Постанова

від 29.10.2024 по справі 910/1486/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2024 р. Справа№ 910/1486/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Коробенка Г.П.

секретар судового засідання: Смаголь А.О.

за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 29.10.2024,

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець»

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 (повний текст рішення складено 19.08.2024)

у справі №910/1486/24 (суддя С.А. Ковтун)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі»

до Державного підприємства «Гарантований покупець»

про стягнення 6 635 642,05 грн,-

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) до Державного підприємства «Гарантований покупець» (далі, відповідач) про стягнення 6 635 642,05 грн заборгованості, у тому числі: 6 209 401,37 грн боргу, 243 188,90 грн інфляційних втрат, 183 051,78 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем свого обов`язку щодо оплати поставленої позивачем у жовтні 2021 року, лютому-серпні 2022 року електричної енергії за договором №1086/01 від 03.12.2019 (далі - Договір). Обґрунтовуючи настання строку оплати, позивач посилається на Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, що затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), за яким протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення регулятора щодо затвердження вартості послуг із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, відповідач повинен здійснити остаточний розрахунок з продавцем.

Короткий зміст оскарженого рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі» до Державного підприємства «Гарантований покупець».

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Гарантований покупець» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі» 6 209 401,37 грн боргу, 243 188,90 грн інфляційних втрат, 183 051,78 грн 3% річних, 99 534,63 грн судового збору.

Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі» з Державного бюджету України 136,67 грн судового збору.

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що факт наявності боргу у відповідача перед позивачем на суму 6 209 401,37 грн належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований.

Заперечення відповідача проти позову відхилені судом з огляду на правові висновки, сформовані Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 06.09.2024 через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду Державне підприємство «Гарантований покупець» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення Північним апеляційним господарським судом постанови у даній справі; прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити апеляційне провадження; закрити провадження в частині стягнення 25 469,78 грн; скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що судове рішення прийняте без урахування всіх обставин справи, на яких наголошував відповідач, порушено норми процесуального права, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Скаржник зазначає, що не визнає заявлену позивачем заборгованість за Договором та вказує на необхідність урахування при вирішенні спору наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 та від 15.06.2022 №206, тобто спеціального нормативного врегулювання здійснення оплат за Договором.

Відповідач також наголошує на неврахуванні судом першої інстанції форс-мажорних обставин у зв?язку з введенням воєнного стану.

Окремо відповідач звертає увагу суду на його право застосувати положення щодо зменшення розміру нарахувань за статтею 625 Цивільного кодексу України, при цьому посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №902/417/18. У разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог відповідач просить зменшити розмір 3% річних до 1 грн від стягнутої суми.

Також відповідач зазначає, що наявні передбачені пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України підстави для закриття провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 25 469,78 грн. Так, 30.07.2024 та 28.08.2024 відповідач після ухвалення рішення суду в даній справі здійснив оплату за період постачання електричної енергії за жовтень 2021 року - 18 009,46 грн та 7 460,32 грн відповідно, що підтверджується платіжними інструкціями №387 729 від 30.07.2024 та №394 593 від 28.08.2024, доданими до апеляційної скарги. При цьому відповідач послався на практику суду касаційної інстанції з цього питання, наведену у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.07.2017 у справі №916/144/18, від 09.03.2021 у справі №914/1034/18.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду через підсистему «Електронний суд» 16.10.2024, позивач просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Узагальнені доводи відзиву позивачу зводяться до наступного:

- введення воєнного стану саме по собі не є автоматичною підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання зобов`язань за Договором, відповідачем має бути доведено не факт настання цих обставин, а саме їхню здатність впливати на реальну можливість виконання конкретного зобов`язання, чого ДП «Гарантований покупець» у даній справі не доведено;

