Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/21433/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/21433/16 (910/12313/23)

За позовом Приватного акціонерного товариства "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк"

про визнання недійсним договору купівлі-продажу

В межах справи № 910/21433/16

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метенергомаш"

до Приватного акціонерного товариства "Переробник" (ідентифікаційний код 30847189)

про банкрутство

Суддя Чеберяк П.П.

Представники сторін:

Від позивача Повелько А.Р. - представник

Від відповідача не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду м. Києва перебуває справа № 910/21433/16 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метенергомаш" про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник" на стадії ліквідаційної процедури, введеної постановою Господарського суду м. Києва від 31.07.2017.

03.08.2023 до Господарського суду м. Києва звернулось Приватне акціонерне товариство "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас" про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

04.08.2023 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Приватного акціонерного товариства "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.08.2023 в задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.08.2023 прийнято позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас" про визнання недійсним договору купівлі-продажу до розгляду в межах справи № 910/21433/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник", позовну заяву постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 27.09.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.09.2023 розгляд справи відкладено на 20.11.2023.

05.10.2023 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.11.2023 постановлено здійснювати розгляд справи № 910/21433/16 (910/12313/23) за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 18.12.2023.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.12.2023 розгляд справи відкладено на 07.02.2024.

05.02.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2024 заяву позивача про зміну предмета позову залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 07.02.2024 розгляд справи відкладено на 25.03.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 прийнято заяву позивача про зміну предмета позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.03.2024 розгляд справи відкладено на 29.04.2024.

25.04.2024 до Господарського суду м. Києва надійшла заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.04.2024 задоволено заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та відкладено розгляд справи на 10.06.2024.

10.06.2024 до Господарського суду м. Києва надійшли письмові пояснення Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк".

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.06.2024 розгляд справи відкладено на 10.07.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.07.2024 закрито підготовче провадження та призначено позов Приватного акціонерного товариства "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас" про визнання недійсним договору купівлі-продажу в межах справи № 910/21433/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник" до судового розгляду по суті на 19.08.2024.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19.08.2024 розгляд справи відкладено на 07.10.2024.

У судовому засіданні 07.10.2024 представник позивача надав пояснення по суті заявлених позовних вимог та підтримав їх в повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Під час провадження у справі № 910/21433/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник" ліквідатором було встановлено, що 30.06.2015 між Приватним акціонерним товариством "Переробник" (продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас" (покупець, відповідач) був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В., зареєстрований в реєстрі за №1034.

Відповідно до пунктів 1.1.-1.3. даного договору, продавець зобов`язується передати майно у власність покупцю, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Об`єкт незавершеного будівництва (цех грубих гранульованих кормів 2Б), будівельна готовність 75%, що відчужується за даним Договором, розташований за адресою: Дніпропетровська обл., Криворізький р-н, с. Коломійцеве, вул. Цюрупи, 5А, площею 2244,4 кв.м.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ- 1202540432015 від 25.06.2015, нерухоме майно розташоване на земельній ділянці загальною площею 16,2400га, кадастровий номер: 1221884700:03:001:0619, яка належить Продавцю на підставі державного акту на право постійного користування землею ІІ-ДП №007026 КВ 000205, виданого Новопільською сільською радою народних депутатів, 05.12.2001.

Право приватної власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за Приватним акціонерним товариством "Переробник" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 26.06.2015; номер запису про право власності: 10202209; державний реєстратор: Поддубний Андрій Сергійович, реєстраційна служба Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області; підстава виникнення права власності: державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, серія та номер: ІІ-ДП №007026 КВ 000205, виданий 05.12.2001 Новопільською сільською радою; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 22427221 від 26.06.2015 16:18:58, Поддубний Андрій Сергійович, реєстраційна служба Криворізького районного управління юстиції Дніпропетровської області, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №39841384 від 30.06.2015.

Відповідно до пункту 2.1. оспорюваного договору, продаж нерухомого майна за домовленістю сторін здійснюється за 298 965,71грн., в тому числі ПДВ 49 827,62грн.

Вказану суму грошових коштів Покупець зобов`язується перерахувати на рахунок Продавця протягом 3 років з моменту укладення та нотаріального посвідчення цього Договору.

Від імені Приватного акціонерного товариства "Переробник" договір підписала Голова Правління - Ешматова Айгуль Кодіржанівна.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 05.07.2023, об`єкт: незавершене будівництво, загальна площа (кв.м): 2244, Опис: цех грубих гранульованих кормів - 2Б (готовність незавершеного будівництва складає 75 %). Адреса: Дніпропетровська обл., Криворізький р., с. Коломійцеве, вулиця Цюрупи, буд. 5А. Земельні ділянки місця розташування: кадастровий номер: 1221884700:03:001:0619, цільове призначення: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, площа: 16.24га, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 668018212218, зареєстрований на праві приватної власності за Товариством з обмеженою відповідальністю "Медіком Кривбас" (код ЄДРПОУ 38256191) на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 1034, від 30.06.2015. посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рисіною С.В., номер відомостей про речове право: 10222843; тип речового права: право власності; дата, час державної реєстрації: 30.06.2015 15:24:57; державний реєстратор: приватний нотаріус Рисіна Світлана Вікторівна, Криворізький районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл. Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 22470217 від 30.06.2015 15:32:45, приватний нотаріус Рисіна Світлана Вікторівна, Криворізький районний нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.

За переконанням позивача, вказаний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30.06.2015 спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, укладений очевидно з неправомірною та недобросовісною метою та підлягає визнанню недійсним.

Зокрема, ліквідатор зазначає, що боржник протягом червня 2015 року здійснив ряд юридичних дій наслідком яких стало вибуття з власності боржника всього належного йому нерухомого та рухомого майна, серед таких дій, зокрема є укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 30.06.2015.

