Постанова

від 09.10.2024 по справі 910/6339/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2024 р. Справа№ 910/6339/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Гаврилюк Я.В. ( в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція»

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024

у справі № 910/6339/24 (суддя Алєєва І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілаб»

до Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція»

про стягнення 1 109 936, 89 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юнілаб» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» про стягнення 1 109 936, 89 грн.

Позов обґрунтовано тим, що станом на дату подання даного позову, за Відповідачем рахується заборгованість за поставлений належної якості товар у розмірі 1 047 768,00 грн згідно Договору поставки товару № 53-122-01-23-13259 від 18.04.2023.

Заперечення відповідача

10.06.2024 від Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач визнає позов в частині стягнення основного боргу, просить розподілити судові витрати та розстрочити виконання рішення суду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі № 910/6339/24 у позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача - основний борг у розмірі 1 047 768,00 грн, 3% річних у розмірі 22 790,66 грн, інфляційні втрати у розмірі 39 378,23 грн та судовий збір у розмірі 16 649,05 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить:

- змінити пункт 2 резолютивної частини цього рішення а частині стягнення судового збору з 16 649,05 грн на 8 790,79 грн;

- змінити резолютивну частину оскарженого рішення шляхом доповнення пункту 4 наступного змісту:

« 4. Розстрочити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі № 910/6339/24 про стягнення з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» (Україна, 34400, Рівненська обл., місто Вараш, Код ЄДРПОУ 05425046) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юнілаб» (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛ. НОВОКОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 22/15, ЄДРПОУ 31175502) - основного боргу у розмірі 1 047 768 (один мільйон сто дев`ять тисяч дев`ятсот тридцять шість) грн. 00 коп. 3% річних у розмірі 22 790 (двадцять дві тисячі сімсот дев`яносто) грн. 66 коп., інфляційні втрати у розмірі 39 378 (тридцять дев`ять тисяч триста сімдесят вісім) грн. 23 коп., та судовий збір у розмірі 8 790 (вісім тисяч сімсот дев`яносто) грн. 79 коп. на 6 місяців з щомісячним рівномірним погашенням заборгованості з моменту набрання рішення законної сили.».

Скаржник посилається на порушення судом першої інстанції частини 1 статті 130 ГПК України та пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", а також частини 3 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Скаржник стверджує, що судове рішення в частині розподілу судових витрат про стягнення з відповідача 16 649,05 грн судового збору не ґрунтується на законі, норми матеріального права застосовано неправильно. За твердженням скаржника, в даному випадку підлягала застосуванню норма частини першої статті 130 ГПК України, відповідно до якої у разі визнання позову відповідачем, суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, а інша частина стягується з відповідача.

Також, апелянт не погоджується з відмовою суду першої інстанції у розстроченні виконання рішення.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2024 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6339/24 та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи.

15.08.2024 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.08.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Рівненська атомна електрична станція» на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі № 910/6339/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 07.10.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 02.10.2024 (включно). Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 02.10.2024 (включно). Явка учасників справи не визнана обов`язковою.

В судовому засіданні 07.10.2024 оголошено перерву до 09.10.2024.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Явка представників учасників справи

Представник відповідача в судовому засіданні 09.10.2024 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення в частині судового збору скасувати та прийняти нове про стягнення 8 790,79 грн судового збору замість 16 649,05 грн.

В судове засідання 09.10.2024 представник позивача не з`явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином в електронному кабінеті, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника позивача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.

Межі та строк розгляду справи судом апеляційної інстанції

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутнього представника відповідача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу задовольнити, оскаржене рішення у даній справі змінити, виходячи з такого.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЮНІЛАБ» (далі-Позивач/ Постачальник) та ДЕРЖАВНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (ДП «НАЕК «ЕНЕРГОАТОМ»), як Покупцем (далі - Відповідач/Покупець), в особі відокремленого підрозділу «Рівненьська АЄС» було укладено Договір поставки товару № 53-122-01-23-13259 від 18.04.2023 (далі - Договір).

За умовами п. 1.1 - 1.2 вищезазначеного Договору, Постачальник зобов`язується передати Покупцю, у власність «Замовника» продукцію, а «Замовник», в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до даного Договору). Предметом поставки по Договору була продукція: 38430000-8 Детектори та аналізатори, яка передбачена специфікацією № 1 (додаток №1 до даного Договору).

За умовами розділу 2 Договору (п. 2.1. та 2.2) вартість Договору становила разом: 873 140,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 20% : 174628,00 грн., всього з ПДВ: 1047768,00 грн. (один мільйон сорок сім тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок).