- щодо наказів Міненерго від 28.03.2022 №140 і №206 від 15.06.2022, на які посилається відповідач, то позивач наголошує, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 21.06.2024 у справі №910/4439/23 погодився з висновками, викладеними у постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23 та від 11.04.2024 у справі №910/9100/22, та вказав, що накази №140 та №206 ніяким чином не обмежують право виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами договором, а також не змінюють терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641; накази не звільняють ДП «Гарантований покупець» від обов`язку щодо здійснення повного розрахунку за отриманий товар. Відтак, вказані накази не є підставою для гарантованого покупця не виконувати грошове зобов`язання, передбачене умовами договору. Таким чином, місцевий господарський суд у справі, що розглядається, дійшов правильного висновку щодо наявності у відповідача обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100% вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом»;

- стосовно доводів відповідача про можливість зменшення розміру трьох процентів річних та інфляційних втрат, то правовідносини у справах №910/14001/23 та №902/417/18 (на які посилається скаржник) відрізняються за своїми обставинами, а тому не вбачається підстав для врахування зазначених висновків при розгляді даної справи. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №914/2994/22, від 31.05.2023 у справі №914/2453/21, від 20.02.2023 у справі №910/15411/21, від 07.03.2023 у справі №910/17556/21;

- враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення боргу в розмірі 25 469,78 грн, з огляду на те, що зазначений предмет спору існував на момент прийняття рішення судом першої інстанції.

У відзиві позивач вказав також, що орієнтовний розмір витрат на професійну

правничу допомогу, які буде заявлено до стягнення з відповідача за розгляд справи у суді апеляційної інстанції складає 80 000,00 грн. Також позивач заявляє про те, що остаточний розмір таких витрат і докази на його підтвердження будуть надані разом із заявою про прийняття додаткової постанови у разі прийняття постанови на користь позивача протягом 5 днів з дня її прийняття, оскільки правнича допомога надається позивачу на погодинній основі, отже наперед її розмір визначити неможливо.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.09.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Палій В.В., судді: Вовк І.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом другим глави першої розділу четвертого Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1486/24.

23.09.2024 матеріали справи №910/1486/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду Палія В.В. звільнено у відставку, у зв`язку з чим розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-07/507/24 від 24.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи.

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024 справу №910/1486/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 залишено без руху; роз`яснено Державному підприємству «Гарантований покупець», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази сплати судового збору у розмірі 149 301,95 грн.

03.10.2024 Державне підприємство «Гарантований покупець» через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду звернулось з заявою про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №1009 від 02.10.2024 про сплату судового збору у розмірі 149 301,95 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 29.10.2024.

У судовому засіданні 29.10.2024 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання, призначене на 29.10.2024, з`явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу задовольнити, закрити провадження в частині стягнення 25 469,78 грн, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представник позивача у судовому засіданні просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 03.12.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Зоннененергі» (виробник за «зеленим» тарифом) та Державне підприємство «Гарантований покупець» (далі - гарантований покупець) уклали Договір №1086/01 (далі, Договір), відповідно до умов якого виробник за «зеленим» тарифом продає, а гарантований покупець купує електроенергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та сплачує за неї.

28.12.2019 сторони уклали додаткову угоду №1725/1, відповідно до умов якої глави 2-5 Договору набувають чинності з 01.01.2020.

У додатковій угоді №1400/01/20 від 06.05.2020 до Договору сторони замінили в преамбулі Договору слова «виробник за «зеленим тарифом» на слова «продавець за «зеленим тарифом» та виклали статті 1-7 Договору в новій редакції.

Відповідно до пункту 1.1. Договору у редакції додаткової угоди №1400/01/20 від 06.05.2020 продавець за «зеленим» тарифом зобов`язується продавати, а гарантований покупець зобов`язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену виробником за «зеленим» тарифом, та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.04.2019 №641 (далі - Порядок купівлі) або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13.12.2019 за №2804 (далі - Порядок продажу електричної енергії споживачами).

Відповідно до пункту 2.4. Договору (у редакції додаткової угоди №1400/01/20) продавець за «зеленим» тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за «зеленим» тарифом, або Порядку продажу електричної енергії споживачами, у разі якщо продавець є споживачем за «зеленим» тарифом, за тарифами, величини яких для кожної генеруючої одиниці за «зеленим» тарифом встановлені регулятором.

Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку купівлі або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці (пункт 2.5. Договору в редакції додаткової угоди №1400/01/20).

Пунктом 3.1. Договору (у редакції додаткової угоди №1400/01/20) передбачено, що обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку купівлі №641 або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку №641 або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.

Згідно пункту 3.2. Договору (у редакції додаткової угоди №1400/01/20) розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховується на поточний рахунок продавця за «зеленим» тарифом, з урахуванням ПДВ.

Правовідносини, що є предметом регулювання Договору, стосуються поставки електроенергії як товарної продукції, а Договір за своєю правовою природою є договором поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж.

Зобов`язання гарантованого покупця визначено пунктом 4.5. Договору (у редакції додаткової угоди №1400/01/20), відповідно до якого гарантований покупець зобов`язаний: купувати у продавця за «зеленим» тарифом вироблену електричну енергію, за винятком обсягів електричної енергії необхідних для власних потреб та у повному обсязі здійснювати своєчасні розрахунки за куплену у продавця за «зеленим» тарифом електричну енергію та нараховувати плату за відшкодування частки вартості врегулювання небалансу електричної енергії продавця за «зеленим» тарифом відповідно до положень глави 9 Порядку.

Пунктом 7.4. Договору (у редакції додаткової угоди №1400/01/20) визначено, що якщо продавець за «зеленим» тарифом є суб`єктом господарювання, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з виробництва електричної енергії та Регулятором уже встановлено йому «зелений» тариф і продавець за «зеленим» тарифом має укладений з оператором системи передачі договір про врегулювання небалансів, цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє на строк дії «зеленого тарифу» (до 01.01.2030).

У рамках виконання Договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу протягом жовтня 2021 року, лютого - серпня 2022 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії.

Сторонами підписано акти на загальну суму 10 537 689,69 грн:

за жовтень 2021 року - акт від 31.10.2021 на суму 1 319 578,15 грн;

за лютий 2022 року - акт від 28.02.2022 на суму 599 345,49 грн;

за березень 2022 року - акт від 31.03.2022 на суму 847 685,53 грн;

за квітень 2022 року - акт від 30.04.2022 на суму 1 255 367,69 грн;

за травень 2022 року - акт від 31.05.2022 на суму 1 751 901,36 грн;

за червень 2022 року - акт від 30.06.2022 на суму 1 404 140,56 грн;

за липень 2022 року - акт від 31.07.2022 на суму 1 700 049,70 грн;

за серпень 2022 року - акт від 31.08.2022 на суму 1 659 621,06 грн.

Розрахунок платежів та порядок їх здійснення між гарантованим покупцем та продавцем електричної енергії врегульовано розділом 10 Порядку купівлі (тут і далі застосовується редакція цього нормативного акту, що діяла до 26 січня 2024 року) .

Зокрема, пунктом 10.4. Порядку купівлі встановлено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

09.09.2022 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг було прийнято постанову №117 «Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у жовтні 2021 року та у лютому - червні 2022 року», постанову №1190 від 20.09.2022, якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у липні 2022 року та постанову від 14.03.2023 №473, якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП «Гарантований покупець» у серпні 2022 року.

Таким чином, позивач зазначає, що кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за жовтень 2021 року, лютий-червень 2022 року припав на 16.09.2022; кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за липень 2022 року припав на 27.09.2022; кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за серпень 2022 року припав на 21.03.2022.

Проте, як вказує позивач, у визначені строки відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором про купівлю-продаж електричної енергії виконав неналежним чином, сплативши позивачу лише частково вартість електроенергії (за жовтень 2021 року сплатив 1 195 604,82 грн; за лютий 2022 року - 448 596,58 грн; за березень 2022 року - 146 511,16 грн; за квітень 2022 року - 619 718,70 грн; за травень 2022 року - 302 792,81 грн; за червень 2022 року - 352 478,58 грн; за липень 2022 року - 521 023,42 грн; за серпень 2022 року - 741 562,20 грн).

