Постанова

від 23.10.2024 по справі 725/7490/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Чернівці

справа №725/7490/24

провадження 22-ц/822/905/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Половінкіної Н. Ю.

суддів Височанської Н.К., Одинака О.О.

секретаря Тодоряка Г.Д.ґ

з участю позивача ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Управління комунальної власності Чернівецької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року, головуючий у першій інстанції Вольська-Тонієвич О.В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у серпні2024року звернуласядо судуз позовомдо Управліннякомунальної власностіЧернівецької міськоїради зучастю третьої особи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета спору, ОСОБА_2 про визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити певні дії.

Просила визнати безпідставною відмову Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, викладену у листі №М-754/14/01-13/967 від 10 липня 2024 року, передати з державного житлового фонду у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Управління комунальної власності Чернівецької міської ради провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Роз`яснено ОСОБА_1 , що позов підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Зазначає, що позов ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити певні дії поданий на захист майнових прав ОСОБА_1 , підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Посилається на те, що спір між ОСОБА_1 та Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради виник у зв`язку з відмовою Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, викладеної у листі №М-754/14/01-13/967 від 10 липня 2024 року, передати з державного житлового фонду у приватну власність квартиру в порядку приватизації, тобто стосується визнання права власності (захист майнового інтересу).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити певні дії,суд першої інстанції керувався положеннями пункту 1 частини1статті 186 ЦПК Українита дійшов висновку, що спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

На обґрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що ОСОБА_1 оскаржується рішеннясуб`єкта владних повноважень, при цьому не заявляючи вимогу, пов`язану із захистом майнових прав

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263ЦПК України судове рішення повинноґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення наведеним нормам не відповідає.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

Встановлено, що ОСОБА_1 звернулася до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради з заявою про оформлення передачі в приватну (спільну часткову) власність квартири АДРЕСА_1 , яку займає разом із членом сім`ї ОСОБА_2 (мати) на умовах найму.

Листом Управління комунальної власності Чернівецької міської ради №М-754/14/01-13/967 від 10 липня 2024 року повідомлено ОСОБА_1 , що будинок АДРЕСА_2 згідно рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради від 21 лютого 1986 року № 50/3 визнаний таким, що знаходиться в аварійному стані.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" не підлягають приватизації будинки, що перебувають в аварійному стані.

Зважаючи на вищевикладене немає законних підстав задовольнити заяву про приватизацію житла за адресою квартира АДРЕСА_3 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186ЦПК України суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленогозаконом»поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленимзаконом»орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 19ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Разом з тим відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства Україниюрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17.

Предметом позову ОСОБА_1 , тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої остання просила ухвалити судове рішення, є визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити певні дії.

Водночас підставою позову, тобто обставинами, якими обґрунтовувалися позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначалася відмова Управління комунальної власності Чернівецької міської ради передання у власність квартири АДРЕСА_3 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку приватизації.

Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Вимоги про визнання рішення незаконним мають розглядатися в порядку цивільного судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому разі вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16Цивільного кодексуУкраїни та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Згідно з ч.2ЖК України,завданнями житлового законодавства є регулювання житлових відносин з метою забезпечення гарантованогоКонституцією Україниправа громадян на житло, належного використання і схоронності житлового фонду, а також зміцнення законності в галузі житлових відносин.

В широкому розумінні житловими правовідносинами вважаються будь-які відносини, що складаються навколо спеціального об`єкта - житла.

На підставі частини третьоїстатті 9 ЖК Українигромадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Можливість набуття фізичною або юридичною особою права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності, передбачено також частиною першоюстатті 345 ЦК України.

Згідно з частиною п`ятоюстатті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № К/9901/12678/18 (провадження № 11-124апп18) зазначено, що у порядку цивільного судочинства розглядаються спори щодо права особи на житло (приватизація житла, взяття на облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, або зняття з такого обліку, надання житла, користування жилим приміщенням у будинку державного чи приватного жилого фонду, житлово-будівельних кооперативів, у гуртожитках, встановлення автономного опалення у приміщенні державного житлового фонду, зняття з реєстраційного обліку місця проживання за наявності спору, зобов`язання органу влади чи органу місцевого самоврядування здійснити необхідні дії щодо утримання в належному стані житлового будинку, виселення, а також спори щодо забезпечення житлових прав мешканців гуртожитків тощо). Такі спори є житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року (справа № 6-2139цс15) та 02 березня 2016 року (справа № 6-14цс16).

Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав та мотивів для відступлення від цих висновків.

Таким чином,якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки пов`язані з поновленням порушеного права у сфері житлових відносин, то такі спори відносяться до захисту цивільних (житлових) прав, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень, тобто відповідача.

Ураховуючи, що цей позов направлено на поновлення прав позивача у сфері житлових відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а тому має вирішуватися судами за правилами цивільного судочинства.

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня та 03 жовтня 2018 року (справи № 806/104/16 (провадження № 11-166апп18) та № 757/37024/15-а (провадження № 11-760апп18) відповідно).

Якщо особа стверджує про порушення її прав наслідками, що спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення її цивільних прав чи інтересів або пов`язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових прав чи інтересів, то визнання незаконними таких дій є способом захисту відповідних цивільних прав та інтересів (аналогічні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема, від 15 травня 2018 року у справі № 755/8749/16-ц, від 30 травня 2018 року у справі № 826/7431/16).

З аналізу наведених правових норм слідує, що спори щодо приватизації житла, підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у такому випадку особа звертається до суду за захистом порушеного цивільного права.

Зважаючи на вищевикладене, правовідносини, що склалися між сторонами в даній справі, є виключно цивільно-правовими, а відтак не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в даному випадку наявний спір про право цивільне, а саме про визнання прав, свобод та охоронюваних законом інтересів, що виникають із житлових відносин.

Тому, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що спір між сторонами є публічно-правовим.

За таких обставин судом першої інстанції відмовлено ОСОБА_1 у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186ЦПК України на порушення норм процесуального права.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п.4 ч.1 ст.379ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на наведене ухвала Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, розподіл судових витрат відповідно до положень статті 141ЦПК України не проводиться.

Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 15 січня 2020 року у справі №145/1330/17.

Керуючись п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1ст.379 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 серпня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання повного судового рішення 28 жовтня 2024 року.

Головуючий Н. Ю. Половінкіна

Судді Н. К. Височанська

О. О. Одинак