Рішення

від 07.11.2024 по справі 910/7847/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.11.2024Справа № 910/7847/24Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД"

про стягнення 2 450,51 грн.

Представники сторін: не викликалися.

ВСТАНОВИВ:

У червні 2024 року Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - Департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (далі - Товариство) 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017 у частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7847/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Відповідач скористався правом, наданим статтями 165, 178 ГПК України, та подав відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

Позивач скористався правом, наданим статтею 166 ГПК України, та подав відповідь відзив, в якій підтримав позовні вимоги, зауваживши, що у зв`язку з карантином, встановленим з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби та продовженням в Україні воєнного стану, строки на звернення до суду з даним позовом не було пропущено.

Жодних інших заяв по суті справі, заяв чи клопотань сторонами не надано.

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених ГПК України, проте в розумні строки.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Департаменту необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

07.11.2017 між Департаментом (далі за текстом договору - замовник) та Товариством (далі за текстом договору - учасник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №129, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого учасник зобов`язався у 2017 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити 33600000-6 Фармацевтична продукція (вакцина, 3 лоти), зазначені в специфікації (додаток 1), а саме: лот 2 - Імуноглобулін антирабічний (кінський), або еквівалент, 1 доза (5 мл), фл., амп., шпр. - 160 доз. Найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна суму товарів зазначені в специфікації (додаток 1).

Сума договору становить 132 508,80 грн (разом із ПДВ) (пункт 3.1. договору).

Згідно із пунктом 5.1. договору строк поставки товарів: не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника.

Підпунктом 6.1.2. пункту 6.1. договору передбачено обов`язок замовника приймати поставлені товари згідно з видатковою накладною.

У відповідності до пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2017 та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (пункт 10.1. договору).

Департамент у позовній заяві стверджує, що 09.11.2017 направив відповідачу заявку №061-584/тк на постачання товару на загальну суму 132 508,80 грн. Станом на 15.12.2017 Товариство не поставило товару на суму 132 508,80 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні як копії заявки №061-584/тк від 09.11.2017, так і видаткових накладних. При цьому, на підтвердження знищення цих документів позивачем долучено до позовних матеріалів акт №3 від 14.11.2023 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду".

Разом із тим, у відзиві на позов відповідачем не заперечується обставини щодо отримання 09.11.2017 заявки позивача на поставку товару та нездійснення поставки товару станом на 15.12.2017.

З метою досудового врегулювання спору, Департамент звернувся до Товариства з претензією №061-13536/10 від 18.12.2017, в якій просив у10-денний строк сплатити пеню у розмірі 2 450,51 грн.

Однак вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.

У зв`язку з несвоєчасною поставкою відповідачем товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017, Департамент звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Товариства 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Як було раніше встановлено, 07.11.2017 між Департаментом (далі за текстом договору - замовник) та Товариством (далі за текстом договору - учасник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №129, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого учасник зобов`язався у 2017 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити 33600000-6 Фармацевтична продукція (вакцина, 3 лоти), зазначені в специфікації (додаток 1), а саме: лот 2 - Імуноглобулін антирабічний (кінський), або еквівалент, 1 доза (5 мл), фл., амп., шпр. - 160 доз. Найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна суму товарів зазначені в специфікації (додаток 1).

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Департаментом договору про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товарів: не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника.

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що 09.11.2017 позивач надав відповідачу заявку №061-584/тк на постачання товару на загальну суму 132 508,80 грн, відтак, з огляду на положення пункту 5.1. договору та частини 5 статті 254 ЦК України, поставка товару мала бути здійснена не пізніше 20.11.2017.

Проте, відповідачем товар за вказаною заявкою на суму 132 508,80 грн поставлено з порушенням строку, передбаченого договором, що також не заперечується останнім.

Ураховуючи встановлене вище, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено поставку відповідачем товару з порушенням строку, визначеного пунктом 5.1. договору.

Отже, у зв`язку із несвоєчасною поставкою товару за договором Департаментом нараховано до стягнення 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

У відповідності до пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

За частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на прострочення відповідачем виконання зобов`язання щодо своєчасної поставки товару, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за відповідний період, який також не заперечувався відповідачем, суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням умов договору та законодавства.

Разом із цим, Товариством у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 4, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №911/1563/18 від 22.07.2019, положеннями частини 6 статті 232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У відповідності до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Отже, як встановлено судом вище, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором починається з 21.11.2017, відповідно. з огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік, проте Департамент звернувся до суду з цим позовом лише 24.06.2024, тобто з пропуском строку позовної давності, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи позивача щодо продовження строку позовної давності на час дії карантину на території України та на час воєнного стану, з огляду на те, що строк позовної давності зі зверненням до суду із цим позовом закінчився до введення на території України карантину Кабінетом Міністрів України постановою №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", згідно якої на всій території України було встановлено карантин з 12.03.2020, та до введенням Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, позов Департаменту не підлягає задоволенню.

При цьому, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04.11.1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом, інші доводи сторін не беруться до уваги, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Судовий збір згідно статті 129 ГПК України покладається на позивача.

Керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 118-119, 129, ч. 9 ст. 165, ст.ст. 231, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяСергій МУДРИЙ