Рішення

від 20.01.2025 по справі 725/7490/24

ПЕРШОТРАВНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРНІВЦІВ

Єдиний унікальний номер 725/7490/24

Номер провадження 2/725/2155/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.01.2025 року.Першотравневий районний суд м.Чернівці

у складі:

головуючої судді: Вольської-Тонієвич О.В.

при секретарі: Рогатинович А.Д.,

за участю:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача Осовської М.М.,

третьої особи ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, третя особа ОСОБА_2 про визнання безпідставною відмову органу приватизації передати у приватну власність квартиру з державного житлового фонду та зобов`язання вчинити дії ,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Першотравневого районного суду м.Чернівці із вказаним вище позовом.

Посилалась на те, що разом із матір`ю ОСОБА_2 є наймачами квартири АДРЕСА_1 .

З метою приватизації вказаної квартири, вона звернулася до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради із відповідною заявою.

Втім їйбуло відмовленоу приватизації.Своє рішеннявідповідач мотивувавтим,що рішеннямвиконавчого комітетуЛенінської районноїради від21.02.1986будинок АДРЕСА_2 визнаний таким, що знаходиться в аварійному стані, а тому не підлягає приватизації.

Вона не погоджується із таким рішенням Управління, так як нею та іншими мешканцями квартир будинку АДРЕСА_2 , за власні кошти та власними силами, відремонтовано будинок та приведено його у належний стан.

На підтвердження безпечності експлуатації об`єкта (будинку АДРЕСА_2 ) було проведено технічне обстеження,за результатамиякого ознак аварійності не виявлено.

Крім того, звертала увагу на те, що у ордері на житлове приміщення від 22.08.1994 допущено помилку щодо фактичної житлової площі. Так, у ордері зазначено розмір житлової площі 18,6 кв.м., однак фактично у користування було передано двокімнатну квартиру, розміром житлової площі 23,5 кв.м. При цьому жодні будівельні роботи задля збільшення житлової площі нею та членами її сім`ї не проводилися.

Таким чином, вважає, що у неї та ОСОБА_2 наявне право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Просила визнати безпідставною відмову Управління комунальної власності Чернівецької міської ради, викладену у листі №М-754/14/01-13/967 від 10.07.2024 щодо передачі з державного житлового фонду у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 . Зобов`язати відповідача провести приватизацію квартири АДРЕСА_1 , на її користь та на користь ОСОБА_2 . Також стягнути з відповідача на її користь, понесені судові витрати.

02.12.2024 через систему «Електронний суд» від представника Управління комунальної власності Чернівецької міської ради Осовської М.М. надійшов відзив, де вона зазначила, що відповідач позовні вимоги не визнає.

Вказувала на те, що ОСОБА_1 було відмовлено у приватизації квартири АДРЕСА_3 , оскільки вказаний будинок за технічним станом конструктивних елементів перебуває в аварійному стані.

На момент розгляду заяви позивачки ОСОБА_1 щодо приватизації квартири, у відповідача були відсутні належні докази щодо належного технічного стану будинку АДРЕСА_2 , так як безпечність експлуатації об`єкта підтверджується будівельним-технічним дослідженням на відповідність будинку об`ємно-планувальним, конструктивним вимогам державних будівельних норм, що висуваються до будівель житлових будинку, а не технічним паспортом.

За таких обставин, вважає відмову Управління комунальної власності Чернівецької міської ради обґрунтованою та законною, у зв`язку із чим просила у задоволені позову відмовити.

