Постанова

від 30.10.2024 по справі 914/2693/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2024 р. Справа №914/2693/23(914/3476/23)

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Судді Малех І.Б.,

Гриців В.М.,

Секретар судового засідання: Фарина Х.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Скрипник С.В.;

від відповідача: Бородін Т.В.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 03.07.2024 (вх. №01-05/1896/24 від 04.07.2024)

на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 (повний текст рішення складено 20.06.2024)

у справі №914/2693/23(914/3476/23) (суддя Чорній Л.З.)

за позовом ОСОБА_1 , м. Львів

до відповідача ОСОБА_2 , м. Харків

про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог

в межах провадження у справі №914/2693/23

за заявою: ОСОБА_1

про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст вимог позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області 05.09.2023 надійшла заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 07.09.2023 заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність прийнято до розгляду. Підготовче засідання суду призначено на 20.09.2023.

Ухвалою суду від 20.09.2023 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 . Введено процедуру реструктуризації боргів ОСОБА_1 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Призначено керуючою реструктуризацією ОСОБА_1 арбітражного керуючого Коваля Віталія Валерійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) №122 від 07.02.2013; адреса: АДРЕСА_2 . Призначено попереднє засідання суду. Офіційно оприлюднено оголошення про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у встановленому законодавством порядку.

27.11.2023 через канцелярію господарського суду Львівської області подано позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10 червня 2021 ОСОБА_2 вчинено односторонній правочин, а саме заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.601 Цивільного Кодексу України.

Вказаною заявою ОСОБА_2 заявляв про зарахування зустрічних однорідних вимог а саме: погашення грошової вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ « Ореола» КУА від 13.08.2020, а саме, зобов`язання по сплаті 3% річних в сумі 76394,04 грн. та сплаті 344350,23 грн. інфляційних втрат, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки ТОВ « Ореола» КУА від 13.08.2020 в рахунок частини грошової вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги ( цесії) № 28/04-1 від 28.04.2021 та договору позики б/н від 30 серпня 2017.

Також було повідомлено, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог:

1. Заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА від 13.08.2020 з урахуванням індексу інфляції та сплаті 3% річних становить 0 (нуль) гривень.

Зобов`язання ОСОБА_2 про сплату вартості частки в сумі 4 329 125,00 грн. припинено зарахуванням (за заявою ОСОБА_2 від 03.05.2021).

Зобов`язання ОСОБА_2 про сплату 3% річних в сумі 76 394,04 грн. та сплату 344 350,23 грн. інфляційних втрат припинено зарахуванням.

2. Заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики б/н від 30 серпня 2017, відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 становить 250 130,73 грн.

Зобов`язання ОСОБА_1 про сплату (повернення позики) у сумі 4 749 869,27 грн. перед ОСОБА_2 припинено зарахуванням (за двома заявами).

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3476/23) відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021.

Рішення мотивовано тим, що вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 30.08.2017 у сумі 10000000 грн. суди у справі № 638/16545/20 встановили факт укладання (підписання) договору позики від 30.08.2017 та додаткових угод до нього між ОСОБА_1 та ТОВ "Луцька аграрна компанія" факт отримання ОСОБА_1 позики за відповідним договором у сумі 27820000 грн., факт настання строку повернення позики за договором позики від 30.08.2017, факт прострочення та невиконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення позики у сумі 25374278,98. Відповідач посилається на те, що рішення суду у справі № 638/16545/20 знаходиться на стадії примусового виконання. Тобто, неведене свідчить, що станом на момент вчинення оспорюваного одностороннього правочину, строк виконання вимог, які підлягали зарахуванню, настав.

Господарський суд дійшов в рішенні висновку, що односторонній правочин - спірна заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021, є вчиненим у відповідності до норм чинного законодавства України, підстав для визнання його недійсним немає.