Станом на день розгляду справи судом першої інстанції та на дату прийняття рішення в даній справі у відповідача перед позивачем існувала заборгованість за Договором у сумі 6 209 401,37 грн боргу, що відповідачем не спростовано.

Також у зв`язку з порушенням відповідачем грошового зобов`язання зі сплати визначеної суми основного боргу позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявлені до стягнення з відповідача 243 188,90 грн інфляційних втрат та 183 051,78 грн 3% річних.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався відсутність у нього обов`язку сплачувати визначену заборгованість з огляду на дію та дотримання спеціального нормативного регулювання спірних правовідносин.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав.

Згідно з частиною 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

Відповідно до частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

При цьому нормами спеціального законодавства, зокрема, частиною 2 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» визначено, що гарантований покупець зобов`язаний купувати у суб`єктів господарювання, яким встановлено «зелений» тариф, або у суб`єктів господарювання, які за результатами аукціону набули право на підтримку, всю відпущену електричну енергію, вироблену на об`єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), за встановленим їм «зеленим» тарифом, аукціонною ціною з урахуванням надбавки до нього/неї протягом всього строку застосування «зеленого» тарифу або строку дії підтримки, якщо такі суб`єкти господарювання входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. При цьому у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії, виробленої на об`єкті електроенергетики з альтернативних джерел енергії (а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Гарантований покупець зобов`язаний купувати електричну енергію, вироблену генеруючими установками споживачів, у тому числі енергетичних кооперативів, встановлена потужність яких не перевищує 150 кВт, за «зеленим» тарифом в обсязі, що перевищує місячне споживання електричної енергії такими споживачами.

Згідно з частинами 4-5 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» гарантований покупець зобов`язаний купувати весь обсяг електричної енергії, відпущеної виробниками, які за результатами аукціону набули право на підтримку, за аукціонною ціною з урахуванням надбавки до неї протягом всього строку надання підтримки, якщо такі виробники входять до складу балансуючої групи гарантованого покупця. Обсяг відпущеної такими виробниками електричної енергії у кожному розрахунковому періоді (місяці) визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного об`єкта електроенергетики згідно з показниками приладів обліку на власні потреби. Купівля-продаж такої електричної енергії здійснюється на підставі договору купівлі-продажу електричної енергії між гарантованим покупцем та суб`єктом господарювання, який за результатами аукціону набув право на підтримку, що укладається відповідно до частини п`ятої статті 71 цього Закону. Гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об`єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.

Відповідно до частин 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно з пунктом 10.1. Порядку передбачено, що:

- до 15 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП), за перші 10 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію;

- до 25 числа (включно) розрахункового місяця гарантований покупець здійснює оплату платежу продавцям із забезпеченням їм пропорційної оплати відповідно до оперативних даних щодо обсягу товарної продукції, наданої АКО, підписаної КЕП, за перші 20 днів розрахункового місяця, що визначається відповідно до обсягів відпуску електричної енергії генеруючими одиницями продавця, що визначені відповідно до пунктів 8.7 та 8.8 глави 8 цього Порядку, з урахуванням авансових платежів та заборгованості продавця перед гарантованим покупцем за спожиту електричну енергію.

Згідно з пунктом 10.2. Порядку з урахуванням положень глави 8 цього Порядку гарантований покупець протягом перших трьох робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, здійснює розрахунок вартості електричної енергії, за яку здійснюється оплата продавцю за розрахунковий місяць, та направляє йому два примірники акта купівлі-продажу, підписані зі своєї сторони.

У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії гарантований покупець протягом двох робочих днів з дня отримання сертифікованих даних комерційного обліку електричної енергії від адміністратора комерційного обліку здійснює розрахунок відповідної вартості електричної енергії та направляє продавцю акт купівлі-продажу в електронному вигляді, підписаний зі своєї сторони КЕП уповноваженої особи, на електронну адресу.

