Рішення

від 06.11.2024 по справі 211/6361/24

ДОВГИНЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 211/6361/24

Провадження № 2/211/2772/24

РІШЕННЯ

іменем України

06 листопада 2024 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді Ніколенко Д.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -

встановив:

позивач звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 9813,00 грн. недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки. В обґрунтування позову посилається на те, що він працює електромонтером у СП «Криворізька дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». У 2017-2021 роках йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За невідомих обставин, йому не була надана матеріальна допомога у повному обсязі, лише у розмірі: 2017 рік 2016,00 грн., 2018 рік 2401,00 грн., 2019 рік 2401,00 грн., 2020 рік 2627,50 грн., 2021 рік - 2837,50 грн. А мала бути у розмірі: 2017 рік 3200,00 грн., 2018 рік 3723,00 грн., 2019 рік 4173,00 грн., 2020 рік 5000,00 грн., 2021 рік 6000,00 грн. Відповідач проігнорував пункт 3.1.16. Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки, який є чинним, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати 40% тарифної ставки чи посадового окладу, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні, на момент виплати допомоги. У зв`язку з чим, він змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав.

Ухвалою суду від 09.10.2024 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву та 17.10.2024 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, просила відмовити у їх задоволенні у повному обсязі.

Згідно ст.279ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що позивач працює електромонтером у СП «Криворізька дистанція електропостачання» регіональної філії «Придніпровська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (а.с. 7 зв.). У квітні 2017 року, грудні 2018 року, квітні 2019 року, серпні 2020 року, травні 2021 року позивачу надавалась щорічна тарифна відпустка. Відповідно до довідки №21 від 17.09.2024, позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: 2017 рік 2016,00 грн., 2018 рік 2401,00 грн., 2019 рік 2401,00 грн., 2020 рік 2627,50 грн., 2021 рік - 2837,50 грн. (а.с. 8).

Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до ст.13КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.

Статтею 13КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом 3.1.16. Колективного договору ДП «Придніпровська залізниця» на 2007-2015 роки встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 8-14).

Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом».

Пунктом 1.4. Колективного договору визначено, що зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників залізниці, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін і затверджується на спільному засіданні керівництва залізниці і президії Дорпрофсожу, а всі інші - на конференції трудового колективу.

Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

За Законом України «Про державнийбюджет Українина 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державнийбюджет Українина 2018рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.

Законом України «Про державнийбюджет Українина 2019рік» встановлений прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.

Згідно до Закону України «Про державнийбюджет Українина 2020рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року 5000,00 грн.

Відповідно до Закону України «Про державнийбюджет Українина 2021рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., 2973,75 грн. та 3101,25 грн. відповідно; та 2 прожиткових мінімуми на 01 січня 2021 року відповідно - 4540,00 грн.; натомість мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6500,00 грн.

Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці, а на конференції трудового колективу, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках. Тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.16. Колективного договору.

Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Стаття 9КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.

Також, у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.

Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п.3.1.16. Колективного договору в частині виплати допомоги на оздоровлення. Оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, пунктом 3.1.16. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника в розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. А прийнята за вказівкою 29.03.2017 №Ц/6-25/713-17 за підписами голови правління ПАТ «Укрзалізниця» Ж. Марчека та голови профспілки залізничників і транспортних будівельників України В. Бубняка 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величини «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийняті з порушенням вимог Колективного договору, та відповідно не підлягають застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.

При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.16. Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у відповідні роки, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, 2020 рік, 2021 рік відповідно, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, але частковому. Оскільки позивачем помилково вказано у розрахунку допомоги на оздоровлення за 2020 рік розмір мінімальної заробітної плати 5000,00 грн., оскільки з 01 січня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати складав 4723,00 грн., а з 01 вересня 2020 року розмір мінімальної заробітної плати - 5000,00 грн., натомість нарахування матеріальної допомоги зроблено у серпні 2020 року. Тому за основу для розрахунку має бути взятий розмір мінімальної заробітної плати встановлений з 01 січня 2020 року 4723,00 грн. Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 9536,00 грн., що складається з:

-1184,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200,00 грн. - 2016,00 грн.),

-1322,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723,00 грн. - 2401,00 грн.),

-1772,00 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173,00 грн. - 2401,00 грн.),

-2095,50 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (4723,00 грн. - 2627,50 грн.),

-3162,50 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2021 рік (6000,00 грн. - 2837,50 грн.).

При цьому суд не приймає до уваги заперечення представника відповідача, викладене у відзиві, вважаючи його не обґрунтованим.

Щодо вимоги представника відповідача про застосування строку позовної давності до вимог про стягнення належних виплат суд вважає за необхідне виходити з наступного.

Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів. Так, до 19.07.2022 ч. 1 ст. 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, ч. 2 ст. 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19.07.2022, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19.07.2022 право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 233КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України)».

Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233КЗпП України в редакції Закону Українивід 01.07.2022№2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023.

Відтак, починаючи з 19.07.2022 обмежено строк звернення до суду з позовами щодо виплати заробітної плати трьома місяцями з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, а якщо це стосується виплати заробітної плати та всіх інших сум, що належать працівникові при звільненні, звільненому працівниковітрьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

При цьому, пунктом 1 глави ХІХ"Прикінцевіположення"Кодексу законівпро працюУкраїни встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з пунктом 1 постанови КабінетуМіністрів Українивід 27.06.2023№651"Провідміну навсій територіїУкраїни карантину,встановленого зметою запобіганняпоширенню натериторії Українигострої респіраторноїхвороби COVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2" відміненоз 24години 00хвилин 30.06.2023на всійтериторії Україникарантин,встановлений з12.03.2020постановоюКабінету МіністрівУкраїни №211від 11.03.2020"Прозапобігання поширеннюна територіїУкраїни гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2" (зі змінами), з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Отже, в силу приписів пункту 1 глави ХІХ"Прикінцевіположення"КЗпП України строк на звернення до суду з позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати був продовжений до завершення карантину, тобто до 30.06.2023.

Поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась до суду з позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 120/5780/20-а, від 02.12.2021 у справі № 640/20314/20.

Суд враховує,що до19.07.2022КЗпПУкраїни законодавець не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями.

Суд звертає увагу, що практика судів щодо визначення редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати, є різною.

Верховний Суд у постанові від 27.04.2023 у справі № 300/4201/22 вказав, що на момент порушення прав позивача в частині ненарахування та невиплати заробітної плати в належному розмірі частина друга статті 233КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком, а тому вона і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Разом з тим, в ухвалі Верховного Суду від 07.12.2023 у справі № 990/242/23 вказано, що з 19.07.2022 для звернення з таким позовом до суду передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19.07.2022.

Таким чином, існує різна позиція щодо редакції частини другої статті 233 КЗпП України, яку належить застосовувати.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, враховуючи, що спірні правові відносини виникли до 19.07.2022, позивач не може бути обмежений будь-яким строком, а тому суд вважає, що відсутні правові підстави для застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до положень ст.141ЦПК України з відповідача на користь держави, так як позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1211,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 279, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 ) недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки в сумі 9536 (дев`ять тисяч п`ятсот тридцять шість) гривень 00 копійок.

В іншій частині в задоволенні позову - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 06 листопада 2024 р.

Суддя Д.М. Ніколенко