Короткий зміст вимог та узагальнених доводів учасників справи.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив таке в апеляційному порядку. Апеляційна скарга б/н від 03.07.2024 (вх. №01-05/1896/24 від 04.07.2024) сформована у системі "Електронний суд". В апеляційній скарзі апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3476/23) повністю та ухвалити нове рішення, яким задоволити позов, визнати недійсним односторонній правочин - заяву ОСОБА_2 реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 від 10 червня 2021 року про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно якої припинились зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 по сплаті 3% річних в розмірі 76 394,04 грн та інфляційних втрат в сумі 344 350,23 грн. за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА від 13.08.2020.

Вказує, що 26 грудня 2019 додатковою угодою до договору позики б/н від 30 серпня 2017 ТОВ "Луцька аграрна компанія" та ОСОБА_1 досягли згоди викласти п. 2 договору позики б/н від 30 серпня 2017 у новій редакції та передбачити, що зазначену суму грошей позичальник ОСОБА_1 зобов`язується повернути позикодавцеві в строк до 31.12.2032. Повернення позичених грошей буде сплачуватись готівкою через касу позикодавця або в безготівковому порядку на рахунок позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032. Повернення позичених грошей буде сплачуватись готівкою через касу позикодавця або в безготівковому порядку на рахунок позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032. На момент вчинення спірного правочину строк виконання зобов`язання із погашення позики , згідно договору позики б/н від 30.08.2017 не настав.

В справі, на яку посилається суд першої інстанції № 638/16545/20 зазначена вище додаткова угода не розглядалась, та суд не надавав їй правової оцінки.

Заявник апеляційної скарги вважає., що саме в цій справі про оскарження заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і мав розглядатись факт наявності додаткової угоди, тому, що саме нею позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, в частині порушення вимог ч. 1 ст. 601 ЦК України, а саме - ненастання строку виконання зобов`язань по договору позики. В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не надав будь-якої правової оцінки вищевказаній Додатковій угоді, а лише формально послався на те, що представник відповідача заперечує факт її підписання, відповідач не заявляв клопотання про призначення експертизи щодо самої додаткової угоди, чим фактично визнав факт її укладання та оригінальність.

22.07.2024 від відповідача надійшов відзив б/н від 16.07.2024 (вх. №01-04/4790/24) на апеляційну скаргу в якому відповідач зазначає, що вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 30.08.2017 в сумі 10000000 суди у справі № 638/16545/20 встановили фактичні обставини , а саме факт настання строку повернення позики за договором позики від 30.08.2017 за всіма існуючими та дослідженими судами додатковими угодами, факт прострочення та невиконання ОСОБА_1 зобов`язання щодо повернення позики у сумі 25374278,98 грн, встановлені фактичні обставини у цієї справі не потребують доказування в силу вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України. Верховний Суд у справі 638/16545/20 залишаючи в силі рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.08.2021 та постанову Харківського апеляційного суду від 25.01.2022 у постанові від 12.10.2022 щодо неприйняття додаткової угоди від 26.12.2019 зазначив, що ОСОБА_1 не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у прийнятті нових доказів.

Судами вже вирішено спір щодо цього зарахування. В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу у справі, що розглядається відповідач посилається також на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі № 922/1690/21, згідно якої суд другої інстанції встановив, що Рішенням Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 року у справі №638/16545/20 та постановою Харківського апеляційного суду від 25.01.2020 року, що залишені без змін постановою Верховного Суду від 12.10.2022 року вирішено спір між ТОВ " Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_1 з приводу виконання останнім грошового зобов`язання за Договором позики, позовні вимоги Компанії задоволені в повному обсязі, стягнуто з Позивача на користь Компанії частину основного боргу за договором позики від 30.08.2017 року в розмірі 10000000 грн.

Зазначеними судовими рішеннями встановлені наступні обставини:

- укладення 30 серпня 2017 року між Компанією та Позивачем Договору позики, згідно якого Компанія передала, а Позивач прийняв у власність 27 830 000 грн зі строком повернення до 31 грудня 2018 року.

