Ухвала

від 05.11.2024 по справі 348/108/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

05 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 348/108/17

провадження № 61-14444ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Сакари Н. Ю. розглянув касаційну скаргу представника Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області - Андрійовича Зіновія Мирославовича, на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року, додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа на стороні позивача із самостійними вимогами, - Надвірнянська міська рада Івано-Франківської області, про усунення перешкод в користуванні дорогою загального користування, визнання недійсними рішень сесій Надвірнянської міської ради та державних актів на право власності на земельні ділянки, за позовом Надвірнянської міської ради до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , про усунення перешкод користуванні дорогою (землями) загального користування,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2024 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області - Андрійовича З. М., на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року, додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року.

Згідно з пунктом п`ятим частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень);

Частиною першою статті 411 ЦПК України визначено такі підстави для касаційного оскарження: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою оскарження є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).

Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам.

Визначення заявником, як підставу касаційного оскарження, пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, є неналежною підставою касаційного оскарження судових рішень, оскільки відповідно до дослівного змісту наведеної норми процесуального права: «якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку».

Водночас, постанова Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 року № 11, не є, за юридичною ознакою та не прирівнюються до висновків суду касаційної інстанції, сформульованих у постановах, ухвалених за наслідками перегляду судової справи.

Отже, слід дійти висновку, що у касаційній скарзі заявник не вказав підстави касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд не може з власної ініціативи кваліфікувати підстави касаційного оскарження судового рішення відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки такий обов`язок покладено саме на заявника, тобто суд касаційної інстанції не має повноважень самостійно відокремлювати ті чи інші підстави касаційного оскарження вважаючи, що так розуміє сам заявник.

Отже, з метою усунення недоліків касаційної скарги заявнику необхідно надати уточнену касаційну скаргу, в якій зазначити підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені статтею 389 ЦПК України, додати її копію відповідно до кількості учасників справи.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Ураховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без руху та надати заявнику строк для усунення її недоліків.

Керуючись статтями 185, 390, 392, 393, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника Надвірнянської міської ради Івано-Франківської області - Андрійовича Зіновія Мирославовича, на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31 травня 2024 року, додаткове рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 12 червня 2024 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року залишити без руху та надати строк для виконання вимог ухвали до 28 листопада 2024 року, але який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали щодо оформлення касаційної скарги відповідно до вимог статті 392 ЦПК України касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Н. Ю. Сакара