Відповідно до пункту 10.3. Порядку після отримання від гарантованого покупця двох примірників акта купівлі-продажу відповідно до пункту 10.2 цієї глави, підписаних з його сторони, продавець повертає протягом перших п`яти робочих днів місяця, наступного за розрахунковим, гарантованому покупцю один примірник акта купівлі-продажу, підписаний зі своєї сторони.

Гарантований покупець у п`ятиденний строк з дати отримання актів купівлі-продажу підписує їх зі своєї сторони та надсилає продавцю один примірник поштою. У разі наявності у продавця зауважень до акта купівлі-продажу, наданого гарантованим покупцем, продавець письмово повідомляє про це гарантованого покупця.

За наявності зауважень до акта купівлі-продажу та/або ненадання продавцем акта купівлі-продажу, підписаного зі своєї сторони, остаточний розрахунок за відпущену продавцем електричну енергію здійснюється в розмірі, визначеному в наданому гарантованим покупцем акті купівлі-продажу, з подальшим коригуванням сплачених коштів після врегулювання розбіжностей.

Відповідно до вже згаданого пункту 10.4. Порядку купівлі після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100% оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.

У разі необхідності оплати продавцем спожитої електричної енергії продавець здійснює таку оплату протягом двох робочих днів з дати отримання від гарантованого покупця підписаного КЕП уповноваженої особи акта купівлі-продажу.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, у рамках виконання Договору мало місце постачання позивачем електричної енергії відповідачу протягом жовтня 2021 року, лютого - серпня 2022 року, яке супроводжувалось підписанням щомісячних актів купівлі-продажу електроенергії на загальну суму 10 537 689,69 грн.

Із урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом 10.4 Порядку купівлі, дійшов висновку, що остаточними термінами оплати ДП «Гарантований покупець» електричної енергії, відпущеної ТОВ «Зонненергі» у місяцях, за які виникла заборгованість, є:

- за жовтень 2021 року, лютий-червень 2022 року розмір вартості послуг було затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі, НКРЕКП) від 09.09.2022 №117. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 12.09.2022. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за жовтень 2021 року, лютий-червень 2022 року припав на 16.09.2022;

- за липень 2022 року розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 20.09.2022 №1190. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 21.09.2022. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за липень 2022 року припав на 27.09.2022;

- за серпень 2022 року розмір вартості послуг було затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2023 №473. Дана постанова оприлюднена на офіційному веб-сайті Регулятора 15.03.2023. Отже, кінцевий термін оплати відповідачем всієї вартості електричної енергії за серпень 2022 року припав на 21.03.2022.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, строк виконання зобов`язання відповідача перед позивачем зі 100% оплати за поставлену електричну енергію за період жовтень 2021 року та лютий-серпень 2022 року є таким, що настав, як у розумінні умов укладеного Договору, так і статей 526, 530 Цивільного кодексу України та глави 10 Порядку купівлі.

Проте, у визначений строк відповідач взяті на себе зобов`язання за Договором про купівлю-продаж електричної енергії виконав неналежним чином, сплатив вартість електроенергії частково (за жовтень 2021 року сплатив 1 195 604,82 грн; за лютий 2022 року - 448 596,58 грн; за березень 2022 року - 146 511,16 грн; за квітень 2022 року - 619 718,70 грн; за травень 2022 року - 302 792,81 грн; за червень 2022 року - 352 478,58 грн; за липень 2022 року - 521 023,42 грн; за серпень 2022 року - 741 562,20 грн), у зв`язку з чим, у нього виникла основна заборгованість за Договором у сумі 6 209 401,37 грн.

Колегією суддів встановлено, що станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції несплаченим є основний борг загалом у розмірі 6 209 401,37 грн і доказів його оплати станом на момент вирішення спору судом першої інстанції - відповідач не надав, а тому вимога позивача про стягнення вказаної суми заборгованості є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.

У свою чергу, відповідачем на стадії апеляційного розгляду спору до матеріалів справи подано докази часткового погашення основного боргу за жовтень 2021 року: платіжні інструкції №387 729 від 30.07.2024 на суму 18 009,46 грн та №394 593 від 28.08.2024 на суму 7 460,32 грн і що вказаної суми боргу відповідач в апеляційній скарзі просить суд закрити провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині стягнення основного боргу 25 469,78 грн та закриття провадження в цій частині з огляду на таке.