- укладення між зазначеними особами низки додаткових угод до Договору позики, якими був відтермінований строк виконання зобов`язання, а саме - угодою від 01 жовтня 2018 року строк повернення грошових коштів змінено до 30 вересня 2019 року, угодою від 25 вересня 2019 року - до 30 червня 2020 року та угодою від 30 листопада 2018 року - до 31 грудня 2020 року.

- часткове виконання 29 серпня 2019 року Позивачем на користь Компанії зазначеного грошового зобов`язання на суму 2 445 721,02 грн;

- факт прострочення та невиконання Позивачем зобов`язання щодо повернення решти позики.

Рішення Дзержинського суду м. Харкова від 03.08.2021 року у справі №638/16545/20 звернуте до примусового виконання.

Виходячи з вищенаведених норм закону, факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі №922/643/19).

Відповідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 04.07.2024 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Панова І.Ю., суддів Малех І.Б. та Гриців В.М.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 б/н від 03.07.2024 (вх. №01-05/1896/24 від 04.07.2024) на рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3476/23).

Ухвалою суду від 22.07.2024 призначено розгляд справи на 13.08.2024.

Ухвалою суду від 19.08.2024 призначено розгляд справи на 24.09.2024.

Ухвалою суду від 24.09.2024 відкладено розгляд справи на 22.10.2024.

Ухвалою суду від 22.10.2024 відмовлено у задоволенні заяви представника відповідача Бородіна Т.В. б/н б/д (вх. №01-04/7056/24 від 22.10.2024) про відвід колегії суддів Панова І.Ю., Малех І.Б., Гриців В.М.. від розгляду справи №914/2693/23(914/3476/23).

В судовому засіданні 22.10.2024 оголошено перерву до 29.10.2024.

В судовому засіданні 29.10.2024 представником відповідача в усній формі заявлений відвід колегії суддів : Панова І.Ю., Гриців В.М., Малех І.Б. від розгляду справи № 914/2693/23(914/3476/23).

Ухвалою суду від 29.10.2024 відмовлено у задоволенні усної заяви представника відповідача Бородіна Т.В. від 29.10.2024 про відвід колегії суддів Панова І.Ю., Малех І.Б., Гриців В.М.. від розгляду справи №914/2693/23(914/3476/23).

В судовому засіданні 29.10.2024 оголошено перерву до 30.10.2024.

18.10.2024 від ОСОБА_2 до Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про призначення комплексної почеркознавчої та технічної експертизи у справі № 914/2693/23(914/3476/23). Клопотання обґрунтоване тим, що позивач ОСОБА_1 надав до суду у цій справі додаткову угоду від 26.12.2019, якою доказує ненастання строку повернення позики. Відповідач в свою чергу не визнає існування цієї додаткової угоди та вважає її підробленою. Отже, суд в подальшому буде досліджувати цей документ (доказ) та буде надавати йому оцінку. Відтак, на думку заявника, обставина щодо справжності/сумнівності додаткової угоди входить до предмету доказування (спростування) та потребує спеціальних знань експерта. У зв`язку із наведеним просить призначити у справі №914/2693/23(914/3476/23) комплексну судову почеркознавчу та технічну експертизу документів, проведення якої доручити Національному науковому центру судових експертиз "Інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса".

В судовому засіданні 30.10.2024 оригінал вказаної Додаткової угоди від 26.12.2019 між ТОВ " Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_1 до договору позики б/н від 30.08.2017, що знаходиться у справі № 914/2693/23(914/3474/23), був оглянутий судом.

30.10.2024 в судовому засіданні колегія суддів, вийшовши із нарадчої кімнати, вирішила відмовити в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів (ч.1). При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза) (ч.3).Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом (ч.4). Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз`яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов`язаний мотивувати таке відхилення або зміну (ч.5).

