Ухвала

від 05.11.2024 по справі 910/14781/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

УХВАЛА

про закриття апеляційного провадження

"05" листопада 2024 р. Справа№910/14781/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Владимиренко С.В.

суддів: Ходаківської І.П.

Демидової А.М.

за участю секретаря судового засідання Невмержицької О.В.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 05.11.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення господарського суду міста Києва від 30.01.2024

у справі №910/14781/23 (суддя Кирилюк Т.Ю.)

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва"

про зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Шевченківська районна в місті Києві державної адміністрації (далі-позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва (далі-відповідач) про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення площею 146,0 кв. м в будинку по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано закінченням строку дії договору оренди та відсутністю правових підстав користування відповідачем приміщенням.

Господарський суд міста Києва рішенням від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 позов задовольнив. Зобов`язав Релігійну організацію Української православної церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва звільнити нежитлове приміщення площею 146 квадратних метрів в будівлі по АДРЕСА_1 . Стягнув з Релігійної організації Української православної церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва на користь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації 2 684,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Приймаючи рішення суд першої інстанції встановив, що починаючи з 14.02.2022 користування відповідачем приміщенням підвалу будівлі по вулиці Володимирській 45 у місті Києві площею 146 квадратних метрів, що належить територіальній громаді міста Києва є неправомірним. Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем обов`язку з повернення майна відповідно до частини першої статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», суд задовольнив заявлений позов про зобов`язання відповідача звільнити приміщення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк для подачі апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначає, що після звільнення приміщення у апелянта, як і у інших членів релігійної громади Рівноапостольної Марії Магдалини УПЦ Магдалини у Старокиївському районі м. Києва не буде можливості безперешкодного колективного відправляння релігійного культу і ритуальних обрядів та сповідування своєї релігії під час колективного богослужіння.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 27.08.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Ходаківська І.П., Демидова А.М.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 29.08.2024 витребував з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14781/23. Відклав розгляд питання про відкриття, повернення, залишення без руху або відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23.

Матеріали справи №910/14781/23 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 16.09.2024.

Скаржник в апеляційній скарзі просив поновити строк на апеляційне оскарження. Клопотання мотивоване тим, що лише 18.08.2024 на релігійній службі керівник Релігійної громади - ОСОБА_2 повідомив прихожан про те, що був судовий процес щодо виселення Релігійної громади з комунального приміщення і на цей час ДВС здійснює заходи щодо виселення і тому релігійні служби припиняться і де у подальшому вони будуть організовуватися і чи будуть вони взагалі організовуватися невідомо.

Скаржник вказував, що є членом релігійної громади і організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі м. Києва та після ознайомлення з документами стало зрозуміло, що рішення суду є неправильним та порушує права апелянта як віруючого громадянина України.

Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 19.09.2024 задовольнив клопотання та поновив ОСОБА_1 пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23. Відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23. Зупинив дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 на час апеляційного провадження. Розгляд апеляційної скарги призначив на 05.11.2024 о 12 год. 00 хв.

Відповідачем 30.09.2024 сформовано та подано до Північного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» відзив на апеляційну скаргу. Релігійна організація Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва підтримує доводи апеляційної скарги та просить долучити до матеріалів справи поштову квитанцію щодо відправлення заяви Релігійної організації Української Православної Церкви парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва №21/12/21-1 від 21.12. 2021; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У судовому засіданні 05.11.2024 представник відповідача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначивши, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 порушує права, інтереси та (або) обов`язки скаржника.

Апелянт, позивач та третя особа своїх представників в судове засідання, призначене на 05.11.2024 не направили, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у даній справі до їх електронних кабінетів засобами підсистем ЄСІТС, що підтверджується довідками про доставку електронного документа.

Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, відзиву на неї, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

21.02.2013 між Комунальним підприємством «Керуюча дирекція Шевченківського району» (балансоутримувач) та Релігійною організацією Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва (орендар) укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №56/1 (далі-договір), за умовами якого позивач передав відповідачу нерухоме майно нежиле приміщення (будівлю, споруду) загальною площею 146 кв. м, а саме підвал з орендованою площею 146 кв. м, згідно поверхового плану приміщення, що знаходиться за адресою вулиця Володимирській 45, що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, для задоволення релігійних потреб населення.

Цей договір діє з моменту підписання його сторонами і діє з 21.02.2013 по 19.02.2016 (пункт 9.1. договору)

Пунктом 9.7 договору №56/1 від 21.02.2013 визначено, що у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні встановив, що матеріали справи не містять доказів того, що будь-який з учасників договору №56/1 від 21.02.2013 надав іншим заяву про припинення цієї угоди у встановлений Законом термін - до 20.03.2016. Відповідно дійшов висновку, що термін дії договору №56/1 від 21.02.2013 було продовжено на підставі частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинної на лютий 2016 року редакції) до 16.02.2019 (1 093 календарних днів).