Станом на дату подання позову, за Відповідачем рахується заборгованість за поставлений належної якості товар у розмірі 1 047 768,00 грн (один мільйон сорок сім тисяч сімсот шістдесят вісім гривень 00 копійок).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення основного боргу та штрафних санкцій підлягають задоволенню.

Як свідчать матеріали справи, відповідач визнав борг в загальному розмірі 1 047 768,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що на час винесення рішення, у відповідача існує перед позивачем заборгованість у розмірі 1 047 768, 00 грн основного боргу, інфляційних втрат у розмірі 39 378, 23 грн та 3% річних в розмірі 22 790, 66 грн, які відповідач визнав та не заперечує. А тому, цій частині суд вимоги позивача задовольнив повністю.

Також, враховуючи те, що відповідач визнав позов лише в стягненні основного боргу, без врахування штрафних санкцій, суд поклав на відповідача повністю понесені по справі судові витрати відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Щодо розподілу судових витрат

Переглянувши оскаржуване судове рішення в частині розподілу судових витрат, на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, колегія суддів виходить із такого.

Причиною подання апеляційної скарги стала незгода ДП "НАЕК "Енергоатом" з рішенням суду саме в частині розподілу судового збору, зокрема покладення на відповідача повної суми судового збору (16 649,05 грн), сплаченого позивачем під час подання позовної заяви.

Тобто фактично суть порушеного у апеляційній скарзі питання стосується того, чи підлягали застосуванню положення частин першої, третьої статті 130 ГПК України при здійсненні розподілу саме судового збору, сплаченого при поданні позову Товариством з обмеженою відповідальністю «Юнілаб».

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем реалізовано його право на часткове визнання позову, яке передбачене п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України. (а.с. 81, т. 1).

Часткове визнання позову здійснено відповідачем до початку розгляду справи по суті, а саме у відзиві на позовну заяву.

Положення ст.ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається:

1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін;

2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення ст. 130 Господарського процесуального кодексу України кореспондуються з ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Судовий збір», де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення є, зокрема питання розподілу судових витрат.

Отже, системний аналіз положень ч. 1 ст. 130, ч. 1 ст. 129, п. 5 ч. 1 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому, колегія суддів відзначає, що з аналізу вищевказаних норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

Водночас положення частини першої ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" не містить імперативних приписів щодо можливості застосування таких норм лише у випадках саме повного визнання позовних вимог.

Позов - це звернення заінтересованої або іншої уповноваженої на те особи до суду з проханням про розгляд спору пов`язаного з господарською діяльністю та розгляду інших спорів, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги), згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладені міркування колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування положень ч.1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" до спірних правовідносин у частині визнання відповідачем частково позовних вимог до початку розгляду справи по суті.

Такі приписи необхідно застосовувати до тієї частини майнових та/або немайнових вимог, які визнаються відповідачем до початку розгляду справи по суті. До позовних вимог, які не визнаються і оспорюються, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат має керуватись загальними правилами розподілу судових витрат, визначених ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.11.2022 року у справі № 910/14479/21.

Таким чином, суд першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення в частині здійснення розподілу судового збору не врахував положень ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку щодо покладення витрат зі сплати судового збору на відповідача у повному обсязі.

Відповідач визнав частково позовні вимоги до початку розгляду справи по суті, а тому мають застосовуватися положення ч. 1 ст. 130 ГПК України та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Та обставина, що позов визнано відповідачем частково не припиняє дію положень частини першої статті 130 ГПК України щодо повернення судового збору. Такого виключення ця норма не містить.

Згідно матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви сплачено 16 648,05 грн (1,5 % від ціни позову). (а.с. 81, том 1).

Оскільки відповідачем частково визнано позов у розмірі 1 047 768,00 грн, то судовий збір від суми визнаних позовних вимог складає 15 716,52 грн.

Отже, суд приходить до висновку про повернення з Державного бюджету України на користь позивача 50 % зазначено судового збору, що становить 7 858,26 грн. Решта суми судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви у розмірі 8 790,79 грн (16 648,05 грн - 7 858,26 грн) підлягає стягненню на користь позивача з відповідача.

З огляду на вищевикладене, оскаржене рішення слід змінити в частині розподілу судового збору.

Щодо розстрочення виконання рішення

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву просив розстрочити виконання рішення суду. В обґрунтування цього клопотання зазначив ряд обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду. Доказів на підтвердження цих обставин не надав.

Дослідивши подане клопотання колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, установлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається в десятиденний строк з дня її надходження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача в виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

За частиною 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а в випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, за якою «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи в продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…», а в системному розумінні цієї норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню в правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання судового рішення може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи.

Виконання судового рішення є важливою стадією судового процесу в контексті забезпечення міжнародних демократичних стандартів щодо дотримання закріпленого в статті 8 Конституції України принципу верховенства права.