Після вибуття майна з власності позивача в червні 2015 року, боржник фактично припинив господарську діяльність, а 25.12.2015 - змінив місцезнаходження: з Дніпропетровська область, Криворізький район, село Коломійцеве на місто Київ, вулиця Єреванська, будинок 29.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.12.2016 відкрито провадження у справі № 910/21433/16 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник".

З наявної фінансової звітності боржника вбачається, що станом на кінець 2014 року поточні зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Переробник" склали понад 93млн.грн.

Починаючи з 2015 року боржник вже не подавав фінансову звітність, що підтверджується листом Головного управління статистики у Дніпропетровській області від 16.05.2023 та листом Головного управління статистики у м. Києві від 12.04.2023.

Станом на кінець 2014 року Приватне акціонерне товариство "Переробник" вже не могло погасити свої поточні зобов`язання за рахунок власних оборотних коштів.

За результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника за період з 31.12.2011 по 31.12.2014 виявлені всі ознаки критичної неплатоспроможності Приватного акціонерного товариства "Переробник", які відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства, що підтверджується висновками, наведеними у Звіті за результатами аналізу фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності, становища на ринках з метою виявлення наявності або відсутності ознак неплатоспроможності, фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства приховування неплатоспроможності та варіанти шляхів виходу з кризового стану Приватного акціонерного товариства "Переробник", який складений 08.05.2023.

Поряд з іншим, у звіті за результатами аналізу фінансово-господарського стану боржника викладений наступний висновок: посадовими особами підприємства в період з 2012 по 2015 роки в умовах понадкритичної неплатоспроможності Приватного акціонерного товариства "Переробник" були прийняті нераціональні управлінські рішення, пов`язані з укладанням договорів поруки та застави на виконання Генерального договору № 085/12/12-007 від 09.08.2012 року. Зазначені факти та відповідні дії засновників та посадових осіб боржника можна розглядати як один з вагомих чинників погіршення платоспроможності підприємства, і, як наслідок, втрати активів і порушення справи про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Переробник» та визнання його банкрутом. Викладені факти свідчать про наявність економічних ознак дій з доведення Приватного акціонерного товариства "Переробник" до банкрутства.

Отже, на момент укладання оспорюваного договору поточні зобов`язання Приватного акціонерного товариства "Переробник" склали понад 93 млн.грн., боржник не міг погасити свої зобов`язання за рахунок власних коштів, станом на кінець 2014 року у боржника були наявні всі ознаки критичної неплатоспроможності, які відповідають фінансовому стану потенційного банкрутства.

Зокрема, на час укладення спірного договору, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2015 у справі № 904/8919/14 стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Переробник" на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" 783 426,20грн. заборгованості по відсоткам, 95 246,67грн. пені за несвоєчасне виконання зобов`язання за договором, 17 573,46грн. судового збору.

Вказане рішення також було досліджене Господарським судом м. Києва в ухвалі від 06.11.2017 у справі № 910/21433/16, якою визнані кредиторські вимоги Акціонерного товариства комерційний банк "Приват Банк" до боржника на суму 3 200,00 грн. - перша черга та 7 586 831,69 грн. - шоста черга.

Таким чином, за переконанням позивача, викладені обставини свідчать, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 30.06.2015 був спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника і укладений в той час, коли у боржника були наявні грошові зобов`язання перед кредиторами, які він не міг погасити, а також, були наявні ознаки критичної неплатоспроможності.

Крім того, позивач звертає увагу, що сторонами договору був передбачений трирічний строк проведення розрахунків за договором, що також ставить під сумнів добросовісність сторін договору стосовно проведення розрахунків за майно.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.

Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).

Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).

Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).

У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).

КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.

Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.

Наведений висновок сформований Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливого справедливого задоволення вимог кредиторів. Подібний за змістом висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 910/1405/14, від 28.09.2021 у справі № 21/896/2011 (№ 913/45/20).

Відповідно до ч. 1 ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав:

боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Верховний Суд у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зазначив, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна було укладено 30.06.2015, а із позовом про визнання недійсним якого Приватне акціонерне товариство "Переробник" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Реверука Петра Костянтиновича звернулось 03.08.2023 (тобто після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства).

Провадження у справі № 910/21433/26 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Переробник" відкрито Господарським судом міста Києва ухвалою від 12.12.2016.

Верховний Суд у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 зазначив, що до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 42 КУзПБ з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений цією статтею КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022. Приписи ст. 42 КУзПБ у частині підстав визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто 21.10.2019

До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи ст. 20 Закону про банкрутство. Укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування ст. 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом, а відповідний спосіб захисту гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла таких висновків.

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредиторам використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;

- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи);

- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).

Посилання позивача на ту обставину, що на момент укладання спірного правочину у банкрута була наявна заборгованість перед третьою особою на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2015 у справі № 904/8919/14 не може бути беззаперечним доказом фраудаторності даного правочину, оскільки, позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що внаслідок укладення саме оспорюваного правочину активів банкрута, які залишились у його власності, було недостатньо на той час для задоволення вимог третьої особи.

При цьому, ні позивач, ні третя особа не заявили суду, що вони оспорюють ринкову вартість нерухомого майна, яке було продане за спірним правочином, ні пов`язаність банкрута з відповідачем, що також може бути ознакою фраудаторності правочину.

Крім того, позивачем також не доведено наявність інших фактичних обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання оспорюваного правочину недійсними на момент його вчинення і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, як: не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини та наведені норми, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Копію рішення направити учасникам провадження у справі.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.10.2024.

Суддя П.П. Чеберяк