Ухвала

від 11.12.2024 по справі 910/14781/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14781/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024

за позовом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації

до Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на, стороні позивача - Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва",

про зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація (далі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва (далі - відповідач) про зобов`язання звільнити нежитлове приміщення площею 146,0 кв. м. в будинку по АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано закінченням строку дії договору оренди та відсутністю правових підстав користування відповідачем приміщенням.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 позов задоволено.

Приймаючи рішення суд першої інстанції встановив, що починаючи з 14.02.2022 користування відповідачем приміщенням підвалу будівлі по АДРЕСА_1 площею 146 кв. м., що належить територіальній громаді міста Києва є неправомірним. Ураховуючи відсутність у матеріалах справи доказів виконання відповідачем обов`язку з повернення майна відповідно до частини 1 статті 25 Закону України ?Про оренду державного та комунального майна?, суд задовольнив позов про зобов`язання відповідача звільнити приміщення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , скаржник) (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування права на апеляційне оскарження рішення суду ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення безпосередньо впливає на її права, обов`язки та майнові інтереси, оскільки після звільнення приміщення у неї, як і в інших членів релігійної громади Рівноапостольної Марії Магдалини УПЦ Магдалини у Старокиївському районі м. Києва не буде можливості безперешкодного колективного відправляння релігійного культу і ритуальних обрядів та сповідування своєї релігії під час колективного богослужіння.

Зокрема зазначала про те, що вона є особою, на чиї інтереси, права та обов`язки безпосередньо впливає оскаржуване рішення, оскільки згідно з пункту 1.3. Статуту відповідача релігійна громада була створена з метою здійснення членами релігійної громади богослужіння, релігійних обрядів, процесів та церемоній, а без приміщення, яке відповідач орендує у позивача досягнення мети створення релігійної громади не можливо, а тому рішення суду є неправильним та порушує права апелянта як віруючого громадянина України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 Господарського кодексу України (далі - ГПК України).

Ухвала мотивована тим, що оскаржуваним рішенням від 30.01.2024 у даній справі вирішено спір стосовно прав та обов`язків юридичних осіб - Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (балансоутримувач) і Релігійної організації Української Православної Церкви Парафія рівноапостольної Марії Магдалини у Старокиївському районі міста Києва (орендар) щодо звільнення нежитлового приміщення площею 146,0 кв. м. в будинку по АДРЕСА_1 у зв`язку з закінченням строку дії договору від 21.02.2013 №56/1 про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду відповідачу; ОСОБА_1 , яка є членом Релігійної громади (орендаря за спірним договором та відповідача у справі), не є стороною договору від 21.02.2013 №56/1, строк дії якого закінчився, а судове рішення місцевого господарського суду про задоволення позову із зобов`язанням відповідача звільнити орендоване приміщення за наслідком розгляду господарського спору безпосередньо не стосується її прав, інтересів та обов`язків; оскаржуваним судовим рішенням ОСОБА_1 не було позбавлено можливості сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах, навчатися релігії, тощо; у мотивувальній та резолютивній частині оскаржуваного рішення суд першої інстанції не навів жодних висновків про права, інтереси та/або обов`язки ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, в тому числі це судове рішення не містить жодних посилань/вказівок на необхідність звільнення ОСОБА_1 спірного приміщення переданого в оренду відповідачу у зв`язку з закінчення строку дії договору від 21.02.2013 №56/1 або висновків щодо обмеження скаржника у свободі вибору світогляду та віросповідання.

21.11.2024 (через систему ?Електронний суд?) ОСОБА_1 (особа, яка не брала участі у справі) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала постановлена апеляційним господарським судом з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Здійснивши перевірку доводів, викладених у касаційній скарзі, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

Приписами статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

З наведеного слідує, що особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто суд має розглянути і вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких на час розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають зі сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може бути взято до уваги.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18.

Отже, за змістом статей 17, 254 ГПК України особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку цих статей ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Водночас, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов`язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3).

Таким чином ГПК України зобов`язує апеляційний господарський суд з`ясувати обставини наявності або відсутності правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі та дослідити, чи вирішено місцевим господарським судом питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням. Відтак, якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.

За приписами статей 74, 77 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Ураховуючи, що місцевим господарським судом не вирішувався спір про право у правовідносинах, учасником яких є ОСОБА_1 , а рішення Господарського суду міста Києва від 30.01.2024 у справі №910/14781/23 не містить жодних суджень про її права, інтереси та (або) обов`язки і нею не було доведено наявності порушеного права чи охоронюваного законом інтересу внаслідок прийняття оскаржуваного судового рішення, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що у скаржника відсутні будь-які допустимі, обґрунтовані та законні докази підставності поданої апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, буде встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження, оскільки у такому випадку немає правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, а отже, немає і суб`єкта апеляційного оскарження.

Отже, установивши відсутність порушення прав чи законних інтересів ОСОБА_1 , апеляційний господарський суд правильно відхилив її твердження про те, що оскаржуваним судовим рішенням у справі №910/14781/23 вирішено питання про її права, інтереси та/або обов`язки і обґрунтовано закрив апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.

У поданій касаційній скарзі скаржник не навів жодного переконливого доводу щодо помилковості наведених висновків апеляційного господарського суду чи неправильного застосування ним пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки не підтвердив існування будь-якого правового зв`язку із оскаржуваним судовим рішенням у даній справі.

З огляду на зазначене, доводи викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм права під час прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до частини 2 статті 293 ГПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів".

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими ЄСПЛ у справах "Levages Prestations Services v. France" ("Леваж Престасьон Сервіс проти Франції") та "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" ("Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії"), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

З урахуванням наведеного Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024 та про наявність правових підстав для відмови у відкритті касаційного провадження на підставі частини 2 статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права судом апеляційної інстанції є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Керуючись статтями 234, 235, 293 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №910/14781/23 за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2024.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач