Постанова

від 26.05.2025 по справі 910/7847/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2025 р. Справа№ 910/7847/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гончарова С.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Тищенко О.В.

без виклику сторін

розглянувши апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024

у справі № 910/7847/24(суддя - Мудрий С.М.)

за позовом Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД"

про стягнення 2 450, 51 грн,

Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі - позивач, скаржник, департамент) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення із Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" (надалі - відповідач, Товариство) 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017 у частині своєчасної поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, 21.11.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/7847/24 та ухвалити нове, яким позовні вимоги Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) задовольнити в повному обсязі. Стягнути з відповідача - Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" на користь Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) штрафні санкції у розірі 2 450, 51 грн. Стягнути з відповідача - Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" на користь Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) сплачений судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн за подання позовної заяви.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що у мотивувальній частині судового рішення Господарський суд міста Києва вірно наводить встановлені ним обставини у справі Nє 910/7847/24 що, згідно пункту 10.1. договір набрав чинності з дня його підписання та діяв до 31.12.2017 та до повного виконання сторонами своїх зобов?язань за ним, тобто, виконання відповідачем умов договору не у повному обсязі, зобов?язувало відповідача виконати умови договорі та відповідно продовжувало строк діі договору до моменту повного та належного виконання.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/7847/24 та відкладено вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

09.12.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи 910/7847/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024 апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24 залишено без руху. Роз`яснено Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали особа має право усунути недоліки, надавши суду апеляційної інстанції докази, що підтверджують доплату судового збору у встановленому законодавством розмірі.

24.12.2024 (згідно дати звернення до засобів поштового зв`язку) від Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява на виконання вимог ухвали Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2024, а саме докази доплати судового збору на суму 866, 23 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №5937 від 23.12.2024.

Головуючий суддя Гончаров С.А. з 23.12.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 03.01.2025 та з 06.01.2025 по 20.01.2025 перебував у відпустці.

Суддя Тищенко О.В. 21.01.2024 перебувала у відпустці.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л., який входив до складу суду, на лікарняному, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.02.2025, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 прийнято справу № 910/7847/24 до провадження за апеляційною скаргою Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Гончаров С.А., судді Тищенко О.В., Тарасенко К.В. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пункт 1 статті 6 § 1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Таким чином, зазначеною статтею проголошено "право на суд", одним з аспектів якого є право на розгляд справи упродовж розумного строку.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Папазова та інші проти України" (Заяви №№ 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07) від 15.03.2012 (пункт 29) Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шульга проти України" (Заява № 16652/04) від 02.12.2010 (пункт 28) Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Суд вбачає за необхідне зазначити, що суддя Гончаров С.А. перебував у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025, з 28.04.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 18.05.2025, суддя Тищенко О.В. перебувала у відряджені з 12.04.2025 по 15.04.2025, у відпустках з 16.04.2025 по 25.04.2025 та 28.04.2025 по 09.05.2025, суддя Тарасенко К.В. у відрядження з 08.04.2025 по 13.04.2025, з 14.04.2025 по 17.04.2025 та у відпустках 18.04.2025, 21.04.2025, 22.04.2025, 23.04.2025, 25.04.2025, з 28.04.2025 по 02.05.2025, 05.05.2025 по 09.05.2025, з 12.05.2025 по 16.05.2025 та з 19.05.2025 по 23.05.2025.

Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції прийнято з врахуванням вищезазначених обставин та протягом розумного строку.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 07.11.2017 між Департаментом (далі за текстом договору - замовник) та Товариством (далі за текстом договору - учасник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №129, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого учасник зобов`язався у 2017 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити 33600000-6 Фармацевтична продукція (вакцина, 3 лоти), зазначені в специфікації (додаток 1), а саме: лот 2 - Імуноглобулін антирабічний (кінський), або еквівалент, 1 доза (5 мл), фл., амп., шпр. - 160 доз. Найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна суму товарів зазначені в специфікації (додаток 1).

Сума договору становить 132 508,80 грн (разом із ПДВ) (пункт 3.1. договору).

Згідно із пунктом 5.1. договору строк поставки товарів: не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника.

Підпунктом 6.1.2. пункту 6.1. договору передбачено обов`язок замовника приймати поставлені товари згідно з видатковою накладною.

У відповідності до пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

Цей договір набирає чинності з дня його підписання і діє до 31.12.2017 та до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним (пункт 10.1. договору).

Департамент у позовній заяві стверджує, що 09.11.2017 направив відповідачу заявку №061-584/тк на постачання товару на загальну суму 132 508,80 грн. Станом на 15.12.2017 Товариство не поставило товару на суму 132 508,80 грн.

Однак, в матеріалах справи відсутні як копії заявки №061-584/тк від 09.11.2017, так і видаткових накладних. При цьому, на підтвердження знищення цих документів позивачем долучено до позовних матеріалів акт №3 від 14.11.2023 "Про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду".

Разом із тим, у відзиві на позов відповідачем не заперечується обставини щодо отримання 09.11.2017 заявки позивача на поставку товару та нездійснення поставки товару станом на 15.12.2017.

З метою досудового врегулювання спору, Департамент звернувся до Товариства з претензією №061-13536/10 від 18.12.2017, в якій просив у10-денний строк сплатити пеню у розмірі 2 450,51 грн.

Однак вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасною поставкою відповідачем товару за договором про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017, Департамент звернувся з даним позовом до суду про стягнення з Товариства 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн.

Розглянувши апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається його змістом, а тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, тобто дослідити відповідні умови договору з зазначенням своїх висновків за результатами такої оцінки у прийнятому судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.05.2023 у справі №914/4127/21.

Як було раніше встановлено, 07.11.2017 між Департаментом (далі за текстом договору - замовник) та Товариством (далі за текстом договору - учасник) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №129, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого учасник зобов`язався у 2017 році поставити замовнику, а замовник - прийняти та оплатити 33600000-6 Фармацевтична продукція (вакцина, 3 лоти), зазначені в специфікації (додаток 1), а саме: лот 2 - Імуноглобулін антирабічний (кінський), або еквівалент, 1 доза (5 мл), фл., амп., шпр. - 160 доз. Найменування, кількість, ціна за одиницю та загальна суму товарів зазначені в специфікації (додаток 1).

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що за правовою природою укладений сторонами договір є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення Товариством та Департаментом договору про закупівлю товарів за державні кошти №129 від 01.11.2017 було спрямоване на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати у встановлений договором строк.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Частиною 1 статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 статті 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Положеннями статті 691 та частини 1 статті 692 ЦК України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, згідно з пунктом 5.1. договору строк поставки товарів: не більше 10 днів з дати отримання письмової заявки замовника.

09.11.2017 позивач надав відповідачу заявку №061-584/тк на постачання товару на загальну суму 132 508,80 грн, відтак, з огляду на положення пункту 5.1. договору та частини 5 статті 254 ЦК України, поставка товару мала бути здійснена не пізніше 20.11.2017.

Відповідачем товар за вказаною заявкою на суму 132 508,80 грн поставлено з порушенням строку, передбаченого договором, що також не заперечується останнім.

Ураховуючи встановлене вище, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено поставку відповідачем товару з порушенням строку, визначеного пунктом 5.1. договору.

Отже, у зв`язку із несвоєчасною поставкою товару за договором Департаментом нараховано до стягнення 2 450,51 грн пені, нарахованої за період з 21.11.2017 по 15.12.2017 на суму боргу у розмірі 132 508,80 грн.

Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 ЦК України кваліфікується як порушення зобов`язання.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання. Цією ж статтею визначено види штрафних санкцій - неустойка, штраф, пеня. При цьому, порядок нарахування та розмір санкцій, які можуть бути встановлені договором, встановлені частиною 4 статті 231 ГК України: у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, в певній визначеній грошовій сумі, у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів.

З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов`язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

У відповідності до пункту 7.2. договору у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов`язань учасник сплачує замовнику штрафні санкції у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми непоставленого товару за кожний день затримки.

За частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В силу статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею 3 вказаного Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за відповідний період, суд апеляційної інстанції вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням умов договору та законодавства.

Разом із цим, відповідчем заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Частинами 4, 3 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №826/13768/16 (11-609апп18) визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до абзацу 1 частини 5 статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №911/1563/18 від 22.07.2019, положеннями частини 6 статті 232 ГК України передбачено особливість порядку застосування господарських штрафних санкцій, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. У відповідності до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її застосування обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на подання позову про стягнення такої санкції виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Отже, з огляду на те, що нарахування господарських санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконаним, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.

Отже, як встановлено судом вище, прострочення виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором починається з 21.11.2017, відповідно. з огляду на положення пункту 1 частини 2 статті 258 ЦК України до позовних вимог про стягнення пені застосовується позовна давність в один рік, проте Департамент звернувся до суду з цим позовом лише 24.06.2024, тобто з пропуском строку позовної давності, що має наслідком відмову у задоволенні позову.

Доводи скаржника щодо продовження строку позовної давності на час дії карантину на території України та на час воєнного стану, колегією суддів відхиляються, як необґрунтовані, скільки строк позовної давності зі зверненням до суду із цим позовом закінчився до введення на території України карантину Кабінетом Міністрів України постановою №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2", згідно якої на всій території України було встановлено карантин з 12.03.2020, та до введенням Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 на всій території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 воєнного стану.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позову.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Таким чином суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірно висновку про відмову у задоволені позовних вимог Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до Спільного українсько-естонського підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Оптіма-Фарм, ЛТД" про стягнення 2 450,51 грн пені.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі №910/7847/24 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281 - 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 07.11.2024 у справі № 910/7847/24 - залишити без змін.

Судові витрати, за перегляд рішення у суді апеляційної інстанції, покласти на Департамент охорони здоров`я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.А. Гончаров

Судді К.В. Тарасенко

О.В. Тищенко