Таким чином, з урахуванням наведених положень, слід дійти висновку, що законодавець в будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення в судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють або унеможливлюють вчасне виконання судового рішення боржником.

Вирішення питання про відстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду.

На державу покладено позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка в виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції («Корнілов та інші проти України», заява № 36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі «Крапивницький та інші проти України», заява № 60858/00).

Отже, питання про відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають вирішувати із дотриманням балансу інтересів обох сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/1180/19 та від 03.09.2020 у справі № 905/30/16.

За змістом частини 4 статті 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У відзиві на позовну заяву відповідач просив розстрочити виконання рішення суду та посилався на те, що АТ «НАЕК «Енергоатом» належить до суб`єктів господарської діяльності, у власності та користуванні яких є об`єкти підвищеної небезпеки відповідно до вимог Закону України «Про об`єкти підвищеної небезпеки» від 18.01.2001 № 2245-ІІІ). Компанія відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні енергетичної безпеки держави. Генерація та використання атомної енергії дозволяє зменшити залежність країни від імпортованих джерел енергії, таких як нафта чи природний газ. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України відповідачем втрачено виробничі потужності, що забезпечували майже половину його доходу від реалізації електроенергії. Крім того, постійні ракетні атаки російської федерації на енергетичну інфраструктуру України також безпосередньо та значно впливають на роботу інших атомних електростанцій України. Безпека держави та населення України знаходяться у безпосередній залежності від сталої роботи об`єктів АТ «НАЕК «Енергоатом».

Також відповідач зазначив, що розстрочення виконання рішення дозволить забезпечити безперебійне виконання паливної та виробничої програми АТ «НАЕК «Енергоатом» по додержанню рівня технологічного процесу генерації електроенергії, запобіганню технологічних порушень електромеханічного обладнання та продовжити стале виконання АТ «НАЕК «Енергоатом» спеціальних обов`язків із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів, тобто прямо вплине на стале функціонування АТ «НАЕК «Енергоатом», яке в теперішній час в умовах знищення ворогом інфраструктури та об`єктів генерації електричної енергії відіграє ключову роль у забезпеченні стабільності на ринку електроенергії і як наслідок сприяє розвитку економіки держави та опору ворогу.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви відповідача про розстрочення стягнення грошових коштів у зв`язку з його необґрунтованістю та відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження наявності підстав для розстрочення рішення суду.

Враховуючи, що відповідачем належним чином не підтверджено наявності обставин для розстрочення виконання судового рішення колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

В контексті викладеного колегія суддів також враховує, що в силу закріплених в пункті 1 ст. 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 р. у справі «Чижов проти України», заява № 6962/02).

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують зазначених висновків.

Колегія суддів апеляційного суду, враховуючи викладене, не вбачає підстав для доповнення резолютивної частини рішення. Зазначені відповідачем з цього приводу доводи не знайшли свого підтвердження та не можуть вважатися належною підставою для зміни оскарженого рішення в цій частині.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити судове рішення.

Відповідно до частини 4 статті 277 ГПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За змістом статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу відповідача такою, що підлягає частковому задоволенню, а оскаржене рішення у даній справі є таким, що підлягає зміні в частині розподілу судового збору.

Судові витрати

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України.

Оскільки судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення в частині розподілу витрат судового збору судом першої інстанції не підлягав сплаті, наразі розподіл таких витрат не здійснюється.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі № 910/6339/24 змінити в частині стягнення судового збору, сплаченого за розгляд справи в суді першої інстанції та в цій частині викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

« Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (Україна, 01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ НАЗАРІВСЬКА, будинок 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ «РІВНЕНСЬКА АТОМНА ЕЛЕКТРИЧНА СТАНЦІЯ» АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «НАЦІОНАЛЬНА АТОМНА ЕНЕРГОГЕНЕРУЮЧА КОМПАНІЯ «ЕНЕРГОАТОМ» (Україна, 34400, Рівненська обл., місто Вараш, Код ЄДРПОУ 05425046)

на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІЛАБ» (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛ. НОВОКОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 22/15, ЄДРПОУ 31175502) судовий збір у розмірі 8 790 (вісім тисяч сімсот дев`яносто) грн 79 коп.

Повернути з Державного бюджету України на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ЮНІЛАБ» (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛ. НОВОКОСТЯНТИНІВСЬКА, будинок 22/15, ЄДРПОУ 31175502) 7 858 (сім тисяч вісімсот п`ятдесят вісім) грн 26 коп. сплаченого судового збору (платіжна інструкція № 20526 від 09.05.2024 міститься в матеріалах справи). ».

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/6339/24 залишити без змін.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано, - 06.11.2024.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков