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року позов задоволено

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду 11 вересня 2024 року апеляційну скаргу Міністерства юстиції України задоволено повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 липня 2024 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Житомирської обласної державної адміністрації, відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена судової колегії - судді Верховного Суду Єресько Л.О. у період 30 жовтня 2024 року по 05 листопада 2024 року (наказ від 25 жовтня 2024 року №724/0/52-24), питання про відкриття касаційного провадження за цією касаційною скаргою вирішується в перший день після виходу судді з відпустки.

Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Положеннями статті 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

З матеріалів касаційної скарги слідує, що в цій справі спір виник у відносинах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби.

За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішень судів попередніх інстанцій в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Такими чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.

У касаційній скарзі відсутнє будь-яке обґрунтування скаржника про те, що розгляд цієї касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Доводи скаржника в касаційній скарзі стосуються встановлення фактичних обставин справи та переоцінки доказів у ній, між тим як відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Скаржник мотивує свою касаційну скаргу тим, що судові рішення ухвалені у даній справі на підставі неповного та без всебічного з`ясування обставин. Однак в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин скаржником не обґрунтовано.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 січня 2020 року у справі №750/4975/17.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.

Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.

Так, у справі №560/17588/23 суди виходили з того, що постанова суду була виконана 15 листопада 2016 року до відкриття виконавчого провадження, що підтверджується розпорядженнями від 17 жовтня 2016 року та від 27 жовтня 2016 року, а тому у відповідача не було підстав виносити постанову ВП №52895208 про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 26 квітня 2017 року. Постановою від 26 квітня 2017 року виконавче провадження №52895208 вже було закінчено у зв`язку з фактичним виконанням боржником рішення суду.

Натомість, у справі, в якій подано дану касаційну скаргу судами встановлено, що 21 травня 2024 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Заєць Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа №240/12535/23, виданого Житомирським окружним адміністративним судом. Одночасно з відкриттям виконавчого провадження, посадовою особою відповідача винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 32 000грн.

Суди виходили з того, що у разі виконання боржником судового рішення до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, останній вправі не сплачувати виконавчий збір, однак лише за умови закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». Матеріали справи не містять відомостей про те, що виконавче провадження у справі № 240/12535/23, закінчено на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», що свідчить про передчасність позову в цій частині.

Отже, наведена скаржником постанова Верховного Суду ухвалена за інших фактичних обставин, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки судів.

З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судом першої та апеляційної інстанцій обставин та досліджених ним доказів, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України.

Водночас аналіз ухваленого у цій справі судового рішення і доводів касаційної скарги не дає підстав для висновку, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.

Керуючись статтями 248, 287, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Житомирської обласної державної адміністрації на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду 11 вересня 2024 року у справі №240/10508/24 за позовом Житомирської обласної державної адміністрації до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В. М. Соколов

Судді А. Г. Загороднюк

Л. О. Єресько