Постанова

від 07.11.2024 по справі 713/3224/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2024 року

м. Чернівці

справа № 713/3224/24

провадження № 22-ц/822/937/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Половінкіної Н. Ю., Перепелюк І. Б.

секретар Факас А. В.

позивач заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Державний реєстратор виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області Мар`ян Тетяна Ярославівна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Шкляр Марина Михайлівна, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України»

апеляційна скарга заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації на ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2024 року

головуючий в суді першої інстанції суддя Пилип`юк І. В.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог заяви

В серпні 2024 року заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору -Державний реєстратор виконавчого комітету Чернівецької міської ради Чернівецької області Мар`ян Тетяна Ярославівна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Шкляр Марина Михайлівна, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» про витребування земельних ділянок, скасування рішень державного реєстратора та державної реєстрації речових прав, державної реєстрації земельних ділянок у Державного земельному кадастрі з одночасним припиненням речових прав на них.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що земельні ділянки з кадастровими номерами 732058500:04:002:0069, 7320585000:04:002:0070, 7320585000:04:002:0075, 7320585000:04:002:0076, цільовим призначенням 01.03 «для ведення особистого селянського господарства» протиправно перебувають у приватній власності ОСОБА_1 .

Вказує, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулася не на підставі рішення органу, уповноваженого згідно статті 122 Земельного кодексу України розпоряджатися ними, а в результаті їх первинної державної реєстрації у Державному земельному кадастрі відповідно до землевпорядної документації, розробленої на замовлення ОСОБА_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2024 року позовну заяву повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позовна заява підписана заступником Генерального прокурора Літвіновою В. В., але до позовної заяви не додано копії службового посвідчення встановленого зразка, яке засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі заступник Генерального прокурора Літвінова В. В. просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що учасником справи за цим позовом є прокурор, статус якого не можна ототожнювати зі статусом представника позивача. Тобто, він бере участь у розгляді справи як представник держави і є гарантом законності при здійсненні судочинства.

Вказує на те, що судом першої інстанції не враховано правову позицію Конституційного Суду України, викладену у постанові від 08 квітня 1999 року в справі № 3-рп/99, зокрема з приводу того, що представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх суб`єктів.

Зазначає, що процесуальне становище прокурора при здійсненні конституційної функції представництва в суді інтересів держави визначається його компетенцією. Прокурор є службова особа державного органу і діє без спеціальних доручень цього органу, на підставі закону, оскільки виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції щодо представництва в суді державних інтересів.

Вважає, що суд першої інстанції безпідставно застосував до даного позову вимоги частини 7 статті 177 ЦПК України, а саме щодо необхідності подання до позовної заяви документу, який підтверджує повноваження прокурора та дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі частини 3 статті 185 ЦПК України.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що ухвала суду першої інстанції не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.

Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Конституційний Суд України зазначив, що поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац другий частини п`ятої Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно із частиною 4 статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 56 ЦПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року в справі № 826/13768/16, від 05 березня 2020 року в справі № 9901/511/19, від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункти 45, 47; від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункти 8.39, 8.40; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункти 8.56, 8.57).

У пунктах 69, 70 постанови від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 26), від 15 вересня 2020 року в справі № 469/1044/17 (пункт 34), від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20 (пункт 8.19), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 81) від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 7.11, 7.18), від 20 червня 2023 року в справі № 633/408/18 (пункти 10.12, 10.19), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.37), від 05 липня 2023 року в справі № 912/2797/21 (пункт 8.4), від 08 листопада 2023 року в справі № 607/15052/16-ц (пункти 8.11, 8.18).

Відповідно до частини першої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частини 5 статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Отже, невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року в справі № 912/2385/18, пункт 54; від 06 липня 2021 року в справі № 911/2169/20, пункт 8.41; від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21, пункт 8.58).

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 185 або статтею 257 ЦПК України.

Зазначене узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 11 червня 2024 року в справі № 925/1133/18.

З матеріалів справи вбачається, що заступник Генерального прокурора Літвінова В. В. звернулась у серпні 2024 року з позовом у цій справі в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації, тобто виконувала субсидіарну роль.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 26 серпня 2024 року позовну заяву заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації залишено без руху.