Згідно пункту 8 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України у підготовчому засіданні суд, зокрема, вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Відповідно до статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданнями розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Водночас, згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Колегією суддів встановлено, що копія позовної заяви про визнання недійсним одностороннього правочину ( заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10 червня 2021) та додатки до неї були надіслані позивачем відповідачу 25.11.2023, що підтверджується описом вкладення (том 1, а.с. 17). Таким чином, про наявність копії Додаткової угоди від 26.12.2019 до Договору позики №б/н від 30.08.2017 року відповідач повинен був бути обізнаним зі змісту позовної заяви та додатків до неї, які направлялися на адресу відповідача. Крім того, додатки до позову у справі також містять завірену 23.11.2023 адвокатом позивача Ігорем Кулаком копію Додаткової угоди до договору позики б/н від 30.08.2017 від 26.12.2019 ( том 1, а.с. 10).

Однак, відповідне клопотання про призначення експертизи не було подане відповідачем до суду першої інстанції.

За таких обставин відсутні підстави для призначення на стадії апеляційного провадження судової експертизи, клопотання про призначення якої не було заявлено відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.

У свою чергу, колегія суддів зазначає, що задоволення клопотання про призначення у справі судової експертизи на стадії апеляційного провадження за вище встановлених обставин справи фактично буде порушувати принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, оскільки відповідно до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.)

Таким чином, враховуючи вищевикладене колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи у цій справі.

В судовому засіданні 30.10.2024 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги з підстав викладених у ній. Представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до вимог ч 6 ст. 12 ГПК України господарський суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною яких є боржник, у тому числі, спори про повернення( витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно.

Згідно з встановленими судом першої інстанції обставинами, і визначеними відповідно до них правовідносинами, вбачається, що:

13.08.2020 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" (далі договір), відповідно до умов якого позивач передав у власність відповідача, а відповідач прийняв у власність частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами" в розмірі 29,5%, номінальна вартість якої складає 4 329 125,00 грн.

У п. 4 договору сторони погодили порядок здійснення оплати, а саме: відповідач зобов`язався провести повний розрахунок з позивачем протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору.

ОСОБА_1 на виконання умов укладеного договору передав відповідачу частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Ореола" Компанія з управління активами", що підтверджується нотаріально засвідченим Актом приймання-передачі від 13.08.2020, копія якого долучена до матеріалів справи.

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 суму заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства у розмірі 4 749 869,27 грн (де: основний борг - 4 329 125,00 грн; 3% річних в розмірі 76 394,04 грн; збитки від інфляції в розмірі 344 350,23 грн) та покласти судові витрати на відповідача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.08.2021, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 року задоволені позовні вимоги, стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму заборгованості у розмірі 4 749 869,27 грн (де: основний борг 4 329 125,00 грн.; 3% річних в розмірі 76 394,04 грн.; інфляційні втрати в розмірі 344 350,23 грн.), а також суму судових витрат у розмірі 71 338,50 грн.

Постановою Верховного Суду від 09.06.2022 рішення господарського суду Харківської області від 26.08.2021 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 скасовано, справу №922/1690/21 передано на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.01.2023 року позовні вимоги задоволені, стягнуто з Відповідача на користь Позивача суму заборгованості у розмірі 4 749 869,27 грн (де: основний борг - 4 329 125,00 грн; 3% річних в розмірі 76 394,04 грн; інфляційні втрати в розмірі 344 350,23 грн), а також суму судових витрат у розмірі 71 338,50 грн.

Постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.05.2023 у справі №922/1690/21 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 26.01.2023 у справі №922/1690/21 та постановлено прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовити.

Господарський суд Львівської області встановив, що 28.04.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцька Аграрна Компанія" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-1 (далі - Договір цесії).