Статтею 231 Господарського процесуального кодексу України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення по суті спору у зв`язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

Предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 95)).

Із урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Отже, суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення.

При цьому протилежне, зокрема скасування рішення суду з тих підстав, що сторона спору на стадії апеляційного перегляду рішення вчинила дії, які направлені, по суті, на вирішення питання шляхом фактично позапримусового виконання зобов`язання, хоча і за наслідками встановлення судом першої інстанції обставин та ухвалення рішення про зобов`язання вчинення дій на користь позивача, означало б скасування законного та обґрунтованого рішення, яке ухвалене за результатами встановлення фактичних обставин справи, надання оцінки доказам, правильного застосування норм матеріального і процесуального права.

За приписами статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених у пунктах 1-6 частини першої цієї статті.

Статтею 278 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування судового рішення повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині. Відповідно до наведеної статті судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку із залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

Разом із тим статтею 276 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, у розумінні статті 278 Господарського процесуального кодексу України підставою для зміни або скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження у справі є порушення судом процесуального законодавства, зокрема, й коли суд першої інстанції не врахував обставини того, що предмет спору припинив існувати до ухвалення рішення.

Коли порушення Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції не допущено та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, встановлення апеляційним судом обставин припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, саме по собі не може бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський процесуальний кодекс України передбачає спеціальні процесуальні механізми та процедуру для випадку припинення існування предмета спору, які виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.

Так, у разі, коли боржник добровільно виконав рішення суду (повністю чи частково), яке підлягає виконанню на підставі виконавчого документа (наказу), то боржник відповідно до Господарського процесуального кодексу України наділений правом звернутися до суду із відповідною заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково (якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою).

Суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Наведені правові висновки викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.08.2024 у справі №916/3006/23 й враховуються судом апеляційної інстанції з огляду на положення частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, оскільки станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції несплаченим є основний борг загалом в розмірі 6 209 401,37 грн і доказів його оплати станом на момент вирішення спору судом першої інстанції відповідач не надав, а тому вимога позивача про стягнення вказаної суми заборгованості є обґрунтованою та правомірно задоволена судом першої інстанції, тому встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 Господарського процесуального кодексу України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно посилань скаржника про відсутність прострочення виконання зобов`язання з огляду на необхідність врахування при вирішенні спору наказів Міністерства енергетики України №140 від 28.03.2022 «Про розрахунки на ринку електричної енергії» та №206 від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом», тобто спеціального нормативного врегулювання розрахунків з виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, в тому числі й з позивачем, на період дії воєнного стану в Україні, то такі судом апеляційної інстанції відхиляються як підстава для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Так, метою наказів №140 та №206 визначено забезпечення безпеки постачання електричної енергії споживачам та уникнення ризиків призупинення діяльності виробників електричної енергії з альтернативних джерел енергії в умовах воєнного стану.

Міністерство енергетики України змінило відсоткове співвідношення розподілу коштів між виробниками за «зеленим» тарифом з метою збереження можливості для всіх виробників здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел. Обов`язок розподілу було покладено на ДП «Гарантований покупець» у залежності від коштів, що наявні на його поточному рахунку, та надходять від продажу електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії.

У свою чергу, правову оцінку змісту вказаних наказів, надала Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №910/4439/23, яка у постанові від 21.06.2024 виснувала, що наказ Міністерства енергетики України від 15.06.2022 «Про розрахунок з виробниками за «зеленим тарифом» №206, як і попередній наказ Міністерства енергетики України від 28.03.2022 року «Про розрахунки на ринку електричної енергії» №140 ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за «зеленим» тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов`язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку №641.