Також судом встановлено, що матеріали справи також не містять і доказів надання учасниками заяви про припинення договору №56/1 від 21.02.2013 в період часу з 17.02.2019 по 18.03.2019, що зумовило суд дійти висновку про продовження дії договору до 13.02.2022 на підставі частини другої статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (чинної на лютий 2019 року редакції).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції керувався приписами частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», якими передбачено, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Встановивши, що матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачу заяви відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що строк дії договору №56/1 від 21.02.2013 після 13.02.2022 був продовжений.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу відповідача, що за приписами ч.ч. 1-3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Щодо наданого відповідачем доказу, а саме: заяви від 21.12.2021 №21/12/21-1, то слід зазначити наступне.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України (постанови Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №822/1736/18, від 31.08.2021 у справі №914/1725/19, від 15.12.2020 у справі №925/1052/19, від 21.04.2021 у справі №906/1179/20).

Прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів на стадії апеляційного провадження, за відсутності визначених статтею 269 ГПК України підстав для їх прийняття, тобто без наявності належних доказів неможливості їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від заявника, фактично порушує принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, адже у такому випадку суд створює одному учаснику справи більш сприятливі, аніж іншому умови в розгляді конкретної справи.

Враховуючи зазначене, вказаний доказ не приймається судом апеляційної інстанції до розгляду на підставі частини 3 статті 269 ГПК України.

Також Північний апеляційний господарський суд зауважує, що доводи відповідача щодо неповідомлення його про розгляд справи в суді першої інстанції в порядку передбаченому ГПК України вже були розглянуті та відхилені Північним апеляційним господарським судом в ухвалі від 15.07.2024 у даній справі, яка була оскаржена відповідачем до Верховного Суду.

За наслідками перевірки матеріалів поданої відповідачем касаційної скарги на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2024 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в ухвалі від 30.07.2024 дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Релігійної організації на підставі частини 2 статті 293 ГПК України, оскільки у даній справі правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції було очевидним і не викликало розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Крім того, судом апеляційної інстанції в судовому засіданні 05.11.2024 повідомлено відповідача, що суд апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 першочергово має з`ясувати: 1) чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 , 2) про які саме, 3) в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення наявності цих обставин - вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення.

Частиною 1 статті 254 ГПК України передбачено, що учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Зазначеною правовою нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги по суті.

Водночас судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, за змістом якого таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Разом з тим згідно з пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

При цьому у разі застосування наведеної правової норми за вимогами статті 234 цього Кодексу в мотивувальній частині ухвали про закриття апеляційного провадження повинні бути зазначені, зокрема, мотиви, з яких суд дійшов висновків, постановляючи ухвалу.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, в зв`язку з чим відсутній суб`єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки скаржника, та лише після встановлення таких обставин, вирішити питання про залучення такої особи як третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушено та питання про її права і обов`язки стосовно сторін у справі судом першої інстанції не вирішувалися, - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/22354/15, від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17, від 19.06.2018 у справі № 910/18705/17, від 11.07.2018 у справі № 911/2635/17, від 11.07.2018 у справі № 5023/4734/12, від 21.09.2018 у справі № 909/68/18, від 04.10.2018 у справі № 5017/461/2012, від 29.11.2018 у справі № 918/115/16, від 04.12.2018 у справі № /1764/15, від 06.12.2018 у справі № 910/22354/15, від 11.12.2018 у справі № 916/2878/14, від 18.12.2018 у справі № 911/1316/17, від 15.01.2019 у справі № 7/74, від 27.02.2019 у справі № 903/825/18, від 11.04.2019 у справі № 8/71-НМ, від 03.06.2019 у справі №910/6767/17, від 09.07.2019 у справі №905/257/18, від 22.07.2019 у справі №911/2635/17, від 12.09.2019 у справі №905/946/18, від 12.09.2019 у справі №905/947/18, від 25.10.2019 у справі №910/16430/14, від 05.05.2020 у справі №910/9254/18).

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме (такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21.09.2020 у справі №910/13119/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 сформульовано висновок про те, що у разі якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги.

Апелянт обґрунтовує наявність в нього права на апеляційне оскарження тим, що він є особою, на чиї інтереси, права та обов`язки безпосередньо впливає оскаржуване рішення, оскільки згідно з пункту 1.3. Статуту відповідача релігійна громада була створена з метою здійснення членами релігійної громади богослужіння, релігійних обрядів, процесів та церемоній, а без приміщення, яке відповідач орендує у позивача досягнення мети створення релігійної громади не можливо.