Відповідно до п. 1.1. Договору цесії, первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право часткової вимоги грошових коштів на суму 5 000 000,00 грн., належне первісному кредитору, і стає частковим кредитором за Договором позики б/н від 30.08.2017 (надалі - Основний договір), укладеним між первісним кредитором та ОСОБА_1 , (надалі іменується "Боржник").

Новий кредитор набув право вимагати від боржника часткового виконання зобов`язань за основним договором, а саме: право грошової вимоги з повернення частини позики у сумі 5 000 000,00 грн. (п. 1.3 Договору цесії).

Відповідно до п. 1.5. Договору цесії, новому кредитору перейшли права первісного кредитора за Основним договором в обсязі повернення Боржником частини отриманої позики у сумі 5 000 000,00 грн., на умовах, що існували на момент підписання Основного договору, а також права, які виникатимуть із Основного договору в майбутньому пропорційне до зазначеної частини позики.

Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошові кошти у сумі 5 000 000,00 грн не пізніше 28.04.2022, на банківський рахунок Первісного кредитора.

У п. 3.1 договору зазначено, що в момент підписання цього Договору Первісний кредитор передав Новому кредитору належним чином посвідчені копію Договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №1 від 30.11.2018 до Договору позики б/н від 30.08.2017, копію додаткової угоди №2 від 25.09.2019 до Договору позики б/н від 30.08.2017, копію виписки по особовому рахунку Первісного кредитора за 29.08.2019, оригінал платіжного доручення №403 від 04.09.2017 з відміткою банку, оригінал платіжного доручення №4 від 04.09.2017 з відміткою банку.

30 серпня 2017 року між ТОВ "Луцька аграрна компанія" та ОСОБА_1 укладено договір позики, згідно якого позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 27 830 000 грн зі строком повернення до 31 грудня 2018.

Згідно з додатковою угодою № 2 від 01 жовтня 2018 до вказаного договору позики строк повернення грошових коштів змінено до 30 вересня 2019 року.

Додатковою угодою № 1 від 30 листопада 2018 строк повернення коштів за договором позики узгоджено до 31 грудня 2020.

У листопаді 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцька аграрна компанія" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики від 30 серпня 2017. У лютому 2021 ОСОБА_1 звернувся з зустрічним позовом до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 у справі № 638/16545/20 позовні вимоги ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 користь ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у розмірі 10 000 000 грн та суму сплаченого судового збору 149 990 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Прийнято відмову ОСОБА_1 від зустрічного позову до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017. Визнано рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 в частині відмови ОСОБА_1 від позову нечинним. Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року закрито у зв`язку з відмовою від позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 у справі № 638/16545/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 в частині задоволення позовної вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцька Аграрна Компанія" про стягнення з ОСОБА_1 частини заборгованості залишено без змін.

У вказаній постанові Верховний Суд зазначив: " ОСОБА_1 під час розгляду справи судом апеляційної інстанції надано нові докази: копію додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року, за умовами якої позичальник ОСОБА_1 зобов`язаний повернути позикодавцеві суму позики в строк до 31 грудня 2032. Апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті нових доказів, зазначив, що у суді першої інстанції він не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди, будучи при цьому її стороною, тому не міг не знати про її існування. Даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Оскільки позивач не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив ОСОБА_1 у прийнятті нових доказів".

Як вбачається з матеріалів справи, 10 червня 2021 ОСОБА_2 вчинено односторонній правочин - заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог на підставі ст.601 Цивільного Кодексу України. Вказаною заявою ОСОБА_2 заявляв про зарахування зустрічних однорідних вимог, а саме: погашення грошової вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА" від 13 серпня 2020, а саме зобов`язання по сплаті 3% річних в сумі 76 394,04 грн. та сплаті 344 350,23 грн. інфляційних втрат, які виникли на підставі договору купівлі-продажу частки ТОВ "Ореола" КУА" від 13.08.2020 за рахунок частини грошової вимоги ОСОБА_2 (420744,27) до ОСОБА_1 , яка виникла на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 та договору позики б/н від 30 серпня 2017.

Також повідомлено, що в результаті зарахування зустрічних однорідних вимог:

1. Заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Ореола" КУА від 13.08.2020 з урахуванням індексу інфляції та сплаті 3% річних становить 0 (нуль) гривень.

Зобов`язання ОСОБА_2 про сплату вартості частки в сумі 4 329 125,00 грн. припинено зарахуванням (за заявою ОСОБА_2 від 03.05.2021).

Зобов`язання ОСОБА_2 про сплату 3% річних в сумі 76 394,04 грн. та сплату 344 350,23 грн. інфляційних втрат припинено зарахуванням.

2. Заборгованість ОСОБА_1 перед ОСОБА_2 за договором позики б/н від 30 серпня 2017, відповідно до договору про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 становить 250 130,73 грн.

Зобов`язання ОСОБА_1 про сплату (повернення позики) у сумі 4 749 869,27 грн. перед ОСОБА_2 припинено зарахуванням (за двома заявами). Разом з цим у вказаній заяві про зарахування зустрічних однорідних вимог ОСОБА_2 вимагав негайно сплатити заборгованість за договором про відступлення права вимоги (цесії) №28/04-1 від 28.04.2021 в сумі 250 130,73 грн.

При перегляді рішення господарського суду колегія суддів Західного апеляційного господарського суду керувалась наступним.

Спір виник з приводу наявності чи відсутності підстав для визнання недійсним оспорюваного одностороннього правочину (заяви відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021).

Відповідно до частин 1 - 3 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Згідно із частиною 3 статті 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Аналогічні положення закріплені також у статті 601 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом частини 5 статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Оспорювана заява відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за своєю правовою природою є одностороннім правочином, направленим на припинення взаємних грошових зобов`язань сторін у справі.

При цьому необхідно зазначити, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань: в одному - одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому). Також можливе часткове зарахування, коли одне зобов`язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов`язання. У такому випадку зобов`язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які підлягають зарахуванню, мають відповідати таким умовам (стаття 601 ЦК України):

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, наприклад, грошей). При цьому правило про однорідність вимог поширюється на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення таких вимог. Отже допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання таких вимог має бути таким, що настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Відповідно до статті 602 ЦК України не допускається зарахування зустрічних вимог: 1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; 2) про стягнення аліментів; 3) щодо довічного утримання (догляду); 4) у разі спливу позовної давності; 4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; 5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що потрібно розмежовувати зарахування та заяву про зарахування, оскільки, сама по собі наявність зустрічних однорідних вимог не призводить до їх зарахування, і, відповідно не припиняє зобов`язання, для цього (припинення зобов`язання) необхідна наявність заяви про зарахування зустрічних вимог хоча б однієї із сторін.

Заява однієї із сторін про зарахування зустрічних вимог для досягнення бажаного правового ефекту не потребує відповіді з боку адресата, а потребує лише сприйняття заяви останнім. Наслідком подання заяви про зарахування зустрічних вимог, за наявності передбачених умов для зарахування, є остаточне і безповоротне припинення відповідних зобов`язань повністю або частково.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим); однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду); строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог можливе на будь-якій стадії розвитку відносин сторін, у тому числі й на стадії виконання судового рішення.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

У постанові від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду зазначила, зокрема, таке:

- безспірність вимог, які зараховуються, а саме: відсутність між сторонами спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог. Умова безспірності стосується саме вимог, які зараховуються, а не заяви про зарахування, яка є одностороннім правочином і не потребує згоди іншої сторони, якщо інше не встановлено законом або договором (пункт 47 постанови);

- за дотримання умов, передбачених статтею 601 ЦК України, та відсутності заборон, передбачених статтею 602 ЦК України, незгода однієї сторони із зарахуванням зустрічних однорідних вимог, проведеним за заявою іншої сторони зобов`язання, не є достатньою підставою для визнання одностороннього правочину із зарахування недійсним (пункт 48 постанови);