Враховуючи наведені у постанові Верховного Суду від 21.06.2024 висновки, Об`єднана палата погодилась з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 21.03.2024 у справі №910/6185/23, від 11.04.2024 у справі №910/9100/22 щодо застосування положень частини 8 статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії», пункту 10.4. Порядку №641, Наказу №206, згідно з якими положення Наказу №206 не змінюють і не припиняють обов`язок ДП «Гарантований покупець» здійснити своєчасний розрахунок відповідно до вимог чинного законодавства та Порядку №641.

Оскільки за висновками об`єднаної палати положення Наказів №140 та №206 не змінюють порядок та строки розрахунків за придбану електричну енергію за договором, укладеним з виробником електричної енергії за «зеленим» тарифом на час дії особливого періоду, тому для визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100% оплати за поставлену електричну енергію виробника за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану не має значення та не потребує доведення обставина наявності / відсутності на рахунках ДП «Гарантований покупець» коштів, необхідних для розрахунку з виробниками електричної енергії з альтернативних джерел, позаяк визначення строків розрахунків наведено у пункті 10.4. Порядку № 641.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу на те, що Міністерство енергетики Наказом №136 від 01.04.2024 скасувало дію Наказу №206 від 15.06.2022, яким встановлювались для ДП «Гарантований покупець» мінімальні відсотки виплат виробникам електроенергії з ВДЕ (відновлювальні джерела електроенергії) вартості отриманої електроенергії.

Отже, наразі відсутні будь-які законодавчі обмеження щодо розміру виплат, які передбачені пунктом 10.1 Порядку №641.

З огляду на викладене, колегія суддів вказує на наявність у відповідача обов`язку з повного виконання грошового зобов`язання - оплати у розмірі 100% вартості за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом у період дії воєнного стану та Наказів №140 та №206.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що до правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, підлягає застосуванню саме Порядок купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26.09.2019 №641.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у розмірі 6 209 401,37 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивач просить суд стягнути з відповідача 243 188,90 грн інфляційних втрат та 183 051,78 грн 3% річних, нарахованих за період з 31.01.2023 по 31.01.2024 на суму боргу 5 291 342,51 грн та за період з 21.03.2023 по 31.01.2024 на суму боргу 918 058,86 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Зонненергі» про стягнення інфляційних втрат та 3% річних та зазначає наступне.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені законом наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи доведеність факту прострочення виконання основного зобов`язання за Договором, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (доданий до відповіді на відзив на позовну заяву), судом встановлено, що такий є арифметично вірним, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на настання форс-мажорних обставин з 24.02.2022 внаслідок ведення воєнного стану, як наслідок, на наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень пунктів 5.1., 5.2. Договору, статті 617 Цивільного кодексу України та звільнення відповідача від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Зазначені доводи колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання визначені статтею 617 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили; не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з положеннями статті 218 Господарського кодексу України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

У Договорі сторонами погоджено, що:

- обставинами непереборної сили є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами Договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись, ворожі атаки, військове ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, що спричиняють неможливість виконання однією зі сторін зобов`язань за договором (пункт 5.1.);

- при настанні обставин непереборної сили сторони звільняються від виконання зобов`язань за цим договором на термін дії обставин непереборної сили і усунення їх наслідків (пункт 5.2.);

- наявність обставин непереборної сили підтверджується відповідним документом Торгово-промислової палати України або її територіальних підрозділів відповідно до законодавства (пункт 5.3.);

- потерпіла сторона негайно надсилає будь-яким доступним засобом зв`язку повідомлення другій стороні про подію, що оголошується обставиною непереборної сили, і якомога швидше подає інформацію про вжиті заходи щодо усунення наслідків цієї події (пункт 5.4.).

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання обставин непереборної сили та неможливість у зв`язку із цим виконати договірні зобов`язання.

Також колегія суддів зазначає, що за умовами, погодженими сторонами у Договорі, настання форс-мажорних обставин повинно бути документально підтверджено Торговельно-промисловою палатою України або її територіальними підрозділами, однак відповідного сертифікату згідно положень статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати» відповідачем позивачу надано не було.