Підставою для залишення вказаної позовної без руху, як вбачається зі змісту ухвали суду, слугувало те, що відповідна заява за змістом і формою не відповідає вимогам статті 175 ЦПК України, а саме:

- не зазначено адреси реєстрації місця проживання відповідачів;

- викладено обставини, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги та додано докази, але у позові не зазначено, які саме обставини підтверджує кожен доказ;

- не додано доказів отримання Вижницькою районною військовою адміністрацією листа Офісу Генерального прокурора № 12/1/1-13174-24 від 12 липня 2024 року;

- не зазначено доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Також позовна заява за змістом і формою не відповідає вимогам статті 177 ЦПК України.

Позовна заява підписана заступником Генерального прокурора Літвіновою В. В., але до позовної заяви не додано копії службового посвідчення встановленого зразка, яке засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.

Копії доданих до позовної заяви документів засвідчені прокурором відділу Офісу генерального прокурора Кравчук О. А., однак до позовної заяви не додано копії службового посвідчення встановленого зразка, яке засвідчує належність посадової особи до системи прокуратури України, підтверджує її посаду, а також повноваження, визначені законодавством.

04 вересня 2024 року з метою усунення вищевказаних недоліків заступником Генерального прокурора ОСОБА_3 направлено до суду першої інстанції заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано копію службового посвідчення ОСОБА_4 , докази отримання ухвали суду від 26 серпня 2024 року та копії заяви про усунення недоліків іншим учасникам справи.

Також зі змісту зазначеної заяви вбачається, що в частині ненадання копії службового посвідчення ОСОБА_3 , вказано на те, що Генеральний прокурор, його перший заступник та заступники є публічними особами, інформація про яких розміщена на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора за посиланням http://www.gp.gov.ua та перебуває у вільному доступі.

Ухвалою Вижницького районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2024 року позовну заяву заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації визнано неподаною та повернуто позивачу.

Підставою для повернення позовної заяви, виходячи зі змісту ухвали, слугувало те, що уточненої редакції позовної заяви з її копією та копією доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи заступник Генерального прокурора ОСОБА_3 у визначений в ухвалі суду строк не надала.

Суд першої інстанції виходив з того, що згідно статті 21 Закону України «Про прокуратуру» та Положення про службове посвідчення, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 280 від 12 грудня 2022 року, що не інформація на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, а саме службове посвідчення є тим офіційним документом, що засвідчує належність працівника до системи органів прокуратури України, підтверджує його посаду, а також повноваження, визначені законодавством, у даному випадку ЦПК України.

На думку суду першої інстанції необхідність надання відповідного службового посвідчення прокурором узгоджується із висновками Верховного Суду, які наведені в ухвалі від 27 серпня 2024 року в справі № 216/5629/23.

Надаючи оцінку вищевказаним висновкам суду першої інстанції та з огляду на доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як зазначалось вище, відповідно до частини 3 статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно із пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України «Про прокуратуру» прокурором органу прокуратури є зокрема заступник Генерального прокурора.

Статус прокурора визначено у статті 15 Закону України «Про прокуратуру», частиною 2 якої передбачено також, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру» право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Окрім цього, відповідно до положень пункту 1 Наказу № 389 Генерального прокурора «Про організацію діяльності прокурорів щодо представництва інтересів держави в суді» визначено повноваження першого заступника та заступників Генерального прокурора, заступника Генерального прокурора - керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, керівників обласних, окружних прокуратур, спеціалізованих прокуратур у сфері оборони на правах обласних та окружних прокуратур, їхнім першим заступникам та заступникам, керівникам відповідних структурних підрозділів забезпечувати організацію діяльності щодо представництва інтересів держави в суді з дотриманням засад, визначених цим наказом.

Також пунктом 6.1 вказаного наказу передбачено повноваження подавати до суду позови (заяви) за підписом Генерального прокурора, його першого заступника та заступників, керівників обласних, окружних прокуратур, їхніх перших заступників та заступників.

З матеріалів справи вбачається, що позов у цій справі поданий на виконання прокурором функції щодо представництва інтересів держави в суді у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 56 ЦПК України у взаємозв`язку із положеннями статті 23 Закону України «Про прокуратуру», тому до спірних відносин належить застосовувати норму частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру», якими передбачено право заступника Генерального прокурора на подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства.

За правилами частини 1 статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Отже, ЦПК України та Закон України «Про прокуратуру» розрізняють випадки, коли прокуратура діє як самостійний учасник справи і коли прокуратура діє як представник інтересів держави.

Так, у першому випадку в суді забезпечується представництво інтересів самої прокуратури через інститут самопредставництва або представництва.

В другому випадку прокуратура діє як представник і тоді застосуванню підлягають правила частини 3 статті 56 ЦПК України та частина 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Близький за змістом висновок сформовано в постанові Верховного Суду від 13 червня 2023 року в справі № 580/8729/21.

Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 185 ЦПК України позовна заява повертається у випадках, коли заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

З матеріалів справи вбачається, що позов в межах цієї справи подано та підписано заступником Генерального прокурора Літвіновою В. В. в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації, що відповідає вимогам частини 1 статті 24 статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Факт того, що ОСОБА_3 є заступником Генерального прокурора підтверджується даними з відкритих джерел, зокрема, на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора за посиланням: https://gp.gov.ua/ua/posts/kerivnictvo.

Така інформація є публічно доступною та може бути безперешкодно перевірена судом.

Зазначене відповідає висновкам Верховного суду, наведеним в постановах від 02 квітня 2024 року в справі № 560/15243/23, від 17 жовтня 2024 року в справі № 380/2836/24.

Зокрема в постанові від 02 квітня 2024 року в справі № 560/15243/23 Верховний Суд дійшов наступного висновку:

«22. Факт того, що ОСОБА_5 є керівником Шепетівської окружної прокуратури підтверджується даними з відкритих джерел, зокрема, сайту Хмельницької обласної прокуратури.

23. За таких обставин, висновки судів попередніх інстанцій про те, що позовна заява підписана особою, яка не мала права її підписувати, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм права.»

За вказаного колегія суддів вважає помилковим посилання суду першої інстанції на висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 27 серпня 2024 року в справі № 216/5629/23, оскільки відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовна заява у цій справі, яка подана заступником Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації, підписана особою, що мала на це відповідні повноваження на підставі приписів частини 1 статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Водночас суд першої інстанції під час постановлення ухвали про повернення апеляційної скарги заступника Генерального прокурора ОСОБА_3 наведених обставин не врахував, що призвело до порушення норм процесуального права, неправильного застосування положень Закону України «Про прокуратуру».

Також колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 29 вересня 2022 року в справі № 500/1912/22, в якій суд звернув увагу на те, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначений підхід неодноразово був застосований Верховним Судом, зокрема у постановах від 21 травня 2021 року в справі № 1.380.2019.006107, від 22 липня 2021 року в справі № 340/141/21, від 16 вересня 2021 року в справі № 240/10995/20, від 12 вересня 2022 року в справі №120/16601/21-а та від 28 березня 2023 року в справі №260/1322/21.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права та положень Закону України «Про прокуратуру» знайшли своє підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали суду від 16 вересня 2024 року.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з частиною 1 статті 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Враховуючи наведене вище, суд першої інстанції постановив ухвалу з порушенням норм процесуального права, а тому її слід скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

На підставі системного аналізу статті 141, 259, 264, 270 ЦПК України колегія суддів приходить до висновку, що питання про стягнення (визначення, розподіл) судових витрат вирішується при вирішенні питання про закінчення судового провадження, тобто при закритті провадження у справі, залишенні позову без розгляду чи вирішенні спору по суті з ухваленням рішення суду.

Окремо питання про стягнення судових витрат вирішується у разі, якщо судом воно не вирішувалося при ухваленні відповідного судового рішення про закінчення розгляду справи.

Розподіл, перерозподіл чи повернення судового збору має вирішувати суд у провадженні якого розглядається справа по суті.

Зазначене узгоджується із правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 550/936/18, від 22 травня 2024 року в справі № 760/30077/19.

З урахуванням вищезазначеного, зважаючи на те, що справа апеляційним судом по суті не розглядалась, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Вижницької районної військової адміністрації задовольнити.

Ухвалу Вижницького районного суду Чернівецької області від 16 вересня 2024 року скасувати.

Направити справу № 713/3224/24 для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 07 листопада 2024 року.

Головуючий Олександр ОДИНАК

Судді: Наталія ПОЛОВІНКІНА

Ірина ПЕРЕПЕЛЮК