Під час розгляду справи ОСОБА_1 позов підтримала та підтвердила викладені у ньому обставини. Додатково пояснила, що у 1994 року її матір ОСОБА_2 разом із нею було виселено з аварійного будинку та вселено у квартиру АДРЕСА_3 . Так як будинок АДРЕСА_2 перебував в аварійному стані, то мешканцями будинку за власні кошти було його відремонтовано та приведено у належний стан. Проте відповідач, розглядаючи її заяву про приватизацію, безпідставно не взяв до уваги надані нею докази про відсутність ознак аварійності будинку (технічний паспорт від 03.06.2024) та відмовив у передачі квартири АДРЕСА_4 з державного житлового фонду у приватну власність. Вважає, що відповідач мав можливість самостійно здійснити огляд будинку АДРЕСА_2 та переконатися у його належному стані, однак такі дії здійснено не було. Вважає що міською радою не виконано свого обов`язку щодо контролю за тим чи будинок приданий для проживання людей, а тому саме відповідач має за власні кошти проводити експертне дослідження на предмет його аварійності. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача Управління комунальної власності Чернівецької міської ради Осовська М.М. підтримала поданий відзив та просила у задоволенні позову відмовити. Додатково пояснила, що ОСОБА_1 передчасно пред`явлено даний позов до суду, так як нею попередньо не здійснено усіх передбачених законом дій щодо підтвердження належного стану будинку АДРЕСА_2 , який був визнаний аварійним. Зокрема, якщо позивач вважає, що будинок придатний до проживання, їй необхідно замовити експертне дослідження, з висновком якого звернутися до Управління, де буде створено відповідну комісію та відповідно, у разі придатності будинку до проживання, прийнято рішення щодо приватизації.

Третя особа ОСОБА_2 підтримала позов та просила його задовольнити.

Заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні учасників процесу, дослідивши та проаналізувавши письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав:

Так, судом встановлено, що 22.08.1994 головою виконкому ради народних депутатів ОСОБА_2 та членам її сім`ї - доньці ОСОБА_1 видано ордер на зайняття житлового приміщення квартири АДРЕСА_3 (а.с.35).

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради із заявою про передачу їй та матері ОСОБА_2 у приватну спільну часткову власність квартиру АДРЕСА_4 у рівних частках (по частці кожному із них) (а.с.13).

Частиною першою статті 9 ЖК України передбачено, що громадяни мають право на одержання у безстрокове користування у встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

Процес приватизації житла здійснюється у відповідності до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992 та Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. №396.

Відповідно дост.1Закону України"Проприватизацію державногожитлового фонду"приватизація - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до чинного законодавства громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон), органи приватизації на підставі заяви громадянина приймають рішення про приватизацію, згідно з яким житло передається у приватну власність. Така передача житла у власність громадян оформлюється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації та не потребує нотаріального посвідчення, а зазначене свідчить про те, що Закон передбачає, по-перше, наявність волі громадянина на приватизацію житла; по-друге, прийняття відповідного рішення органом приватизації, який у конкретних правовідносинах впроваджує волю держави, що виражена у Законі.

Органи приватизації,органи місцевогосамоврядування немають прававідмовити мешканцямквартир (будинків),житлових приміщеньу гуртожиткаху приватизаціїзайманого нимижитла,крім випадків,передбачених законом(ч.10ст.8вказаного Закону).

Частиною 2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Даний перелік підстав для відмови в приватизації квартири є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно листа Управління №М-754/14/01-13/967 від 10.07.2024, позивачці відмовлено у приватизації, оскільки рішенням виконавчого комітету Ленінської районної ради від 21.02.1986 № 50/3 будинок АДРЕСА_2 визнаний таким, що знаходиться в аварійному стані (а.с.12).

Як вже зазначалося вище, ОСОБА_1 вважає рішення відповідача неправомірним з тих підстав, що на даний час будинок АДРЕСА_2 відремонтований, є технічно справним та приданим до проживання.

Так, на підтвердження своїх доводів ОСОБА_1 посилається на технічний паспорт від 03.06.2024, виготовлений ТОВ «БТІ.ЦЕНТ» та який нею був наданий відповідачу до заяви про приватизацію (а.с.21-34).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», питання щодо управління об`єктами житлово-комунального господарства, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхідного рівня та якості послуг населенню належать до повноважень органів місцевого самоврядування.

Порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, Положенням про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання №189 передбачено, що обстеження житлових будинків (приміщень) проводиться інженерно-технічними працівниками житлово-експлуатаційних організацій за участю представників громадськості (п.3).

У разі необхідності до обстеження залучаються фахівці проектних і науково-дослідних організацій та органів і закладів санітарноепідеміологічної служби.

Якщо під час обстеження стану житлових будинків буде виявлено невідповідність санітарним і технічним вимогам цих будинків (жилих приміщень) та неможливість або недоцільність проведення капітального ремонту житлово-експлуатаційна організація вносить до виконкому міської ради пропозицію про визнання жилого будинку (жилого приміщення) таким, що не відповідає вказаним вимогам і є непридатним для проживання (абзац 2 пункт 5 Положення), а виконавчий комітет відповідно до пункту 6 Положення призначає обстеження комісією у відповідному складі.

З наведеного слідує, що для зняття статусу аварійності будинку має бути проведено будівельно-технічне дослідження, яке встановить чи відповідає будинок об`ємно-планувальним, конструктивним вимогам державних будівельних норм, що висуваються до будівель житлових будинків.

Таким чином, технічний паспорт не є належним доказом у розумінні ст.77 ЦПК України, так як не підтверджує безпечність експлуатації будинку.

Більше того, суд звертає увагу на те, що сертифікованою особою ТОВ «БТІ.ЦЕНТР», за заявою ОСОБА_1 , було проведено технічний огляд безпосередньо квартири АДРЕСА_3 . При цьому сертифікованою особою не було проведено повний огляд та дослідження самого будинку АДРЕСА_2 в цілому та не надано відповідного висновку щодо його технічного стану.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 10.11.2015 №625/23 затверджено Положення про постійно діючу міжвідомчу комісію при виконавчому комітеті Чернівецької міської ради з визначення технічного стану будинків (квартир) в м. Чернівці.

Відповідно до покладених повноважень, Комісія розглядає такі питання: пропозиції комунальних житлових ремонтно-експлуатаційних та приватних підприємств, які надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій щодо обстеження житлових будинків (квартир) комунальної власності територіальної громади м. Чернівців; звернення власників приватних будинків (квартир), установ та організацій незалежно від форм власності, за умови надання ними технічного заключення про стан житла, виконаного ліцензованою проектною організацією; перевірку обґрунтованості висновків комунальних житлових ремонтноексплуатаційних та приватних підприємств, які надають послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, щодо неможливості або недоцільності проведення капітального ремонту будинку (квартири); визначення можливих причин незадовільного технічного стану будинку (квартири) і, при наявності вини в цьому службових осіб, ставить питання про притягнення їх до відповідальності. Результати обстеження технічного стану будинку (квартири) оформляються у вигляді акта, який підписується усіма членами Комісії та затверджується рішенням виконавчого комітету міської ради.

Однак, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , її матір ОСОБА_2 та інші мешканці будинку АДРЕСА_2 із заявами про визначення технічного стану будинку до уповноваженого органу не зверталися, тобто не дотрималися відповідної процедури необхідної для зняття статусу аварійного будинку. Докази, як б свідчили протилежне, суду не надано.

Відповідно дост.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 79 ЦПК Українивстановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ч.1 ст. статті80, ч.1 ст.81, ст.89 ЦПК Українидостатніми є доказами, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребовування доказів судом у випадках, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконання обов`язків щодо доказів.

Згідно з ч. 5ст. 177 ЦПК Українипозивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Вищевказані процесуальні обов`язки позивачем не виконані.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою устатті 129 Конституції України.

Враховуючи те, що позивачкою ОСОБА_1 не надано суду жодних доказів, які б спростовували обставини, які слугували для відмови відповідача у наданні їй права на приватизацію, суд приходить до висновку про обґрунтованість рішення Управління комунальної власності Чернівецької міської ради та відсутність підстав для задоволення позову.

Також судом встановлено, що відмова у приватизації винесена у межах повноважень відповідача, в порядку та спосіб визначений чинним законодавством із дотриманням встановленої процедури та з урахуваннях усіх обставин справи.

Оскільки суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, відсутні і підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки понесені судові витрати.

Керуючись України, ст.ст.1,2,8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", ст.30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.9 ЖК України, ст.ст.10-13,76-83,141,177, 259,263-265,268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Першотравневого

районного суду м.Чернівці О. В. Вольська-Тонієвич