Відповідно до частин 1, 2, 3, 4 статті 21 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" Релігійні організації мають право засновувати і утримувати вільно доступні місця богослужінь або релігійних зібрань, а також місця, шановані в тій чи іншій релігії (місця паломництва). Богослужіння, релігійні обряди, церемонії та процесії безперешкодно проводяться в культових будівлях і на прилеглій території, у місцях паломництва, установах релігійних організацій, на кладовищах, в місцях окремих поховань і крематоріях, квартирах і будинках громадян, а також в установах, організаціях і на підприємствах за ініціативою їх трудових колективів і згодою адміністрації. Командування військових частин надає можливість військовослужбовцям брати участь у богослужіннях і виконанні релігійних обрядів. Богослужіння та релігійні обряди в лікарнях, госпіталях, будинках для престарілих та осіб з інвалідністю, місцях попереднього ув`язнення і відбування покарання проводяться на прохання громадян, які перебувають в них, або за ініціативою релігійних організацій. Адміністрація зазначених установ сприяє цьому, бере участь у визначенні часу та інших умов проведення богослужіння, обряду або церемонії.

Тобто нормами вказаної статті передбачено, що задоволення релігійних потреб громади може відбуватись й у інших місцях, ніж у культових будівлях, в т.ч із отриманням відповідного дозволу.

Суд апеляційної інстанції встановив, що у мотивувальній та резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції не навів жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних посилань / вказівок на необхідність звільнення ОСОБА_1 спірного приміщення переданого в оренду відповідачу у зв`язку з закінчення строку дії договору від 21.02.2013 №56/1 або висновків щодо обмеження скаржника у свободі вибору світогляду та віросповідання.

Оскаржуване судове рішення стосується виключно дослідження правомірності підстав для звільнення відповідачем орендованого нежитлового приміщення площею 146 квадратних метрів в будівлі по АДРЕСА_1 у зв`язку з закінчення строку дії договору від 21.02.2013 №56/1.

Тобто спір у справі, що переглядається, виник стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації і Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва щодо звільнення нежитлового приміщення площею 146,0 кв. м в будинку по АДРЕСА_1 у зв`язку з закінченням строку дії договору від 21.02.2013 №56/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду відповідачу.

При цьому фізична особа ОСОБА_1 , яка є членом Релігійної громади (орендаря за спірним договором та відповідача у справі), не є стороною договору від 21.02.2013 №56/1, строк дії якого закінчився, а судове рішення місцевого господарського суду про задоволення позову із зобов`язанням відповідача звільнити орендоване приміщення за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується її прав, інтересів та обов`язків.

Оскаржуваним судовим рішенням ОСОБА_1 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, тощо.

Через призму застосування положень статей 17, 254, 264 ГПК України, враховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/4093/21, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах №62/112, №925/1600/16, №908/1141/15-г, № 904/6084/21 та низку послідовних правових висновків Верховного Суду у справах №914/1643/19, №910/6681/20, №912/837/19, №914/1334/20, №910/1005/23, № 914/794/21, №910/21451/16, №910/6180/20, №910/5094/23, №910/4552/23, 910/423/23 щодо порядку розгляду апеляційних скарг осіб, які не брали участі у справі, однак уважають, що оскаржуваним рішенням суд вирішив питання про їхні права, інтереси та/або обов`язки, колегія суддів на підставі встановлених обставин, дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду в цій справі не стосується прав та (або) обов`язків чи законних інтересів ОСОБА_1 з огляду на відсутність безпосереднього правового зв`язку між скаржником та оскаржуваним судовим рішенням, виходячи із доводів ОСОБА_1 , викладених в апеляційній скарзі, та змісту правовідносин, щодо яких виник спір у цій справі.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення безпосередньо прав, інтересів та обов`язків скаржника не зачіпає.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому, доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.

Так, Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України" вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами заява №52854/99, п. п. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення у справі "Устименко проти України").

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Згідно ч. 2 наведеної статті про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

Зважаючи на викладені вище обставини та враховуючи, що скаржник не є учасником даної справи, судом першої інстанції не було вирішено питання про його права, інтереси та обов`язки, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 підлягає закриттю.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 264, 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23.

2. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23.

3. Матеріали справи № 910/14781/23 повернути до Господарського суду міста Києва.

4. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст.ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено та підписано 07.11.2024.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді І.П. Ходаківська

А.М. Демидова