- заява сторони щодо спірності вимог, які були погашені (припинені) зарахуванням, або щодо незгоди з проведеним зарахуванням з інших підстав, має бути аргументована, підтверджена доказами і перевіряється судом, який вирішує спір про визнання недійсним одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог (пункт 49 постанови);

- наявність на момент зарахування іншого спору (спорів) в суді за позовом кредитора до боржника про стягнення суми заборгованості за зобов`язанням не спростовує висновок про безспірність заборгованості цього боржника (пункт 50 постанови);

- наявність заперечень однієї сторони щодо зарахування не є перешкодою для зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою іншої сторони, відмова цієї сторони від прийняття заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог і проведення такого зарахування не має юридичного значення (пункт 51 постанови).

У частині 3 статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частинами 1, 2 статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Колегія суддів, у справі, що розглядається, вважає, що позивач звернувся з позовом про визнання одностороннього правочину недійсним на підставі Додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики від 30 серпня 2017 року між ТОВ "Луцька Аграрна компанія" та ОСОБА_1 та вважає, що на момент вчинення заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021 строк виконання зобов`язання із погашення позики згідно договору позики б/н від 30 серпня 2017 у ОСОБА_1 не настав, оскільки відповідно до Додаткової угоди від 26.12.2019 до договору позики, останній продовжений до 31.12.2032.

Суд апеляційної інстанції, у справі що розглядається, встановив, що відповідно до оригіналу Додаткової угоди від 26.12.2019 між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_1 до Договору позики б/н від 30.08.2017, який був поданий 15.10.2024 позивачем в справу № 914/2693/23(914/3474/23) на вимогу суду другої інстанції, та був оглянутий судом при розгляді даної справи, сторони дійшли взаємної згоди: 1.1 викласти п.2 Договору в наступній редакції

" 2.Зазначену суму грошей Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві в строк до 31.12.2032 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу Позикодавця або у безготівковому порядку на рахунок Позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31.12.2032 року".

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Статтями 202, 203 ГК України передбачено, що зобов`язання припиняється, зокрема, зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до частини п`ятої статті 202 Цивільного Кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

В даному випадку відповідачем 10.06.2021 вчинено односторонній правочин (заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог), який не відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його вчинення не настав строк повернення позики по договору позики, укладеному між ОСОБА_1 та ТОВ "Луцька аграрна компанія", у зв`язку із Додатковою угодою від 26.12.2019 строк повернення продовжений до 31.12.2032.

В даному випадку, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави ставити під сумнів оригінал Додаткової угоди від 26.12.2019, що був оглянутий судом в судовому засіданні 30.10.2024 , оскільки доказів її розірвання, визнання недійсною, або припинення в матеріали справи не надано.

Крім того, обвинувальний вирок у кримінальному провадженні, яким вказана Додаткова угода визнана підробленою та сфальсифікованою також в матеріалах справи відсутній.

Господарський суд в оскаржуваному рішенні фактично не надав оцінки змісту та умовам Додаткової угоди від 26.12.2019 що була покладена позивачем в основу позову.

Підсумовуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, на підставі доказів, що є в матеріалах справи, з врахуванням умов Додаткової угоди від 26.12.2019, слід зробити висновок, що строк повернення позики за договором позики від 30.08.2017 між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" та ОСОБА_1 не настав та докази такого у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до вимог ч.ч.1-3 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, у разі несприйняття адресатом заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог, учасники правовідносин мають можливість звернутися за судовим захистом, подавши позов про визнання такого правочину недійсним або визнання зобов`язань такими, що припинилися у зв`язку із зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Подібна правова позиці висвітлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 922/3850/23.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку односторонній правочин - заява про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021 року не відповідає вимогам ч.1 ст. 601 ЦК України, згідно якої зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визнаний моментом пред`явлення вимоги, що є правовою підставою для визнання його недійсним та задоволення позову.

Доводи відповідача про преюдиційний характер рішень у справах №№ 638/16545/20 про стягнення частини заборгованості, 638/20304/21 про стягнення частини заборгованості, інфляційних витрат та 3 % річних, 922/1690/21 про стягнення суми заборгованості, інфляційних витрат та 3% річних, 922/1689/21 про стягнення основного боргу, 3% річних та інфляційних витрат, 914/2693/23(914/1464/23) про визнання недійсним договору для справи, що розглядається, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, враховуючи таке.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Аналогічний правовий висновок висвітлений у постанові Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №320/4938/17.

Відповідно до частин 4, 7 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №907/29/19.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Подібний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.

Крім того, колегія суддів зазначає, що звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиціальних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Господарські суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях у інших господарських справах.

Для спростування преюдиціальних обставин, передбачених статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, учасник господарського процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами встановленими Господарського процесуального кодексу України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу. Отже, господарський суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин) повинен самостійно оцінювати обставини (факти), які є предметом судового розгляду та ухвалити рішення з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.04.2024 у справі № 921/186/23, від 13.02.2024 у справі № 910/14138/22, від 31.10.2023 у справі № 902/670/22.

Колегія суддів вважає, що обставини у справі, що розглядається є інакшими ніж установлені під час розгляду інших господарських справ, тому що у вказаних відповідачем справах, Додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики №б/н від 30.08.2017 року між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія", в особі директора Кащича Анатолія Володимировича та ОСОБА_1 не досліджувалась та не була предметом розгляду.

Господарський суд Львівської області в даному випадку прийшов до помилкових висновків про надання преюдиційного значення рішенню у справі №638/16545/20 для справи що розглядається, яким встановлено факт настання строку повернення позики за договором позики від 30.08.2017 у зв`язку із тим, що Верховний Суд у постанові від 12.10.2022, на яку посилається суд першої інстанції, вказав про те, що апеляційний суд, відмовляючи у прийнятті нових доказів, зазначив, що у суді першої інстанції він не зазначав на укладення ним вказаної додаткової угоди, будучи при цьому її стороною, тому не міг не знати про її існування. Даних про неможливість подання наданих доказів до суду першої інстанції матеріали справи не містять. Оскільки позивач не підтвердив суду апеляційної інстанції неможливості подати указані докази у справі в суді першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано відмовив у прийнятті нових доказів.

Отже, Додаткова угода від 26.12.2019 до договору позики №б/н від 30.08.2017 року між ТОВ "Луцька Аграрна Компанія" в особі директора Кащича Анатолія Володимировича та ОСОБА_1 також не досліджувалась та не була предметом розгляду у справі №638/16545/20.

Колегія суддів звертає увагу на те, що преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення.

Висновок апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 277 ГПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З врахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3476/23) підлягає скасуванню в зв`язку з порушенням норм процесуального та матеріального права , а апеляційна скарга ОСОБА_1 - задоволенню.

Судові витрати в суді апеляційної інстанції.

Враховуючи, задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з розглядом справи судом апеляційної інстанції, належить покласти на ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 03.07.2024 (вх. №01-05/1896/24 від 04.07.2024) - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 12.06.2024 у справі №914/2693/23(914/3476/23) - скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Визнати недійсним односторонній правочин-заяву ОСОБА_2 про зарахування зустрічних однорідних вимог від 10.06.2021 згідно якої припинились зобов`язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 по сплаті 3% річних в сумі 76 394,04 грн та інфляційних втрат 344 350,23 грн за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТзОВ "Ореола" Компанія з управління активами" від 13.08.2020.

3. Судовий збір за подання позовної заяви та перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на відповідача.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) 5904,80грн судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2024.

Головуючий суддя Панова І.Ю.,

Суддя Малех І.Б.

Гриців В.М.