Торгово-промисловою палатою України 28.02.2022 розміщено офіційний лист №2024/02.0-7.1, в якому зазначено, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану з 24 лютого 2022 року Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Однак, лист ТПП №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 не засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) саме за Договором, а матеріали справи, як уже вказано вище, не містять відповідного сертифіката Торгово-промислової палати, яким засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) за Договором, який би і підтверджував неможливість виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої енергії.

При цьому, обставина введення на території України воєнного стану, враховуючи наявність універсального офіційного листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 про засвідчення форс-мажорних обставин, не є автоматичною підставою для звільнення особи від відповідальності за неналежне виконання умов Договору.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку.

Необхідною умовою є наявність причинно-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання договору та обставинами непереборної сили. Стороною договору має бути підтверджено не лише факт настання таких обставин, а саме їх здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Отже, окрім наявності обставин непереборної сили, для звільнення від відповідальності за повне чи часткове невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за Договором зобов`язань відповідач має довести, що саме введення воєнного стану стало причиною неможливості виконання ним обов`язків по оплаті отриманої електричної енергії, проте жодних належних доказів на підтвердження вказаних обставини відповідачем до матеріалів справи долучено не було.

Крім того, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач в апеляційній скарзі посилався на те, що порушення Приватним акціонерним товариством «Національна енергетична компанія «Укренерго» зобов`язань щодо оплати вартості електричної енергії за «зеленим» тарифом, виключає фактичну можливість здійснення повних розрахунків відповідача з виробниками.

Суд апеляційної інстанції вказані доводи скаржника відхиляє як необґрунтовані, з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, та відповідно до статті 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У свою чергу, умовами укладеного між сторонами Договору (з урахуванням додаткової угоди) саме на відповідача покладено обов`язок здійснювати оплату відпущеної електричної енергії, виробленою продавцем за «зеленим» тарифом, а також відповідно до Порядку купівлі електричної енергії за «зеленим» тарифом, затвердженого постановою НКЕКП від 26.04.2019 № 641.

Доводи скаржника стосовно того, що порушення грошового зобов`язання сталося не з його вини, відхиляються судом апеляційної інстанції з огляду на те, що недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника без підтвердження цього належними доказами, яких відповідачем надано не було, не є підставою для звільнення відповідача у даній справі від виконання своїх договірних зобов`язань, у тому числі в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості обсягу електричної енергії за «зеленим» тарифом.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність обумовлених законом підстав для застосування у спірних правовідносинах приписів статті 617 Цивільного кодексу України.

Відповідач в апеляційній скарзі наголошує також на наявності підстав для зменшення нарахованих 3% річних, посилаючись при цьому на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №902/417/18.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 зазначила, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.

Водночас, у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.

Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.

Водночас, у даній справі позивачем до стягнення заявлено відсотки річних у розмірі, передбаченому законом (частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України) - 3%, при цьому, до відповідача не застосовувалася відповідальність у вигляді стягнення пені. Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі №902/417/18.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 15.06.2023 у справі №921/94/21.

Відповідачем в апеляційній скарзі належним чином не обґрунтовано та не надано належних доказів в підтвердження існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру 3% річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, а тому суд відхиляє посилання скаржника на те, що в даному випадку зменшення 3% річних відповідало б цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено право суду на зменшення розміру нарахованих інфляційних втрат, які полягають у відшкодуванні позивачу матеріальних втрат від знецінення коштів у результаті інфляційних процесів і гарантують отримання компенсації від боржника за використання утримуваних ним грошових коштів за весь час прострочення в їх сплаті.

З урахуванням наведеного, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової боргу в сумі 243 188,90 грн та 183 051,78 грн 3% річних є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, чого скаржниками зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Державного підприємства «Гарантований покупець» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Гарантований покупець» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за її подання згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Гарантований покупець» на рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 29.07.2024 у справі №910/1486/24 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Державне підприємство «Гарантований покупець».

Матеріали справи №910/1486/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.11.2024.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Г.П. Коробенко